Розділ «3. Історико-літературні дослідження і літературна критика 90-х років XX ст.»

Українське літературознавство постколоніального періоду

Актуалізація різноманітних теоретичних підходів, практична потреба осмислення літературної традиції, абе-рованої та проскрибованої радянським літературознавством, зумовили активізацію історико-літературних досліджень. Насамперед вони були спрямовані на висвітлення заборонених у радянський період тем. До таких належали студії О. Мишанича "Повернення" (К., 1993), І. Приходько "Творчі портрети українських письменників XX століття" (Тернопіль, 1993), О. Батана, 3. Гузара, Б. Червака "Лицарі духу (Українські письменники-націоналісти — "вісників-ці")" (Жидачів, 1993; Дрогобич, 1996), Т. Салити "Продовження" (Львів, 1991), "Високе світло" (Львів, 1994), М. Іль-ницького "Література українського відродження: Напрями і течії в українській літературі 20-х — поч. 30-х рр. XX ст." (Львів, 1994), "Від "Молодої Музи" до "Празької школи"" (Львів, 1995) та ін.

Літературознавчі розвідки академічного та науково-популярного характеру охоплювали всі періоди розвитку української літератури, хоча й відзначалися різною дослідницькою інтенсивністю. Серед інтерпретацій давньої літератури швидко здобула визнання теоретико-історична монографія літературознавця і мистецтвознавця Анатолія Макарова "Світло українського Бароко" (К., 1994.). Розглядаючи бароко як "оганьбленого титана" — дискредитовану в радянський час культурну традицію XVII—XVIII ст., автор науково реабілітує його, звертаючись до літературних, музичних, малярських, філософських та архітектурних творів як виразників національного стану душі й стилю мислення. Його цікавили насамперед такі аспекти барокового універсуму: "людина Бароко" (барокова людина — як "друг Христа й Епікура"), "розум Бароко" (специфіка барокової "втечі від розуму"), "ірраціоналізм Бароко" (поезія "сновидінь і марень"), "лицарі Бароко" (християнсько-лицарська традиція в українській культурі), "утопія Бароко" (ренесансний, гуманістичний ідеал "людини-титана"), "козацтво і Бароко" (тлумачення козацьких, зокрема, гетьманських соборів), "краса Бароко" (компоненти барокової естетики — декоративізм, візуалізм, емблематизм) та ін.

Ґрунтовне дослідження класичної літератури запропонувала Тетяна Бовсунівська в монографії "Феномен українського романтизму" (К., 1997 і К., 1998), котра містила розгляд романтичного письменства у трьох синтетичних, націологічн о - філологічних ракурсах: етногенез, теогенез та ейдетика. Посутньо переосмисливши соцреалістичні оцінки, вона дійшла висновку про те, що "романтизм мав особливе значення для українського етносу, визначаючи утаємничені коди його ментальності". Розглядаючи український романтизм (К. Тополя, О. Рудикоський, Л. Боровиков сышй, Є. Гребінка, Т. Шевченко, П. Куліш та ін.) як "специфічну систему ейдосів і як філософський та ідеологічний тип мислення", авторка акцентувала, що він "вражає виразністю понятійних категорій, в яких уособились не тільки національно-художні особливості українського народу, але й сама природа даної національної ментальності". Витлумачуючи поліфункціональність романтичного тематичного поля, акцентувала на націєтворчих аспектах українського романтизму як "виразника національних інтересів, як носія того культурного начала, яке віками утаємничувалось в народній свідомості і становило її вичерпну художньо-філософську характеристику". Аналізувала Т. Бовсунівська й твори романтизму як зразки художності новго типу, наслідок засвоєння всієї попередньої культури, вказувала на з'язок романтичного мислення із християнською традицією, що засвідчувала "теогонічна образність": "Роматики спромоглись не тільки талановито висвітлити ранні етапи становлення Християнства, але й спроектувати його на сучасний їм стан суспільства з метою відшукати істинні шляхи розвитку українського народу" [16,95—97].

