Розділ «Дія друга»

Настя (виходить з тих же дверей, п’яненька). Знов її шукаєш?

Писар. Ково?

Настя. Знаємо вас!.. Чого ж ти втік від кумпанії?

Писар (підморгує). А тоскую, не видя предмета, понімаєш? Дура разві которая, ну, та не поймьоть!.. (Обніма її).

Чорноє платьє,

Бєлая кайма,

Била в меня ціпа-мама,

А тепер нема.

Ну, во-вторих, єтот водочний вопрос так хоч кого озадачить!.. (Знов співає).

Чорноє платьє,

Бєлой воротник,

Любил меня ціпа-мама,

А тепер одвик!..

Ах, мадама, мадама! Почему ви не вдовушка?

Настя. Годі вже мене дурити.

Писар. Дурю, я дурю? Так дай, моя плутовка, ятаган алібо алівульвер, і я сисчас разстрельну грудь вєрную мою!

Настя. Вірю, душко! Не впадай ти за Зінькою, бо з світа мене зживеш!.. Так сумувала за тобою, душко мой, так сумувала, що й їжа на думку не йшла. Спасибі, попадя навчила кислий совус робити, тільки кисленьким і годуюся.

Писар. Да, кислоє і на похмельє хорошо! Платочок, которий ти презентовала, до серця пригортаю і горючими, і кипучими обливаю!.. Беру скрипицю в руки, і тольки вона сладкозвучним мелодійом нагадує звуки твої.

Настя. Оця ж скрипочка і світ мені замакітрила!.. Колись з серця розіб’ю її!.. Як поведеш, душко мой, смичечком по струнах, то ніби серце мені надвоє перетнеш!..

Писар. Как ти чувствітельно разсуждаєш!