Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

Одержавши цього листа, Бутурлін з свого боку став збирати відомості, провіряючи те що написав йому гетьман. Про поляків якихось нових і безпосередніх відомостей зібрати йому не вдалось, тільки старі балачки, що на зиму треба сподіватись польсько-татарського наступу на Україну. А про раду в Корсуні говорять таке, що буде рада над «пунктами» присланими від царя і розісланими від гетьмана для загального відома; по всіх полках, «до епископа» (розуміється мабуть замісник митрополита Л. Баранович) і по монастирях. В тих пунктах між іншим, очевидно написано, що цар велів збирати гроші з оранд на плату, «служивим людям» (не ясно, чи це про козаків, чи про московське військо), а тепер (ухвалою Чигринської ради, очевидно) гетьман позволив держати оранди замість жалування [126], і це на Корсунській раді тепер постановлять як з тим бути.

Щоб довідатися, як буде на раді ухвалено, воєвода 7 н. с. жовтня вислав до Корсуня капітана Чернишова; повернувшися 19 жовтня, він розповів воєводі: приїхавши до Корсуня, гетьмана ще не застав, приїхав на третій день після нього, з ним багато старшини і к о з а к і в. Як з'їхалися на раду полковники, гетьман віддав полковникам булаву і сказав, що не хоче бути гетьманом, тому що в пунктах, присланих від вел. государя відбираються їх дотеперішні вільності, а він в неволі бути не хоче. Суддя Самійло Богданович і полковники, прийнявши булаву віддали йому назад, приказуючи, щоб був у них гетьманом, а вільності щоб були дані як попереду — «ми за це будемо стояти всі одностайно, щоб нічого нам не відбирано». «І інших непристойних слів було у них в раді багато», і кінець кінцем ухвалили післати до царя послів (в справі вільностей). Гетьман за ухвалою («за словами») всього війська, що було на раді, взяв булаву, а всі присутні присягли, що за гетьмана і за вільності дотеперішні стоятимуть одностайно. І по такій ухвалі і присягах (гетьман) роздав всім полковникам універсали, що вільності будуть по давньому» [127].

Інший вістун, висланий з Путивля, Микола Юдін, побувавши в Корсуні розповідав так: «Октобра 11 була у гетьмана Ів. В. і старшини рада в полі. Гетьман клав булаву і гетьманство віддавав: положив булаву і поїхав з ради геть. Старшина догонивши просила, щоб був гетьманом далі, і він погодився. На тім того дня і розійшлися. Другого дня була рада у гетьмана в Корсуні в дворі, була вся старшина, і я був в тій світлиці, де була рада. На раді гетьман говорив перед всією старшиною: За небіжчика Б. Хмельницького ради і нарад (совЂту) між нами ніколи не бувало, тепер як ви мене вибрали гетьманом, я без вашої військової ради (совЂту) ніяких справ не чинитиму. Тому заявляю: Прислав до нас шведський король, закликає нас до себе в підданство. А цар прислав грамоти з докором, що ми без його відома війшли в спілку з Ракоцієм. — «Попереду зрадили литовському королеві і кримському ханові, Ракоцієві і волоському господареві, а тепер хочете мені зрадити — доки вам бути в таких хитаннях (шатости)». «Коли ми — говорив гетьман — відступимо від цар. в-ва, ми його прогніваємо, і ніхто нам не повірить супроти такої нашої непостійності, і ми до конечного упадку прийдемо. Подайте ж мені свою гадку без усякого вагання і знайдіть міру, як тому буть?». На ці слова встав П. Тегеря, полковник ніженський Гр. Гуляницький, полтавський Пушкаренко, прилуцький Петро Дорошенко, іркліївський полковник (Джалалий) також, і так говорили гетьманові: «Ми цар. в-ва ніколи не відступимо, так як присягли, і по цім боці Дніпра (очев. лівім) старшина, і всякого стану люди і чернь від цар. в-ва не відступлять: як присягали, так в тій гадці стоять; а з тим усім як ти нам прирадиш, так ми твоєї гадки й будемо». Гетьман на те сказав: «Скажу вам свою гадку: бути нам певними милості цар. в-ва і твердо стояти при присязі, до нікого іншого нам приставати не можна і бог нам того не попустить». Але полковники: Зеленський, Богун і третій, імени не пам'ятаю — так говорили: «Не можна нам бути з цар. в-вом, бо хоч він сам до нас ласкав, але начальні люде до нас не добрі і таки намовлять його привести нас у всяку неволю і відібрати у нас все, що маємо (наші пожитки)». Гетьман, вислухавши їх, сказав сердито, «Говорите не доречі і робите тим в війську замішання (смуту), нам від цар. в-ва з огляду на присягу і на його ласку відступити і подумати не можна». На тих його словах рада й скінчилась» [128].

