Розділ «4. Домінанти літературознавчого процесу початку XXI ст.»

Інструментарій українського філологізму урізноманітнювала через діалог із когнітивістикою монографія Тетяни Бовсунівської "Основи теорії літературних жанрів" (К., 2008). Відзначивши досягнення українських жанрознавців — Н. Копистянської, І. Денисюка, М. Ткачука, Г. Штоня, Н. Бернадської, авторка цього синтетичного дослідження запропонувала власну концепцію, базовану на окресленні жанрологічних течій XX і XXI ст. При цьому окремо розглядала спрямування західної генології того періоду (від еволюціонізму й структуралізму до наратології й теорії інтер-текстуальності) та російської теорії жанрів (формалізм, семіотика, ритуально-міфологічна теорія, соціологізм). Поглиблено (на рівні окремих розділи) та підрозділів) Т. Бовсунівська розглядала канонічну модель жанру, теорію роману X. Ортеги-і-Гассета, Н. Фрая, Ц. Тодорова, Г. Поспелова, М. Бахтіна, Д. Ліхачова, Н. Тамарченка, теорію роману в добу постмодернізму та когнітивну модель жанру. її розмірковування, часто новаторські, із запрошенням до дискусії (про "крайні межі роману"), апелювали до значної кількості художніх творів світового та національного красного письменства.

Монографія Ірини Руснак ""Я був повний Україною...": Художня історіософія Уласа Самчука" (Вінниця, 2005,2009), крім осмислення з позицій світоглядного трак диціоналізму та естетичного консерватизму творчості одного з провідних вісниківців У. Самчука, теоретично окреслювала поняття "художня історіософія", котре в письменника було пов'язане із філософією українського націоналізму в інтерпретації Д. Донцова. Історіософічність І. Руснак розглядала як засіб інтелектуалізації'та модернізації прози письменника. Водночас простежувала націо-охоронну сутність художньої історіографії в контексті рубрик: "витоки художньої історіософії вісниківства", "специфіка українського образу світу", "образ-концепт України", "естетичний модус художньої історіософії", "доля України на тлі історичного часу", "історія як укоріненість" та ін.

У цей період завершується остаточна теоретична експлікація національно-екзистенціальної методології інтерпретації у роботах В. Іванишина як стрижневої концепції у сфері націоцентричного літературознавства. Очевидним прикладом наукової продуктивності застосування національно-екзистенціальних методологем стало видання його навчального посібника "Нариси з теорії літератури" (К., 2010).

Цікаве теоретичне осмислення націологічної проблематики на зарубіжному матеріалі містила монографія Олександра Пронкевича "Нація-нарація в іспанській літературі доби модернізму" (К., 2007). Спираючись на поліме-тодологічну теорію "неоіспанізму", націології та'компаративізму, він досліджував іспанську ідею як "кастеляноцен-тричний міф" у межах творчості модерних авторів—М. де Унамуно, Асоріна, П. Бароха, Р. Де Маести, Р. дель Вальє-Ін-клана, X. Ортеги-і-Гассета, Р.-М. Менендес Підаля та ін. Причому його цікавили питання, методологічно важливі для розбудови націоцентричної інтерпретації: нація і культура, оновлення традицій, нарація нації, від імперіалізму до мультикультуралізму, країна у пошуках центру, меланхолія і націоналізм, культ кастильського лицаря, націоналістична філологія, історія літератури як "конструювання" нації, іспанський вимір нарації української нації та ін.

- Монографія Ярослава Гарасима "Національна самобутність естетики українського пісенного фольклору" (Львів, 2010) — багатоашектне дослідження національної специфіки українського пісенного фольклору. Інтердисциплі-нарні розмірковування автора про феномени етноестетики та добропрекрасного спирались на класичні та новітні дослідження у фольклористиці, філософії, психології, етнології, літературознавстві, мовознавстві та ін.

Збірник праць "Літературознавча компаративістика" (Тернопіль, 2002), ініційований і зредагований Р. Гром'я-ком, став першим посібником із порівняльного літературознавства, а тому був адресований початківцям, які постали перед необхідністю "набути систему знань з літературознавчої компаративістики". Серед його авторів — Л. Грицик, О. Куца, В. Матвіїшин, О. Веретюк, Г. Сивачен-ко, Н. Ісаєва, А. Волков, В. Антофійчук, А. Нямцу, 3. і М. Лановик та ін.

