Дяки спитали, з чим посли приїхали — відповідь ми знаємо. Далі одно з перших питань було: чи гетьман виконав царське бажання в справі посередництва в замиренню з шведським королем, чи посилав про це гетьман. Відповідь випала дуже невиразно: як були у гетьмана шведські посли, висловляли таку гадку, що шведський король буде повинен замиритися з польським королем. Гетьман доказував їм, що навпаки, вони повинні замиритися з царем, і мовляв їх у тім переконав [199].
На запитання, чи нема якихось «прелестних посилок» з польської сторони, і чи не викликають вони «шатості» серед простих людей, посли дали заспокоюючу відповідь. Бєньовського гетьман відправив з категоричною заявою: козаки від царя не відступлять, і нехай король і пани рада ніяких надій на них собі не роблять, і більше з такими пропозиціями повороту під владу польського короля нехай до них не пристають. «Прелестних посилок» від них не чути і хитань ніде не видно, в війську і по всіх козацьких городах, між старшиною і черню все тихо, всі однодушно хочуть бути в підданстві у вел. государя. «Пробував був тільки викликати бунт Лісницький, видумував нібито цар посилає в козацькі городи бояр — велів (їм) поставити в городах війська Запорізького воєводів — вільності козацькі ламати, полковників і сотників від урядів відставити, маєтки від них відібрати, війська зап. лишити тільки малу частину, а решту переписати в хліборобів». Гетьман за це його виключив від усяких рад і як тільки цар потвердить козацькі привілеї, так він його і від полковництва відставить.
Дяки почали виясняти послам всю безпідставність таких видумок, які пускає Лісницький. Цар не шукає на Україні ніякої користі для себе, прийняв її під свою руку виключно задля віри, обороняє її своїм військом, не вибираючи для нього ні поборів, ні кормів. А поляки хочуть тільки на те звабити її назад під свою владу, аби її дорешти знищити: як вони казали у Львові на переговорах Репнінові й тов.: хоч вони й змушені будуть замиритися з військом Зап., вони приязні йому ніякої не будуть чинити — декого захоплять, на штуки розберуть. Посли заявили, що козаки царську ласку добре розуміють і готові її заслужувати своїми головами [200].
Але за цим пішло доволі дражливе питання: чи укарав гетьман Ждановича, за те, що він ходив в Польщу і там багато людей стратив? Посли відповіли, що Антона і його товариша Сулименка хотіли вбити, але вони втекли й ховаються по монастирях.
На запитання де тепер Виговський, відповіли, що має бути тепер у Києві, щоб побачитися з воєводою Бутурліним, перед тим, мовляв їздив до Ромодановського, щоб намовити його не виходити з України до повороту їх посольства. По їх повороті гетьман хоче вислати нове посольство, більш урочисте: Самійла Богдановича з іншими, думає Ю. Миневський, що йому прийдеться їхати, в яких справах незнає, але знає, що хоче гетьман з ним післати цареві турецьких коней (очевидно — дякуючи за потвердження на гетьманстві).
Потім була ще мова про справи турецькі. Посли розповіли про турецьке посольство, що приходило з проханням, аби гетьман стримав козаків від морських походів, а він за те накаже татарам не нападати на військо Зап. Гетьман обіцяв, що коли орда не зачіпатиме козаків то й вони не будуть турків тривожити.
Послав туди чоловіка — на звіди мовляв. 11 (21) листопада прийнято їх на аудіенцію; цар спитав про здоров'я нового гетьмана — але через дяка, а не сам — як питав бувало про Хмельницького. До дяків їх більше не кликали. Тим часом 16 (26) приїхало нове посольство виправлене з Переяслава — Почановський з товаришами. З огляду на це Миневські прийшли до приказу проситись, щоб їх відпустили. Дяки потішили, що їх довго не затримають і вишлють з ними якогонебудь «чесного чоловіка» (поважну особу) — але завели при тім розмову з приводу вістей про бунт на Запоріжжю — принесених Почановським і тов. Посли пояснили: «Бунтує на Запоріжжі козак Барабашенко з своєвільними гультяями: хоче вчинити на Запоріжжю армату, так як у війську при гетьмані» — і звели знову на Лісницького: що то він гніваючись на Виговського, що гетьманство йому перехопив, заводить ті бунти.
Дяки спитали послів, чи не добре було б, на їх думку, щоб цар також казав кн. Ромодановському послати на Запоріжжя когонебудь від себе — намовляти їх, щоб вони від цього бунту відстали і були гетьманові послушні по давньому? Посли висловили переконання, що гетьман буде тому рад; але він і сам потрапить з тими своєвільниками упоратись, але не сміє доки не затверджений царем на гетьманстві.
Дяки відповіли, що цар уже велів виставити жалувальну грамоту на потвердження Виговського на гетьманстві; її повезе разом з послами царський «чесний чоловік», щоб гетьман при нім зложив присягу разом з старшиною, за текстом жалувальної грамоти, на вірну службу цареві аби було всім людям явно, що гетьман ц. в-ву вірно служить; тоді — це бачучи — в війську не буде ніякого замішання, а коли й зачне «заводити», то його можна буде приборкати. Посли заявили, що гетьман царську волю певно виконає, і зложити йому присягу на новім уряді годиться, а служити цареві вірно і він і військо Зап. раді во-вік.
