Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

На запитання дяків в Москві, від кого вони приїхали і з чим — чи мають якийсь усний наказ окрім листів, посли відповіли — як побачимо далі, що післав їх гетьман до царя і патріарха, «з листами про потвердження гетьманства свого» — «щоб цар пожалував його на гетьманстві жаловальною грамотою, як та, що була дана Б. Хмельницькому»; передав через них листа Маховського, перехопленого на Волошині. Інших доручень не об'явили — відповідали тільки на запитання дяків [158].

Поїхали в посольстві два брати Миневські — Юрій, осавул корсунський і Василь писар, сотник Єфим Коробка, з ними Юріїв син Олекса, 4 козаки та челядник [159]. Казали на границі, що їдуть «наскоро», але тим часом доволі забарно: тільки 20 (30) приїхали до Путивля, тільки 8 (18) листопада дістали явку в приказі в Москві.

Гетьман тим часом зістався в Корсуні — мабуть до 11 (21) чи навіть 22 жовтня [160]. Мав їхати звідти до Переяслава, де вже цілий місяць стояв без діла з військом Ромодановський, але натомість поїхав до Києва — куди, що правда, запрошений був ще на покрову, на вибори митрополита, але на цей термін не приїхав львівський владика — старший між православними, то до виборів однаково не приступали, і гетьман збирався з Корсуня поїхати на побачення з Ромодановським, а відти вже до Києва. Одначе несподівано померла його сестра, жінка Тетері, в Києві, і на похорон її, 23 н. с. жовтня приїхав гетьман і вся вища старшина, вся родина Виговського, і багато козаків. Воєвода А. Бутурлін зробив парадну стрічу новому гетьманові (в реляції цареві писаній 23 с. с. він нарешті титулує вже його гетьманом). Стріли його з московським військом «під земляним валом», просив його до себе, частував його «приятнымъ обычаемъ» і розпитував. В середу 27-го відбулася церковна парада — так би сказати настолування нового гетьмана в Братськім монастирі — Баранович, замісник митрополита, відправляв після літургії молебень на щастя новому гетьманові. Виговський приїхав з клейнотами: принесли за ним до церкви булаву прислану царем Хмельницькому, шаблю і бунчук нового гетьмана. Баранович після молебня читав над ними молитви і кропив святою водою, потім подаючи гетьманові держав промову на тему: як досі вірно служив цареві, аби й далі так служив, щасливо військом правив і «всім укріпляв», і по промові благословив хрестом самого гетьмана. Після того був у того ж Барановича, в академічних покоях парадний обід. Був воєвода й інші нотаблі. Гетьман повів розмову на політичні теми: «Ще як я під високою царською рукою не був, я вел. государеві служив і сприяв, у всім йому добра шукав, і гетьмана Б. Хмельницького до того привів, щоб він був під государевою рукою. А потім як ми під госуд. високою рукою стали, я вел. государеві поготів служив і сприяв, всякого добра шукав і гетьмана Б. Хм. і все військо зап. укріпляв (в вірності, очевидно), і на все добре справляв. І за те була до мене милость і жалування вел. государя велика. А тепер, як вибрали мене гетьманом, в царських грамотах до мене пишуть мене писарем, а не гетьманом, і я тепер боюся гніву вел. государя, що мене без його указу гетьманом вибрано».

«А далі гетьман, суддя Самійло й інша старшина говорили: Як ми піддались під високу царську руку, була до нас царська ласка, що вільностей від нас не відберуть. А тепер, як у тих пунктах, що нам за царським наказом прислано, то ми вільностей своїх позбавляємось! Як ми були під королівською владою, король у нас вільностей не відбирав. Але ми відступили від короля і піддалися під царську високу руку задля христіанської віри, від лядського гонення — щоб не бути нам ні в папежській вірі, ані уніатами!»

«Ми — оповідає воєвода — говорили на це гетьманові, що царського гніву на нього ніякого нема, але єсть несправність за ним перед вел. государем: вибирають його на місце Б. Хм. гетьманом, а він в. г-еві про те не пише і відомості не дає, і вел. государеві невідомо, що він став гетьманом. Тому і в грамотах до нього так писано — думаючи, що він і досі писарем. «Але ти, гетьмане, тим не оскорбляйся, служи в. государеві по давньому, а ласка в. г-ря буде до тебе ще більша як попереду».

«На це гетьман говорив: «як стали мене гетьманом обирати, так я того рейменту без царського дозволу на себе взяти й не хотів, відмовлявся довго. Але полковники і чернь мені царське жалування віддали, дуже багато просивши, а нарешті й силою. А настановивши мене гетьманом послали до вел. государя своїх послів, щоб про це об'явити і просити його милості щодо дотеперішніх вільностей, — аби в. государ був ласкав — давніх вільностей не велів у них відбирати. А ми в. г-реві служити завсіди готові, на кожного неприятеля стоятимемо і спід його високої руки ніколи не вийдемо».

