РОЗДІЛ IV. УКРАЇНСЬКА ЕТНОГРАФІЯ ТА КРАЄЗНАВСТВО

На Русі нареченій відвіку надягали обручку на праву руку, а вдови носили її на лівій.

Збереження цнотливості до шлюбу не розглядалося як умова для його заключения. Цнотливості (незайманості) церковний закон вимагав тільки від майбутніх дружин священиків і дяків, а з інших предписував брати штраф в тому випадку, якщо "заміж пішла нечиста". Церква формувала уяву про мораль і порядність в подружньому житті. Засуджувалися сексуальні зв'язки поза шлюбом і збочення традиційної сексуальності. Спілкування жінки поза домом з чоловіками, які не були її родичами або членами родини, також засуджувалося церквою.

Головним приводом для розірвання шлюбу вважалося прелюбодіяння. Але воно по-різному визначалося для кожного із подружжя. Чоловік визнавався зробившим прелюбодіяння лише в тому випадку, якщо мав на стороні не тільки коханку, але й дітей від неї (позашлюбні діти було досить частим явищем). Жінка вважалася такою, що вчинила прелюбодіяння, вже тоді, коли вступала в зв'язок зі стороннім чоловіком (насилля зрадою не вважалося). Дозволялось і наказания за прелюбодіяння.

Жінки спочатку не мали права на розлучення з причини зради чоловіка. Винний чоловік наказувався роком єпитимії (церковне покарання) і грошовим штрафом. Чоловік, дізнавшись про зраду, не тільки міг, але і зобов'язаний був розірвати шлюб. В протилежному випадку він повинен був нести особливе покарання, а якщо це був священнослужитель, то він позбавлявся сану. Правами на розлучення з фізіологічних причин (якщо немає дітей) володіли рівною мірою обоє.

Існували й особливі причини для розлучення (прийняття чернецтва чоловіком або дружиною зі згоди обох; під приводом "порчі дружини", бездоказанного звинувачення в "злому ділі", якщо "чоловік не лазить на дружину" (імпотенція), жінка пропавшого на війні чоловіка могла знову вийти заміж через три роки.

За самовільне залишення дружини з чоловіка брався штраф на користь церкви і ще один - на користь дружини як компенсація за "сором" (моральний збиток).

Згідно з православною концепцією, найбільшим благом для родини були діти. Ідеалом заміжньої жінки були багатодітна мати.

Суворі покарання застосовувалися за дітовбивство, спроби оминути вагітності або перервати її.

Покарання, прирівнюване до кари за дітовбивство, чекало й не чоловіка "аце он риняся пьян на свою жену, вередит в ней дете".

4. ЛАЗНІ

Давнім атрибутом наших предків були лазні. Так, зокрема, у X ст. Андрій Первозванний - один з апостолів Ісуса Христа (за легендою), прибувши до Чернігівщини, здивувався з того, як місцеві жителі користувалися лазнею. За словами апостола Андрія, мешканці розпалювали себе, немов розжарений камінь, сікли себе віником до знемоги, а потім кидались у річку, виходячи з води живими та здоровими.

Андрій Первозванний - святий апостол Ісуса Христа, брат апостола Петра. За грецькою міфологією Ісус Христос закликав Андрія першим йти за ним, і тому він прозваний "Первозванним". За легендою (апокрифічні "Апостольські діяння"), проповідував християнство балканським, причорноморським народам та слов'янам і був розп'ятий за наказом римського магістрату у грецькому місті Патри на хресті. За руськими літописами, Андрій Первозванний на одній з Дніпровських гір поставив хрест і цим вказав місце для заснування Києва. На честь апостола Андрія у Києві у 1744-1767 рр. за проектом архітектора Бартоломео Растреллі збудовано собор. В Росії найвищим орденом вважався орден Андрія Первозванного.

Крім літописів, а також деяких грецьких редакцій житія святого апостола Андрія є й археологічні дані, які не виключають можливості подорожі Андрія Первозванного на Русь. Це знахідки римських монет, які свідчать, що слов'янські поселення були відомі античному світу. Вони були тим місцем, де закінчувалися південні торгові шляхи, один із яких уверх по Дніпру пройдений апостолом Андрієм. Цей шлях був відомий грекам ще в І тис. до н.е.

"Спочатку тільки в печах милися. Коли топитимуть піч жаркіше, наприклад, під хліби, то як виймуть їх, візьмуть воду, нагріту заздалегідь, настелють підлогу соломою, віник прихоплять, розпарений домягка. Посудину прихоплять для хорошого духу з квасом, а для молодожонів з пивом. Улігшись як слід, людина загадує зачинити за собою гирло печі, пирскає по сторонах і зверху чи квасом, чи пивом. Всього краще пучком соломи пирскати. Пару піддати, скільки потрібно, а потім вже і коритися. Виходить розіпрілою людина з печі в покривці або в двір - холодною водою облитися. Неодмінно потім треба полежати на лавці або на підлозі на соломі", - пише літописець.

5. ЇЖА