Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

«Розговори» обох делегацій відбувалися сливе одночасно. Але в розвою мотивів, настроїв і планів балачки з Рагозіним ілюструють стадію ранішу ніж московські «розговори» з бр. Миневськими, тому я починаю від звідомлення Рагозіна [184].

Рагозін виїхав з Москви тільки 22 жовтня (1 листоп.) — мабуть були прийняті на увагу новини з України, що прибули в останній мент. На Україну, до Ромнів прибув 11 (21) листоп. і ставши «на ратушнім дворі» розпитував сотника Войтенка і отамана Глущенка, але нічого особливого не довідався від них, крім того, що татари набігали по язиків під Кишеньку, і що Ромодановський з 30 тис. стояв «на полях», і мав недостаток в запасах. Натомість від провожатих козаків, що їхали з ними до Лохвиці, Рагозін почув дещо цікаве: розповіли про ради, що скликав Лісницький і його сотники по городах після Корсунської ради (вище с. [185] і розповівши про прислані від царя пункти на них питали: чи хочете підклонитись котромусь іншому? Але козаки вислухавши закричали: «Ми піддались і підклонились і хрест цілували вел. г-реві, щоб йому служити вірою й правдою і за нього помирать!». «А полковник наш і сотники хотіли зрадити, і як би ми на їх волю здалися, було у них задумано, щоб військо зараз і рушилось. Але ми полковника і сотників своїх не послухаємо, без царського наказу нікуди не підемо, а як накаже вел. государ, готові зараз».

Це повторилось і далі: в Лохвиці, Лубнях, Березниках, Жовнині: офіційні представники війська були дуже здержливі, питали про здоров'я государя і на запитання говорили тільки те, що годилось, про татар, поляків, тощо, а провожаті потверджували оповідання роменців з новими подробицями. Так лохвицький козак Данило додав, що у них на раді разом з козаками кричали против пропозицій старшини також і міщани; «а від сотників і отаманів тепер єсть наказ, щоб бути готовим, порох, олово і кульки готовити». Лубенський козак Івашко заявив: «Ми козаки і чернь війська Зап. всі раді служити вел. г-реві своєю правдою, а полковник наш Грицько, як були ми під Вінницею скликав нас і питав: Чи хочете піддатися ляхам? Ми на нього всім військом кричали, — так йому говорили: ми цілували хрест вел. государеві. Тоді був московський посол [186]. Ми полковнику своєму Грицьку спротивилися й пішли до дому, — а то повів би нас до поляків».

Козаки з Березників оповідали, що Виговський писав до Криму, і з ним усі полковники, «а написалися з ним тільки полтавський Пушкар та Переяславський Тетеря» [187].

В Бужині сотник Лукіан Іваненко, складаючи Рагозіну офіційну візиту, розповів про посольство, що поїхало до Москви з Січі: «З Запоріжжя пішли до вел. государя без відома гетьмана, а на Запоріжжю повстало багато голоти (голяков), ріжна наволоч [188] не слухає полковників, сотників та осавулів, кажуть ми їх поб'ємо і добро їх заберемо». А господар тої господи, де Рагозін пристав, міщанин Аврам Скорина, говорив: «На Запоріжжі козаки хвилюються і бунтують, не слухають старшини і без відома гетьмана послали посланців до вел. г-ря. А гетьман в Запоріжжя послав, щоб до нього бунтівників прислали; коли не пришлють, то гетьман уже велів полкам збиратись: хоче йти на Запоріжжя й їх вирубати; а полковники, сотники й осавули з ним тримають».

Не доїздячи Чигрина за 2 верстви 17 (27) листопада, стрів Рагозіна осавул Мисько з невеликим супроводом («чоловіка з десять») і привітав іменем гетьмана. Потім як його заквартировано привів коня осавул Ковалевський, щоб їхати до гетьмана. На гетьманськім дворі стріли його «полковники, сотники й осавули, чоловіка з десять», і потім стріли ж у сінях, а сам гетьман «в хоромах, небагато не доходячи до дверей». «По обидві сторони стояли полковники, сотники й осавули». Аудіенція мала цілком етикетальний характер: Рагозін іменем царя спитав про здоров'я гетьмана і війська, передав грамоту, оповістив радісну вість про народження царівни, і другу — що кн. Хованський побив шведів; гетьман висловив велику радість, свідчив про готовість війська служити цареві, потім дав підпискові Гарасимові Борисенкові в голос прочитати царську грамоту і висловив побажання цареві всякого добра.

20 (30) листопада прислав гетьман «гарматного обозного» Семена Марковича запропонувати Рагозіну, чи не хоче побачитися і поговорити з новим польським послом Вороничом, що приїхав на місце відправленого Беньовського, Рагозін не виявив бажання (очевидно тому, що не мав на це інструкції) — мотивував це тим, що той йому однаково не скаже правди. Потім гетьман прислав того ж Марковича з конем і запросив Рагозіна на розмову з цього приводу; стрів його Ковалевський запровадив «до хором», — де його стрів гетьман «серед світлиці» і посадивши коло себе заговорив про свою пропозицію побачитися з Вороничом. Рагозін повторив сказане перед тим, — він воліє довідатися про цю місію від гетьмана, і просить передати через нього цареві присланого з Вороничом королівського листа. Але Виговський відказав, що Воронич приїхав без листа, на звіди: у поляків пішли чутки, що Запоріжжя збунтувалось, хочуть іти на городи, а про нього, Виговського, оповідали, що його вбили, от король і післав Воронича довідатися, чи це правда, і наказав Вороничеві, коли Виговський живий, заохочувати до згоди — щоб козаки знову були під польським королем, краще мовляв було воювати їм (полякам) з султаном та з ханом, ніж з козаками». «А я йому відповів: Як ваш король буде миритися з вел. государем, тоді ми пошлемо наших послів з царськими послами — миритися з вами, — миритись, а не піддаватись!»

Потім почав розповідати політичні події: «Беньовського я відпустив, взявши з нього присягу, що ляхи на козацькі городи не будуть наступати, ні татар не наводитимуть. Сопіга і Гонсевський зібрали військо і збираються наступати на Чернігів і Чорнобиль, а польські гетьмани з ханом — на Браслав, хан з Ордою тепер за Уманю; мені треба до їх приходу перевести (туди) полки з-за Дніпра. На Запоріжжя послано полк для охорони від татар. Цар. в-ву дали знати про польського посланця, а самого його затримано на границі доки від цар. в-ва прийде указ».

Ці офіціальні відомості доповнив Рагозіну приватно чигринський козак Василь Клименко («Клементьев»): Після похорону Хмельницького поїхав послом до Швеції Федор Коробка, а до Криму посилає тепер гетьман Федора Бута й Опанаса Процуню — миритися з ханом. По всіх дорогах розіслав застави, щоб переловити запорожців що поїхали до Москви, до царя. До Кременчука приїхав був Якуш Клишенко, один з запорізьких «заводчиків», так його взяли й прислали до гетьмана; а інший «заводчик» — Дмитрашко Січена-Щока приїхав з Запоріжжя до гетьмана з листом, так того гетьман велів закувати в кайдани і посадити до в'язниці.

Того ж дня приніс Рагозіну вино від гетьмана челядник його Ярош і розповідав деякі новини, і Маркович ще раз приходив «со здоровьем» і дещо додав — але для нас не цікаве.

21 листоп. (1 грудня) прийшов Мисько кликати Рагозіна на відпуск. «В розговорах гетьман сказав: «Нехай би в. государ тих бунтівників («воров») запорізьких козаків, що поїхали до нього бити чолом, зволив затримати, або до мене прислати, аби далі не було замішання («ссоры») — а то вони собі іншого гетьмана вибрали. А коли в. государ не схоче їх тримати, ані до мене прислати, то у мене для них поставлені на всіх дорогах застави, щоб їх перейняти. І з запасом торгових людей до них накажу не пускати — не буде їм що їсти».

В пояснення цього Рагозін подає в своїм звідомленню, що при нім саме приїхали з Запоріжжя козаки з листом і просили, щоб гетьман Запоріжжя не воював, бо які були «воры, заводчики-бунтовщики» то вже всі розбіглись, і щоб дозволив пускати до них торгових людей з запасами.

А гетьман сказав їм: «Як пришлете мені Барабашенка, то я на вас козаків не пошлю, і торгових людей з запасом велю пропускати».

Похвалився ще Виговський тим, що козаки зайняли й обсадили Межибіж: приїхав сотник Федір Волошин, що став там залогою, просить збільшити — город важний для охорони і для вістей від Поляків.

В листі до царя, переданім при тім, гетьман після поздоровлень з нагоди родинної радості, подав політичні вісті - про ляхів. Орду, турків — «50 тис. орди з калгою вже рушили для спільного з ляхами походу на Україну». «Відомо нам, що ляхи й татари, почувши про бунти на Запоріжжі, хочуть наступити, щоб нас порізнених скорше поділити і під міць свою підбити Але бог не пощастив тим замислам неприятельським, бо ті запорізькі самовільці, що до в. ц. в-ва післанців послали, вже розійшлися, а ті, що лишились прислали до нас листа, що ми в. ц. в-ву посилаємо [189]. Одначе ми, запобігаючи надалі такій своєволі — аби не підняли знову бунту, коли ми підемо на неприятелів в. ц. в-ва, ми все таки один полк послали, щоб не дати поширитись цій своєволі. А в. ц. в-во таким більше не вір — зволь вірити краще нам, всієї Малої Росії підданим, ніж тим кількадесяти бунтівникам». За тим поклони і прохання, щоб скорше відправлено назад Миневських [190].

Рагозін з тим другого дня поїхав - дістав на виїзд в дарунку від гетьмана коня. Їхав українськими городами тиждень, з 2 до 8 грудня н. с. розпитуючи всяку всячину козаків, що йому давали в провідники, провіряючи те, що почув від одних розмовами з наступним конвоєм.

Чигринський козак Івашко Кравець згадав про непопулярність Виговського серед козаків. «Не дуже то його любить наш брат — більше люблять Хмельниченка — хочуть його мати гетьманом, найбільше що три або чотири роки потерплять (очевидно до повноліття Юрася) та й виберуть Хмельниченка. А з ним (Виговським) за одно полковники, сотники, осавули й «козаки багаті» [191]. Це потвердили й козаки з Бужина. Єреміївські козаки говорили: ми всі раді бути під государевою рукою і йому служити правдою, та лихо, що наша старшина «не стоїть на мірі», хвилюється (мятутся) — тільки чернь для великого государя щира [192].

Лубенські козаки розповіли про застави поставлені на запорізьких посланців: два полки ніженський і прилуцький і хоругов ляхів тримають застави під Кременчуком, Максимівкою, Переволочною, Кобеляками й в інших місцях, щоб перейняти козаків посланих до ц. в-ва до Москви, а перейнявши — відіслати до гетьмана [193].

Розповідали також про агітацію Лісницького, додаючи деякі подробиці до того, що чув Рагозін в перший приїзд. — Коли Лісницький скликав раду в Миргороді і прочитав царські пункти, зібрані на раді стали йому говорити: «Що ж ми зробимо без черні?». Тоді він роздав «листи» [194] усім сотникам і отаманам і велів зробити ради по городах і містечках. «У нас в Лубнях була рада, читали ті пункти на раді, але вислухавши «козаки, мішани і чернь» всі крикнули: Ми вел. г-реві піддались і йому служити хочемо, а до нікого іншого не хочемо передаватись — ні до хана, ні до ляхів. І такі й дали «листи з ради до полковника», мовляв: «ми государеві».

Пригадували собі і той бунт що стався літом (під Вінницею): «Як ми були з нашим полковником Грицьком минулого літа в війську мав він раду в війську і він став на раді питати: Чи хочете піддатися ляхам. А ми всім військом крикнули і вернулись назад. За це задніпр'янські козаки пограбували у нас зброю, коней і одіж, що ми свого полковника не послухали».