Новаторське прочитання класичних творів зреалізовано в есеїстичному розмислі письменника і літературознавця Валерія Шевчука ""Енеїда" Івана Котляревського в системі українського бароко" (Львів, 1998). Поглиблено розглядаючи "Енеїду" І. Котляревського як межовий твір давньої та нової літератур, автор дійшов таких висновків: "Енеіда" — "виразно бароковий твір із елементами псевдокласицизму та передромантизму"; цей твір продовжував довголітню дискусію України з Росією у ХУШ ст., в якій фігурували "Діалог Енея з Турнусом", "Розмова Великороси' з Малоросією" С. Дівовича, літописні записки Г. Покаса та "Історія Русів"; структура поеми "Грандіозна, вельми вишукана і складна, а система підтекстів і понадтекстів вражаюча"; всю її тканину "виткано з візерунків літератури бароко й української народної творчості: пісень, казок, героїчного епосу", приправлених травестійним класицизмом; твір водночас традиційний і новаторський, отже, "закономірно став на рубежі давньої і нової літератур, вогнищем, у якому згорів старий птах Фенікс, щоб народитись воскреслим та юним" [202,53—54].

На межі між академічним літературознавством і краєзнавством була написана науково-популярна праця Івана Денисюка і Тамари Скрипки "Дворянське гніздо Косачів" (Львів, 1999). У ній на широкому, часто невідомому чи маловідомому, матеріалі висвітлено сторінки життя і творчості Лесі Українки волинського періоду у зв'язках із найближчим оточенням, природою, народним побутом та фольклором. Також подано галерею сильветок представників дворянської сім'ї Косачів, що внаслідок політичних причин було неможливо зробити в радянський час. Автори запропонували яскраві і переконливі картини не лише життя Лесі Українки (Лариси Косач), а й Олени Пчілки, Петра Косача, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач-Шимановської, Миколи Косача, Ізидори Косач-Борисової.

У монографії Лариси Мороз ""...Сто рівноцінних правд". Парадокси драматургії В. Винниченка" (К., 1994) В. Виннченко, проскрибований у радянський час модерні-стичний автор, постає як один із найпопулярніших та най-загадковіших драматургів XX ст., схильних до збурення та епатування громадської думки. Ґрунтовна науковість і філософічна глибина, погляд на драматичний доробок письменника в різних аналітичних ракурсах — проблематики, тематики, філософських контекстів, типів і характерів, інтелектуалізму, парадоксальності й різноманітних мистецьких течій — вирізняють цю працю з-поміж інших досліджень творчості В. Винниченка. Авторка звернула увагу на багатозначність п'єс, зміст яких проявляє суперечність істинного й видимого, практичного розуму та бажання абсолютної свободи, також побудову сюжетів за принципом парадоксу. Це зумовлено своєрідною інтерпретацією категорії "істина" у драматурга:".. .в результаті своїх, сказати б, сюжетотворчих експериментів він приходив до висновків про багатоликість істини, про практичну неможливість повного осягнення її людиною й відтак про життєво вирішальну проблему вивірених моральних норм та важелів для людини. Вивірених, наголошував він, з урахуванням особливостей сучасного стану суспільства й рівня особистості чи, точніше, рівня спотвореності особистості — чи то державою, чи то відсутністю цивілізованої держави" [132,200].

Ще одне помітне дослідження — монографія Олексія Вертія "Народні джерела творчості Івана Франка" (Тернопіль, 1998). Ця інтерпретація творчості І. Франка, попри окремі суперечності, успішно поєднувала літературознавчий інструментарій із здобутками народознавства (етнології)* Простежуючи з'язки, заглибленість його художніх та аналітичних пошуків у різні сфери духовного та матеріального буття українського етносу (народні етику, естетику, психологію, філософію та ін.), О. Вертій побачив еволюцію народнопоетичних уявлень І. Франка про людину і світ, народну основу естетичного ідеалу, пов'язаність епічної типізації із фольклорною естетикою, а також народні джерела його художньо-філософського потенціалу.

Біографічне франкознавство збагатила в ті роки монографія Ярослави Мельник "З останнього десятиліття Івана Франка" (Львів, 1999), що продовжувала її поперднє дослідження ""І остатня часть дороги...". Іван Франко в 1914—1916 рр." (Львів, 1995). Вона синтезувала академічний та есеїстичний стилі й коректно висвітлювала найменш вивчений та найскладніший для зрозуміння період життєвого і творчого шляху Каменяра (1908—1916 рр.), позначений тяжкою хворобою та драматичними життєвими випробуваннями.

Найбільшу кількість білих та сірих плям містила історія літератури XX ст., тому найзначніша кількість робіт стосувалась саме цього періоду. Одним із резонансних досліджень "розстріляного відродження" стала монографія Володимира Мельника "Суворий аналітик доби. Валер'ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини XX ст." (К., 1994). У ній не тільки простежено життєвий шлях і проаналізовано творчий доробок В. Іїідмогильного, а й окреслено важливі теоретичні, культурологічні та власне історико-літературні проблеми: "інтелігенція — ворог прогресу", "література і суспільний процес", "типологія української людини", проблема модернізму та основні модерністичні течії в українській літературі, "гуманізм Європи крізь призму французької класики", "підтиском великодержавного шовінізму", "скільки культур у однієї надії?", "опір українських письменників триває", "українська ІЬлгофа XX століття" та ін. Загалом В. Мельник виявив у творчості В. Підмогильного синтез письменником європейського психоаналізу та екзистенціалізму із концептами української культурної традиції, а в окремих моментах — навіть випередження українським прозаїком, наприклад, французьких авторів: ""Повістю без назви" В. Підмогильний значно раніше за повоєнних екзистенціалістів Франції (Ж.-П. Сартр, А. Камю) поставив проблему фронтального відчуження людини у суспільстві. І не лише раніше. Французькі письменники-філософи прийдуть до цього під впливом жахіття війни з фашизмом, а В. Підмогильний пізнав такий світу себе вдома" [126, 305].

Найбільш замовчуваним періодом в колоніальній науці були західноукраїнська та еміграційна література міжвоєнної доби. Об'єктивно, що в перші роки незалежності чимало піонерських досліджень цього періоду запропонували вчені, зосереджені в тамтешніх університетах. Тарас Салига у монографії "Високе світло" (Львів; Мюнхен, 1994) зробив розлогий огляд доби міжвоєнної поезії, струк-туруючв її на імпресіонізм, символізм,, експресіонізм та ін.,. а також представив дев'ять студій-портретів переважно письменників-вісниківців — Є. Маланюка, Ю. Дарагана, О. Стефановича, Н. Лівицької-Холодної, В. Яніва, Б. Кравця, С. Гординського, Г. Мазуренко, О. Лятуринської. При цьому він намагався переосмислювати усталені історико-літературні категорії: зауважив термінологічну умовність;-вузькість і певну некоректність поняття "празька школа" на позначення феномена вісниківства, тому вживав його із застереженнями: "... "празька група" — поняття вельми умовне. Скажімо, ті, кого зачисляють до цієї групи, ніколи не об'єднувались "конституційно", не розробляли свого статуту, не приймали програм і т. ін. Ця назва — утвір літературознавців, що пояснюється необхідністю певної систематизації фактів та явищ" [172,213].

Серед найпомітніших літературознавчих явищ тих років — монографія Миколи Ільницького "Від "Молодої

Музи" до "Празької школи"" (Львів, 1995), присвячена творчості "молодомузівців" (П. Карманський, В. Пачов-ський, Б. Лепкий) та М. Євшана, різностильовій західноукраїнській поезії 20-30-х — О. Бабій, Б. Кравців, Б.-І. Ан-тонич, І. Крушельницький та вісниківській емігрантській поезії (Є. Маланюк, О. Стефанович, О. Ольжич, Ю. Липа). Своєрідне її продовження — дослідження літературного життя Львова першої половини XX ст. — від більшовицької окупації у 1939 р. і до смерті Сталіна у 1953 р. — "Драма без катарсису" (Львів, 1999). У 2003 р. побачила світ друга частина "Драми без катарсису", що містила огляд літературного процесу у Львові від середини 50-х до кінця 90-х років.

Колективна монографія Олега Батана, Зенона Гузара, Богдана Червака "Лицарі духу (Українські письменники-націоналісти — "вісниківці")", що побачила світ у Дрогобичі 1996 р., посутньо розширювала знання про чільних представників вісниківського феномена — Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Липи, Ю. Дарагана, а також чітко фіксувала в науковому дискурсі термін "віс-никівство".

Із праць, присвячених шістдесятництву, набув популярності посібник-хрестоматія Григорія Клочека "Ліна Костенко" (Кіровоград, 1999). Крім вибраних творів Ліни Костенко, там були ґрунтовні літературознавчі розмисли, що утворювали своєрідне монографічне дослідження. Передусім Г. Клочека цікавила сутність її унікальності та геніальності: "Ліна Костенко— прямий духовний нащадок Шевченка, Лесі Українки, Франка. Поетів такого масштабу, такого дарування народжується мало — один-два на століття. Вона наближена до Істини. У неї абсолютний слух до "голосу віків". Вона глибоко розуміла- Зло тоталітарної системи. Можливо, як нікому іншому, їй вікривалась загроза, яку несла ця система самому існуванню нації. Багаторічна тяглість так званих "застійних часів", що позначились суспільно-політичною стагнацією, забороною вільноюї думки, посиленою "інтернаціоналізацією". Остання потужно стимулювала національну зраду, була особливо небезпечною для нації, імунітет самозбереження якої до того ж був ослаблений величезними людськими втратами під час війн та голодоморів. Думається, що глибоке розуміння небезпеки, яка нависла над нацією, зробило Ліну Костенко нездатною до конформізму. їй була відома Істина, і тому вона, як, можливо, ніхто інший, відчувала, що далі відступати нікуди, бо далі — провалля..." [105,20].

Загалом історико-літературні дослідження того часу розгорталися за такими напрямами:

— давня українська література: А. Макаров "Світло українського Бароко" (К., 1994), Л. Ушкалов "Світ українського бароко: філологічні етюди" (Харків, 1994), "З історії української літератури ХУІІ-ХУІІІ" (Харків, 1999), О. Гнатюк "Українська духовна барокова пісня" (Варшава; К., 1994), В. Соболь "З глибини віків" (К., 1995), "Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко" (Донецьк, 1996), Р. Радишевський "Польськомов-на українська поезія від кінця XVI до початку XVIII ст." (К.Д996), Б. Криса "Пересотворення світу. Українська поезія ХЛІ-ХШІ століть" (Львів, 1997), П. Білоус "Українська паломницька проза: історія жанру" (К., 1998), О. Алексан-дров "Старокиївська агіографічна проза XI — першої половини XIII ст." (Одеса, 1999), Я. Мишанич ""Історія Русів": історіографія. Проблематика, поетика" (К., 1999), М. Ан-друщенко (Шевчук) "Парнас віршотворний. Києво-Моги-лянська академія і український літературний процес XVII — XVIII ст." (К., 1999) та ін.;

