Розділ «4. Домінанти літературознавчого процесу початку XXI ст.»

З позицій формально-естетичної методології було захищено також чимало докторських дисертацій: Б. Бунчук "Віршування Івана Франка в контексті української версифікації XIX — поч. XX століття" (2001), Н. Малинська "Героїчне в фольклорі та літературі. Дискурс канону" (2002), В. Гуменюк "Драматургія Володимира Винничен-ка. Проблеми поетики" (2002), С. Хороб "Українська драматургія кінця XIX — початку XX століття в системі модерністського художнього мислення" (2002), Є. Черноіванен-ко "Тип літератури і тип художньо-літературної свідомості в літературному процесі" (2002), Ю. Кузнецов "Імпресіонізм в українській прозі кінця ХГХ — початку XX ст. (проблеми естетики і поетики)" (2004), Н. Бернадська "Теорія роману як жанру в українському літературознавстві" (2005), Г. Давидова-Біла "Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки" (2005), Р. Голод "Іван Франко та літературні напрями кінця ХГХ—початку XX ст." (2006), В. Корнійчук "Поетика лірики Івана Франка" (2006), О. Ткаченко "Розвиток жанру елегії в українській літературі XVI—ХГХ століть" (2006), В. Просалова "Празька літературна школа: текст, контекст, інтертекст" (2006), Ю. Клим'юк "Жанрова система лірики Івана Франка" (2007), Г. Мазоха "Жанрово-стильові модифікації українського письменницького епістолярію другої половини XX ст." (2007), Л. Кавун "Літературне об'єднання В АПЛІТЕ й художньо-естетичні шукання в українській прозі 20-х років XX ст." (2007), Н. Малютіна "Родо-жанрові трансформації в українській драматургії кінця ХГХ — початку XX століття" (2007), І. Козлик "Філософська лірика: диференціація видів і жанрова інтеграція" (2007), Ю. Ісіченко "Аскетична література Київської Русі" (2009), Р. Мовчан "Модернізм в українській прозі 1920-х років: генезис, поетика, стратегії" (2009), Л. Скупейко "Неоромантизм Лесі Українки (Рецепція. Концепція особистості. Міфопо-етика)" (2009), Г. Сабат "Казки Івана Франка як естетико-поетикальна система" (2009), О. Домащенко "Лірична поезія в аспекті інтерпретації і тлумачення (на матеріалі російської поезії XIX—XX ст.)" (2009), О. Григоренко "Літературний антропонім: концепт та інтерпретація (на матеріалі творів американських романтиків)" (2009), Т. Гаврилів "Феноменологія художньої ідентичності (на матеріалі німецької та австрійської літератури)" (2009), Н. Науменко "Генеза і шляхи розвитку українського верлібру кінця ХГХ — початку XXI ст." (2010), А. Гурбанська "Жанровий поліцентризм української повісті 60—-80-х років XX ст." (2010), М. Васьків "Романні форми в українській експериментальній літературі 1920-30-х рр.: генеза, проблематика, жанрові модифікації й різновиди" (2010) та ін.

Багато досліджень було виконано в методологічній парадигмі націоцентризму (національно-екзистенціальної інтерпретації): В. Моренець "Національні шляхи поетичного модерну першої половини XX ст.: Україна і Польща" (К, 2001), О. Сліпушко "Давньоукраїнський бестіарій (звіролов): національний характер, суспільна мораль і духовність давніх українців у тваринних архетипах, міфах, символах, емблемах" (К., 2001), Л. Сеник "Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності". (Львів, 2002), Н. Шумило "Під знаком національної самобутності: Українська художня проза і літературна критика кінця XIX — поч. XX ст." (К., 2003), В. Мазепа "Культуроцентризм світогляду Івана Франка" (К., 2004), Ю. Мариненко "Місія: проблема національної ідентичності в українській літературі 40—50-х років XX століття" (Кіровоград, 2004), Є. Сохацька "На варті українства: Статті з літературознавчого та культурологічного доробку" (Кам'янець-Подільський, 2004), М. Шкандрій "В обіймах імперії. Російська й українська література новітньої доби" (К., 2004), Ю. Барабаш "Тарас Шевченко: імператив України. Історіо- й націософська парадигма" (К., 2004), О. Вертій "Народні джерела національної самобутності української літератури 70—90 років ХГХ століття" (Суми, 2005), І. Руснак ""Я був повний Україною...": Художня історіософія Уласа Самчука" (Вінниця, 2005), "Художня історіософія Уласа Самчука" (Вінниця, 2009), П. Киричок, М. Киричок "Національної духовності сіячі" (Сімферополь, 2005), П. Іванишин "Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти)" (Дрогобич, 2005), "Національний спосіб розуміння в поезії Т. Шевченка, Є. Маланюка, Л. Костенко" (К., 2008), І. Дзюба "Шев-ченкофобія в сучасній Україні" (К., 2006), В. Працьовитий "Національна самобутність драматургії Івана Франка" (Львів, 2006), В. Соболь "Не будьмо тінями зникомими"