Збірник статей Дмитра Наливайка "Теорія літератури й компаративістика" (К., 2006) містив методологічно значущі праці, присвячені теорії порівняльного літературознавства, міжнаціональному літературному процесові, домінантам систем національних літератур, літературній імагології, італійсько-українським культурним зв'язкам, Шевченкові в контексті європейського романтизму та ін. Особливу увагу в ньому зосереджено "на проблемі української літератури й художніх систем європейської літератури від ренесансу до модернізму, її розвитку в контексті цих систем або у співвідношеннях з ними", питаннях "порівняльної поетики української та європейських літератур". При цьому автор відмовлявся від "вимірів масштабності й значення явищ української літератури, вироблених традиційною компаративістикою з її "впливологією"" [141, 8]. Через три роки за редакцією Д. Наливайка вийшла антологія "Сучасна літературна компаративістика: стратегії і методи" (К., 2009), котра містила важливі теоретичні студії Г. Ремака, Ф. Жоста, П. Брюнеля, Р. Веллека, Е. Касперського, Г.-Р. Яусса, А. Маріно, Н. Фрая, В. Жир-мунського, Д. Чижевського, О. Біленького та ін.

Розвитку теорії вітчизняної компаративістики прислужилася й монографія Володимира Матвіїшина "Український літературний європеїзм" (К., 2009). Автор поставив перед собою непросте концептуальне герменевтичне завдання, котре структурувало теоретичний та історичний матеріал: "У дослідженні місця української літератури у світовому контексті важливі не вишукування ремінісцен-цій — відгомону з тих чи інших національних літератур у творах українських письменників, не з'ясування впливу на українське письменство різних явищ зарубіжних літератур, а передусім пізнання складного процесу взаємодії самобутніх національних літературних систем, в якій українська література відіграла важливу роль" [124, 3].

Монографія Ігоря Зварича "Міф у генезі художнього мислення" (Чернівці, 2002), базуючись на попередньому теоретичному досвіді та прочитанні художніх творів (М. Гоголя, Т. Шевченка, У. Еко, Р. Іваничука), доводила, що міф є постійною властивістю людського мислення, що зумовлює існування форм, структур та елементів міфології у фольклорі та літературі. Цілісна сутність Космосу, на думку автора, є універсальною властивістю моделювання дійсності і втілюється традицією в конкретних формах художнього мислення (передусім у традиційних сюжетах та образах). При цьому художнє мислення, що зреалізовує себе в механізмах творення традиції, оприявнює тенденцію до "повернення". Ілюзія примирення вічного і тимчасового, міфічного і сучасного в літературі виражає сутність пошуків шляху повернення до первнів.

Методологічному пожвавленню христологічної інтерпретації сприяв вихід у світ монографії Мар'яни Комариці "Українська "католицька критика": феномен 20—30-х рр. XX ст." (Львів, 2007), зосереджена на осмисленні естетичних засад відомих у міжвоєнну добу греко-католицьких літературознавців — М. Гнатишака, Г. Костельника, О. Мо-ха, Гр. Лужницького, Т. Коструби, котрі публікувались у часописах "Дзвони", "Нова Зоря", "Новий Час", "Вістник", "Назустріч" та ін. Методологічно важливим стало окреслення міжвоєнного ідеологічного контексту, а також витлумачення взаємозв'язку між естетичним та етичним у художній творчості, впливу християнської філософії на літературу, проблеми творчої свободи, культу й культури, національної ідентичності.

До надбань христологічної теорії додалася монографія Ігоря Набитовича "Універсум Басгит'у в художній прозі (від Модернізму до Постмодернізму)" (Дрогобич; Люблін, 2008). У ній запропоновано фрактальну модель-матрицю категорії "сакрум" та базований на цій моделі підхід до системного аналізу ірраціональних та раціональних виявів сакрального в художній літературі: вивчення співвіднесень категорії "сакрум" і мистецтва слова, жанрового рівня вираження сакрального, ірраціонального у художньому творі, сакралогічні прочитання художньої прози зарубіжних та українських авторів.

Поле методологічних напрацювань у сфері герменевтики розширив Сергій Квіт за рахунок теоретичного посібника "Герменевтика" (К., 2005), заторкнувши такі важливі проблеми, як потреба в герменевтиці, проблема порозуміння, образ інтерпретатора, народ філософів, мета і методологія, есеїстика як герменевтика та ін.

Спробу пошуку органічної українській культурній традиції герменевтичної теорії репрезентувала монографія Петра Іванишина "Національний спосіб розуміння в поезії Т. Шевченка, Є. Маланюка, Л. Костенко" (К., 2008).

Юрій Ковалів, задавшись метою розпрацювання герменевтичної теорії у сфері літературознавства (монографія "Літературна герменевтика" (К., 2008)), запропонував багато оригінальних суджень та узагальнень стосовно поняття літературної герменевтики, її термінологічного апарату та еволюції. Однак поза його увагою залишилися герменевтичні досвіди С. Смаль-Стоцького, В. Сімовича, Д. Донцова, Є. Маланюка, Д. Чижевського, Л. Білецького, Л. Костенко та ін.

