Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

З приводу раніших вістей про татар додав, що хан післав до Криму і в улуси «по останніх татар» — щоб виганяли їх до нього на війну — на козацькі городи правдоподібно. Гетьман післав на Запоріжжя кілька гармат і велів промишляти «на переправах і над кочовими улусами».

В зв'язку з цим порушив питання про морські походи. Згадав як «років зо два тому» присилали венеціани своїх послів намовляючи військо зап. до походу під Царгород, для спільних операцій, обіцяли дати мільйон червоних, але козаки тоді мусили пильнуватись від ляхів і від татар, «було не до Царгороду», а от тепер якби пощастило цареві на короля польського, тоді б з дозволу царського порозумітися з венеціанами — «всі б ми, не те, що з усім військом Запорізьким, а з малими дітьми пішли б радісно на визволення православія на Крим і на турків. Венеціани великі майстри в морській війні — на кораблях та на галерах б'ються з турками безнастанно і ніколи турки від них з потіхою не відходять».

На кінець спитав, яку цар дав резолюцію на його прохання про жінчині маєтності. Кікін відізвався, що він про це нічого не знає, тоді гетьман почав аргументувати, на скільки більш варт царської ласки, ніж ті перекинчики ляхи, що присягли цареві й одержали ці маєтки, хоч служать тільки «словами, а не серцем — серце ж їх далеко від й. ц. в-ва», і закінчив це погрозою: «Поки я жив, я тими маєтностями моєї жінки володіти не дам!» Кікін докорив його за такі непокірні супроти царя слова і рекомендував йому «шукати царської милості більшої ніж яку мав попередній гетьман, замість «ізносить такі непристойні слова». Але Виговський не погамувався і відповів такими ж непригожими словами, що він готов прийняти за це й гнів государя — бо ті ляхи тільки ще збираються цареві служити, а він уже доказав свою вірність [93].

На цім розмова закінчилася. Кікін ще пробув кілька день в Чигрині, відпуск йому дано 3 (13) вересня; його звідомлення тут уривається, читаємо тільки початок розмови: гетьман розповів йому останні вісті, що кілька польських хоругов пішло через Волощину на сполучення з ханом, щоб умовитись про комбінований напад на Україну: хана від Очакова, ляхів на Вінницький, Браславський та Уманський полк. Супроти того гетьман дав розпорядження задніпрянським полкам, щоб мобілізувались: ніженський, черкаський, переяславський, прилуцький і миргородський полки мають спішно приготовити до походу за Дніпро спільно з корпусом Ромодановського [94].

З тим мабуть того ж дня Кікін і поїхав, і того ж мабуть дня прибув до Чигрина Матвєєв. Як я вже згадав, досі повного звідомлення не маємо, тільки два уривки з його розмов з Виговським; і пізнішу згадку про них в інструкції Апухтіну [95].

Після звичайних привітань і передачі грамоти гетьман зложив вірнопідданчу заяву; «Як гетьман Б. Хм., зходячи з цього світу, наказав нам неодступними бути від цар. в-ва, так як він віддав йому вірне підданство і службу згідно з присягою, — так і ми повинні цар. в-ву служити і за честь його помирати, як вірні піддані». На це Матвєєв зробив докір - висловлений мабуть в самій грамоті царській (котрої не маємо), що цареві не післано було офіціального повідомлення про смерть Б. Хмельницького, і по цім приступив до першого пункту свого посольства — замирення з шведами. Нагадав що писав про це покійний гетьман, розповів, що на цю тему говорили в Москві Тетеря з тов. і переказав царське бажання, чи наказ: «Ти, Іване, як вірний підданий ц. в-ву послужи: поговори з полковниками, сотниками і всім військом зап. і пошліть від війська Зап. тямущих людей до шведського короля, представте йому докладно всі його неправди перед ц. в-ом, щоб він щиро пошукав згоди і замирився, як собі бажає цар. в-во; а від тих домагань границь, що його посли заявили війську зап., багато додаючи до шведської корони, так що й слухати не годиться, — такі безпідставні претензії він залишить. Коли він щиро бажає згоди, нехай пояснить вашим післанцям, які його умови. А коли не захоче згоди, і від своїх непослушних вимог не відстане, то загрозіть йому, що ви всім військом запорізьким підете на нього війною, — нехай він не сподівається, що в своїй приязні до нього військо Зап. буде терпіти його незгоду з ц. в-ом. А з чим король шведський ваших послів відправить, одпишіть негайно ц. в-ву, і лист його пришліть».

