«Дігнітарства і сенаторства в воєводствах Київськім, Браславськім і Чернігівськім мають роздаватися шляхті грецької релігії — неуніатам, — не нарушуючи теперішніх (держателів цих урядів).
«Ці пункти мають бути включені до конституцій і вважатися за непорушний закон. Крім того мають бути скріплені присягою архиепископа гнезненського і біскупа виленського і чотирьох гетьманів обох народів, а з другої сторони (козацької) — присягою гетьмана, обозного, осавулів і судіїв генеральних і всіх полковників.
«Від цього часу гетьман з військом Зап. теперішній і наступний, вирікшися всяких сторонніх протекторів мають вічними часами зіставатися в вірності, послуху і підданстві й. к. м. і всієї Річипосполитої.
«Всім покривдженим з обох сторін відкривається вільний і безперечний поворот і переїзд до власностей своїх. Гетьман зап. має збороняти своєвільства і їх гамувати. Але щоб і шляхта не давала оказій до розірвання (згоди), від сойму будуть визначені депутати від Корони і в. кн. Литовського, і вони судитимуть шляхтичів в кримінальних справах без апеляції — форма тих судів має бути описана і включена до конституцій на вічні часи.
«Школи в Києві мають бути відкриті на завсіди, з тими ж привілегіями і імунітетами як краківська академія, і крім неї інших шкіл у Києві не має бути, спеціально отців єзуітів.
«Также в в. кн. Литовському дається одна академія, і місце їй має бути визначене — тільки не в Вильні, і в тім місці отці єзуіти не мають діставати ніяких нових фундацій.
«Гетьмана запорізького подаватиме (затверджуватиме) король; на булаву йому призначається Чигиринське староство.
«А все це має розумітись не за остаточне рішення, а за «намову» (проект) — до затвердження вашої корол. м. і всієї Річп., без нарушення прав комісії.
«В Гощі 5 липня 1658. Павло Тетеря».
На жаль ми не маємо коментарів Бєньовського, пересланих ним королеві разом з цими пунктами: там мусив він дещо сказати про те, як він добився їх від Тетері і в якім аспекті. Бо ми неповинні забувати того, що він написав про весняні розмови з ним: з сумнівами висловлюючись про щирість Виговського він обіцяв на випадок непевності Виговського на власну руку повести політику абсолютної відданості Річипосполитій та її королеві. В цім аспекті мусимо розглядати і ці липневі пункти: вони представляли собою домагання Виговського на чисто кастріровані спільними зусиллями Бєньовського і Тетері. Порівнюючи ці пункти з пізнішим гадяцьким актом бачимо багато подібного, місцями — буквально тотожнього [679], очевидно - Тетеря привіз той начерк умови, що потім ліг основою галицької унії, — але спільною рукою з Бєньовським вони вичистили його з усяких «єретичних видумок» Немирича — не утримавшись навіть на рівні зборівських пактів, спустившися до білоцерківських. Не тільки вичеркнено всяку «удільність» України, «в. кн. Руське», але й вимежовання козацької території: «пункти» повертали назад навіть від зборівських пактів!
Це те, що брався взяти на себе Тетеря і шукати для того суголосні, згідливі елементи серед старшини і козаків. Акт ліцітації Тетері супроти Виговського — хто дешевше візьме. Здається, що так і взяли її в двірських кругах: не вхопилися за таку дешеву пропозицію, і не відступили від попередньої постанови — йти на великі політичні уступки, аби лише вернути собі Україну. Можна про це судити з того, що повновласті комісарам в цім напрямі взагалі не обмежено!
Що говорилося на соймі і під час сойму з приводу козацьких домагань і зокрема цих Тетериних пунктів, — взагалі знаємо дуже мало. Кубаля йдучи за Костомаровим розповідає про Носача, що приїздив послом від Виговського, про його запальну, різку промову, домагання скасовання унії, що викликало протест нунція і біскупів [680]. Але Костомаров покликується при тім на Рудавського, а у Рудавського в оповіданню про сойм нема згадки про це — цілком зрозуміло — тому що Носач приїздив на сойм наступного року, а на соймі 1658 р. козацьких послів не було.
Деякі відгомони пунктів Тетері і його балачок з Бєньовським можна б добачати з реляції австрійських послів з сойму 8 вересня [681].
