Розділ «2. Пісня перва (част. 2)»

Що тілько у роду своїм жінок шукали

І родам тим, що дальш, то расу все псували.

LVІІІ

Поганська ж міщанка зробила диво знов:

Воздвигла красоту, хоч зруйнувала кров.

Бо з нечумазного гішпанського коріння

Вродилась не одна вродливості богиня.

І вже її сини короткі не були,

А дочки пишними трояндами цвіли.

Та нехотя скажу, про що б хотів мовчати:

Що вміли байстрючків мужам своїм рожати.

LІХ

Чи так воно, чи ні, а тілько бог так дав,

Що раса луччала, мов рід новий настав.

Аж ось він зцентрувавсь в одинчикові сині,

А той рід передав дочці, одній дитині.

Всяк догадається, що ся дочка одна

Не інший хто і єсть, як Юлія сама,

Прегарна й чиста, як голубка, від природи,

Була замужня, й їй вже двадцять і три годи.