(Донецьк, 2006), Є. Прісовський "Дороговказ на віки" (Одеса, 2006), І. Яремчук "Під знаком вогню: Генетичний контекст та естетична природа поезії УПА" (Львів, 2006), Г. Сабат "Казки Івана Франка як феномен націотворення" (Дрогобич, 2006), Вал. Шевчук "Національна ідея в Україні, зокрема національно-визвольна, та її подвижники" (К., 2007), О. Пронкевич "Нація-нарація в іспанській літературі доби модернізму" (К., 2007), Т. Салига "Воздвижения храму" (Львів, 2008), Н. Мафтин "Західноукраїнська та еміграційна проза 20—30-х років XX століття: парадигма реконкісти" (Івано-Франківськ, 2008), О. Хоменко "Національне письменство як художнє українознавство: ідеї, постаті, естетичні практики" (К., 2008), Я. Гарасим "Нариси до історії української фольклористики" (К., 2009), "Національна самобутність естетики українського пісенного фольклору" (Львів, 2010), Т. Пінчук "Іван Липа та Юрій Липа в літературному процесі першої половини XX століття" (Луганськ, 2009), М. Жулинський "Нація. Культура. Література: національно-культурні міфи та ідей" шьестетичні пошуки української літератури" (К., 2010), Г. Жуковська ""Усе іде, але не все минає". Пам'ять і час у творчості Ліни Костенко" (К., 2010), Н. Кириленко "Художньо-національний світ у романі Ліни Костенко "Маруся Чурай"" (Суми, 2010) та ін.

Виразний національно-екзистенціальний характер мали докторські студії: Н. Шумило "Українська проза кінця ХГХ—початку XX ст. Проблема національної іманентності" (2004), Я. Козачок "Концепція нації як духовної спільноти в художній та публіцистичній творчості Миколи Костомарова" (2004), В. Працьовитий "Проблема національного характеру в українській драматургії 20 — початку 30-х років XX століття" (2004), Л. Горболіс "Художня парадигма моралі в прозі українських письменників кінця ХГХ — початку XX ст. (народнорелігійний аспект)" (2005), Л. Ро-мащенко "Інтерпретація національної історії в українській прозі XX ст." (2006), А. Новиков "Марко Кропивницький і українська драматургія другої половини XIX — початку XX ст." (2007), П. Іванишин "Національний сенс екзистен-ціалів у поезії Т. Шевченка, Є. Маланюка, Л. Костенко (діахронія української літературної герменевтики)" (2007), Ю. Мариненко "Проблеми національної ідентичності в українській прозі 40—50-х років XX ст." (2007), О. Борзенко "Становлення нової української літератури в аспекті національної ментальності та біографізму (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'янен-ко)" (2007), І. Руснак "Художня модифікація національної історіософії в прозі У. Самчука" (2007), Н. Мафтин "Західноукраїнська та еміграційна проза 20—-30-х років XX століття: стильові та ідейні парадигми" (2009), О. Пронкевич "Проблема національної ідентичності в іспанській літературі доби модернізму" (2009), Я. Гарасим "Етноестетика українського пісенного фольклору" (2010), В. Пустовіт "Українська письменницька мемуаристика ХГХ століття: націєтворчий дискурс" (2010) та ія.