Вони розповідають про політику Виговського взагалі: по смерті Хмельницького більша частина козаків пішла за Виговським, що не зносив московського панування, відновив союз з татарами, щоб позбутись його, і сам бувши з роду поляком, пильно заходився коло відновлення зв'язку (reunionem) козаків з Польщею. Але для того мусив зломити московську партію Пушкаря, і дійсно знищив його і привів до загибелі. Після цієї побіди відновив свої пропозиції Польщі, стараючись як скорше провести цю справу — але радив вести її делікатно — «тому що він не має абсолютної влади над цим варварським народом і вважає неможливим одним махом з повної свободи, здобутої такими зусиллями і небезпеками вернути його назад до старої неволі». «Тому його замисел такий, що насамперед треба договоритися з поляками про певні умови, а коли вже буде осягнене порозуміння, тоді посунути польське військо на границі Русі, а він, Виговський з своїми однодумцями удаючи страх перед польським військом, прибільшуючи його сили і численність, буде радити козакам замиритися з Польщею, як найкращий вихід і запропонує ті умови, що вже тепер потай уложить з поляками: немає сумніву, що впливу його і його одномишленників вистачить на те аби потягнути за цією гадкою й решту — почасти страхом, почасти намовами».
«Дуже багато польських сенаторів вважають потрібним для улекшення переговорів з козаками прилучити їх на взір в. кн. Литовського — як вільні від колишньої неволі свобідні штати республіки (liberos status Rei publicae). Але що він відступив від цього домагання і подає надію, що козаків можна буде привести до старого послушенства, з невеликими змінами, то досі не виявилося потреби удаватися до таких засобів».
Текстуально ці слова нібито говорять про Виговського, але в дійсності вони належать очевидно до заяв зложених Тетерею Бєньовському і його пунктів. Як я відзначив, вони не вплинули на вкорочення тих повновластей, що були дані соймом комісарам уповноваженим на переговори з козаками. Бєньовський таки й не приїздив до Варшави, пильнуючи пограниччя, його товариш з комісії, каштелян смоленський Євлашевський приїздив по інструкції і виїхав на комісію не пізніш перших днів серпня [682], а сойм протягся ще до кінця серпня н. с.
Уже після виїзду комісарів брат львівського владики Адам Желиборський привіз листи від Виговського писані у відповідь на листи короля і королевої: гетьман свідчив свої бажання привести до сполуки України з Польщею, як на свідка своєї щирості і прихильності посилався на львівського владику Желиборського; заявив свій намір почати війну з Москвою — щоб запевнити свободу Україні і улекшити її перехід до Польщі. «Бо москаль задумав обманством панувати над Україною — чого йому боже не дай, а як тепер за мого рейменту Україна вийде спід його влади, то вже тяжко йому буде потім її до того привести» [683]. Заразом прийшли відомості — не знати чи в формі писаної декларації гетьмана, чи в формі звідомлення того Желиборського, що гетьман таки настоює на старих політичних постулатах, котрих зрікався Тетеря — політичної автономії на взір в. кн. Литовського, права на окреме військо і побирання на це доходів з українських королівщин, тощо. Про це довідуємося з листу Яна Лещинського, 5 н. с. вересня [684] — у котрого король питав гадки про всякі біжучі політичні справи і між ними про ці привезені від гетьмана відомості. «Признаюсь — писав він, — що мені не дуже подобається остання відомість, що прийшла зі Львова — мовляв Виговський домагається окремої держави (seorsivum statum), і другий пункт — вільний наєм війська в Польщі — чого Литва не має: скорше хочуть бути незалежними союзниками (independentes sociis), a не горожанами єдиної республіки (corporis unius reipublicae). Звідки такі плани, легко догадатися: хтось там хоче бути гетьманом того нового наємного війська» — натяк мабуть на Немирича [685] — котрому радить показати особливу ласку і дати високу гідність в в. кн. Руськім — «коли вже він став русином, як заявляє» — себто залишив аріанство і прийняв руську віру. Радить також дати наказ Бєньовському, щоб ішов на зустріч козацьким бажанням, перемагаючи свої персональні