Юрій Миневський, висланий з Корсунської ради до Москви, оповідав про неї по дорозі в Путивлі, 22 с. с. жовтня: «Була у гетьмана Ів. Виговського з полковниками і всією старшиною (начальними людьми) із черню рада під Корсунем у полі 11 жовтня. На раді гетьман булаву покладав і гетьманство здавав, так говорив війську: «По нинішній день моя робота вам, війську Запорізькому, а нині вибирайте собі гетьманом кого хочете; я за ласкою божою і в ряду пробуду, а гетьманом бути не хочу». І таке сказавши поїхав з ради геть. Догонили його значні люди (лутчие люде) і чернь під городом Корсунем, стали його прохати, щоб був у них гетьманом далі, і він на їх прохання прийняв гетьманство й булаву. На тій же раді (ис тое рады) гетьман, вся старшина і чернь постановили і вислали до в. г-ря мене, Ю. Миневського — просити щоб в. г. велів потвердити гетьмана на гетьманстві і все військо запорізьке укріпити в своїй милості, за попереднім договором, з чим прийняв у підданство Б. Хм. і все військо Зап. [129] А ми йому вірні неодступні во віки» [130].

Перевибір Виговського, чи потвердження на гетьманстві в цих оповіданнях не виступає яскраво: виглядає скорше як вотум довір'я і ухвали його твердої політики супроти Москви в обороні козацьких вільностей. Тим часом це був очевидно один з головних пунктів програми ради. Данило Калугер підчеркує в своїм звідомленню про українські події, що Виговський зайняв місце Хмельницького «свобідним і щирим вибором всього війська Запорізького — навіть подвійним: раз в Чигрині, другий раз в Корсуні з величезною нарадою на тім уряді потверджений» [131]. Посольство до царя, вислане з ради (нижче) підносить це як основну справу, для котрої зібралась ця «совершенна рада» — але висуваючи момент, що досі цареві не було офіціального звідомлення про вибір Виговського на гетьманство, не згадуючи про саму процедуру вибору — так що можна б думати, що самий вибір вважався безсумнівним — довершеним на Чигринській раді, так що переголосування не потрібувалося. В розмовах з київськими воєводами в Києві після ради Виговський висловляв занепокоєння, що цар не признав за ним досі гетьманського титулу, в листах своїх далі називає його тільки писарем — «боїться він государського гніву, що без його указу вибраний гетьманом» [132]. Ця обставина доволі необережно і нетактовно висунена гетьманом, не була усунена розуміється і корсунським голосуванням, і тому кінець кінцем прийшлося просити царя прислати свого чоловіка, щоб при нім ще раз проголосувати вибір гетьмана. Але були може якісь інші слабі моменти в чигринськім виборі, які хотіли усунути новим голосуванням в Корсуні? Ті балачки про тимчасовість гетьманського уряду Виговського — до повнолітності Юрія, або що, які могли, мовляв, ослабити його позицію в боротьбі за вільності?

В пізніших розговорах з дяками в Москві військові посли, брати Миневські розповіли про забіги коло гетьманства з боку Грицька Лісницького. «Він уже попереднього літа, як військо запорізьке ходило против татар, і гетьман Б. Хм., будучи хворим, посилав наказним гетьманом на своє місце Грицька, давши йому булаву і бунчук, — потім як гетьмана не стало і стало то йому відомо, — він, Грицько, булави й бунчука віддавати не хотів. Ів. Виговський посилав по них до нього гетьманича Юрія, а Грицько і Юрію їх віддати не хотів, тримав у себе цілий тиждень. Аж полковники зібравшися відібрали у нього булаву і бунчук і принесли Юрієві» [133]. Його ж при тім виставляли головним провідником против-московської опозиції — мовляв бунтує против Виговського і против Москви, тому що не вибрано його гетьманом (в дійсності Виговський можливо й закрив ним як контр-кандидатом всю іншу опозицію Москві, про котру говорить Юдін): він наробив замішання в Миргородськім полку, пустивши поголоски, що цар ламає вольності козацькі, полковників і сотників відставляє, посилає своїх воєвод, зменшує число війська і всіх інших переводить на мужиків. «Гетьман Виговський, то почувши, козаків заспокоїв, щоб йому не вірили, а на полковника Грицька за це гнівається і на ніяку раду не велів його пускати: як Виговського на раді вибирали, Грицька теж на раду не пустили, і як вел. государ гетьмана Ів. Виговського пожалує — давні привілеї потвердить, тоді гетьман того Грицька відставить (від полковництва)» [134].

