Розділ «Дія друга»

Збоку чутно голос Самрося: «Гей, де ти, моя-нечужая?»

Вже гука? А ще скажу й так: жируєш ти! Це все з баглаїв… Погнула б спину на спеці та вмилася б кривавим потом – не зажирувала б! Розпустила ти своє серце! Та нема краще, як задавити його, притоптати… Цур йому!

Зінька. Піду, піду у Київ, на прощу!.. Помолюсь, то й бог мені допоможе. Коли б тільки скоріш іти!

Ганна. Раніш зелених свят невправка!

Самрось кричить: «Гей, жінко, перед мої очі!»

Забарилася я в тебе. Прощай! Оце, чи я не здуріла? І забула, що тепер «прощай» казати гріх!

Зінька. Годі, годі про гріхи!..

Ганна. Аж до вознесенія тільки й можна казати «Христос воскрес!» та «воістину». (Б’є злегенька дитину по руці). А куди ти руку засовуєш, куди? Ач, все б йому до пазухи.

Зінька (зітхнула). Щаслива ти, Галю, що в тебе дітки є!

Ганна (згорда). Щоб ти знала, що оці вилупки – найкращі порадники; вони найскорш доводять нас до розуму. Ну, ходімо до татка? Ах ти, замазура!..

Зінька. Щаслива!.. Може, Галю, хто раніш іде на прощу, розвідай! Я навідаюся до тебе. Сьогодні, кажеш, вернетесь з ярмарку? Я сьогодні навідаюся.

Пішли.

Ява 4

Писар (виходить з бокових дверей з скрипкою в руці). Їх тут нема! Зеніда Андреєвна, куди ж ви сокрились од общого вниманія! Ух! Одначе від такого нахального частування можна і переселеніє совершить к праотцам: чарка за рюмкою, нема тобі передишки, ані боже мой! (Підспівує).

Калина-малина,

А розовий цвєт,

Била в меня ціпа-мама,

А теперя нєт.

Ах-ха-ха! Сколько не адресую взгляди до Зеніди Андреєвни – не клюйоть! Што ти тут сообразиш: не клюйоть!..

Ява 5