антипатії, з огляду на пильну потребу скорого закінчення переговорів - «щоб атакувати неприятеля» (очевидно козацькими списами). Очевидно, чи з реляцій Ад. Желиборського, що був у нього з тими відомостями [686], чи з інших помічень, Лещинський набрав того переконання, що Бєньовський не досить добре настроєний до Виговського — за котрим стояв Немирич, і занадто тягне за Тетерею, як дешевшим контрагентом. Розповідає свою розмову з Желиборським — як він виясняв йому небезпеку, що може мати для самого гетьмана це наємне військо — «безсумнівно з шведськими офіцерами». Желеборський брався їхати назад до гетьмана і переказати йому, що буде сказано. З цього приводу виписано до Виговського купу листів, з запевненнями в усяких благодатях, і постаралися пустити в рух всякі спружини, які могли його настроїти сприятливо. Крім нового митрополита, Діонісія Балабана, що шукав королівської ласки, аби затримати надалі в своїх руках луцьке владицтво і різні бенефіції, вдалися до посередництва львівського владики, що також мав різні справи і дезідерати в королівській канцелярії. Заховалися листи до нього, написані від короля і королеви 6 і 7 вересня н. с. [687]. Король повідомляє його про успішний розвій переговорів з гетьманом запорізьким, про свій намір незадовго скликати сойм спеціально для затвердження цього договору, просить владику з свого боку не залишити нічого, щоб і своїм впливом «вести шл. гетьмана до того, аби докінчив зачате діло», а за це обіцяє корисно полагодити справи владики (в той мент він клопотався про Перегинський маєток свого владицтва). Королева висловила йому компліменти за його заходи коло замирення з козаками і за ці декларації, котрі владика одержав від Виговського «через своє писання і свого посланця» і т. д. На жаль не маємо листів короля і королеви посланих з Желиборським, тільки доволі загальникові листи Лещинського до гетьмана і Немирича. Гетьмана запевняє, що всі його бажання будуть сповнені [688], — як то він мабуть уже міг зміркувати з перших розмов з комісарами. Немирича «асекурував» в королівській ласці «тим певнішій, коли в. м. полишивши давніші блуди, вернувся до нас — бо між грецькою і римською вірою не добачано нічого крім дуже субтельних відмін — щиро гратулюю з того божого просвіщення, а за себе запевняю, що не пропущу ніякої нагоди, щоб усе зробити для фортуни і слави в. м.» [689].
Могло тих листів бути ще дуже багато, але головне було, очевидно, в директивах комісарам (особливо Бєньовському) — не дорожитись, іти на зустріч бажанням Виговського у всім, щоб якнайскорше мати договір і козацьке військо, з огляду, що переговори з Москвою і Швецією попали знову на мертві точки.
Один з дворян Євлашевського оповідав, що комісія поїхала з Варшави 15 н. с. серпня [690], секретар Бєньовського Криштоф Перетяткович багато літ пізніше, в 1680-х рр., списуючи свої спомини про цю комісію [691], починає її від весілля, що справляла у Львові в серпні вдова кн. Домініка Заславського, виходячи вдруге заміж за Михайла Радивила. Може бути, що не так для весілля, скільки на те аби позичити на дорогу грошей у львівських банкірів, при такій блискучій оказії — але в кожнім разі комісари почали свою відповідальну місію від цього магнатського бенкету, і тільки 22 серпня — за кілька день перед закінченням сойму рушили вони зі Львова в дорогу. Їхали на Чигрин, але довідались, що Виговський за Дніпром, і поїхали за ним туди і доїхали в Комишні над Хоролом, пів дороги між Миргородом і Гадячем [692].
«9 вересня в'їхали ми до обозу Запорізького війська в сам вечір» — записує анонімний дневничок котрогось іншого учасника [693]. Військо було охотне, стрічало нас далеко перед обозом в полі, кінне і піше, густо стріляючи з рушниць. Коли в'їздили на майдан, піхота стояла з двох сторін з корогвами, схиляла корогви до землі і при тім дала такого огня, наче небо відкрилося. А коли (комісари) зсіли з коней перед гетьманським наметом, вдарено з 10 гармат — думаю, що ехо о моськовські міста відбивалось, бо обоз (козацький) стояв тоді за Комишнею [694] 4 милі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 49. Приємного читання.
TextBook