Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Ряд влучних завважень про негативні сторони Гадяцької угоди зробив нарешті В. Липинський. На його погляд, «з великих державних планів Хмельницького, підчеркнених так виразно ще в Корсунськім трактаті Виговського з Швецією, тут лишилась сама тільки ідея: «в. кн. Руське», але нещасливий принцип угоди опутав ту велику ідею цілим рядом застережень і додатків, опутав і обезвладнив. Це в. кн. Руське мало обіймати не цілу Руську землю, а тільки три воєводства; мало становити не самостійний державний організм, а тільки автономну частину Річпосполитої, з спільним соймом і сенатом. Уряд гетьмана угода понижала до становища першого сенатора тих трьох воєводств — тільки звільненого від обов'язку резидування при королі. Зрікся гетьман і з такої важної прерогативи, як приймання заграничних посольств... Як бачимо план і наміри Б. Хм. підпали основним змінам. Надалі цементом будови в. кн. Руського мав бути не устрій козацький — глибоко закорінене в народніх масах військо Зап., а устрій шляхетський сформований на польський взірець і під впливом польських державних інтересів. Козаччина в Гадяцькім трактаті сходила на міліцію, гетьман і шляхта українська тільки для ока — аби козацька чернь не хвилювалась, просили 60 тис. реєстру, а в окремій декларації згоджувалися на 30» і т. д. [763].

Тепер ще два слова про закінчення комісії. В анонімнім дневничку записано, що комісія виїхала з козацького табору 18 вересня, «разом з військом, бувши за 2 милі від Камінного (Kamionki) — московського міста, де понад тисячу гармат і сила ручної стрільби, як нам казали».

10 (20) вересня вони були в Лохвиці — одночасно з Кікіним. Кікін записав, що з комісарами їхав в посольстві до короля Тетеря й Іван Ковалівський; того ж дня вони поїхали далі [764]. 18 (28) бачив Іван Сербин під Білою Церквою підписка гетьманської канцелярії Герасима Каплонського, що їхав з послами. Він розповів Сербинові, що лист гетьмана до короля, посланий з послами, писав як раз він, Герасим; в нім, мовляв, гетьман пише, що готов помиритися з поляками на тім щоб козацька Україна («покамЂста Черкасы завоевали») була під володінням гетьмана і ті поляки які хотіли б вернутися до своїх маєтностей, щоб піддавалися під присуд війська — «были б козаками»; коли ж король і поляки не пристануть на такі умови, він гетьман, буде з ними воювати [765].

З пізнішого листу Євлашевського побачимо далі, що козацькі посли в дорозі відстали і тим пояснюється, що коли вони були ще тільки під Білою Церквою, того самого дня 28 вересня маємо листа Бєньовського і Євлашевського з Межирича — вони спішать повідомити виленських комісарів про заключений договір з козаками, аби ті могли використати цей факт в переговорах з Москвою: «16-го скінчили ми трактати з п. гетьманом і військом Зап., під Гадячем, в кількох милях від московської границі, серед великих військ козацьких і татарських. Після того як ці пакти стверджено підписами і присягою і гарматами проголошено, військо козацьке і татарське пішло під Білгород, і така надія, що й. ц. в-во буде мати досить! [766]. Шеремет спалив Київ і урвав козакам кількасот, тому що були не готові, далі лишається в Києві з кільканадцятьма тисячами. Полки з цієї сторони Дніпра збиралися під Богуславом, до них прилучено і частину Орди. Козаків з Москвою нема зовсім, навіть і Барабаша вхопили козаки і при нас віддали п. Гетьманові зап., і з ними разом чимало москалів, зловлених разом з тим Барабашем» [767].

2 жовтня пише Євлашевський з Олики до виленського біскупа, описує тутешні тріумфи з приводу «пожаданого спокою», просить наказати такі ж церковні паради в своїй епархії і додає кілька цікавих подробиць про переведення договору; і він і комісари були в великій небезпеці, через великі інтриги Кікіна, «і вже заносилось на те — коли ми не могли акцептувати умов видуманих Немиричем, що нам мали голови постинати, а з Москвою згоду скласти і зараз двома шляхами з ордою впасти до Польщі і Литви; пильно коло того ходив і шведський секретар Данило. Але коли ми вже уложили листа до короля й. м., прощаючися з ним і вітчиною, чекали свого кінця, — все обернулось на добре: посла московського відіслано до в'язниці — впав у яму котру нам копав, а ми повертаємо з тріумфом і пожаданою згодою!» [768].

Потім маємо ще його листа до короля з Люблина 13 жовтня, де він коротко повторяє — на випадок коли б не дійшли його попередні листи з Паволочі і Вільська, як заключено і заприсяжено згоду, «і дня 18 вересня оголошено поспольство арматою» [769], а далі пояснює причини свого запізнення в дорозі — «Мусили ми в Луцьку чекати козацьких послів, котрі тільки 7 жовтня на ніч приїхали до Луцька; тож того ж дня списавшися з п. волинським, що був в Полоннім, так ми між собою умовились, що я іду передом, на кілька миль — для спосібнішої вигоди в дорозі послам, вони за мною, а п. волинський за ними. А що до Сокаля приїхав п. гетьман коронний (Потоцький), і я в Володимирі дістав від нього листа, котрим він пильно домагався побачення, але мені трудно було вертатись, — то я справив то до п. волинського, що був в дорозі в Лохачах, і повідомив його, що п. гетьман в Сокалі. А бачитися з ним дуже було потрібно — не тільки щоб був поінформований, але і в справі війська, що він рушив був до Горині — аби його затримати або попросту завернути. Бо хоч п. Виговський потрібує від в. кор. м. і Рчп. війська - але огнистого — має його з собою повести п. Тетеря, що іде з нами» [770].

В королівській квартирі першу вість про підписання договору одержано 8 жовтня, від гонця, присланого Виговським; він оповідав, що москалів вигнано звідусіль, і козаки хочуть з ними воювати. Була велика радість, в сподіванню козацької помочі («матимемо тепер пішого війська, скільки схочемо»). Робили штучні огні і різні забави .

28 жовтня приймали на аудіенції Тетерю. Він проголосив «гарну і розумну промову» — мовляв, вважає себе щасливим, що його вибрано на те аби запевнити короля в їх підданстві («так він висловився»), — троє послів їдуть за ним, щоб зложити присягу іменем всього козацтва на вірність і послух королеві і Короні. Після короля був прийнятий також королевою. Зробив дуже гарне вражіння — «поставний, гарних манєр, убраний був в сукню зеленого оксамиту з золотими гудзиками» [771].

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!