РОЗДІЛ IV. УКРАЇНСЬКА ЕТНОГРАФІЯ ТА КРАЄЗНАВСТВО

Спосіб шиття "на отвір" був широко поширений не тільки на Русі, він застосовувався в Х-ХІІ століттях у Візантії, в західноєвропейських країнах. Наприкінці XII - початку XIII століття в усіх цих країнах поступово переходять до простішого і раціонального прийому вишивки - шиттю "в прикріп": металева нитка не пропускалася через тканину, а прикріплялася ледве помітними стьобаннями на лицьовій стороні шовковою ниткою.

Найбільш повне уявлення про одяг князів і знатних воїнів в Київській Русі дає малюнок, розміщений в "Ізборнику", написаному в 1073 році для Чернігівського князя Святослава Ярославича. На ньому зображений князь зі своїми синами. Одягнений князь в зелене плаття

з червоною обшивкою по подолу, з довгими рукавами і золотими нарукавниками. На це плаття накинутий плащ синього кольору з червоною підкладкою "золотою петлицею на плечі". Цей вид верхнього одягу, названий в літописах "корзно", або "коцъ", зберігся до XV ст. Вбрання князя доповнює шапка з хутряним оздобленням і червоні гостроносі чобітки. Традиційна давньоруська шапка мала зверху округлу, інколи конусовидну форму.

Селяни носили шапки з повсті, грубого сукна, заможні люди - з тонкого сукна, оксамиту, знатні - з оксамиту, парчі, з прикрасами із срібла, золота, дорогоцінних каменів. Шапку обшивали знизу (оторочували) смужкою сукна або хутра. Для оздоблення дорогих шапок використовували шкурки соболя, куниці, бобра. Прості люди задовольнялися білячим, заячим хутром, якісно вичиненою овчиною.

Взуттям простих людей-селян були постоли. Багаті та знатні носили шкіряні та сап'янові чоботи, розшиті візерунками, прикрашені аплікаціями з кольорової шкіри. Штани заправляли в голенища чобіт.

Прикраси носили як і раніше, крім того, використовували і нові - з перлин, дорогоцінного каміння, янтаря та ін. Перлинним шиттям прикрашали парадний одяг і чоловіки, і жінки. І літописи X ст., і фрески того часу свідчать про незвичайне шанування нашими предками перлин. Переяславський літопис X ст. оповідає про те, як древлянському князю Малу приснився сон, ніби княгиня Ольга обдарувала його шитим перлами одягом.

Одяг, прикрашений перлами, можна зустріти і на фресках Софійського собору. У багатьох музеях країни представлені зразки шитих перлами жіночих і дівочих головних уборів. На території Київської Русі були відомі крупні ("великі", "велі") перли правильної форми ("скатні", "округлі"). Його здобували в багатьох річках. (У Санкт- Петербурзі в 1896 р. була зроблена невдала спроба організувати акціонерне товариство з видобутку перлин у річках Остер (Чернігівщина), Кумса і Повенчанка (північ Росії).) Але особливо славилися "кафімські" перлини, названі так, очевидно, через місце, де ними торгували. Кафа - стародавня назва Феодосії. В епічній поезії предмет найвищої якості визначався як "перлинний". Ось, наприклад, як пише автор "Слова о полку Ігоревім": "Один же уронив перлину душі на хоробра тіла через золоте намисто".

Широко відомі в Стародавній Русі "ілектр" або "ілектрон" - грецькі назви янтару. Про янтар в джерелах мовиться так: "Камінь зело чесний, один від другого каміння так іменуєм, златовіден укупі і сребровіден".

Перлини здобувалися і на землях Київської Русі. Так звані скатні перлини - крупні та круглі - здобувався в річках Чернігово-Сіверщини, Новгородській землі, Тверського та Псковського князівств. Ці високоякісні перлини йшли на прикраси ікон та намиста, а також на обручки, сережки і брошки.

Імператриця Катерина II і королева Шотландії Марія Стюарт, як стверджує в своїх "Записках". П. Державін, "носили намиста з перлин, здобутих у річках своїх країн".

3. ПОДРУЖНЄ ЖИТТЯ

В язичницький період у наших предків було по декілька дружин і наложниць. В "Іпатіївському літопису" надана характеристика шлюбних стосунків Великого князя Київського Володимира Святославича (980-1054): "І був він ненаситний на блуд, і, приводячи до себе замужніх жінок і дівчат, він розтлівав їх. Був бо він такий жонолюбець, як і Соломон, бо в Соломона було, кажуть, сімсот жінок і наложниць триста... У Володимира наложниць було триста у Вишгороді, триста в Білгороді, а двісті - на Берестовим". Крім наложниць, великий князь мав ще сім дружин.

Жінки добувалися різними способами: насильним викраденням, викраденням зі згоди викраденої, покупкою нареченої. Прийняття християнства внесло суттєві зміни в шлюбно-сімейні відносини в порівнянні з часами язичництва.

Викрадання дівчат почало переслідуватись і законом, і церквою. За церковним статутом Ярослава Мудрого "...а ті, хто вкраде дівку, по гривні срібла єпископу".

Статут Ярослава карає дружину, яка б'є свого чоловіка, але вчинки чоловіка по відношенню до дружини обходять мовчанкою. На батьків покладалася відповідальність - цнотливість доньки.

З хрещенням Русі 988 р. почали складатися норми шлюбного права, які включали в себе і певні весільні ритуали.

Заручини. За звичаєм, заручини проходили з пригощанням, їли пиріг-коровай, кашу, сир. Розрізання сиру закріплювало заручини, а відмова нареченого від нареченої після цієї процедури вважалася образою честі жінки, і каралася штрафом "..,за сир - гривну, а сором - три гривні".

Шлюбний зговір. Батьки домовлялися про розміри посагу і дня весілля. В XIII ст. згода сторін на шлюб стала фіксуватися в шлюбному договорі або ряді, складанням якого після зговору займалися свати або родичі.

Церковні заручини. Вони закріпляли зобов'язання одружуватися на дівчині. Навіть якщо заручену "некто прельстит и осквернит"), одружуватися з нею закон наказує зарученому жениху. Заручини підтверджувалися грамотою.

Церковне вінчання. Вінчання відбувалося зазвичай між Різдвом і Хрещенням. Вінчати міг будь-який священнослужитель не монах. Після надівання обручок (золотої - чоловікам, залізної - жінкам) священик благословляв шлюб. Кількість шлюбів обмежувалася двома, у виключних випадках (смерть другого чоловіка, відсутність дітей від першого і другого шлюбу) дозволявся третій шлюб. Заборонявся шлюб між близькими родичами до шостого "коліна".