Другого дня в Софійськім соборі були збори для вибору митрополита — про це буде мова далі, а 31 воєвода був у Виговського, і він йому розповідав, що вибори митрополита відложено, а він, гетьман їде тепер до Переяслава, щоб порозумітися з Ромодановським про похід; 12 н. с. листопада поїхав він до Переяслава [161].

З Ромодановським дійсно вийшла повна неув'язка. Так страшно алярмував його старий Хмельницький в липні, щоб нагнати холоду на Орду і не міг зрушити. Царський уряд хотів укарати старого гетьмана за його політичні самовільства і взяв його на витримку.

Доперва після перепросин, відкликання Ждановича і т. д., десь мабуть в середині серпня н. с., після приїзду посольства Тетері [162], дав він Ромодановському наказ, щоб ішов на Україну. Згідно цього наказу Ромодановський 1 вересня н. с. вирушив і 15-го прийшов до Лохвиці, але тут одержав нового наказа: в дальні черкаські городи не запускатись, а запитати Виговського, чи є дійсно якась небезпека; післанцеві наказано тайно розвідатися, «що там у них робиться», і коли навіть Виговський дасть знати, що небезпека єсть, не йти самому з усім військом, а вислати частину свого війська з своїм товаришом, а самому стояти в приграничних городах. Одначе того ж дня одержав він від Виговського заклик — спішно прибувати, бо хан з усією Ордою й ляхами йде на Чигрин. Тому Ромодановський спішно виправив свого товариша Льва Ляпунова з його полком, і сам пішов за ним у слід. Треба одначе сказати, що всього того війська було небагато: 5 тисяч чоловіка, — дворян, дітей боярських, райтарів і драгунів, а при перевірці зробленій в Переяславі виявилося, що багато з них розбіглось [163].

12 (22) вересня Ромодановський прийшов до Переяслава і не отримуючи більше відомостей від Виговського послав до нього якогось міщанина Шеншина, запрошуючи його, щоб приїхав до Переяслава, щоб про все порозумітись, а тимчасом визначив становище його війську, коли нема потреби в дальшім поході. Алярмні вісті за той час затихли; козаки і греки в Переяславі оповідали, що сілістрійський баша військо розпустив і хан вернувся до Криму, хоча й лишив велике число татар на правім боці: Шеншин приїхавши 20 (30) вересня, розповідав, що при нім приїхав до Виговського козак Кирило посланий на звіди до Польщі, і приніс такі вісті, що польським силам визначено на 18 жовтня під Тернополем, щоб разом з татарами йти на Україну. Виговський же нічого про похід уже не писав, обіцяв скоро приїхати, а на становища визначав самому Ромодановському Переяслав з околицею, а Ляпунову Пирятин [164].

Але минав тиждень за тижнем, Виговський не приїздив, а тим часом московські вояки не маючи ні провіанту, ні фуражу по достатком, ані добрих приміщень, розбігались, коні подихали. Ромодановський доносив цареві і питав, що має робити, і 9 (19) жовтня цар послав наказ ще раз запитати Виговського, і коли неприятеля на Україні нема, а «корму» його людям не визначено, — вертатися назад до Білгороду і розпустити людей — тільки щоб далеко не розходились [165].

Але 5 н. с. листопаду Виговський нарешті до Переяслава приїхав і другого дня запросив Ромодановського на розмову; були з ним обозний Носач, суддя Богданович, Тетеря, осавул Ковалевський, Данило Виговський. На цій розмові Ромодановський вичитав Виговському все це: що він через його безрадність розгубив даремно військо, і тепер має наказ вертатись, коли не буде вістей про неприятеля, і не буде забезпечене війську все потрібне для постою. Виговський на це відповів, що: За присилку війська він і військо цареві дуже вдячні, і дійсно завинили, що це військо не мало подостатком поживи і фуражу, «а це тому, що після смерті Б. Хм. я довгий час не утвердився на гетьманстві — до Корсунської ради, багато було мені непослушних», а тепер царському війську і двори, запаси і фураж буде подостатком. Ромодановському з України виходити не годиться, ляхи стоять в зборі, 20 тис. татар стоїть на поготові теж — «чекають, щоб між нами, в війську зап. учинилось замішання і розбрат (рознь)», або щоб царське військо відійшло — зараз підуть на українські городи; і так за Дніпром татари безнастанно набігають під городи і забирають людей.

«А після гетьмана Б. Хмельницького в багатьох городах були між людьми замішання і бунти [166], а як ти з ратними людьми прийшов, все утихло. А на Запоріжжю тепер счинився бунт (мятеж) великий: хочуть побити свою старшину і піддатися ханові. Я за цей бунт і зраду ц. в-ву хочу йти на Запоріжжя з військом, щоб їх привести до ладу (усмирить), а ти з государевим військом іди за Дніпро і стій против ляхів і татар. Козацького війська будуть з тобою полки: Білоцерківський, Уманський, Браславський й інші, а упоравшися з бунтівниками і я зараз прийду до тебе за Дніпро з військом.

«А що відомо нам — різні бунтівники балакають, нібито невірно служимо цареві, то присягаємось живим богом, клянемось небом і землею, і нехай нам біг ласки своєї не покаже, коли ми щось лихе замишляємо, а не те щоб вірно йому служити», і т. д.

Але Ромодановський відрік, що без царського указу він за Дніпро йти не може, і мусить написати наперед цареві.

За два дні, 8 листопада, під вечір Виговський знову приїхав з Тетерею з вістями: на Браславський полк набігли татари, але козаки їх відгромили, за ними гнались, полон відбили і татар чоловіка з 20 узяли, бранці кажуть, що хан з ляхами «першою зимовою дорогою, як ріки стануть» буде наступати на козацькі городи; чекають, щоб між нами сталось якесь замішання — тоді зараз наступлять і всі городи знищать: «своєвільники черкаси, незаможники [167] цареві зрадять і неприятелеві піддадуться, а коли ще й ти, князь Гр. Гр., з царським військом відступиш, а хан з ляхами довідаються про це і наступлять, тоді задніпрянські (правобічні), бачучи, що помочі їм від в. г-ря не буде всі піддадуться — одні ляхам, а інші ханові». І знову повторяв, що бунтівники неправду кажуть, ніби він, гетьман, цареві не вірний, а він присягається в своїй вірності і готовності служити цареві, і т. д. [168].

Ромодановський, очевидно, зістався при своїм попереднім рішенню, і тоді другого дня, 9 н. с. листопада, гетьман вислав від себе нове посольство — якогось Самійла Почановського, Івана Шамошенка, Маркіановича і писаря Федора Прокоповича [169]; від листа висланого з ними до царя маємо тільки кінець з датою: Переяслав 29 октобра, але заховався цілий лист гетьмана до боярина Морозова з тою ж датою, і він до певної міри доповняє фрагмент листа до царя, тому я почну від нього. Нагадуючи бояринові свою вірність і ревність вірі православній він писав: «А нині своєвільники, люди байдужі для віри і гідності ц. в-ва підіймають усобицю (междоусобную брань), на знищення власного тіла і крові, не для чого іншого як тільки щоб грабувати вірний і крівавий доробок і майно підданих царських. Тому просимо ласки твоєї: будь щирим і приязним заступником нашим перед й. ц. м., щоб він не вірив таким своєвільникам, байдужим для віри і щирої служби й. ц. в-ву, і післанців від тих своєвільників висланих [170] покарав з милосердного розуму свого (!). Бо ті своєвільники думають не що інше як Чугуївську своєволю: не дбають ні про віру, ні про службу цар. в-ву, ні жінок ні дітей не мають, ні пожитку, ні добичі ніякої, тільки на чуже добро чигають, аби мати за що пити, в кості грати та всякі мерзькі богові й людям вчинки чинити. А ми за віру православну і гідність цар. в-ва при жінках і дітях і маєтках наших завсіди помирати готові [171].

З того що цар відповів на грамоту прислану йому можемо міркувати, що там так само містилося прохання не вірити запорізьким своєвільникам, що хотіли б знову, як колись щотижня гетьманів переміняти, аби жити в своєвільстві і воровстві, а вірити присязі гетьмана і його готовності цареві служити і за нього помирати [172].

Кінець листа, що заховався в Актах Малорос. Приказу, але не був виданий через свою фрагментарність [173], починається з згадки про участь в Чугуївськім бунті котрогось з запорізьких послів, мабуть самого Стринджі («во время Чюгуевщины меж своевольниками был»). Далі так: «Але і вдруге покірно благаємо в. ц. в-во: вели цих своєвільників карати! Бо й ми не будемо терпіти таким своєвільникам і «новоприходним», що при присязі не були, декотрі були, «але присягати не схотіли». Потім подяка за прислане з Ромодановським військо, але при тім «тільки покірно просимо: зволь прислати до окольничого свій указ, аби порадившися з нами і разом з нами йшов туди, куди буде потрібно» — наступають відомості про змову татар з ляхами, і про напад їх на Уманщину (приходило їх під Умань 20 тис., але їх відгромили) — про що докладніше оповість Сам. Печановський з тов. [174].

Так від справ потвердження на гетьманстві, заховання вільностей і т. д. запевнень про лад і згоду Виговському прийшлося раптом прохати царської підтримки против внутрішньої усобиці, небезпечної січевої опозиції, що на нього підіймалась, самим неприємним і несвоєчасним способом для державної політики гетьманського осередку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи