розвитку інноваційної сфери, перетворення музею із консервативної установи з "застиглими в часі" експозиціями й сонними доглядачами у затінених закутках залів на безперервно-інноваційні (обновлювальні) емоційно-експресивні осередки культурної комунікації й естетичного дозвілля;
розвитку сфери гостьового сервісу, в т. ч. його якісного (інформація + позитивний емоційний заряд) та етичного аспектів.
Найскладніше завдання менеджменту для тисяч малих, середніх, а почасти і великих музеїв України полягає у привабленні в ці установи відвідувача. Одна справа, коли музей розташований на перехресті масових туристичних потоків – у Києві, Львові, Одесі, Ялті, Севастополі, Алупці, Яремчі та ін. А як залучити відвідувача тисячам провінційних музеїв, розташованих у місцевостях з нижчим рейтингом туристичної популярності? І на кого взагалі сьогодні варто орієнтувати експозиції – на туристів чи на місцевих мешканців?
Менеджмент дає недвозначну відповідь на поставлені питання. Перш за все усім українським музеям необхідно негайно і докорінно змінити ставлення до відвідувача, розпочати вивчення й діалог зі своїм відвідувачем, дізнатися про його культурні запити й вимоги як споживача щодо змістовного та сервісно-якісного аспектів музейного продукту.
У колишній командно-адміністративній системі музеї перебували "над людиною", вони звикли орієнтуватися не стільки на показ, популяризацію спадщини і просвітницьку діяльність, скільки на збереження, комплектування і наукове вивчення колекцій. З цієї причини часто спостерігалося зверхнє ставлення доглядачів і персоналу до відвідувачів, роздратовано-нервова реакція на їхню надто "живу" поведінку й невинні вчинки, спровоковані спонтанною цікавістю, завчено-монотонний аж до повного психологічного несприйняття слухачами стиль проведення екскурсії, поверхнево-апатичні відповіді на "наївні й кожних 10 хвилин ті самі" питання відвідувачів та ін. Таке масове ставлення до людей, які приносять музею основний дохід, спричинило суспільно-масове збайдужіння (а в багатьох, кого ще в шкільні роки вчителі примусово водили в музеї і в них по декілька годин "дресирували" в плані поведінки й концентрації уваги, цілковиту відразу) до наших музеїв. У ринкових умовах до цього долучилися ще й чинники ощадливішого ставлення до грошей, зубожіння українського народу й відсунення культурних запитів на задній план в умовах індивідуальної щоденної боротьби за економічне виживання. Тому не дивно, що кількість відвідувачів наших музеїв катастрофічно знизилася, і чимало установ вже звиклися з порожніми залами і показниками один-кілька відвідувачів за тиждень.
Першочергова місія музейного менеджменту сьогодні – повернутися обличчям до відвідувачів і повернути їх у музеї України. Зробити це можна лише за умови чіткого усвідомлення споживацьких мотивів і запровадження відповідних управлінських змін як реагування на ці мотиви й суспільні запити.
Маркетингове дослідження ринку споживачів музейних послуг виявило наступну структуру мотивації суспільства [74].
Здебільшого люди приходять у музеї, щоб:
привести дітей чи друзів;
провести час з другом чи подругою;
відпочити в тиші музею;
"піднятися над повсякденністю";
тому що їм подобається будинок, атмосфера, простір музею;
їм цікава колекція чи виставка;
тому що вони – туристи і прагнуть пізнавати щось нове.
Причини, через які люди не ходять у музеї і галереї:
не володіють інформацією про місцезнаходження музеїв;
не знають, що відбувається в музеях;
дискомфортно себе почувають, тому що не розуміють мистецтва, соромляться цього і їм не хочеться там бути;
ділові люди вважають, що вони дуже зайняті, у них бракує часу, а в музеї нічого не можна подивитися швидко;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Музеєзнавство» автора Рутинський М.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. РИНКОВІ ЗАСАДИ МУЗЕЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Й МАРКЕТИНГУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