— класична українська література XIX ст.: П. Федчен-ко "Михайло Драгоманов: життя і творчість" (К., 1991), М. Ткачук "Стиль балад Левка Боровиковського" (Тернопіль, 1991), В. Мовчанкж "Медитативна лірика Т. Г. Шевченка" (К., 1993), Б. Завадка "Серце чистеє подай. Проблеми релігії у творчості Тараса Шевченка" (Львів, 1993), П. Ротач "Іван Котляревський у листуванні" (Опішне, 1994), В. Пахаренко "Незбагнений апостол. Світобачення Шевченка" (Черкаси, 1994, 1999), І. Дзюба ""Застукали сердешну волю...": (Шевченків "Кавказ" на тлі непроми-нального минулого" (К., 1996), Т. Мейзерська "Проблеми індивідуальної міфології: міфотворчість Т. Шевченка" (Одеса, 1997), Т. Бовсунівська "Феномен українського романтизму" (К., 1997-1998), Г. Клочек "Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація" (К., 1998), О. Вертій "Пантелеймон Куліш і народна творчість" (Тернопіль, 1998), І. Приходько "Національна ідея у творчості І. Нечуя-Левицького" (Львів, 1998), В. Шевчук ""Енеїда" Івана Котляревського в системі літератури українського бароко" (Львів, 1998), Л. Задорожна "Євген Гребінка. Літературна постать" (К., 2000), В. Смілянська, Н. Чамата "Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка" (К., 2000), Г. Грабович "Шевченко, якого не знаємо" (К., 2000) та ін.;

— період "Молодої України" — неонародництво та ранній український модернізм (кінець XIX — початок XX ст.): О. Рисак "Лесин дивосвіт" (Львів, 1992), Л. Мороз "".. .Сто рівноцінних правд". Парадокси драматургії В. Винниченка" (К., 1994), "Мелодії і барви слова: Проблеми синтезу мистецтв в українській літературі кінця XIX — початку XX ст." (Луцьк, 1996), М. Неврлий "Олександр Олесь: Життя і творчість" (Kї, 1994), Л. Грицик "Орієнталістика Агатангела Кримського в українському літературному процесі початку XX століття" (К., 1994), О. Неживий "Для рідного слова: творча спадщина Бориса Грінченка і проблеми національного виховання" (Луганськ, 1994), А. Гуляк "Грицько Григоренко" (К., 1995), Тамара Гундорова "Франко не Каменяр" (Мельбурн, 1996), "ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму" (Львів, 1997), В. Панченко "Будинок з химерами (Творчість В. Винниченка у 1900-1920 рр. у європейському літературному контексті)" (Кіровоград, 1997), М. Ткачук "Парадигма світу збірки "Semper tiro" Івана Франка" (Тернопіль, 1997), Т. Пастух "Романи Івана Франка" (Львів, 1998), М. Моклиця "Модернізм як структура" (Луцьк, 1998), О. Вертій "Народні джерела творчості Івана Франка" (Тернопіль, 1998), Я. Поліщук "Міфологічний горизонт українського модернізму" (Івано-Франківськ, 1998), Л. Го-ломб "Василь Пачовський: закарпатські сторінки життя і творчості поета" (Ужгород, 1999), В. Агеєва "Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації" (К., 1999), М. Легкий "Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка" (Львів, 1999), Б. Бунчук "Віршування Івана Франка" (Чернівці, 2000), Н. Малютіна "Екзи-стенційна природа драматургії Лесі Українки" (Одеса, 2000), С. Павличко "Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського" (К., 2000) та ін.;

— період "розстріляного відродження" (1920-ті — початок 1930-х в УРСР): В. Мельник "Суворий аналітик доби. Валер'ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини XX ст." (К., 1994), Л. Сеник "Микола Хвильовий і його роман "Вальдшнепи"" (Львів, 1994), Н. Зборовська ""Танцююча зірка" Тодося Осьмачки" (К., 1996), Я. Голобородько "Художньо-естетична цивілізація Миколи Куліша" (Херсон, 1997), В. Працьовитий "Український-національний характер у драматургії Миколи Куліша" (Львів, 1998), В. Пахаренко

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське літературознавство постколоніального періоду» автора Іванишин Петро на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3. Історико-літературні дослідження і літературна критика 90-х років XX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи