4. Коли бог поможе обом союзникам, так що вони зможуть погодити короля польського — (в землях) за Вислою, то він має бути вибраний спільно, і під такою умовою, щоб присяг всяко пильнувати приязні, свободи і згаданих границь війська Запорізького.
5. Як би прийшлось королеві шведському миритися з поляками, то не інакше він мав би війти в згоду, ніжби поляки проголосили військо Запорізьке з його землями за нарід свобідний, виріклися всіх претензій і згадані границі потвердили б не тільки спеціальним записом, але і присягою, за котру заручить світл. король шведський.
6. Обидві сторони подбають про те, щоб обопільні зносини і торгові операції не перервалися між Прусією і військом Запорізьким.
7. Скільки потрібно буде війську Запорізькому зібрати і найняти на свою потребу офіцерів і вояків, також майстрів і ремісників в королівстві і в землях короля, він то йому дозволить.
8. Вільно буде набувати, купувати і вивозити для потреб війська Запорізького з королівства й земель короля шведського зброю і амуніцію, і взагалі обидві сторони можуть вести всяку торгівлю сухопутну і морську, не платячи цла і мита» [145].
З тим Лілієкрону і виправлено два дні пізніше, з листом Виговського до короля, де він виправдувався за довге затримання посла — «не з іншої причини як тільки через смерть славної пам'яті попередника і теперішнього interregnum. Але потім, як за волею божою й однодушною згодою всього війська Запорізького правління перейшло до нас, ми нічого справедливішого не знайшли, як згідно з старою приязню скріпити союзний договір з в. в-вом, і цю приязнь і досі свято заховувану, скріпити зв'язком нового договору, в межах в яких мав повновласть посол вашого в-ва» [146].
Доїхав з тим Лілієкрона до Швеції не скоро, аж в квітні наступного року, виславши реляції наперед; реляцій цих не маємо, тільки короткий зміст поданий від короля державній раді — він писав, що козаки готові на перший поклик короля післати йому в поміч 40 тисяч війська до Прусії, а тепер висилають 20 тисяч (?) [147]. За те маємо реляцію Данила, що сидів тоді в Семигороді, з дорученнями гетьманського уряду — сприяти підтриманню українсько-семигородського союзу [148]. Відти він писав шведському королеві 19 (29) листопада: «В в-ву доношу, що п. п. Лілієкрон відпуск від яснов. Виговського вже одержав — але дещо відмінний від попередніх декларацій Зап. війська, бо ще за життя п. Хмельницького вони захотіли розширити границі свої до Прусії електора бранденбурзького — лишаючи для в-ва Велику Польщу і Прусію, а другого короля, що зве себе королем польським, вони навіть імени чути не хочуть. П. Лілієкрон дав згоду на це домагання але не заприсяжено договору ні одною ні другою стороною, тому що п. Лілієкрон відкликався на конфірмацію до в. в-ва» [149].
В цей мент Карло-Густав був захоплений планами знищення Данії, що задумала нанести йому такий зрадливий удар, настроєна Польщею з одної сторони, і Голландією з другої. Він мріяв прилучити Данію і Норвегію до Швеції й перетворити Балтійське море в море виключно шведське. Боротьба з Польщею відійшла супроти цього на другий план. Після того як курфірст бранденбурзький замирився з Швецією (в вересні 1657), Карло-Густав не від того був щоб піти й собі його слідами, аби розв'язати собі руки для переведення цих балтійських планів, але хотів заховати також і союз з Козаччиною — против Польщі й Москви і для всяких біжучих воєнних потреб, але претензії на польські володіння, заявлені гетьманським урядом при чигринських і корсунських переговорах, і домагання признання з боку Польщі повної незалежності України, розуміється, було трудно голосно підтримувати при таких мирових переговорах. Маємо цікаву інструкцію його делегованому на переговори з Польщею комісарові; писану після приїзду Лілієкрони і грунтовного обміркування корсунських актів. Переславши йому для відомості корсунський трактат [150], Карло-Густав в наступному листі висловляє з приводу цього такі міркування: «Як і попереду, я твердо стою за найскорше замирення з поляками - але ви мусите їм пояснити й посередникам [151], що на підставі союзного трактату з козаками я не можу вести переговорів без участі козаків, і допущення їх лежить в інтересах самих таки поляків, бо це улекшує заспокоєння Польщі. Ясно, що коли козаків не буде включено до трактату, згідно нашого з ними союзного договору, то Польща зістанеться в постійнім замішанню, а я собі напитаю більшого клопоту з козаками, ніж матиму користі з замирення з поляками: козаки можуть тоді з'єднатися на шкоду мені з Москвою. Таким чином замирення з поляками, на тих умовах, які я пропоную, можна осягнути тільки секретним договором з Польщею» [152]. Виговському ж, пускаючися на такі секретні дороги, в супереч договорові Карло-Густав писав [153] — повторюючи висловлені в попередніх листах, неотриманих українським урядом, свої виправдання з несподіваного і малокоректного виходу з Польщі і обіцянки скорого повороту, та поздоровлення новому гетьману з приводу вибору:
«Сподіваючися, що військо наше, і ми самі незадовго знову будемо в Польщі, ми чемно просимо в. ясновельможності з свого боку, згідно з договором, розправити сили против спільних нам ворогів, аби вони відчули значіння нашого союзу. Ми з свого боку приложимо старання, аби в. яснов. своєчасно почула наявність вірного союзника, що не залишає пильно слідити за маневрами вашого неприятеля. Разом з тим будемо чекати вашого посла для повного вияснення решти пунктів, не передбачених в мандаті Г. Лілієкрони, і сподіваємось з тим новим поєднанням наших планів (вл. умів) все піде нам добре, - аби тільки польські лестощі і лукавства не мали сили над вел. кн. московським - бо вони і далі, як попереду, не перестають манити його як і нас зарівно. Вашій яснов. годиться тому представити йому переконуючі доводи, аби не дав їм себе більше дурити, бо ж досить сам переконався в їх віроломстві, і ще більше переконається, якщо їм хоч трохи прибуде сили. Тому бажаємо, щоб в. яснов., згідно з нашим писанням до пок. Хмельницького приложив старання до скоршого замирення нас з в. кн. московським, на відповідних умовах. Це послужить не тільки для добра Швеції і Москвії, але й збільшить сили наші і війська Запорізького против наших спільних ворогів» і т. д. [154].
Все це небагато було варте вже в тім моменті, а незадовго удари, задані поляками шведам на Балтійськім помор'ю, в Помор'ю, Прусії і Інфлянтах, примусили Карла відложити агресивні плани на Польщу і постаратися за всяку ціну помиритися з нею. Таким чином реальна вартість нового союзного трактату була мінімальна. Але в момент його підписання всього цього передбачати не можна було, пам'ять шведських успіхів була свіжа, престиж шведського короля ще стояв високо, і гетьманський уряд і тоді і далі, зимою 1657/8 р., коли шведське військо громило Данію, міг вповні вірити в його активність, скорий поворот і т. д. і міг тішити себе гадкою, що справді придбав сильного і цінного союзника на півночі — на випадок конфліктів з Польщею і Москвою.
Місія братів Миневських, Виговський в Києві, листування з Ромодановським, розмова Виговського з Ромодановським в Переяславі (початок листопада), посольство Почановського.В відносинах до Москви результатом корсунських нарад була грамота вислана до царя іменем зібраної на раді старшини. «Б. м. вел. государеві і т. д. обозний, судді, полковники, осавули, сотники, отамани, вся старшина і чернь війська в. ц. в-ва Запорізького низько, до лиця землі чолом б'ємо. Коли ми всі, старшина і чернь, під вашу високу і кріпку руку піддавались, таке жалування і милость од в. ц. в-ва одержали, що ви всі права, привілеї і стародавні вільності війську Запорізькому від святої пам'яті князів російських, королів польських і в. кн. литовських надані зволили потвердити і підкріпити своєю жалувальною грамотою. Ці права і вільності військові сповняючи ми всі, старшина і чернь по смерті славної і гідної пам'яті гетьмана Б. Хм. єдиними устами і згідними голосами вибрали єсьмо з поміж себе на гетьманство запорізьке Івана Виговського. А що через деякі домові клопоти (забави) досі трудно було нам сповістити про це в. цар. в-во, тому вчинивши для цього в Корсуні совершенну і однодушну раду, про це до в. в-ва посилаємо і по правді об'являємо, що ми всі, військо в. ц. в-ва, з згаданим новообраним гетьманом, згідно з заповіддю євангельською, як годиться справжнім христіанам, готові в. в-ву правдиво і вірно служити і за гідність в. в-ва на всякого неприятеля війною іти й голови свої покладати. А всякого добра жичити будемо не тільки в. в-ву, але вашому богоданому синові до віку, певні будучи, що в. в-во з своїм пресвітлим сином, бачучи таку вірну службу нашу, до нас милостиві будете і в ласці своїй і при вільностях стародавніх нас заховаєте. А таку ласку і милосердя до нас бачучи, доохресні христіанські (розум. православні) народи, скільки їх тепер під бісурменською рукою, радіти і тішитись будуть, покладаючи по бозі на тебе, єдиного під сонцем православного царя, надію на визволення своє з рук бісурменських. А вороги святої православної віри і церкви нашої, бачучи милосердя до нас в. в-ва і любов між православним народом, будуть смутитися. Тим часом заховуючи між собою любов і згоду [155] як годиться христіанам, ми всі справи доручили згаданому гетьманові нашому, і в. в-во смиренно просимо: зволь своїм государським благословенням і високомудрієм підкріпити і утвердити вищеназваного гетьмана нашого, згідно старшиною і черню обраного».
Наступають відомості — про похід султана разом з татарами до Адріанополя, поворот хана до Криму, план польського походу разом з татарами на московські городи і на козаків — як свідчив перехоплений лист полковника Себаст. Маховського до Камамбет-мурзи, що везло цареві це козацьке посольство; все інше мало воно переказати цареві усно. -
«А підписати цей лист упросили ми гетьмана нашого — щоб підписався іменем нашим», і потім підпис: в. цар. в-ву в усім послушні, зичливі слуги й піддані — «Іван Виговський, гетьман обраний [156], іменем старшини і всього війська в. ц. в. Запорізького рукою» [157].
На запитання дяків в Москві, від кого вони приїхали і з чим — чи мають якийсь усний наказ окрім листів, посли відповіли — як побачимо далі, що післав їх гетьман до царя і патріарха, «з листами про потвердження гетьманства свого» — «щоб цар пожалував його на гетьманстві жаловальною грамотою, як та, що була дана Б. Хмельницькому»; передав через них листа Маховського, перехопленого на Волошині. Інших доручень не об'явили — відповідали тільки на запитання дяків [158].
Поїхали в посольстві два брати Миневські — Юрій, осавул корсунський і Василь писар, сотник Єфим Коробка, з ними Юріїв син Олекса, 4 козаки та челядник [159]. Казали на границі, що їдуть «наскоро», але тим часом доволі забарно: тільки 20 (30) приїхали до Путивля, тільки 8 (18) листопада дістали явку в приказі в Москві.
Гетьман тим часом зістався в Корсуні — мабуть до 11 (21) чи навіть 22 жовтня [160]. Мав їхати звідти до Переяслава, де вже цілий місяць стояв без діла з військом Ромодановський, але натомість поїхав до Києва — куди, що правда, запрошений був ще на покрову, на вибори митрополита, але на цей термін не приїхав львівський владика — старший між православними, то до виборів однаково не приступали, і гетьман збирався з Корсуня поїхати на побачення з Ромодановським, а відти вже до Києва. Одначе несподівано померла його сестра, жінка Тетері, в Києві, і на похорон її, 23 н. с. жовтня приїхав гетьман і вся вища старшина, вся родина Виговського, і багато козаків. Воєвода А. Бутурлін зробив парадну стрічу новому гетьманові (в реляції цареві писаній 23 с. с. він нарешті титулує вже його гетьманом). Стріли його з московським військом «під земляним валом», просив його до себе, частував його «приятнымъ обычаемъ» і розпитував. В середу 27-го відбулася церковна парада — так би сказати настолування нового гетьмана в Братськім монастирі — Баранович, замісник митрополита, відправляв після літургії молебень на щастя новому гетьманові. Виговський приїхав з клейнотами: принесли за ним до церкви булаву прислану царем Хмельницькому, шаблю і бунчук нового гетьмана. Баранович після молебня читав над ними молитви і кропив святою водою, потім подаючи гетьманові держав промову на тему: як досі вірно служив цареві, аби й далі так служив, щасливо військом правив і «всім укріпляв», і по промові благословив хрестом самого гетьмана. Після того був у того ж Барановича, в академічних покоях парадний обід. Був воєвода й інші нотаблі. Гетьман повів розмову на політичні теми: «Ще як я під високою царською рукою не був, я вел. государеві служив і сприяв, у всім йому добра шукав, і гетьмана Б. Хмельницького до того привів, щоб він був під государевою рукою. А потім як ми під госуд. високою рукою стали, я вел. государеві поготів служив і сприяв, всякого добра шукав і гетьмана Б. Хм. і все військо зап. укріпляв (в вірності, очевидно), і на все добре справляв. І за те була до мене милость і жалування вел. государя велика. А тепер, як вибрали мене гетьманом, в царських грамотах до мене пишуть мене писарем, а не гетьманом, і я тепер боюся гніву вел. государя, що мене без його указу гетьманом вибрано».
«А далі гетьман, суддя Самійло й інша старшина говорили: Як ми піддались під високу царську руку, була до нас царська ласка, що вільностей від нас не відберуть. А тепер, як у тих пунктах, що нам за царським наказом прислано, то ми вільностей своїх позбавляємось! Як ми були під королівською владою, король у нас вільностей не відбирав. Але ми відступили від короля і піддалися під царську високу руку задля христіанської віри, від лядського гонення — щоб не бути нам ні в папежській вірі, ані уніатами!»
«Ми — оповідає воєвода — говорили на це гетьманові, що царського гніву на нього ніякого нема, але єсть несправність за ним перед вел. государем: вибирають його на місце Б. Хм. гетьманом, а він в. г-еві про те не пише і відомості не дає, і вел. государеві невідомо, що він став гетьманом. Тому і в грамотах до нього так писано — думаючи, що він і досі писарем. «Але ти, гетьмане, тим не оскорбляйся, служи в. государеві по давньому, а ласка в. г-ря буде до тебе ще більша як попереду».
«На це гетьман говорив: «як стали мене гетьманом обирати, так я того рейменту без царського дозволу на себе взяти й не хотів, відмовлявся довго. Але полковники і чернь мені царське жалування віддали, дуже багато просивши, а нарешті й силою. А настановивши мене гетьманом послали до вел. государя своїх послів, щоб про це об'явити і просити його милості щодо дотеперішніх вільностей, — аби в. государ був ласкав — давніх вільностей не велів у них відбирати. А ми в. г-реві служити завсіди готові, на кожного неприятеля стоятимемо і спід його високої руки ніколи не вийдемо».
Другого дня в Софійськім соборі були збори для вибору митрополита — про це буде мова далі, а 31 воєвода був у Виговського, і він йому розповідав, що вибори митрополита відложено, а він, гетьман їде тепер до Переяслава, щоб порозумітися з Ромодановським про похід; 12 н. с. листопада поїхав він до Переяслава [161].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 10. Приємного читання.