Розділ «4. Домінанти літературознавчого процесу початку XXI ст.»

Монографія Миколи Васьківа "Романні форми в українській літературі 1920—30-х років" (Кам'янець-Подільсь-кий, 2009), крім окреслення жанрових параметрів роману, містила аналіз різноманітних романних форм 20—30-х років (уривків, епізодів з роману, незавершених творів, романів у віршах) низки авторів: П. Губенка, В. Еллана-Блакитного, І. Кириленка, Л. Скрипника, М. Рильського, М. Хвильового, І. Дніпровського, О. Мізерницького, В. Поліщука, Ґ. Коляди, В. Сосюри, І. Багряного та ін.

Друге, доповнене (перше з'явилось у 2001) видання монографії Леоніда Куценка "Dominus Маланюк: тло і постать" (К., 2002) охоплювало життєвий і творчий шлях найвизначнішого письменника-вісниківця, розкривало цілісність і послідовність його світогляду, високу естетичність та значущість його поезії й есеїстики, спрямованих на реалізацію ідеї націєтворення.

Творчість Євгена Маланюка стала об'єднувальним началом збірника статей Тараса Салити "Вогнем пречистим" (Львів, 2004), що розкривали історіософський, хрис-тологічний аспекти поезії митця, роль творчості Т. Шевченка у його світогляді. Було там і вдумливе зіставлення творчості Є. Маланюка з досвідами І. Франка, П. Куліша, Ю. Липи, М. Рильського, В. Сосюри.

Найґрунтовніше дослідження літератури українського резистансу — монографія Ірини Яремчук "Під знаком вогню: Генетичний контекст та естетична природа поезії УПА" (Львів, 2006), в якій українська поезія національно-визвольного руху 40—50-х років отримала належне висвітлення як унікальний феномен літературного процесу. Дослідниця простежила культурно-історичні умови формування резистансної поетичної творчості, естетичну програму авторів у контексті традицій мистецького заан-гажування та екзистенційного вибору, поетологічні та рецептивно-аксіологічні особливості їх поезії у вимірах національного Космо-Психо-Логосу та ін. Не зайвими виявились і продумані діахронні та синхронні зіставлення упівської поезії із подібними явищами в інших літературах.

' Сучасне бачення радянської соцреалістичної літератури запропонувала Валентина Хархун у монографії "Соцре-алістичний канон в українській літературі: ґенеза, розвиток, модифікації" (Ніжин, 2009), зосередившись на витлумаченні поняття "радянський дискурс", аналізі соцреалізму як нормативного методу "радянського мистецтва", генезі соцреалістичного канону, соцреалістичної картини світу, каноні ленініани, а також редукції соцреалістичного канону. Поглиблено інтерпретовано творчі досвіди ліричного, епічного та драматичного типів: А. Головка, П. Тичини, М. Рильського, О. Корнійчука, О. Довженка, Ю. Яновсько-го, О. Гончара та ін. Соцреалізм ("естетичний проект сталінізму з виразно колоніальною суттю") в Україні став не лише імперським проектом, нав'язаним колонізованим націям, а й отримав свою національну проекцію, "покликану легітимізувати радянську ідентичність": "Соцреалізм в Україні відбувся як явище завдяки його блискучому "виконанню": маргіналізована літературна свідомість, прагнучи оптимально виконання владного "центру", не тільки досконало відтворила російські "еталони" на українському матеріалі, а й репрезентувала оригінальні (наскільки це було можливо в тоталітарну епоху) художні рішення, спрогнозувала появу своєї класики. Ця класика складала як власну версію канону, так і вибірково входила до загал ьнорадянського іконостасу, декларуючи "українську" присутність у соцреалізмі" [198,432].

Самобутнє прочитання шістдесятницького феномена характерне для праць Людмили Тарнашинської. її монографія "Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (історико-літературний та поетикальний аспекти)" (К., 2010) містила узагальнені міркування про шістдесятництво, літературно-критичні матеріали з дослідницького архіву, "персонал істські" розвідки про чільних представників цього покоління: Л. Костенко, І. Світличного, В. Симо-ненка, Вал. Шевчука, Є. Сверстюка, М. Коцюбинську, М. Вінграновського, І. Жиленко, І. Драча, Гр. Тютюнника, І. Дзюби.

Новаторське витлумачення творчості літераторів-нонконформістів — узагальнювальна ознака монографії Тараса Пастуха "Київська школа поетів та її оточення (модерні стильові течії української поезії 1960—90-х років)" (Львів, 2010). Осмисливши теоретичні проблеми модерної мистецької свідомості в аспектах мімезису та традиції, а також окресливши літературознавчий та культурологічний дискурси "Київської школи", її генезу, дослідник в проінтерпретув а в зазначений літературний феномен в ракурсі трьох стильових течій — міфологічної, сюрреалістичної та герметичної.

Дмитро Огус у книзі "Василь Стус: життя як творчість" (К., 2004) поєднав академічний та есеїстичний стилі, синтезував об'єктивні біографічні відомості, власні спогади та спостереження, інтегрував інструментарій відстороненого дослідника та близької людини. Йому вдалося створити глибокий творчий лортрет В. Стуса, переконливо показати різноманітні культурно-істрричні контексти його буття: "...ким би він не був, кого б не творив із себе, його залежність від соціально-культурно-політичних умов, у яких випало жити, настільки значна, що для розуміння справжніх мотивів учинків поета обов'язковим є висвітлення його "соціальної історії"", бо соціум впливає навіть на асоціальну людину" [184,5].

Монографія Галини Жуковської ""Усе іде, але не все минає". Пам'ять і час у творчості Ліни Костенко" (К., 2010) репрезентує ще одну спробу проникнення в історіософську модель поетичного, світу Л. Костенко через осмислення важливих для її творчості філософських категорій, історичних подій та духовних цінностей. В епіцентрі дослідження — великоформатні твори письменниці: "Маруся Чурай", "Берестечко", "Скіфська одіссея" та "Дума про братів не-азовських", котрі переконливо посвідчили високий істори-ко-філософський та національно-аксіологічний рівень мислення Л. Костенко, а також увиразнили тезу, згідно з якою саме пам'ять є "основою якісного людського буття" [76,172].

Вітчизняну науку збагатили концептуальні узагальнюванні історичні роботи, які давали стереометричне бачення літературного процесу XX ст. У монографії Анни Білої (Давидової-Білої) "Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки" (К., 2006) розглянуто становлення, теоретичні засади і практичні надбання українського літературного авангарду (футуризм, конструктивізм^ експресіонізм, сюрреалізм) як ідеологічно-естетичного руху до і після Другої світової війни.

Збірник праць Володимира Панченка "Неубієнна література: Дослідницькі етюди" (К., 2007), що поєднував академічну глибину осягнення матеріалу із неускладненим стилем викладу. Основу його становили ґрунтовні розвідки про Т. Шевченка, М, Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, І. Нечуй-Левицького, М, Старицького, І. Франка, М. Коцюбинського, М. Куліша, М. Рильського, М. Стельмаха, О. Гончара та ін. Буяй в ньому і студії, присвячені літературознавцям — Ю. Шевельову, Л. Новиченкові, В. Фа-щенкові, Ю. Барабашеві.

Літературний процес у XX ст., передусім розвиток поезії, — об'єднувальна основа збірника праць Володимира Моренця "Оксиморон: Літературознавчі статті, дослідження, есеї" (К., 2010). Крім масштабних досліджень поетичного авангарду та стильових напрямів української поезії другої половини XX ст. (соцреалізм, неоромантизм, русти-кальна лірика, естетизм, інтелектуалізм, міфологізм, сюрреалізм), у збірнику йшлося про міжвоєнну поезію, Нью-Йорк-ську групу, творчість М. Вороного, В. Стуса, М. Вінгранов-ського, Л. Талалая, Т. Федюка, М. Григоріва, М. Воробйова, М. Самійленка, а також про літературознавця Івана Фізера.

Своєрідними авторськими репрезентаціями історії українського письменства можна вважати збірники істо-рико-літературних праць Ю. Бачі, Р. Гром'яка, І. Денисюка, І. Дзюби, В. Дончика, М. Жулинського, М. Ільницького, М. Неврлого, А. Погрібного, Я. Поліщука, Т. Салиги, Яра Славутича, Л. Ушкалова, О. Хоменка та ін. Деякі написані в цей період праці за жанром цілком відповідали окресленню "авторська історія літератури". Такою насамперед була монографія Ніли Зборовської "Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури" (К., 2006). Методологічно вона синтезувала досвіди класичного фройдівського психоаналізу та національно-екзистенціальної інтерпретації, витлумаченої як "код української державності", з метою написання "психоісторії", котра охоплювала матеріал від І. Котляревського до "постмодерного циклу". Із цих теоретичних позицій авторка намагалась запропонувати "аристократичний проект української літератури", протиставивши його маргінальним, державо-руйнівним проектам, в основі якого — розрізнення імперського і національного суб'єктів на психологічному, мовному, світоглядному та релігійному рівнях.

Авторський варіант історії українського письменства від Михайла Наєнка "Художня література Украни. Від міфів до модерної реальності" (К., 2008) — науково-популярний стильовий виклад історії' української літератури від міфологічно-фольклорних часів до середини XX ст., оснований переважно на філологічному та інших класичних методах тлумачення.

Історико-літературні праці охоплювали. всі періоди розвитку українського письменства:

—давня українська література: П. Білоус "Зародження української літератури" (Житомир, 2001), "Актуальні питання української літературної медієвістики" (Житомир, 2009), Г. Клочек "Світ "Велесової книги"" (Кіровоград, 2001), Г. Нога "Звичаї тії з давніх школярів бували... (Український святковий бурлеск XVII—XVIII ст." (К., 2001), П. Ямчук "Християнський консерватизм: дух, епоха, людина" (Одеса, 2001), Л. Ушкалов "Українське барокове бого-мислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду" (Харків, 2001), "Григорій Сковорода: семінарій" (Харків, 2004), "Есеї про українське бароко" (К., 2006), Д. Тетерина "Григорій Сковорода — український письменник, філософ і педагог" (К.; Мюнхен, 2002), Валентина Соболь "12 подорожей в країну давнього письменства" (Донецьк, 2003), "Пам'ятна книга Дмитра Туптала" (Варшава, 2004), "До джерел. Історія української літератури IX—XVIII ст." (Варшава, 2005), Ю. Пелешенко "Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина XIII—XV ст.) Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції" (К., 2004), Н. Дончева-Панайотова "Григорій Цамблак и българските литератур-ни традиции в Неточна Европа XV—XVII в." (Велико Трно-во, 2004), В. Шевчук "Муза роксоланська: Українська література XVI—XVIII століть" у двох книгах (К., 2004, 2005), М. Сулима "Гріхи розмаітия: єпитимійні справи XVII— XVIII ст." (К., 2005), "Українська драматургія XVII— XVIII ст." (К., 2005), О. Сліпушко ""Софія Київська". Українська література Середньовіччя: доба Київської русі (X— XIII століття)" (К., 2005), "Література Київської Русі. Нариси" (К., 2005), Н. Поплавська "Полемісти. Риторика. Переконування. Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI — початку XVII ст." (Тернопіль, 2007), П. Кралюк "Мелетій Смотрицький і українське духовно-культурне відродження кінця XVI — початку XVII ст." (Острог, 2007), С. Бабич "Творчість Мелетія Смотрицького у контексті раннього українського модернізму" (Львів, 2009). О. Сліпушко "Еволюція та функціонування літературних образів у книжності Києворуської держави (X — перша половина ХШ ст.) (К., 2009), Т. Шевчук "На перехресті епох: антична література у творчості Григорія Сковороди" (Ізмаїл, 2010),