Виговський насамперед оправдався з закиду: «Як гетьмана Б. Хмельницького не стало, я того ж дня хотів післати до цар. в-ва нашвидку своїх челядників, трьох чоловіка; але старшина, зачувши про це, почали «бунтувати» — говорили, що це я шукаючи гетьманства посилаю від себе своїх челядників, а не від усього війська Зап. Я почувши це, не посмів послати до цар. в-ва, а написав від себе воєводам: Бутурліну до Києва, Ромодановському до Білгорода, щоб вони сповістили государя про смерть гетьмана». Це не поясняло, чому ж все таки не було післано офіціального повідомлення цареві від війська про смерть гетьмана, але Матвєєв більше до цієї справи не повертався; в яких виразах Виговський повідомив його про свій вибір, з захованих фрагментів не видно: нема такої заяви. Щождо посилки до шведського короля Виговський обіцяв все зробити так, як собі бажає цар; і коли шведський король «буде царській волі противен», військо Зап. буде його воювати.

По цім Матвєєв повідомив про посилку Ромодановського і Трубецкого — щоб для них приготовлено коні й провіант, і до Києва зібралися на приїзд Трубецкого делегати від полків, «по 5 чоловіка від чину». Виговський дякував і обіцяв, що все так буде зроблено. На тім уривається перший фрагмент. В пізнішій інструкції Апухтіну наказано було пригадати Виговському його розмову з Матвєєвим про воєвод і реєстр: «Як був у тебе Артамон Матвєєв, говорив він тобі: Велів в. государ бути своїм воєводам з ратними людьми в черкаських городах: Чернігові, Переяславі, Ніжені, Білій Церкві, Корсуні й Прилуках — щоб те військо завсіди було готове на оборону черкаських городів, і з українських городів ратним людям не треба було ходити до черкаських городів. Тим ратним людям (воєводським залогам) давати хліб, що збирається по черкаських городах. Як в 1654 р. були у ц. в-ва посланники Б. Хмельницького (наводиться звісне прохання, щоб по городах доходи збирали магістрати, і з тих грошей виплачувано жалування війську). Скільки кому давати, це Артамон тобі сказав поіменно. «Щоб війська Зап. учинено 60 тис. Але до царської казни тих поборів не збирано» [96].

Дуже жалко, що дискусії на цю тему не маємо. — Згодився Виговський, прийняв до відома, чи робив якінебудь завваження — нічого не знаємо. Маємо тільки потім агітаційні розголоси цього московського постулату. В другім фрагменті звідомлення Матвєєва маємо розмову про дипломатичні зносини війська, і про політичні новини. Виговський пояснив, що від султана приїздив Ахмет-чауш, з домаганням, щоб гетьман стримав козацькі походи на море — за це султан не буде помагати ні Польщі, ні іншим неприятелям проти війська Зап.; цього посла швидко відправлено, листи ним принесені гетьман перешле цареві з Матвеєвим. Згідно з царським указом військо посилало до султана свого посла Федора Коробку, з домаганням, щоб султан заборонив ханові помагати кому-небудь на військо Запорізьке, ані самому війною на нього не приходити. Тепер гетьман ще збирається писати до султана в цих справах. Бєньовського обіцяв затримати до царського указу і т. д. Матвєєв порушив Бихівську справу — але тут наш фрагмент уривається, і нам треба звернутися до інших документів, щоб вияснити стан речей.

Московський уряд далі наставав на виводі козацьких залог з своїх воєводств і ліквідації білоруської козаччини, і його воєводи дуже енергійно заходилися коло цього, не спиняючися перед дуже різкими насильствами і репресіями. 6 н. с. вересня Нечай вислав цареві жалісну супліку з цього приводу, вона варта того, щоб її навести в головних частях (на жаль московський переклад стер багато колоритного з його стилю — я подаю в скороченім перекладі):

«До того часу не хотів я турбувати пресвітлого маєстату в ц. в. і довготерпеливо зносив великі й докучливі урази, але не можучи далі терпіти кривд, учинених від воєвод оршанського, борисівського, мстиславського, шкловського, почепського і менського, жалісно предкладаю мою скаргу, упавши до ніг в. цар. в-ва. Воєводи ті чинять кривду мені самому, відбираючи села, звідки я міг би хліб мати, і козаків мого полку обижають, виганяючи силоміць з домів і вимагаючи від них податків наче від мужиків. До того чуприни їм ріжуть, кнутом б'ють, грабують; як би все це докладно вичислити, багато часу на це треба б, і я того не вичисляю — бо які тільки найгірший неприятель може чинити обиди, то вони козакам чинять, а потім мене і моїх козаків перед в. ц. в-вом обжаловують, хоч я сам вірний і зичливий підданий і против кожного неприятеля в. ц. в. готов груди наставляти і кров проливати, так і кожен хто зо мною заховують свою вірність. А то діється мабуть за підущенням панів шляхти, що хоч цілували хрест в. ц. в. на вічне підданство, але як вовк хований в ліс, так у свої сліди дивляться і мислять, аби в. ц. в.-во привести до ворожнечі з військом Зап. А що довідаються про секрети в. ц. в-ва, дають знати королеві пол., його гетьманам та іншим неприятелям (наступають відомості про ворожі польські замисли). А пани воєводи в. ц. в-ва за підущенням тих хитрих лядських лисиць переслідують мене і моє товариство не як підданих в. ц. в-ва, а як неприятелів. В. Б. Шереметєв цього року посилає ратних людей в. ц. в-ва з арматою на міста і села, де козаки мають свої оселі, козаків беруть і тримають у в'язниці, а інших і не знати де подівають, з домів козацьких всяке добро забирають. Від в. ц. в-ва маю указ з ними в згоді жити, і від п. гетьмана наказ — не сваритись, будучи під одною рукою в. ц. в-ва, і я нічого іншого в тих обидах не чиню, тільки до в. ц. в-ва удаюсь, просячи милосердя і грамоти до В. Б. Шереметєва й інших, щоб вони перестали чинити таке лихо. Бо коль добро і красно нам жиги в згоді; а коли між собою нищитися будемо, тільки неприятель буде тішитися з незгоди православних» [97].

А могилівський намісник Змєєв в тім же часі доносив цареві: «За твоїм указом договорившися з полковником Ів. Нечаєм я висилав козаків з тих місць, з котрих мені було велено. А що багато селян Могилівського уїзду пописалося в козаки і заволоділи уїздом, а полковник Іван володіє трьома війтівствами: Благовицьким, Путківським і Осовецьким і в них мають надання четверо шляхтичів, і полковник їм не дає тими маєтками володіти, я про це полковникові говорив. Але він сказав, що Благовицьким і Путківським володіє за твоїм указом, і грамоти показав, — про Осовецьке війтівство сказав, що в. государ дав Б. Хмельницькому Старий Бихів, а це війтівство до Старого Бихова. Про козаків, котрі з них недавно записалися в козаки, а котрі старі, я договорившися з полковником післав розслідити Кон. Сипягіна, а полковник наказного полковника Корнія Дрань і вони з 200 чоловіка нових козаків з підсусідками [98] виписали з козаків. Били їx замість кнута батогами нещадно і веліли їм жити на їх ділянках (жеребьях) по давньому хліборобами [99]. А старих козаків: сотників (!), осаулів, отаманів і рядових били кіями [100] за те, що вони записували в козаки нових і володіли уїздом без указу. Тих, що дворів не мають, ми вислали геть, а котрі мають двори і живуть дворами по селах на волоках і служать давно, — полковник мені казав, що в грамоті твоїй не написано, щоб (таких) козаків виганяти. — «Защо нищити таких, що служать, в облозі сиділи, в боях билися, декотрим і грамоти вел. государя дано, а їх з домів виганяти?» Гетьман Б. Хмельницький і Виговський двічі писали йому, щоб козаків не виводити ні звідки; в листі Виговського, за його підписом, написано, що як у гетьмана був в посольстві Ф. В. Бутурлін і добивався, щоб козаків виведено з Лупулова, вони відмовили, що козаків виводити не можна, бо війна наступає; цей лист у мене. Тому я з полк. Нечаєм велів переписати старих козаків в Могилівськім уїзді для відомості, з тим щоб не посилали козацьких залог, де недозволено їм бути, не приймали до козаків і не записували і так були до твого указу: жили тихо, кривд селянам не чинили, ріллі і порожніх волок не забирали. А коли не будуть жити тихо, а чинитимуть замішання, записувати в козаки й приймати якимись вимислами, — тим, хто запише і запишеться, чинити жорстоку кару, а навіть і вішати. А котрі козаки візьмуть порожні волоки і будуть ними володіти, щоб були в тяглих [101] і тягли до города як давніш» [102].

В справі Старого Бихова Виговський бачив себе змушеним видати такого універсала: «Як за життя славної пам'яті й. м. п. Б. Хмельницького ваші милості вчинили присягу й. цар. в-ву так і тепер по його смерті зложіть присягу ви, всі мешканці бихівські, вел. государеві на вічне підданство. А й. ц. в-ва своєю милостивою грамотою, висланою з особою, котрій доручить то зробити (присягу прийняти), вас забезпечить. І так як покійний гетьман, постановою своєю і всього війська зап. вас прийняв і ласкою й. ц. в-ва забезпечив, щоб в. м. в цілості при своїх вільностях пробували, так і по його смерті ви за ласкою й. ц. в. будете зіставатися в своїх правах і вільностях без якихнебудь зачіпок, — як попереду так і тепер» [103]. Інакше сказавши — підтримуючи фікцію нібито Старий Бихів піддався цареві — так як це старий гетьман представляв царським послам, новий гетьман рекомендував їм виконати церемонію присяги цареві, гарантуючи їм, що це в нічім не змінить їх становища.

На підставі цього листа царський уряд вислав до Бихівців свою грамоту, повідомляючи, що до вислухання присяги висилається до них могилевський воєвода Змєєв, а цар їх після цієї присяги буде тримати в своїй милостивій ласці — віри, прав і вільності нарушити не дозволить» [104].

 Відомості привезені з Москви і їх відгомони на Україні, переговори з ханом, корсунська рада, перевибори гетьмана.

 Тим часом приїхав Тетеря з товаришами і розповіли, що чули в Москві. Це зробило сенсацію — в зв'язку з тою агітацією, яку вели на Україні Желябужський і Кікін: секретом для правлящого українського осередка вона, розуміється, не зісталась. Ми трохи знаємо її, бачили те, що записалося в московських протоколах з розмов з посольством. Розуміється, це далеко не все, що воно там почуло і що з цих натяків і недомовок собі викомбінувало. На жаль, не маємо якоїсь автентичної записі їх доповіді, ані того як формулювали її старшина чи гетьман.

Правда, маємо ніби циркуляр Лісницького, котрим він подавав на обміркування своїх полчан московські пропозиції, прислані від Виговського, але вони походять з досить сумнівного джерела — з пізніших суплік на Виговського.

«Іван Виговський гетьман війська й. ц. в. Запорізького прислав такі статті до Гр. Лісницького полковника Миргородського:

«Статті прислані від ц. в-ва до війська зап. — чого вимагає від нашої землі — всієї Малої Росії наново, по смерті п. гетьмана, не устоявши на тім («не стоя на том»), на чім ми присягали спочатку, віддаючися на ласку й. ц. в-ва, котру він постановивши з нами неодмінно обіцяв дотримувати вічно:

1. Аби для кн. А. Н. Трубецкого були корми і підводи, всюди кудою їхатиме, а як приїде до Києва, щоб приїхала до нього вся старшина.

2. Як приїде з військом кн. Г. Г. Ромодановський, щоб всюди по городах були дані кватири («стани»).