А гетьман сказав їм: «Як пришлете мені Барабашенка, то я на вас козаків не пошлю, і торгових людей з запасом велю пропускати».
Похвалився ще Виговський тим, що козаки зайняли й обсадили Межибіж: приїхав сотник Федір Волошин, що став там залогою, просить збільшити — город важний для охорони і для вістей від Поляків.
В листі до царя, переданім при тім, гетьман після поздоровлень з нагоди родинної радості, подав політичні вісті - про ляхів. Орду, турків — «50 тис. орди з калгою вже рушили для спільного з ляхами походу на Україну». «Відомо нам, що ляхи й татари, почувши про бунти на Запоріжжі, хочуть наступити, щоб нас порізнених скорше поділити і під міць свою підбити Але бог не пощастив тим замислам неприятельським, бо ті запорізькі самовільці, що до в. ц. в-ва післанців послали, вже розійшлися, а ті, що лишились прислали до нас листа, що ми в. ц. в-ву посилаємо [189]. Одначе ми, запобігаючи надалі такій своєволі — аби не підняли знову бунту, коли ми підемо на неприятелів в. ц. в-ва, ми все таки один полк послали, щоб не дати поширитись цій своєволі. А в. ц. в-во таким більше не вір — зволь вірити краще нам, всієї Малої Росії підданим, ніж тим кількадесяти бунтівникам». За тим поклони і прохання, щоб скорше відправлено назад Миневських [190].
Рагозін з тим другого дня поїхав - дістав на виїзд в дарунку від гетьмана коня. Їхав українськими городами тиждень, з 2 до 8 грудня н. с. розпитуючи всяку всячину козаків, що йому давали в провідники, провіряючи те, що почув від одних розмовами з наступним конвоєм.
Чигринський козак Івашко Кравець згадав про непопулярність Виговського серед козаків. «Не дуже то його любить наш брат — більше люблять Хмельниченка — хочуть його мати гетьманом, найбільше що три або чотири роки потерплять (очевидно до повноліття Юрася) та й виберуть Хмельниченка. А з ним (Виговським) за одно полковники, сотники, осавули й «козаки багаті» [191]. Це потвердили й козаки з Бужина. Єреміївські козаки говорили: ми всі раді бути під государевою рукою і йому служити правдою, та лихо, що наша старшина «не стоїть на мірі», хвилюється (мятутся) — тільки чернь для великого государя щира [192].
Лубенські козаки розповіли про застави поставлені на запорізьких посланців: два полки ніженський і прилуцький і хоругов ляхів тримають застави під Кременчуком, Максимівкою, Переволочною, Кобеляками й в інших місцях, щоб перейняти козаків посланих до ц. в-ва до Москви, а перейнявши — відіслати до гетьмана [193].
Розповідали також про агітацію Лісницького, додаючи деякі подробиці до того, що чув Рагозін в перший приїзд. — Коли Лісницький скликав раду в Миргороді і прочитав царські пункти, зібрані на раді стали йому говорити: «Що ж ми зробимо без черні?». Тоді він роздав «листи» [194] усім сотникам і отаманам і велів зробити ради по городах і містечках. «У нас в Лубнях була рада, читали ті пункти на раді, але вислухавши «козаки, мішани і чернь» всі крикнули: Ми вел. г-реві піддались і йому служити хочемо, а до нікого іншого не хочемо передаватись — ні до хана, ні до ляхів. І такі й дали «листи з ради до полковника», мовляв: «ми государеві».
Пригадували собі і той бунт що стався літом (під Вінницею): «Як ми були з нашим полковником Грицьком минулого літа в війську мав він раду в війську і він став на раді питати: Чи хочете піддатися ляхам. А ми всім військом крикнули і вернулись назад. За це задніпр'янські козаки пограбували у нас зброю, коней і одіж, що ми свого полковника не послухали».
«Тепер від гетьмана прийшли до полковника листи, щоб Миргородський полк ішов за Дніпро. Але полк піде тільки до Яблонова — далі не піде: там стануть, а за Дніпро не підуть. Коли воєвода Ромодановський піде за Дніпро, то й наш полк піде, а без царського указу — без грамоти, і без царських воєвод не піде».
В Лубнях приходив на ратушний двір, де Рагозін знову пристав, замісник війта бурмістр Котляр, і потвердив те, що розповідали оце лубенські козаки. «Коли зійдуться полки, буде крик на наших старшин, що їх дарма забивають (посилають на війну). Гетьмана ми не дуже то долюблюємо, а боярам і воєводам і ратним людям царським раді. Тепер на Миколу буде ярмарок і ми будемо з своєю братією раду радити, щоб послати до царя бити чолом про воєводів: щоб були у нас воєводи, — як договоримося так першою зимньою дорогою будемо в Москві у цар. величества [195].
Такі балачки дуже зацікавили Рагозіна, і він спиняючися в Тишках і в Лохвиці наводив розмову на цю тему, і тутешні міщани говорили йому мовляв так як лубенці. Лохвицькі козаки розповідали про агітацію Лісницького, з деякими новими подробицями.
На раді в Миргороді, що скликав був Лісницький, були з усіх городів і містечок його сотники, осавули і козаки — чоловіка по 5 з города чи містечка. Прочитавши пункти, питав, чи хочуть вони піддатись ханові або ляхам. Але козаки пізнали, що ті пункти невірні і відмовились тим, мовляв: що зроблено без черні. Тоді передано справу на місцеві ради — розіслано листи до сотників і отаманів, щоб прочитати пункти на радах у себе. На раді такій місцевій «козаки і міщани сказали: Ми піддались вел. г-реві і за ним хочемо жити, йому служити і сприяти, а до кого іншого не хочемо: ні до хана, ні до ляхів»; «так договорившися ми послали про ці листи полковникові, бо наша старшина непевна, хитається; і гетьмана ми не любимо. А без царських воєводів полк наш за Дніпро не перейде».
Роменський бурмістр, прийшовши вночі до Рагозіна (не видно чи з власної ініціативи, чи на запросини Рагозіна) розповів: «Я був в Миргороді у полковника відвозив йому гроші за оранду; саме була у нього рада, він зрікався полковництва: положив булаву перед ними, але сотники, отамани й осавули за нього «ухопились» і почали намовляти, щоб був у них далі полковником. Він відмовлявся, але вони його прохали, і він взяв назад булаву — «хіба якийсь малий час ще побуду у вас», каже. А чернь стоячи лаяла його матірними словами, і він то все чув; чернь його вся не любить!»
В кінці свого звідомлення Рагозін додає ще, що за царським указом разом з ним були з Путивля вислані на Україну на звіди двоє путивльських людей; котрі ходили по городах і містечках розпитуючися козаків і міщан; загальний голос такий, що люди хочуть бути під царською владою.
«А про А. Н. Трубецкого і государевих ратних людей гетьман, полковники, сотники й осавули не питали, і розмови про це не було» [196]. Правдопобідно Рагозіну було доручено прослідити, чи цієї посилки Трубецкого не бажає хто. Царський уряд, повідомивши гетьмана, що він цю посилку відмінив, все таки чекав чи не буде з України якогось голосу за неї. Але не було.
Саме в тих днях московські дяки вели «розговори» з послами Виговського, ор. Миневськими в Москві [197].
Але вже на границі, в Путивлі розпитано їх про все, 22 с. с. жовтня. Розповівши про раду Миневський сказав, що після ради гетьман поїхав до Києва, на похорон митрополита; після похорону будуть вибори. «Думають, що митрополитом буде луцький епископ Діонісій Балабан, або печерський архимандрит Гізель. Вибравши котрогось з них, думають послати осіб духовного чину до свят. Никона патріарха московського і всієї В., М. і Б. Росії — просити благословення.
«Посли були від турецького царя і кримського хана, від короля шведського і польського — просити миру; всіх їх відправлено з ради, щоб вони посилали послів до в. г., а ми, гетьман і козаки, ніякого договору без указу ц. в-ва не можем учинити. А тепер прислано до Чигрина з Криму від хана 8 мурзів — просять згоди, щоб війни між нами не було».
В дорозі, в Ромні і Константинові сотники розповідали послам про листи Лісницького з новими царськими пунктами — нібито з тої причини військо має відступити від царя і піддатись ханові — «А у гетьмана і у нас — у всього війська Зап. того і в гадці не було, миргородський полковник писав це «на ссору» гніваючись, що військо зап. не вибрало його гетьманом, як він хотів. Бо й перед тим він наробив заколоту, (смуту) на Ташлику, для себе, схотівши бути гетьманом, як прийшла відомість, що Б. Хм. помер. Розслідивши це докладно військом, хотіли його за це вбити (скарати на смерть). І тепер як тільки стане відомо гетьманові і всьому війську Зап. про цю «ссору», — це йому дурно не пройде, я вже написав про це гетьманові й послав нашвидку [198].
В Москві перша розмова відбулася перед аудіенцією, 8 (18) листопада.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 13. Приємного читання.
TextBook