У перше десятиліття третього тисячоліття значно почастішали звернення українських дослідників до компаративної методології. Свідченням цьому стали такі монографії: Л. Задорожна "Украївсько-вірменські літературні взаємини XX ст. Парадигма розвитку" (К., 2001), С. Приго-дій "Українська філософія серця та американський трансценденталізм" (К., 2002), "Античність та американський романтизм" (К., 2003), С. Кирилюк "Ольга Кобилянська і світова література" (Чернівці, 2002), Є. Нахлік "Доля — Los — Судьба: Шевченко і польські та російські романтики" (Львів, 2003), "Творчість Юліуша Словацького й Україна. Проблеми українсько-польської літературної компаративістики" (Львів, 2010), Л. Коломієць "концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалів перекладів з англійської, ірландської та американської поезії)" (К., 2004), І. Пупурс (Арен-даренко) "По дорозі й назустріч (англійська та українська романтичні поезії: порівняльна типологія і поетика)" (К., 2004), Я. ГІогребенник "Німецькомовний контекст творчості Ольги Кобилянськоі" (Чернівці, 2005), М. Лановик "Теорія відносності художнього перекладу: літературознавчі проекції" (Тернопіль, 2006), Д. Наливайко "Теорія літератури й компаративістика" (К., 2006), В. Зарва "Розвиток просвітницьких ідей у російській та українській прозі 60— 80 рр. ХГХ ст." (Ніжин, 2007), "Рогійська та українська проза 60—80 рр. ХГХ ст. (концепція просвітницького героя)" (К., 2007), П. Летнянчин "Особистість у драмах Бернарда Шоу, Івана Франка, Володимира Винниченка" (Дрогобич, 2007), Р. Радишевський "Полоністичні та порівняльні студії" (К., 2008), "Українсько-польське пограниччя: сарматизм, бароко, діалог культур" (К., 2008), "Українська полоністика: проблеми, школи, сильветки" (К., 2010), Л. Генералюк "Універсалізм Шевченка: Взаємодія літератури і мистецтва" (К; 2008), Л. Кравченко "Василь Стус інтерпретатор поезії

Р.-М. Рільке" (Дрогобич, 2008), Ю. Микитенко "Сяйво Гіп-покрени (3 історії й типології українсько-грецьких літературних зв'язків)" (К., 2008), М. Медицька "Творчість Станіслава Виспянського й українська література кінця ХГХ — початку XX століття" (Івано-Франківськ, 2008), Т. Мейзер-ська "Re-presense: Відлуння Сходу в українській літературі XIX ст." (Одеса, 2009), В. Матвіїшин "Український літературний європеїзм" (К., 2009), М. Мольнар "Від Влтави до Дніпра: Студії з українського літературознавства та міжслов'янських літературних взаємин" (Ужгород, 2009), Л. Грицик "Українська компаративістика: Концептуальні проекції" (Донецьк, 2010), Г. Корбич "Захід, Польща, Росія в літературно-критичному дискурсі раннього українського модернізму. Вибрані аспекти рецепції" (Познань, 2010) та ін.

У цьому концептуальному руслі захищено докторські дисертації (С. Росовецький "Фольклорно-літературні взаємозв'язки: генетичний аспект" (2004), В. Зарва "Просвітницькі тенденції в російській та українській прозі 60— 80-х рр. ХГХ століття" (2005), І. Лімборський "Парадигматика західноєвропейського та українського просвітництва: проблеми типології та національної ідентичності" (2006), М. Лановик "Проблеми художнього перекладу як предмет літературознавчої рефлексії" (2006), П. Рихло "Творчість Пауля Целана як інтертекст" (2006), Є. Нахлік "Тарас Шевченко і польські та російські романтики (індивідуальність письменника в пггертекстуальних зв'язках і типологічних збіжностях)" (2009) та ін.).

