Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

---

I. ВИБОРИ ГЕТЬМАНА І МИТРОПОЛИТА. ОФОРМЛЕННЯ ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО СОЮЗУ

---

Чигринські настрої в серпні 1657 р., поголоски про повстання, чигринські настрої, відправа шебеша, московські плани.

Смерть Хмельницького лишила непорішеною цілу низку важних питань, а передусім, розуміється, вимагала негайного вирішення справи наступства. Хоч від проголошення на раді в квітні Юрко Хмельниченко формально вважався гетьманом, співрегентом свого батька, і напр. Желябужський, бувши в війську за два тижні до смерті Богдана, і пізніше знову-за два-три дні, не інакше називає Юрія як гетьманом, і в словах старшини, тих що він переказує также його титулує, — але може власне ті події, що сталися в війську під булавою Юрія: мало авторитетне становище його, своєвільні виступи козаків і т. под., — дали привід тій частині старшини, яка не хотіла регентства Виговського поставити питання про перегляд старого рішення, — щоб Юрко заступив місце батька. Желябужський оповідає як свідок, бувши в таборі Хмельниченка, що коли 1 серпня н. с. за 5 днів до смерті Богдана; Юрій дав наказ війську виступати в похід в Польщу «воювати», козаки з усіх полків прийшли до гетьманського становища і заявили рішучо, що без царського наказу вони на Польщу не підуть; осавули пробували їх розігнати і змусити їх до походу (очевидно-«осавульськими комишинами»), але козаки стояли на своїм твердо і в похід не пішли. Простоявши два дні, Юрій дав наказ повертати під Білу Церкву — чи наслідком цього бунту, чи тому, що прийшли вісті про погром, заданий татарами Ракоцієвому війську [1]. Так чи інак факт непослуху війська молодому гетьманові давав, кажу, зручний привід поставити питання про його дієздатність. Лілієкрона, бувши в Чигрині від кінця червня, в своїй реляції 8 н. с. липня записує, що серед старшини побоюються, що з смертю гетьмана Виговський захопить всю власть, і на цім пункті старшина поділилася на дві партії, прихильники регентства, себто наступства Юрка, під'юдили старого гетьмана на противників, гетьман звелів убити потайки чотирьох провідників опозиції [2], але це небагато поправило ситуацію, опозиція трималася далі, і можна було передбачати, що на з'їзді старшини і козаків, з нагоди похорону гетьмана- визначеного на чотири тижні, на день 4 н. с. вересня, питання наступства в тій чи іншій формі підійметься і стане предметом обговорення.

Настрій в момент смерті гетьмана був особливо тривожний з огляду на глухі вісті про бунти в війську. Відгомони цих поголосок чуємо в Москві: «10 серпня були в посольському приказі запорізькі посланники Павло Тетеря з товаришами на розговорі, і посланникам об'явлено: писали з Путивля воєвода Зузін та дяк Наумов, що гетьман Б. Хм. помер, а в війську після його смерті настав бунт, убито двох полковників: ніженського та миргородського, а Ракоція поляки побили і т. д. І посланники на це сказали, що тих полковників ще за гетьмана не любили в війську» [3].

Був намір виїхати до війська Виговському, мабуть з іншими нотаблями, для заспокоєння. Лілієкрона другого дня по смерті гетьмана писав з Чигрина, — починав з відомостей про погром Ракоція, полишеного козаками і волохами, а далі: «Невірність козаків так вразила гетьмана Хмельницького, що наказуючи викликати Антона, він так розгнівавсь, що його трапила апоплексія, п'ять днів він пролежав без язика і шостого дня, 27 липня, спочив. Я не сподівався, що це нещастя трапиться ще при мені — настане така велика переміна і переб'є виконання даного мені від в. кор. в. доручення. Мені не лишається нічого більше як разом з канцлером Виговським їхати до війська, і довідатися що надумає молодий гетьман [4] з полковниками супроти того, що робив і наказував покійний гетьман в своїм тестаменті. З смертю його треба сподіватися змін, бо люди тутешні неспокійні, а канцлера підозрівають, що він хоче підняти повстання против молодого гетьмана і зв'язатися з неприятелями. Козацьке військо одначе пішло за татарами, що відійшли під Кам'янець; їх хочуть заскочити при повороті... З усього бачу, що вони стараються якось виправдати Антона і заховати приязнь з семигородським князем. Останнє розпорядження пок. гетьмана було, щоб Антона й іншу старшину скарано на смерть, але це ще не виконано, поки не приїхав молодий гетьман».

Вісті, що прийшли слідом з війська, принесли спокійніші настрої: до бунту не прийшло, військо розпущене до дому, молодий гетьман вертався.

Старий Виговський приїхавши на заговини до Києва і довідавшися тут про смерть гетьмана, повідомляв Тетерю про ситуацію в таких виразах:

«Дорогий сину, милостивий пане Тетере, доброго здоров'я і щасливого пробування вашій милості в тій подорожі од господа як сам собі бажаю! З нагоди, що його мил. п. воєвода київський А. В. Бутурлін посилає з листами до столиці до й. в. й різних панів, то й я через свій лист навідую в. м. в добрім здоров'ї, як в. м. господь милує в тій дорозі? Ми ж тут, з ласки божої, обоє здорові і пані дружина моя з ласки божої здорова: будучи в Києві тут у домі в. м. з дружиною твоєю заговини справляли. А то в. м-і, об'являю, що пан гетьман минулого вторку упокоївся — юля 27, в п'ятій годині дня. Військо наше з ласки божої здорове до дому вернулося — всіх розпустили, а старшина, скільки її було в війську, з гетьманичом до Чигрина вернула, і син мій Данило також. Ті козаки, що через Київ вертали, оповідають, що (польське військо) пішло короля виручати-обложив його король шведський [5]. А тут з Ракоцієм такий договір учинили: обіцяв Ракоцій дати полякам мільйон на жовнірів, гетьманам і Чарнецькому 150 тис., Орді 100 тисяч. Орда, довідавшися під Кам'янцем про таку згоду з ляхами, розгнівалася, що без неї згоду чинили. Ляхи Ракоція зараз по згоді попровадили до угорської границі-так йому обіцяли ціло відпровадити, а він їм обіцяв 10 тис. пішого війська і щось гармат; а татари, розгнівавшися на Ракоція і на угрів, пішли за ними слідом, щоб їх бити. Не знати, чи догонили, але й вернувши до дому не матимуть потіхи, бо козаки за наказом гетьманським трохи не всю Орду спустошили, побили, а кого живим забрали. Треба сподіватися великого неспокою, бо татари будуть мститися; треба скоро їх сподіватися в наших краях, з ляхами, венграми, мунтянами і волохами — так кажуть, і не дай того боже — козаки самі не дадуть ради з усіми тими неприятелями. Конче треба бити чолом й. ц. вел., щоб нас оборонити зволив, і війська свого прислав на оборону всього православія. Пильно того треба, коли й. ц. в. хоче, щоб православна віра і піддані його були цілі. А в. милость прошу також: бийте чолом й. ц. в., щоб мені дав спокійніше життя на Литві — бо я тут, будучи старий, з козаками нічого не докажу. Але й Литва, хоч уся на підданство й. ц. в. присягла, вся готується на війну; і ті декотрі, що п. гетьманові присягли, також бунтуються, не держачися присяги; хочуть ці краї воювати, а ц. вел. не мати за господаря. Конче потрібно, щоб царські люди були на Литві й бунтуватися не давали — бо ляхи люди не постійні, одні — кажуть — Ракоція хочуть мати королем, а інші Леопольда — теперішнього електа на цісарство...» [6].

Одержавши цього листа, Тетеря з товаришами пробували добитися від царського уряду певної санкції такого стану речей — признання Юрія на гетьманстві і т. под. Він говорив на «розговорі» 24 серпня, що давніше сам радив писати грамоту до війська загалом не згадуючи Юрія [7], але тому, що побоювався повстання (котре вже й засигналізував воєвода Зюзін в своїй реляції) — тепер же з листа старого Виговського він бачить, що ніякого розруху на Україні нема, в війську спокій, і Юрій буде признаний гетьманом без опозиції, і годилось би цареві його не ображати, ігноруючи його вибір. А посилати тепер великих царських людей на Україну і збирати раду, переглядати питання про приємство і т. д. — це значило б дати привід до нової боротьби і бунту, і сам Юрій з своїми приятелями може бути против ради — бо батько його правив без ради, і така рада може підорвати гетьманський авторитет [8]. Але міркування і аргументи послів, так як вони записані в московських протоколах, могли тільки зміцнити московську постанову-використати цей момент, щоб поширити і скріпити свої впливи на Україні, внісши на раду різні питання, в яких гетьманський уряд не йшов йому на руку. Він не погодився на пропозицію послів і потвердив свій намір вислати своїх людей на Україну, щоб скликати раду для потвердження статей 1654 р. і всяких інших справ.

Сам Виговський на запитання путивльського воєводи так пояснив ситуацію: 16 ([9] серпня: «Хоч я тобі, милому другові, не написав зразу, як помер й. м. п. гетьман, але написав тобі оногди про його смерть-що одійшов з цього світу й. м. п. гетьман 27 юля. А що хочеш знати, в. м., кого вибрано гетьманом запорізьким, то думаю, тобі відомо, що ще за живота покійного вся старшина вибрала на гетьманство сина його, й. м. пана Юрія Хмельницького, котрий і тепер гетьман [10], а як далі буде, не знаю, але скоро по похороні тіла буде рада всієї старшини і декого з черні [11], і що на ній урядять, не знаю, я по всіх трудах воєнних радо б одпочив і ніякого уряду і начальства не бажаю. Військо запорізьке розпущено тому, що ніякої небезпеки не було. Ракоцій, не маючи ніякого страху [12], почав з ляхами згоду робити, але та згода йому не пощастила, бо ляхи, обіцявши його з усім військом до землі Венгерської провести, тої правди не додержали і тільки самого Ракоція з 40 чоловіками людей його перевели до його землі, а все військо татарам (віддали) [13], а (татари) його до Криму погнали. Всією силою на городи його ц. вел. збираються [14] — як тільки коней підгодують, зараз хочуть іти в багаті краї на багатий хліб, на Волинь і на тутешні городи й. ц. в., тільки чекають Орди тої, що до Криму не пішла, а стоїть в полях Очаківських і хоче зійтися з поляками. З королем іще цісарське військо, і сам король під Краковом стоїть. Гетьмани одні на Волині під Луцьком, інші на Підгір'ю людей збирають» [15].

В записках Шебеша-що пробував в Чигрині ще 13 день по смерті гетьмана до 17 н. с. серпня, маємо деякі небезінтересні звістки й завваження.

«7 серпня, бувши з Виговським, розвідувавсь я у нього про нашого пана, і він сказав мені, що (Ракоцій) в таборі під Зборовим. Татари його окружили. Поляки стоять окремо, їх також окружено. Хан гнівається, що вони помирились без нього — інакше ті гроші, що (Ракоцій) дав полякам, припали б йому, і сам Ракоцій також. Розповів також, що гетьман писав до війська, аби рішили, як хочуть, і вертали до дому.

«Більше як 2 тис. прийшло з обозу. Це ноги без голови, не мають кого слухати. Кличуть мене у військо. Але я написав, що прийду тільки в такім разі, коли вони запевнять таку владу (autoritas), що я зможу по своїй волі карати кожного за провину. Інакше нехай лишаються в лісах, я до них не піду» (544).

«Згоду з уграми ми заховуємо — бо маємо згоду не тільки з князем, але і з державою. Князь ніколи не інформував нас, чого він хоче, як ідуть справи; ніколи не вживав нашої поради. Коли й писав щось, то була чиста брехня. Пощо йшов він до Прусії — відти назад до Кракова, до Замостя? Тільки військо розтратив, коней погубив, понищив!

«З нашого війська була там може десята частина, що вони робили, робили не з волі запорізького війська. Тим, що в тім завинили, знімуть голови. Згода ж (з Семигородом) стоїть далі».

«Мене бере з собою до обозу, бо має ще багато зо мною говорити, і відти відправить мене з певною відповіддю» (545).

«Коли по похороні виберуть його на правителя (gubernator) він прийме тільки в такім разі, коли вся старшина йому присягне [16].

«Московський (цар) також писав йому, що віддасть Україну йому до рук-аби нею розпоряджав (543).

«Похорони гетьмана відкладаються, поки прийдуть відомості (з тексту виходить, що з Орди). Турецького посла затримає — до мого повороту» (543).

«Від одного з слуг Виговського чув я, що він побоюється Запорізьких козаків: вони бунтуються на різних (багатьох) місцях і пробують підняти повстання. Частина хоче його, інші — йому противні. Коли його не вб'ють, буде чекати москалів: хоче зіставатись підданим царським. Розпустить свою корогву під Білою Церквою, хто схоче бути послушним, прийде під його корогву (присягне йому) — добре, хто ні тих будемо бити. Він хоче завоювати Польщу для царя.