О. Яковина "Метафізика в поезії: Україна XVII століття" (Львів, 2010), Н. Вигодованець "Літературне бароко Закарпаття" (Ужгород, 2010) та ін.; докторські дисертації І. Ісі-ченка, Ю. Пелешенка, О. Сліпушко та ін.;

— класична українська література XIX ст.: Вал. Шевчук ""Personae verbum" (Слово іпостасне)" (К., 2001), В. Іванишин "Непрочитаний Шевченко" (Дрогобич, 2001), В. Неборак ""Перечитана Енеїда": Спроба сенсового прочитання І. П. Котляревського на тлі зіставлення з "Енеїдою" Вер-гілія" (Львів, 2001), Ю. Барабаш ""Коли забуду тебе, Єрусалиме...". Гоголь і Шевченко. Порівняльно-типологічні студії" (Харків, 2001), "Гоголь у літературній свідомості українського зарубіжжя" (Сімферополь, 2004), Л. Плющ "Екзод Тараса Шевченка: Навколо "Москалевої криниці": Дванадцять статтів" (К., 2001), П. Іванишин "Вульгарний "неоміфологізм": від інтерпретації до фальсифікації Т. Шевченка" (Дрогобич, 2001), М. Ласло-Куцюк "Творчість Шевченка на тлі його доби" (Бухарест, 2002), Л. Задорожна, С. Задорожна, Я. Вільна "Інтеграція позитиву в творчості Шевченка (аспекти символу, аксіології, онтології, міфу, психології)" (К., 2002), С. Козак "Український преромантизм. Джерела, замовлення, контексти, витоки" (Варшава, 2003), Л. Фрізман, С. Лахно "М. А. Максимович— литератор" (Харків, 2003), Є. Нахлік "Доля — Los — Судь-ба: Шевченко і польські та російські романтики" (Львів, 2003), "Подружнє життя і позашлюбні романи Пантелеймона Куліша: Документально-біографічна студія" (К., 2006), "Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель" у двох томах (К., 2007), С. Ковпік "Духовність драматургії Пантелеймона Куліша" (К., 2004), Т. Бовсунівська "Українська бурлескно-травестійна література початку ХГХ століття в аспекті функціонування комічного" (К., 2006), Н. Гаєвська "Панас Мирний — найбільший епік XDC століття" (К., 2004), "Життя як подвиг. Нарис життя і творчості Павла Грабовського" ((К., 2006), І. Дзюба "Тарас Шевченко. Життя і творчість" (К., 2005,2008), В. Смілянсь-ка "Шевченкознавчі розмисли" (К., 2005), Я. Вільна "Істо-рико-літературний феномен критичної інтерпретації творчості Г. Квітки-Основ'яненка" (К., 2005), О. Боронь "Поетика простору в творчості Тараса Шевченка" (К., 2005), "Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка" (колектив авторів; Ю. Барабаш, О. Боронь, І. Дзюба, та ін.) (К., 2008), В. Гуме-нюк "Кримські мотиви в новій українській літературі (ХГХ ст.)" (Сімферополь, 2006), В. Пахаренко "Начерк

Шевченкової етики" (Черкаси, 2007), "Шкільне шевченкознавство" (Черкаси, 2007), Л. Генералкж "Універсалізм Шевченка: Взаємодія літератури і мистецтва" (К., 2008), Т. Салига "Розкуймося, братаймося" (Ужгород, 2009);

B. Івашків "Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчості Пантелеймона Куліша" (Львів, 2009), Л. Ушкалов "Тарас Шевченко" (Харків, 2009), М. Ткачук, О. Ткачук "Маркіян Шашкевич. Дослідження" (Тернопіль, 2009) та ін.; докторські дисертації О. Борзенка, Я. Вільної, В. Івашківа, Я. Козачок та ін.;