На цім розмова скінчилася, і знов цілий тиждень послів протримали без відпуску. Напливали все нові й нові вісті, 1 грудня н. с. приїхало те посольство «Запорізьких своєвільників», перед яким остерігали царя гетьманські посли. Між іншим вони виложили свої аргументи щодо неправосильності виборів Виговського. Московський уряд ще і ще розважав аргументи за і против нього і свою політику супроти української «смути». 5 грудня дяки викликали Миневських до приказу — «поговорити про той лист, що вони привезли про вибір гетьмана — нібито він від війська, а підписів на нім нема». І поставили їм це питання: прислали їх нібито обозний, судді, полковники і сотники просити жалувальної грамоти нововибраному гетьманові на потвердження його гетьманства, а на тім листі «рук» обозного, суддів і полковників нема? Посли відповіли: Вислано нас до вел. государя з Корсуня від війська з ради, і лист їм дано на раді, а рук обозного й інших на тім листі нема тому, що й раніш обозний, судді і полковники листів не підписували (рукъ не прикладывали). Дяки пояснили, що цим разом — коли вже старшина своїм іменем висилала посольство і листи до царя, то їй уже треба було і підписати цього листа. При цій оказії — в зв'язку з опротестуванням ухвал рад, заявленим січевими послами, зажадали вони додаткових відомостей про склад обох рад — Чигринської і Корсунської: чи багато було старшини і черні, чи були козаки з Запоріжжя, і чи не було від них якого «рокошу» на когонебудь? Посли дали пояснення, наведені вище (с. 61), і щоб ослабити значення того факту, що запорожців на Корсунській раді не було, і їх не кликали, стали поясняти, наскільки запорожці взагалі представляють елемент соціально і політично маловартий і несамостійний: «Не варто було й посилати по них, бо на Запоріжжі живуть наші ж браття козаки — приходять туди з городів для промислів, або такі, що пропились, або програлись. Жінки й діти їх усі живуть по городах». Дяки запитали, чи багато всього козацтва на Запоріжжі, посли відповіли: «На Запоріжжі козаків не багато: в великий збір, як ходили під Очаків, було їх в поході і на Запоріжжі разом чоловіка до 5 тисяч, і то новоприбулих; тепер багато їх вернулося в городи, до жінок і дітей».
Дяки спитали: «Давніше де гетьмани жили; на Запоріжжі чи в городах, де і з кого вибирано гетьманів, і звідки вибрано Б. Хмельницького гетьманом?». Посли відповіли: «Давніше гетьман і військо більше пробували на Запоріжжі, бо там бувала здобича — ходили човнами на море, а тепер ходити на море не можна. Гетьмана Б. Хмельницького вибрано на Запоріжжі і сам він був запорожець». Ці пояснення не сходилися з попередньою характеристикою запорожців як елементу маловажного і не самостійного, і дяки тому спитали послів, «чи не побоюються вони, що запорожці піднімуть бунт проти Виговського тому, що їх не було в Корсунській раді, при перевиборах? Посли відповіли, що бунту від запорожців не сподіваються, тому що Виговського вибрано всім військом. Але було б добре, для скріплення його позиції, «щоб вел. государ послав свого чоловіка в військо, щоб він зібрав усіх полковників, сотників і «чернь городову і запорізьку» І зложив нову, велику раду. Кого на тій раді, при присланій від царя особі виберуть гетьманом всім військом і черню, той нехай був би дефінітивним гетьманом («тотъ былъ бы проченъ») — він би зложив присягу цар. в-ву і йому при війську була б передана царська «потвердженная» грамота. Сам Виговський того бажає, бо як його перевиберуть на такій раді, при царськім післанці всім військом, всією черню, і дадуть йому царську «потверджену грамоту», — тоді він уже нічого не боятиметься, і в війську, ні в черні не буде ніякого замішання («смуты»). А коли когонебудь іншого виберуть, а не його, Виговський тим також не образиться» («не оскорбляетца»).
Тоді дяки спитали послів: коли цар на це дасть згоду і пришле свого чоловіка де ж на їх гадку найкраще зложити таку раду? Посли висловилися за Переяслав — «тому що місто «людне», і всім до нього близько».
По цім поставлено ще кілька інших запитань:
Чи післав гетьман своїх послів до шведського короля, як обіцяв цареві? Посли відповіли, що Виговський хотів послати, але не міг — тому, що на українській границі стоїть цісарське військо і їхати тудою небезпечно, тому переказав через шведських послів: щоб вони представили королеві його погляд на шведські провини перед царем, а король, щоб відписав Виговському (чи він готов дати сатисфакцію цареві і з ним замиритись).
Друге питання — про той похід запорожців під Очаків згаданий послами: чи ходили вони тоді з наказу війська (городового себто), чи без нього, самовільно себто. Посли відповіли, що запорожці ходили згідно з бажаннями війська (съ войськового совЂту), тому що тоді наступили були на нас кримці разом з поляками [201].
Просили при тім також, щоб їм збільшено видачу фуражу, і це було сповнено. Другого мабуть дня по цім розговорі закликано їх на прощальну аудіенцію царя, що відбулася 27 листопада (7 грудня). Їм передано царську грамоту до гетьмана і війська; такої з датою 27 листопада не маємо, а тільки дещо пізнішу, з 30 с. с. листопада, що виглядає власне як одпуск посольства Миневських: «Б. м. од вел. государя і т. д. війська Запорізького обозному, суддям, полковникам, осавулам, сотникам, отаманам, старшині і всьому війську Запорізькому наше милостиве слово! Нинішнього 166 року 11 ноября прислали ви з своїми післанцями — Ю. Миневським з товаришами, з тим (переказується зміст листу), щоб ми бачучи щиру службу вашу вас при нашій ласці і при стародавніх вільностях заховали. Отже ми з ласки своєї як вірних підданих і православних христіан триматимемо вас завсіди в нашій ласці і в ваших вільностях, нічого не уймаючи — в тім будьте певні нашої ласки. А на потвердження новообраного гетьмана, з жалувальною грамотою на військові права і вільності і в різних інших справах і на те, щоб прийняти присягу нововибраного гетьмана послали ми до гетьмана і до вас, війська Зап., нашого ближнього окольничого Богдана Матвієвича Хитрово з товаришами. Новообраний гетьман має при нім зложити присягу (вЂру учинить) на вірну підданчу службу на тім новообранім уряді, так саме як написано в жаловальній грамоті, що була дана попередньому гетьманові Б. Хм. А посланців ваших ми веліли відправити без затримки наділивши нашим жалуванням» .
Маємо й іншу грамоту — що заховалася в чернетці без дати і має вигляд як відпуск другого посольства — Почановського і тов., і могла бути передана при відправі разом з першою. Коротко переказавши зміст грамоти присланої з Почановським — що «деякі своєвільники ненавидячи внутрішню любов і єдність в війську Запорізькім на Запоріжжю повстають, чинять бунти і усобицю», і гетьман просить царя в нічім не вірити післанцям тих своєвільників, коли б вони до нього прислані були, — цар повідомляє про свій намір скоро послати свого ближнього окольничого для заспокоєння цієї усобиці, жалуючи своїх підданих, як православних христіан. Окольничий має зложити для цього раду в Переяславі. Як він туди буде прибувати, гетьман з полковниками, старшина і чернь на той час туди ж має прибути не гаючись, і на тій раді «о всЂх дЂлах что нынЂ у вас в войску Зап. чинитца, учините успокоеніе, чтоб впредь меж вами были совЂтъ и соединение, и бунтовъ и междоусобія не было» [202]. Далі ми познайомимося з інструкціями Хитрово в цій справі.
Вибори митрополита
Паралельно проходили вибори митрополита і тут також — з одної сторони виступали на чергу мотиви приведення українського життя в тіснішу залежність від московського контролю і відстоювання стародавніх українських вільностей від обмеження цим контролем, з другого боку — плани приєднання Західної України до козацької: скріплення зв'язків в єрархічних відносинах [203]. З цією звичайною розбіжністю, що нам приходиться так часто констатувати в політиці гетьманського осередка, покійний гетьман по смерті митрополита, як ми бачили — з одної сторони наказав запросити закордонних владиків: луцького, львівського, перемиського, щоб приїздили на вибори митрополита, з другого боку — запрошував московського патріарха приїхати до Києва, щоб заразом поблагословити нового митрополита на митрополію, а його сина на гетьманство [204]. Московський уряд не відізвався на цю пропозицію, не знати — чи тому, що вважав такий виступ свого патріарха в Києві, без порозуміння з царгородським патріархом, кроком рискованим, чи тому, що збентежила його пропозиція церковного благословення гетьманича — занадто висока і небезпечна в своїх наслідках форма інтронізації гетьмана. Але київські воєводи — чи з царського наказу, чи з власної пильності, піднесли це питання, чи годиться відправляти собор для вибора митрополита без царського і патріаршого дозволу.
Переведення виборів по смерті старого гетьмана Виговський здав на новопоставленого чернігівського владику Лазаря Барановича, що недавно вернувся зза кордону. Приїхавши до Києва він оповідав Бутурліну, що вибори митрополита польський уряд хоче використати для своїх політичних завдань: одержавши гетьманські запросини на вибори закордонні владики питали дозволу на подорож у короля, і король відповів їм, щоб вони їхали і при цій нагоді намовляли гетьмана і козаків вертатися під королівську владу. Діставши від Виговського доручення занятись виборами, він 4 (14) вересня прийшов до Бутурліна і розповів йому це: «Писав мені з Чигрина писар Ів. Виговський, щоб я з духовенством вибирав митрополита, кого схочемо, військо тепер з огляду на смерть гетьмана, зайнятися цим не має змоги». Він міг би додати, що Виговський вказав, як останній термін собору покрову, і доручив Барановичу запросити «коронних епископів», і це доручення він мабуть уже й сповнив [205].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 14. Приємного читання.
TextBook