Успішне опрацювання українським літературознавством західних теоретичних моделей продемонстрував навчальний посібник Ніли Зборовської "Психоаналіз і літературознавство" (К., 2003). У ньому ретельно розглянуто теоретичну модель класичного психоаналізу 3. Фройда (як "осмислення несвідомої творчої активності") у сферах психології та літературознавства, а також формування інших варіантів психоаналітичної інтерпретації — аналітичної психології К.-Ґ. Юнга, структурного психоаналізу Ж. Лакана, постфрейдизму Ж. Дерріди, фемінізму та інших постструктуральних авторів. Окремо дослідницею розглядалось питання "психоаналізу та українського літературознавства".

Традиційною увагою до методологічних питань загальної теорії літератури і рецептивної естетики відзначалися праці Григорія Сивоконя. Не виняток і монографія "У вимірах сприймання. Теоретичні проблеми художньої літератури, ЇЇ історії та функцій" (К., 2006), у якій ішлося про такі актуальні проблеми, як "історична й національна детермінованість літературно-теоретичного знання", естетичний плюралізм, написання нової академічної історії літератури, постколоніалізм, "західна перспектива" в сучасній науці про літературу та ін.

Близька до неї за рівнем теоретичного мислення і монографія Григорія Клочека "Енергія художнього слова" (Кіровоград, 2007), у якій автор розглядав питання поетики літературного твору, худоткнього мислення, художнього світу, розкривав роль І. Франка як предтечі вітчизняної рецептивної поетики та ін.

Загалом методологічна диференціація 2000-х років увиразнювалась так:

Філологічний (формально-естетичний) напряж досліджень розвивали: М. Коцюбинська ""Зафіксоване і нетлінне": Роздуми про епістолярну творчість" (К, 2001), С. Хороб "Українська модерна драма кінця ХГХ—початку XX століття (Неоромантизм, символізм, експресіонізм)" (Івано-Франківськ, 2002), Б. Бунчук "Розвиток версифікації Івана Франка" (Чернівці, 2002), В. Костюк, В. Денисенко "Модерн як поле експерименту (Комічне, фрагмент, гіпер-текстуальність)" (К., 2002), М. Гіршман "Литературное произведение: теория художественной целостности" (Москва, 2002, 2005), Є. Прісовський "Творча індивідуальність поета" (Одеса, 2003), Л. Копаниця "Поетика фольклорного тексту" (К., 2002), "Поетичний текст в усній і книжній тра* дищї. Питання поетики та художньої семантики" (К, 2010), Н. Бернадська "Український роман: теоретичні проблеми та жанрова еволюція" (К., 2004), О. Ткаченко "Українська класична елегія" (Суми, 2004), Н. Копистянська "Жанр, жанрова система у просторі літературознавства" (Львів, 2005), О. Астаф'єв "Поетичні системи українського зарубіжжя" (К., 2005), Р. Голод "Іван Франко та літературні напрями кінця XIX — початку XX століття" (Івано-Франківськ, 2005), П. Рихло "Поетика діалогу" (Чернівці, 2005), О. Сьомочкіна "Рубаї в українській поезії: від канонізованої строфи до поліжанру" (К., 2005), Н. Костенко "Українське віршування XX ст." (К., 2006), В. Фьодоров "Диалог в романе" (Донецк, 2006), "Проблемы поэтического бытия" (Донецк, 2008), М. Кодак "Авторська свідомість і класична поетика" (К., 2006), "Поетика як система" (Луцьк, 2010), І. Козлик "Теоретичне вивчення філософської лірики і актуальні проблеми сучасного літературознавства" (Івано-Франківськ, 2007), М. Челецька "Номеносфера поезії Івана Франка (поетика заголовків, посвят, епіграфів)" (Львів, 2007), Т. Бовсунівська "Основи теорії літературних жанрів" (К., 2008), О. Турган, Т. Гребенюк "Універсальні категорії в системі літературного твору (модерністська та постмодерна художні парадигми)" (Запоріжжя, 2008), О. Єременко "Літературний образ у силовому полі синкретизму" (К., 2008), Н. Гаврилюк "Український поліметрич-ний вірш" (К., 2009), Л. Садикова "Русское эссе XX века: Художественное своеобразие" (Донецьк, 2009), О. Бабелюк

"Принципи постмодерністського текстотворення сучасної американської прози малої форми" (Дрогобич, 2009), Н. Науменко "Серпантинні дороги поезії: природа та тенденції розвитку українського верлібру" (К., 2010), Т. Гребе-нюк "Подія в художній системі сучасної української прози: морфологія, семіотика, рецепція" (Запоріжжя, 2010) та ін.