Міцні методологічні позиції в українському літературознавстві 2000-х років зберігала міфологічна критика (неоміфалогічна інтерпретація). Міфокритичний характер мали такі монографії: І. Зварич "Міф у ґенезі художнього мислення" (Чернівці, 2002), О. Киченко "Фольклор як художня система. Проблеми теорії" (Дрогобич, 2002), Т. Шестопалова "Міфологеми поезії Павла Тичини: спроба інтерпретації" (Луганськ, 2003), Лукаш Скупейко "Міфопо-етика "Лісової пісні" Лесі Українки" (К., 2006), О. Бондарева "Міф і драма у новітньому літературному контексті: поновлення структурного зв'язку через жанрове моделювання" (К., 2006), В. Мусій "Миф в художественном освоении мировосприятия человека литературой эпохи пред-романтизма и романтизма" (Одеса, 2006), Н. Слухай; Ю. Мосенкіс "Мовна символіка і міфопоетика текстів Тараса Шевченка" (К., 2006), А. Нямцу "Миф. Легенда. Литература (теоретические аспекты функционирования)" (Чернівці, 2007), І. Бойцун "Міфи в фольклорі та художній літературі" (Луганськ, 2007), О. Слоньовська "Слід невловимого Протея (Міф України в літературі української діаспори 20-х — 50-х років XX століття)" (Івано-Франківськ; Коломия, 2007), С. Пригодій, І. Яковенко, В. Зіневич, Ю. Мата-сова "Архетипна критика американської літератури" (Київ; Симферополь, 2008) та ін.

Виразне тяжіння до неоміфологічного дискурсу мали такі докторські дисертації: Л. Копаниця "Українська лірична пісня: еволюція поетичного мислення" (2001), І. Зварич "Міфологічна парадигма художнього мислення" (2003), 0. Бондарева "Міф та антиміф у жанровому моделюванні української драматургії кінця XX—початку XXI ст." (2007), Н. Іщенко "Міфотворчість у воєнному дискурсі: національний міф про Кримську війну 1853—1856 років у літературі — Великої Британії другої половини ХГХ ст." (2008) та ін.

У 2000-х роках розвивалися і різножанрові христоло-гічні студії. Найпомітніші монографічні дослідження: В. Ан-тофійчук "Євангельські образи в українській літературі XX ст." (Чернівці, 2001), Вал. Шевчук ""Personae verbum" (Слово шостасне)" (К., 2001), P. Чопик "Ессе Homo: Добра звістка від Івана Франка" (Львів, 2001), П. Ямчук "Християнський консерватизм: дух, епоха, людина" (Одеса, 2001), С. Абрамович "Біблія як форманта філологічної культури" (К.; Чернівці, 2002), П. Іванишин "Аберація християнства, або Культурний імперіалізм у шатах псевдохристології" (Дрогобич, 2005), М. Комариця "Українська "католицька критика": феномен 20—ЗО pp. XX ст. (Львів, 2007), І. Дани-ленко "Молитва як літературний жанр: ґенеза та еволюція" (Миколаїв, 2008), І. Набитович "Універсум sacrum'y у художній прозі (від Модернізму до Постмодернізму) (Люблін; Дрогобич, 2008) та ін.

До христологічної методології близькі докторські дисертації: В. Антофійчук "Своєрідність трансформації євангельського сюжетно-образного матеріалу в українській літературі XX століття" (2002), М. Комариця "Українська "католицька критика": естетичні засади та ідеологічний контекст" (2008), І. Даниленко "Жанрова модифікація канону молитви в ліриці XVII—XX століть" (2009), І. Набитович "Категорія sacrum у художній прозі XX—XXI століть" (2009) та ін.

Порівняно із попереднім десятиліттям дещо зменшилась кількість постмодерних (постструктуральних) монографічних студій. Щоправда, в літературознавчому середовищі чимало із тогочасних публікацій отримували належну увагу. Йдеться передусім про монографії: С. Павличко "Теорія літератури" (К., 2002), "Фемінізм" (К., 2002), Т. Гундорова "Femina melanholica. Стать і культура в тендерній утопії Ольги Кобилянської" (К., 2002), "Післячорно-бильська бібліотека. Український літературний Постмодерн" (К., 2005), "Франко не Каменяр. Франко і Каменяр" (К., 2006), "Кітч і література. Травестії" (К., 2008), В. Агеева "Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму" (К., 2003), Н. Колошук "Табірна проза в парадигмі постмодерну" (Луцьк, 2006), О. Забужко "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій" (К., 2007), Л. Таран "Жіноча роль" (К., 2007) та ін.

Постструктуральну парадигму розвивало і докторське дослідження Ф. Штейнбука "Тілесний міметизм у тексте*-, вих стратегіях постмодерністської літератури кінця XX — початку XXI століття" (2010).

Філологізм, націоцентризм, компаративізм, неоміфо-логізм, христологія та постмодернізм об'єктивно виявили себе провідними напрямами в українському літературознавстві постколоніального періоду. Менше, хоча теж достатньо послідовно, використовувались класичні та новітні методології: культурно-історичний, духовно-історичний підходи, наратологія, психологічна інтерпретація, герменевтика, рецептивна естетика, теорія інтертексту-альності, біографізм та філософські методи.

Серед помітних наратологічних досліджень — монографії М. Ткачука "Наративні моделі українського письменства" (Тернопіль, 2006), Л. Мацевко-Бекерської "Українська мала проза ХГХ — початку XX століть у дзеркалі наратоло-гії" (Львів, 2008), а також її докторське дослідження "Наративні стратегії малої прози (на матеріалі української літератури кінця XIX — початку XX століть)" (2009) та ін.

Сталої популярності серед дослідників набув психологізм, визначальним у таких монографіях: Л. Мірошниченко "Над рукописами Лесі Українки: Нариси з психології творчості та текстології" (К., 2001), І. Бойцун "Психологічний портрет "дітей війни" у творах Євгена Гуцала" (Луганськ, 2002), О. Червінська, І. Зварич, А. Сажина "Психологічні аспекти актуальної рецепції тексту: Теоре-тико-методологічний погляд на сучасну практику словесної культури" (Чернівці, 2009) та ін.

Із герменевтичних праць уваги вартують монографії С. Квіта "Основи герменевтики" (К., 2003), "Герменевтика" (К, 2005), 3. Лановик "Hermenйutica Sakra" (Тернопіль, 2006), Ю. Коваліва "Літературна герменевтика" (К., 2008), П. Іванишина "Національний спосіб розуміння в поезії Т. Шевченка, Є. Маланюка, Л. Костенко" (К., 2008) та ін. Серед найрепрезентативніших — докторські дисертації Я. Вільної "Ідейно-естетичний феномен творчості Г, Квітки-Основ'яненка: герменевтичний аспект" (2006), 3. Лановик "Біблійна герменевтика: становлення, методологія (симво-ліко-алегоричНИй аспект літературознавчого дискурсу)" (2006), П. Іванишина "Національний сенс екзистенціалів у поезії Т. Шевченка, Є. Маланюка, Л. Костенко (діахронія української літературної герменевтики)" (2007) та ін.

Близькими до герменевтичних були дослідження у сфері рецептивної естетики тапоетики. Цей метод використано в монографіях О. Червінської "Рецептивна поетика" (Чернівці, 2001), М. Зубрицької "Homo legens: читання як соціокультурний феномен" (Львів, 2004), Г. Сивоконя "У вимірах сприймання. Теоретичні проблеми художньої літератури, її історії та функцій" (К., 2006), І. Зимомрі "Австрійська література: моделі рецепції тексту" (Дрогобич; Тернопіль, 2009), Г. Корбич "Захід, Польща, Росія в літературно-критичному дискурсі раннього українського модернізму: Вибрані аспекти рецепції" (Познань, 2010) та ін.

Традиційно популярним був біографічний метод, про що свідчили монографії: Р. Горак, Я. Гнатів "Іван Франко" у десяти томах (Львів, 2000—2010), М. Жулинський "Олег Ольжич і Олена Теліга" (К., 2001), Л. Куценко "Dommus Маланюк: тло і постать" (Кіровоград, 2001), "Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань" (Кіровоград, 2002), "Князь Духу" (Кіроворад, 2003), "Наталя Лівицька-Холод-на" (Кіровоград, 2004), Н. Костенко "Микола Бажай. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики" (К., 2003), Д. Стус "Василь Стус: життя як творчість" (К, 2005), Н. Гаєвська "Життя як подвиг. Нарис життя і творчості Павла Грабовського" (К., 2006), М. Зимомря "Долі в людях: Нариси, інтерв'ю" (Дрогобич, 2006), Є. Нахлік "Подружнє Життя і позашлюбні романи Пантелеймона Куліша: Документально-біографічна студія" (К., 2006), "Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Школаєвою" (Львів, 2008), Р. Горак "Кров на чорній ріллі: Есе-біографія Василя Стефаника" (К., 2010), Я. Поліщук "І ката, і героя він любив... Михайло Коцюбинський. Літературний портрет" (К., 2010) та ін. Помітний він і в докторській дисертації

Л. Куценка "Євген Маланюк: витоки й еволюція творчої особистості" (2002).