Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Зiнько пiдняв угору брови з дива.

– Нi, не знаю, – вiдповiв.

– Ну, не знаєш, дак не знаєш. Добре! А розкажи, як ти його побачив!

Зiнько почав розказувати. Слiдчий слухав i дивився, не одводячи од нього очей i мов трохи всмiхаючися глузливо. Зiньковi ставало якось нiяково вiд того прикрого погляду й вiд того незрозумiлого усмiху. Це його збентежувало, i збентеження вiдбивалось йому й на обличчi.

«А, бач! – думав собi, радiючи, слiдчий. – Уже йму нiяково стає вiд мого погляду, вже почав плутати. Стривай, голубчику, я тебе ще й не так припечу!»

– Так! – промовив вiн уголос, як Зiнько доказав своє. – А тепер ось що скажи: чи до цiєї ночi Грицько Момот знав, що ти ходив до його жiнки?

Зiнько широко глянув на слiдчого. Вiн спершу здивувався, потiм обурився i вiдказав iзгорда:

– Цьому неправда! Я його жiнки не займав i нiколи до неї не ходив.

– Справдi? – глузливо запитав слiдчий. – А ось зараз її приведуть, то ми i в неї розпитаємося, чи що там у вас було, чи не було. А поки я тобi щось вичитаю.

I вiн почав вичитувати Зiньковi коротенькi уривочки з того, що казали свiдки:

– Терентiй Тонконоженко виказав, що ти з Ївгою Момотовою жив, як чоловiк iз жiнкою… Михайло Сучков… виказав, що про це все село знає… Старшина Григорiй Копаниця – те саме… Захарiй Забiгайко бачив не раз, як ти вночi йшов од її хати… Єфрем Рябченко – що бачив вас i пiймав на вчинку на луцi в вербах… Уляна Петренкова – що бачила вас у саду… Коли хочеш, я тобi ще прочитаю, та буде й цього. Що ти на це скажеш?

– Що це все падлюшна брехня, та й годi! От що скажу!

– Ге-ге! Який ти палкий! Ну, тепер же слухай, що я тобi скажу!

Слiдчий одхилився трохи назад на стiлець, утупив свiй погляд у Зiньковi очi i промовив, мов одбиваючи язиком кожне слово:

– Зiновiй Сиваш! Розкажи, за що ти вбив Григорiя Момота!

Хоч уже з того, як слiдчий з ним поводився, Зiнько бачив, що той нiяк не доймає йому вiри i не знати, нащо питається не про дiло, а про Ївгу, але цього питання вiн нiяк не сподiвався. Воно здалося йому таким чудним та недоладним, що спершу якось навiть не злякало його. Вiн тiльки широко глянув i промовив:

– Як?

– Хiба ти не чуєш? – удаючи гострого голоса, щоб уразити тим «злочинця», казав молоденький слiдчий. – Я тебе питаю: за що та як ти вбив Григорiя Момота? Сам чи вдвох iз його жiнкою?

Тiльки тепер Зiнько цiлком зрозумiв, яка на його напасть. Його пройняло холодом, та вiн одмовив поважно:

– Питайте, пане, того, хто це зробив, а не мене.