При тій нагоді Миневські, на запитання бояр про склад обох рад — чигринської й корсунської, пояснили: «На першій раді, в Чигрині були полковники, а черні небагато [135], і з Запоріжжя козаки були, а бунту (рокошу) ніякого не було. А як була друга рада, в Корсуні, то за гетьманським наказом були полковники і сотники з усіх полків, і з кожним сотником було черні чоловіка по 20. З Запоріжжя на тій раді козаків не було, бо не можна було по них післати: пройшло б у тім тижнів 3 або 4, але прислані були козаки з Запоріжжя на ту другу раду з листом в військових справах. На тій раді гетьман Ів. Виговський положив булаву і бунчук і поїхав з ради геть, а військо догонивши його упросило, щоб був гетьманом далі і дали йому булаву і бунчук». [136].

Ухвали ради щодо відносин до Москви — як відповідь на поставлені, мовляв, жадання царя Данило Калугер стилізує так: «Після грунтовного обміркування дали таку декларацію:

«До першого: козаків знайдеться 200 або 300 тисяч, всі вони однаково билися за свою свободу, тому було б дуже тяжко вибирати з них тільки 40 тисяч, і навіть дуже небезпечно, якби вони хотіли сповнити бажання московського князя — бо як можна б було забезпечити ті 40 тис. від такої маси? вони і не пристали б на те, щоб позбавити їх тих же привілегій, і з огляду на неможливість цього бажання, вони не беруться його виконати.

«До другого: поскільки безпечніші місця будуть передані в володіння московського князя, козакам лишаться самі пограничні, виставлені на безнастанні напади татарські, і цього вони в ніякім разі не зроблять.

«До третього: будучи добре свідомі цього становища, що для того аби в нім справуватись і його забезпечити треба не хлопця, який би легко дав себе вести і туди і сюди, а людину дозрілого розуму і великого досвіду, вони не сумніваються, що як раз яснов. п. Виговський потрапить добре повести справи, коли йому буде доручена найвища влада, як людині величезного розуму і неменшого досвіду в воєнних справах.

«Додали (до московського посольства) свого посла з такою заявою, що коли московський князь схоче триматися попереднього договору, зложеного з небіжчиком Хмельницьким, то вони також будуть його виконувати, коли він захоче щось у нім змінити, вони самі подбають про своє добро і свою добру репутацію» [137].

Пушкар в своїх пізніших інвективах на Виговського розповідав ще такі історії про його виступи против московської влади [138]:

«Як ми, полковники з тим гетьманом були на раді в Корсуні він підняв булаву, говорив полковникам: «Присягайте мені! А я цареві не присягав — це Хмельницький присягав». Я йому казав: «Я і все військо Зап., чернь, присягали в. государеві і його дітям на вічне підданство [139] з жінками і дітьми, — а тут кому присягати? Шаблі чи гарматі?». Виговський вийняв з кишені царські мідяні гроші, кинув на стіл і так говорив: «Полковниче! цар московський хоче нам давати жалування мідяними грошима, а що то за гроші і як їх брати?» [140]. Я на те сказав: «Хочби вел. государ велів з паперу нарізати гроші і нам такі прислав, я радо прийму і таке жалування — аби тільки було на них ім'я вел. государя».

Оформлення шведсько-українського союзу

Що крім відносин до Москви рада винесла рішення також щодо союзу з Швецією не лишилося секретом для київського вістуна:

«З послами шведського короля у них постановлено: коли хтонебудь на козаків наступить, швед має їм помагати і з ними за один стояти. Від шведського короля приїхав до них поляк Немирич, що був перед тим підкоморієм київським, він тепер живе у гетьмана Виговського і безнастанно намовляє його на все лихе» [141].

Завдяки реляціям Данила Калугера і автентичним актам шведсько-українського договору знаємо тепер справу цю далеко докладніше.

5 (15) жовтня в Корсуні гетьман виставив таку повновласть.

«Ми, Іван Виговський, гетьман війська Запорізького з усім військом Запорізьким тим заявляємо — сповняючи наміри покійного Б. Хм., нашого попередника, що для загального добра всього війська постановив був війти в згоду і союз з початку з світлішою королевою Христиною, а потім з щасливо нині пануючим Карлом-Густавом королем шведським й. мл., ми не захотіли відступити від цих його спасенних замірів прагнучи так само бачити в як найкращім розцвіті військо Запорізьке, а його привілегії й вільності в повнім захованню. Отже як згаданий світлий і необорний король шведський прислав до нас свого покойового яснов. п. Густава Лілієкрону, дідича Гальстадського, з новим уповноваженням для переговорів і заключення союзу з нами, ми також постановили делегувати од боку нашого для сповнення цього загального спасенного діла яснов. п. Юрія Немирича з Чернихова, дідича Режан і Ушомира, підкоморія київського, овруцького і кремінецького старосту, Івана Ковалевського генерального стражника (осавула) війська Запорізького, і полковника Івана Федоровича (Богуна). Делегуємо і уповноважуємо їх зійтися з згаданим послом і заключити союз між нами і світл. королем і короною шведською, зложити договір, вести договори і договоритись, — обіцяючи все це заховувати, що вони постановлять» [142].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 9. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи