Розділ «Дія друга»

Зінька. У вашій слободі вона…

Ганна. Чи не на чабанівні? Стривай-бо! Чула я, чула, що Роман унадився в нашу слободу. То це він он куди? Що ж, поможи йому, боже! Сім’я путяща, та ще й куми мої!

Зінька. Скажи по правді: краща вона від мене?

Ганна. Хведоска? Це таке діло: кому хто припаде до серця!.. Нехай жениться, довго хіба до гріха?

Зінька. До якого гріха? Стривай! Чи я стерялася, чи всі люде навкруги мене ошаліли? Гріх? Скажи ще: сором?

Ганна. А то ж як?

Зінька. По своїй волі пішла я за Самрося? Хіба по добрій охоті зв’язала з ним свою руку? Везли мене до шлюбу, мов на заріз: сторгували й продали, ніби поле чи деревину!.. Дитиною я була, сама ж кажеш. Чий же це гріх? Вік мій молодий занехаяли, знівечили життя!.. Чий же це сором? Чи пишалася я хоч годочок своєю красою? Чи глянула я на світочок? Чий це гріх? Мій! Всі безгрішні, одна я нескаянна грішниця?.. Божою волею чи людською силою світ мені зав’язано? Взяли дитя недоросле, дівча нерозумне і стратили!.. Чий же це сором? Мій, мій!.. Я почула в собі серце… Посадови курча в тісну клітку, воно зросте і або загине, або ж розлама клітку! Не присягалася я під вінцем, мовчала!.. До вінця і від вінця везли мене одеревенілу!..

Ганна (не зна, що й казати). Як вже там не скоїлося, а закону не переламлеш…

Зінька. Закону? Якого закону?… Це, Галю, не закон!.. Не вмію розказати тобі, а як сама з собою балакаю, тоді розумію себе і бачу, що все в мені говоре, що нема ніякого закону в моїм шлюбі з Самросем, нема!.. В’яжуть злодія, він зна, за віщо його в’яжуть! Забивають в заліза душогуба, він зна, за віщо. Вола б’ють, і віл навіть зна, за віщо його б’ють!.. Мене ж б’ють, за коси волочать, налигачем крутять, і я не знаю, за віщо. Це закон?

Ганна. Так вже коїться у світі… Один бог відає!..

Зінька. Не відає, ні!..

Ганна. Не кажи так, Зіню, гріх!

Зінька. Знов гріх?

Ганна. Розпустила ти своє серце, навіть і про бога забула!

Зінька. Ні, Галю, бог про нас забув!

Ганна. Зіню, тебе страшно й слухати! Хто з жінок не бідкається? Хіба й я не пила гіркої? Випила, випила до денця!.. Терпіла, а як вже доходило до нестерпучого – впаду навколішки перед образами, голосю-голосю, аж усе в мені голосе! Виголосюся, що вже й гласу не стане, тільки рипить у грудях, мені й полегша.

Зінька. Нема чим голосити! Запеклося, зашкарубло!..

Ганна. Ось послухай мене, Зіню, голубко! Я б радила тобі ось як. Ми збираємося з свекрухою перед зеленими святами у Київ, на прощу…

Зінька (хутко). Піду і я з вами, піду!

Ганна. Там помолишся та відговієшся!