Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Iван вийшов. Поки вiн там порався, Панас розв'язав Грицька. Тодi витяг труп у сiни, винiс туди й лампочку. Перекинутi через трамок вiжки вже телiпалися серед сiней. Панас зав'язав на одному кiнцi петлю, взяв пiд пахви Грицькове тiло, пiдтяг пiд вiрьовку i надiв труповi на шию петлю.

– Тягни!

Iван узявся за другий кiнець вiжок. Вiрьовка шморгнула через трамок, труп пiдвiвся головою. Панас пiддав його. Труп заколихався над землею, витягшися ввесь, руки повисли, голова нахилилась наперед.

– Я подержу його так, а ти по драбинi злiзь на трамок, зав'яжи там вiжки.

Панас держав труп, а Іван приставив драбину, полiз на трамок i зав'язав вiжки. Тодi Панас одiйшов.

Труп заколихався серед сiней.

Панас узяв за руку Івана i, як дитину, вивiв iз сiней.

Лампочка, покинута в куточку на водянцi, блимала помалу тьмяним свiтлом, освiчувала сiни, а серед їх трупа зо звислими руками.

Вiн ще колихався рiвно й тихо: р-а-а-з… р-а-а-з…

VI. ХТО ВИНЕН

У недiлю рано-вранцi Зiнько лаштувався їхати на ярмарок у Чорноус. Оглядiвся, аж нема того лантуха, що треба було взяти з собою. Почав був шукати та й згадав, що його позичив Грицько ще на тому тижнi та й досi не вернув. Було ще рано, i Зiнько пiшов по лантух до Грицька.

Одчинив дверi в сiни i побачив, що серед них висить чоловiк, спустивши руки й нахиливши наперед голову.

– Що воно? – подумав Зiнько, не зрозумiвши, що саме бачить.

Приступив ближче, пiзнав Грицька, побачив вiрьовку на шиї.

«Грицько повiсивсь!» – промайнуло йому в головi.

Вiн скочив, щоб пособити, щоб зняти, i доторкнувсь до рук холодного трупа. Пособляти було нiкому: Грицько був мертвий.

Зiнько кинувся з сiней. Ледве вибiг, побачив, що в двiр увiходить сусiда Грицькiв, Юхим.

– Грицько повiсивсь! – крикнув йому Зiнько. Той чи не дочув, чи не мiг iще зрозумiти такої надзвичайної речi i спитався:

– Що ти кажеш?

– Грицько повiсивсь, – кажу. Юхим спинився вражений: