Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Дяки відповіли, що цар уже велів виставити жалувальну грамоту на потвердження Виговського на гетьманстві; її повезе разом з послами царський «чесний чоловік», щоб гетьман при нім зложив присягу разом з старшиною, за текстом жалувальної грамоти, на вірну службу цареві аби було всім людям явно, що гетьман ц. в-ву вірно служить; тоді — це бачучи — в війську не буде ніякого замішання, а коли й зачне «заводити», то його можна буде приборкати. Посли заявили, що гетьман царську волю певно виконає, і зложити йому присягу на новім уряді годиться, а служити цареві вірно і він і військо Зап. раді во-вік.

На цім розмова скінчилася, і знов цілий тиждень послів протримали без відпуску. Напливали все нові й нові вісті, 1 грудня н. с. приїхало те посольство «Запорізьких своєвільників», перед яким остерігали царя гетьманські посли. Між іншим вони виложили свої аргументи щодо неправосильності виборів Виговського. Московський уряд ще і ще розважав аргументи за і против нього і свою політику супроти української «смути». 5 грудня дяки викликали Миневських до приказу — «поговорити про той лист, що вони привезли про вибір гетьмана — нібито він від війська, а підписів на нім нема». І поставили їм це питання: прислали їх нібито обозний, судді, полковники і сотники просити жалувальної грамоти нововибраному гетьманові на потвердження його гетьманства, а на тім листі «рук» обозного, суддів і полковників нема? Посли відповіли: Вислано нас до вел. государя з Корсуня від війська з ради, і лист їм дано на раді, а рук обозного й інших на тім листі нема тому, що й раніш обозний, судді і полковники листів не підписували (рукъ не прикладывали). Дяки пояснили, що цим разом — коли вже старшина своїм іменем висилала посольство і листи до царя, то їй уже треба було і підписати цього листа. При цій оказії — в зв'язку з опротестуванням ухвал рад, заявленим січевими послами, зажадали вони додаткових відомостей про склад обох рад — Чигринської і Корсунської: чи багато було старшини і черні, чи були козаки з Запоріжжя, і чи не було від них якого «рокошу» на когонебудь? Посли дали пояснення, наведені вище (с. 61), і щоб ослабити значення того факту, що запорожців на Корсунській раді не було, і їх не кликали, стали поясняти, наскільки запорожці взагалі представляють елемент соціально і політично маловартий і несамостійний: «Не варто було й посилати по них, бо на Запоріжжі живуть наші ж браття козаки — приходять туди з городів для промислів, або такі, що пропились, або програлись. Жінки й діти їх усі живуть по городах». Дяки запитали, чи багато всього козацтва на Запоріжжі, посли відповіли: «На Запоріжжі козаків не багато: в великий збір, як ходили під Очаків, було їх в поході і на Запоріжжі разом чоловіка до 5 тисяч, і то новоприбулих; тепер багато їх вернулося в городи, до жінок і дітей».

Дяки спитали: «Давніше де гетьмани жили; на Запоріжжі чи в городах, де і з кого вибирано гетьманів, і звідки вибрано Б. Хмельницького гетьманом?». Посли відповіли: «Давніше гетьман і військо більше пробували на Запоріжжі, бо там бувала здобича — ходили човнами на море, а тепер ходити на море не можна. Гетьмана Б. Хмельницького вибрано на Запоріжжі і сам він був запорожець». Ці пояснення не сходилися з попередньою характеристикою запорожців як елементу маловажного і не самостійного, і дяки тому спитали послів, «чи не побоюються вони, що запорожці піднімуть бунт проти Виговського тому, що їх не було в Корсунській раді, при перевиборах? Посли відповіли, що бунту від запорожців не сподіваються, тому що Виговського вибрано всім військом. Але було б добре, для скріплення його позиції, «щоб вел. государ послав свого чоловіка в військо, щоб він зібрав усіх полковників, сотників і «чернь городову і запорізьку» І зложив нову, велику раду. Кого на тій раді, при присланій від царя особі виберуть гетьманом всім військом і черню, той нехай був би дефінітивним гетьманом («тотъ былъ бы проченъ») — він би зложив присягу цар. в-ву і йому при війську була б передана царська «потвердженная» грамота. Сам Виговський того бажає, бо як його перевиберуть на такій раді, при царськім післанці всім військом, всією черню, і дадуть йому царську «потверджену грамоту», — тоді він уже нічого не боятиметься, і в війську, ні в черні не буде ніякого замішання («смуты»). А коли когонебудь іншого виберуть, а не його, Виговський тим також не образиться» («не оскорбляетца»).

Тоді дяки спитали послів: коли цар на це дасть згоду і пришле свого чоловіка де ж на їх гадку найкраще зложити таку раду? Посли висловилися за Переяслав — «тому що місто «людне», і всім до нього близько».

По цім поставлено ще кілька інших запитань:

Чи післав гетьман своїх послів до шведського короля, як обіцяв цареві? Посли відповіли, що Виговський хотів послати, але не міг — тому, що на українській границі стоїть цісарське військо і їхати тудою небезпечно, тому переказав через шведських послів: щоб вони представили королеві його погляд на шведські провини перед царем, а король, щоб відписав Виговському (чи він готов дати сатисфакцію цареві і з ним замиритись).

Друге питання — про той похід запорожців під Очаків згаданий послами: чи ходили вони тоді з наказу війська (городового себто), чи без нього, самовільно себто. Посли відповіли, що запорожці ходили згідно з бажаннями війська (съ войськового совЂту), тому що тоді наступили були на нас кримці разом з поляками [201].

Просили при тім також, щоб їм збільшено видачу фуражу, і це було сповнено. Другого мабуть дня по цім розговорі закликано їх на прощальну аудіенцію царя, що відбулася 27 листопада (7 грудня). Їм передано царську грамоту до гетьмана і війська; такої з датою 27 листопада не маємо, а тільки дещо пізнішу, з 30 с. с. листопада, що виглядає власне як одпуск посольства Миневських: «Б. м. од вел. государя і т. д. війська Запорізького обозному, суддям, полковникам, осавулам, сотникам, отаманам, старшині і всьому війську Запорізькому наше милостиве слово! Нинішнього 166 року 11 ноября прислали ви з своїми післанцями — Ю. Миневським з товаришами, з тим (переказується зміст листу), щоб ми бачучи щиру службу вашу вас при нашій ласці і при стародавніх вільностях заховали. Отже ми з ласки своєї як вірних підданих і православних христіан триматимемо вас завсіди в нашій ласці і в ваших вільностях, нічого не уймаючи — в тім будьте певні нашої ласки. А на потвердження новообраного гетьмана, з жалувальною грамотою на військові права і вільності і в різних інших справах і на те, щоб прийняти присягу нововибраного гетьмана послали ми до гетьмана і до вас, війська Зап., нашого ближнього окольничого Богдана Матвієвича Хитрово з товаришами. Новообраний гетьман має при нім зложити присягу (вЂру учинить) на вірну підданчу службу на тім новообранім уряді, так саме як написано в жаловальній грамоті, що була дана попередньому гетьманові Б. Хм. А посланців ваших ми веліли відправити без затримки наділивши нашим жалуванням» .

Маємо й іншу грамоту — що заховалася в чернетці без дати і має вигляд як відпуск другого посольства — Почановського і тов., і могла бути передана при відправі разом з першою. Коротко переказавши зміст грамоти присланої з Почановським — що «деякі своєвільники ненавидячи внутрішню любов і єдність в війську Запорізькім на Запоріжжю повстають, чинять бунти і усобицю», і гетьман просить царя в нічім не вірити післанцям тих своєвільників, коли б вони до нього прислані були, — цар повідомляє про свій намір скоро послати свого ближнього окольничого для заспокоєння цієї усобиці, жалуючи своїх підданих, як православних христіан. Окольничий має зложити для цього раду в Переяславі. Як він туди буде прибувати, гетьман з полковниками, старшина і чернь на той час туди ж має прибути не гаючись, і на тій раді «о всЂх дЂлах что нынЂ у вас в войску Зап. чинитца, учините успокоеніе, чтоб впредь меж вами были совЂтъ и соединение, и бунтовъ и междоусобія не было» [202]. Далі ми познайомимося з інструкціями Хитрово в цій справі.

Паралельно проходили вибори митрополита і тут також — з одної сторони виступали на чергу мотиви приведення українського життя в тіснішу залежність від московського контролю і відстоювання стародавніх українських вільностей від обмеження цим контролем, з другого боку — плани приєднання Західної України до козацької: скріплення зв'язків в єрархічних відносинах [203]. З цією звичайною розбіжністю, що нам приходиться так часто констатувати в політиці гетьманського осередка, покійний гетьман по смерті митрополита, як ми бачили — з одної сторони наказав запросити закордонних владиків: луцького, львівського, перемиського, щоб приїздили на вибори митрополита, з другого боку — запрошував московського патріарха приїхати до Києва, щоб заразом поблагословити нового митрополита на митрополію, а його сина на гетьманство [204]. Московський уряд не відізвався на цю пропозицію, не знати — чи тому, що вважав такий виступ свого патріарха в Києві, без порозуміння з царгородським патріархом, кроком рискованим, чи тому, що збентежила його пропозиція церковного благословення гетьманича — занадто висока і небезпечна в своїх наслідках форма інтронізації гетьмана. Але київські воєводи — чи з царського наказу, чи з власної пильності, піднесли це питання, чи годиться відправляти собор для вибора митрополита без царського і патріаршого дозволу.

Переведення виборів по смерті старого гетьмана Виговський здав на новопоставленого чернігівського владику Лазаря Барановича, що недавно вернувся зза кордону. Приїхавши до Києва він оповідав Бутурліну, що вибори митрополита польський уряд хоче використати для своїх політичних завдань: одержавши гетьманські запросини на вибори закордонні владики питали дозволу на подорож у короля, і король відповів їм, щоб вони їхали і при цій нагоді намовляли гетьмана і козаків вертатися під королівську владу. Діставши від Виговського доручення занятись виборами, він 4 (14) вересня прийшов до Бутурліна і розповів йому це: «Писав мені з Чигрина писар Ів. Виговський, щоб я з духовенством вибирав митрополита, кого схочемо, військо тепер з огляду на смерть гетьмана, зайнятися цим не має змоги». Він міг би додати, що Виговський вказав, як останній термін собору покрову, і доручив Барановичу запросити «коронних епископів», і це доручення він мабуть уже й сповнив [205].

Тоді Бутурлін взявся за агітацію: доводив Барановичу, Гізелю, київським ігуменам «всякими мЂрами з большимъ подкрЂпленьемъ», щоб вони були під послухом і під благословенням московського патріарха, без царського указу епископів не скликали, без благословення патріарха митрополита не вибирали, а послали до царя і до патріарха умисну особу, кого їм наручно.

Баранович був збентежений таким непередбаченим домаганням. Він сказав, що рад мати ласку царя і благословення патріарха, але не може рішати цього сам мусить порадитися з архимандритами й ігуменами. Духовенство без гетьмана і митрополита не здобулося на відмову. 7 (17) серпня прийшов до Бутурліна з позитивною відповіддю: радився з архимандритами й ігуменами і постановили бути під послушанієм і під благословенням святішого Никона патріарха московського і всієї Великої, Малої і Білої Росії. Але тепер їдуть усі до Чигрина на похорон, а повернувши відти «договоряться і укріпляться між собою» і тоді пошлють своє посольство до Москви. Інакше сказавши — взяли справу на обговорення ще з військом [206].

Тоді Бутурлін 12 (22) серпня звернуся до Виговського з запитанням, чи було взято у царя дозвіл на приїзд закордонних владиків на вибори митрополита? Коли не було царського указу, то нехай пише до тих закордонних владиків, аби просили дозволу на приїзд у царя і патріарха.

Виговський від цього ухилився; не вагаючись відмовив Бутурліну, що «права і звичай давній наказують і велять, аби ті епископи за гетьманським листом приїздили свобідно на вибори митрополита, аби між духовним чином без пастиря не множилася своєволя і непорядок»; те ж і покійний гетьман писав до тих закордонних владиків, що приїхали на вибори «за давніми правами, як то з віку бувало»; в виборах братимуть участь також представники війська, і про результати виборів буде донесено цареві; разом з іншими справами, після ради, що буде відправлена по похоронах гетьмана [207].

В Чигрині при нагоді великого з'їзду духовенства і старшини, на похоронах старого гетьмана, велись наради і розмови також і в цій справі, і присутні московські агенти, очевидно, промацували при цій нагоді, скільки при тім уділено буде місця впливам і ролі московського царя і патріарха, що приняв уже титул «Великія, Малыя и БЂлыя Руси». Не переказуючи на жаль, того, що вони самі на цю тему говорили, Рикалов і Кікін переказують такі розмови:

Гетьман говорив Рикалову перед похоронами: «після ради будемо писати цар. в-ву в великих військових справах, а духовенство пішле від себе до святішого патріарха Никона в справах духовних про те, щоб на Київську митрополію поставлено архимандрита печерського Інокентія Гізеля» [208].

З Кікіним духовенство мало розмову після ради: «Приходили (до Кікіна) на двір — посланець від чернігівського епископа, архимандрит овруцького монастиря [209] та ігумен київського Михайлівського Золотоверхого монастиря і в розмові говорили, що епископ і все духовенство бажають мати митрополитом печерського архимандрита Гізеля: «А про настановлення його митрополитом хочемо послати прохати царя і зверхнього нашого пастиря патріарха Никона. Тільки не знаєм, як рішить військо: чи виберуть арх. Гізеля, чи когонебудь іншого. Про це буде у нас, духовних, рада з гетьманом і старшиною незадовго».

«А гетьман говорив (тому ж Кікіну): Як я і полковники одержимо листа від А. Н. Трубецкого і приїдемо в Київ, там у мене і всього «поспільства» з духовними разом буде рада і вибори митрополита: кого дух святий і церков виберуть, ми зараз дамо знати й. цар. в-ву» [210].

Як бачимо і тут в доволі невиразній формі проходять ці дві можливості: вибраного кандидата буде подано на затвердження царя і патріарха, або — їх буде тільки повідомлено про вибір (як це вимагалося при виборі гетьмана). Про посвящення чи благословення митрополита московським патріархом не говориться так виразно — так як це проектував ще покійний гетьман через Коробку. Маю вражіння, що і духовенство і старшина, з Виговським в голові, не відважаючись відкидати домагання зверхньої ролі в цій справі для царя і патріарха, в дійсності хотіли відбути вибори старим порядком, не ставлячи в залежність від царя, тим менше — московського патріарха [211]. Як компроміс мабуть висловив Виговський цей проект — відбути вибори в присутності Трубецкого, але й цього плану не переводив конкретно: київський собор на покрову не був відкликаний, значить вибори відбулися б при Трубецкім тільки поскільки він би приїхав до Києва на той час. Але тому, що «коронні епископи» на цей термін не приїхали, Виговський з старшиною не спішили на собор, і приїхали тільки 23 жовтня, на похорон Тетериної дружини. Після похоронів, 28 н. с. були соборні збори у св. Софії, Баранович і Виговський запрошували прибути київських воєводів, але вони не мавши в цій справі інструкції царського уряду туди не поїхали, і доносили цареві те, що чули, мовляв, від Виговського. Духовенство було представлене досить скромно, крім Барановича було тільки два архимандрита: чернігівський Йосиф Мещеринов, родич Виговських, що недавно приїхав з Польщі і був поставлений на архимандрита і пинський Йосиф Тукальський і з Новгородка литовського Феофан Краковецький, Гізель не прибув — мабуть тому, що вважався кандидатом [212]. Обговорювано кандидатури: супроти Гізеля, що вважався кандидатом київського духовенства, мабуть військо висувало кандидатів з Західної України, з тих же політичних мотивів: приєднання Західної України до Козацької. Найбільше прихильників знаходила кандидатура Балабана, називали також львівського владику Желиборського, архимандрита Тукальського, — так оповідав Бутурліну Виговський. Але виборів не переведено: відложено до зимнього Миколая, мотивів не знаємо: чи справді хотіли зробити ці вибори в присутності Трубецкого, або якогось іншого царського делегата, чи сподівались дочекатися владиків з Західної України.