Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

«В Гощі 5 липня 1658. Павло Тетеря».

На жаль ми не маємо коментарів Бєньовського, пересланих ним королеві разом з цими пунктами: там мусив він дещо сказати про те, як він добився їх від Тетері і в якім аспекті. Бо ми неповинні забувати того, що він написав про весняні розмови з ним: з сумнівами висловлюючись про щирість Виговського він обіцяв на випадок непевності Виговського на власну руку повести політику абсолютної відданості Річипосполитій та її королеві. В цім аспекті мусимо розглядати і ці липневі пункти: вони представляли собою домагання Виговського на чисто кастріровані спільними зусиллями Бєньовського і Тетері. Порівнюючи ці пункти з пізнішим гадяцьким актом бачимо багато подібного, місцями — буквально тотожнього [679], очевидно - Тетеря привіз той начерк умови, що потім ліг основою галицької унії, — але спільною рукою з Бєньовським вони вичистили його з усяких «єретичних видумок» Немирича — не утримавшись навіть на рівні зборівських пактів, спустившися до білоцерківських. Не тільки вичеркнено всяку «удільність» України, «в. кн. Руське», але й вимежовання козацької території: «пункти» повертали назад навіть від зборівських пактів!

Це те, що брався взяти на себе Тетеря і шукати для того суголосні, згідливі елементи серед старшини і козаків. Акт ліцітації Тетері супроти Виговського — хто дешевше візьме. Здається, що так і взяли її в двірських кругах: не вхопилися за таку дешеву пропозицію, і не відступили від попередньої постанови — йти на великі політичні уступки, аби лише вернути собі Україну. Можна про це судити з того, що повновласті комісарам в цім напрямі взагалі не обмежено!

Що говорилося на соймі і під час сойму з приводу козацьких домагань і зокрема цих Тетериних пунктів, — взагалі знаємо дуже мало. Кубаля йдучи за Костомаровим розповідає про Носача, що приїздив послом від Виговського, про його запальну, різку промову, домагання скасовання унії, що викликало протест нунція і біскупів [680]. Але Костомаров покликується при тім на Рудавського, а у Рудавського в оповіданню про сойм нема згадки про це — цілком зрозуміло — тому що Носач приїздив на сойм наступного року, а на соймі 1658 р. козацьких послів не було.

Деякі відгомони пунктів Тетері і його балачок з Бєньовським можна б добачати з реляції австрійських послів з сойму 8 вересня [681].

Вони розповідають про політику Виговського взагалі: по смерті Хмельницького більша частина козаків пішла за Виговським, що не зносив московського панування, відновив союз з татарами, щоб позбутись його, і сам бувши з роду поляком, пильно заходився коло відновлення зв'язку (reunionem) козаків з Польщею. Але для того мусив зломити московську партію Пушкаря, і дійсно знищив його і привів до загибелі. Після цієї побіди відновив свої пропозиції Польщі, стараючись як скорше провести цю справу — але радив вести її делікатно — «тому що він не має абсолютної влади над цим варварським народом і вважає неможливим одним махом з повної свободи, здобутої такими зусиллями і небезпеками вернути його назад до старої неволі». «Тому його замисел такий, що насамперед треба договоритися з поляками про певні умови, а коли вже буде осягнене порозуміння, тоді посунути польське військо на границі Русі, а він, Виговський з своїми однодумцями удаючи страх перед польським військом, прибільшуючи його сили і численність, буде радити козакам замиритися з Польщею, як найкращий вихід і запропонує ті умови, що вже тепер потай уложить з поляками: немає сумніву, що впливу його і його одномишленників вистачить на те аби потягнути за цією гадкою й решту — почасти страхом, почасти намовами».

«Дуже багато польських сенаторів вважають потрібним для улекшення переговорів з козаками прилучити їх на взір в. кн. Литовського — як вільні від колишньої неволі свобідні штати республіки (liberos status Rei publicae). Але що він відступив від цього домагання і подає надію, що козаків можна буде привести до старого послушенства, з невеликими змінами, то досі не виявилося потреби удаватися до таких засобів».

Текстуально ці слова нібито говорять про Виговського, але в дійсності вони належать очевидно до заяв зложених Тетерею Бєньовському і його пунктів. Як я відзначив, вони не вплинули на вкорочення тих повновластей, що були дані соймом комісарам уповноваженим на переговори з козаками. Бєньовський таки й не приїздив до Варшави, пильнуючи пограниччя, його товариш з комісії, каштелян смоленський Євлашевський приїздив по інструкції і виїхав на комісію не пізніш перших днів серпня [682], а сойм протягся ще до кінця серпня н. с.

Уже після виїзду комісарів брат львівського владики Адам Желиборський привіз листи від Виговського писані у відповідь на листи короля і королевої: гетьман свідчив свої бажання привести до сполуки України з Польщею, як на свідка своєї щирості і прихильності посилався на львівського владику Желиборського; заявив свій намір почати війну з Москвою — щоб запевнити свободу Україні і улекшити її перехід до Польщі. «Бо москаль задумав обманством панувати над Україною — чого йому боже не дай, а як тепер за мого рейменту Україна вийде спід його влади, то вже тяжко йому буде потім її до того привести» [683]. Заразом прийшли відомості — не знати чи в формі писаної декларації гетьмана, чи в формі звідомлення того Желиборського, що гетьман таки настоює на старих політичних постулатах, котрих зрікався Тетеря — політичної автономії на взір в. кн. Литовського, права на окреме військо і побирання на це доходів з українських королівщин, тощо. Про це довідуємося з листу Яна Лещинського, 5 н. с. вересня [684] — у котрого король питав гадки про всякі біжучі політичні справи і між ними про ці привезені від гетьмана відомості. «Признаюсь — писав він, — що мені не дуже подобається остання відомість, що прийшла зі Львова — мовляв Виговський домагається окремої держави (seorsivum statum), і другий пункт — вільний наєм війська в Польщі — чого Литва не має: скорше хочуть бути незалежними союзниками (independentes sociis), a не горожанами єдиної республіки (corporis unius reipublicae). Звідки такі плани, легко догадатися: хтось там хоче бути гетьманом того нового наємного війська» — натяк мабуть на Немирича [685] — котрому радить показати особливу ласку і дати високу гідність в в. кн. Руськім — «коли вже він став русином, як заявляє» — себто залишив аріанство і прийняв руську віру. Радить також дати наказ Бєньовському, щоб ішов на зустріч козацьким бажанням, перемагаючи свої персональні антипатії, з огляду на пильну потребу скорого закінчення переговорів - «щоб атакувати неприятеля» (очевидно козацькими списами). Очевидно, чи з реляцій Ад. Желиборського, що був у нього з тими відомостями [686], чи з інших помічень, Лещинський набрав того переконання, що Бєньовський не досить добре настроєний до Виговського — за котрим стояв Немирич, і занадто тягне за Тетерею, як дешевшим контрагентом. Розповідає свою розмову з Желиборським — як він виясняв йому небезпеку, що може мати для самого гетьмана це наємне військо — «безсумнівно з шведськими офіцерами». Желеборський брався їхати назад до гетьмана і переказати йому, що буде сказано. З цього приводу виписано до Виговського купу листів, з запевненнями в усяких благодатях, і постаралися пустити в рух всякі спружини, які могли його настроїти сприятливо. Крім нового митрополита, Діонісія Балабана, що шукав королівської ласки, аби затримати надалі в своїх руках луцьке владицтво і різні бенефіції, вдалися до посередництва львівського владики, що також мав різні справи і дезідерати в королівській канцелярії. Заховалися листи до нього, написані від короля і королеви 6 і 7 вересня н. с. [687]. Король повідомляє його про успішний розвій переговорів з гетьманом запорізьким, про свій намір незадовго скликати сойм спеціально для затвердження цього договору, просить владику з свого боку не залишити нічого, щоб і своїм впливом «вести шл. гетьмана до того, аби докінчив зачате діло», а за це обіцяє корисно полагодити справи владики (в той мент він клопотався про Перегинський маєток свого владицтва). Королева висловила йому компліменти за його заходи коло замирення з козаками і за ці декларації, котрі владика одержав від Виговського «через своє писання і свого посланця» і т. д. На жаль не маємо листів короля і королеви посланих з Желиборським, тільки доволі загальникові листи Лещинського до гетьмана і Немирича. Гетьмана запевняє, що всі його бажання будуть сповнені [688], — як то він мабуть уже міг зміркувати з перших розмов з комісарами. Немирича «асекурував» в королівській ласці «тим певнішій, коли в. м. полишивши давніші блуди, вернувся до нас — бо між грецькою і римською вірою не добачано нічого крім дуже субтельних відмін — щиро гратулюю з того божого просвіщення, а за себе запевняю, що не пропущу ніякої нагоди, щоб усе зробити для фортуни і слави в. м.» [689].

Могло тих листів бути ще дуже багато, але головне було, очевидно, в директивах комісарам (особливо Бєньовському) — не дорожитись, іти на зустріч бажанням Виговського у всім, щоб якнайскорше мати договір і козацьке військо, з огляду, що переговори з Москвою і Швецією попали знову на мертві точки.

Один з дворян Євлашевського оповідав, що комісія поїхала з Варшави 15 н. с. серпня [690], секретар Бєньовського Криштоф Перетяткович багато літ пізніше, в 1680-х рр., списуючи свої спомини про цю комісію [691], починає її від весілля, що справляла у Львові в серпні вдова кн. Домініка Заславського, виходячи вдруге заміж за Михайла Радивила. Може бути, що не так для весілля, скільки на те аби позичити на дорогу грошей у львівських банкірів, при такій блискучій оказії — але в кожнім разі комісари почали свою відповідальну місію від цього магнатського бенкету, і тільки 22 серпня — за кілька день перед закінченням сойму рушили вони зі Львова в дорогу. Їхали на Чигрин, але довідались, що Виговський за Дніпром, і поїхали за ним туди і доїхали в Комишні над Хоролом, пів дороги між Миргородом і Гадячем [692].

«9 вересня в'їхали ми до обозу Запорізького війська в сам вечір» — записує анонімний дневничок котрогось іншого учасника [693]. Військо було охотне, стрічало нас далеко перед обозом в полі, кінне і піше, густо стріляючи з рушниць. Коли в'їздили на майдан, піхота стояла з двох сторін з корогвами, схиляла корогви до землі і при тім дала такого огня, наче небо відкрилося. А коли (комісари) зсіли з коней перед гетьманським наметом, вдарено з 10 гармат — думаю, що ехо о моськовські міста відбивалось, бо обоз (козацький) стояв тоді за Комишнею [694] 4 милі.

«10-го московський посол приїхав о полудні [695]. Стрічали його так само як і нас — тільки меншою купою. Піхота дала огня, але з гармат на майдані не стріляно. Другого дня з рана дано аудіенцію Москві, а нам козаки дали аудіенцію аж перед вечером, після москаля».

Таким чином в другій декаді вересня в таборі Виговського йшли паралельно переговори з польськими комісарами і з московським посланцем. Очевидно, Виговський зробив це навмисно; інакше він міг би затримати посольства в різних місцях і вести з ними переговори цілком окремо. Коли він звів їх фактично разом (хоча зноситися і порозуміватися змоги їм не дав), то видно рахував на певний психологічний вплив такої сумісності — що відчуваючи цей паралелізм обидві сторони будуть в переговорах податніші.

Московський посланець, Василь Михайлович Кікін полишив досить докладне звідомлення з свого побуту у Виговського [696] і коли б він хоч у деякій мірі був поінформований про переговори з поляками, це дало б нам незвичайно цінний образ цього моменту; але і так — хоч його звідомлення заховалося в дуже дефектній формі (початок зігнив і обсипався, багато бракує) — воно все таки більше ніж яке інше джерело дає уявлення про ситуацію, і ми тому почнемо від нього — подаючи що в парафразі, а що в повнім тексті.

Гетьман вислав з Комишні на зустріч дякові козаків і з ними підписка, і провів до Комишні. Дяк питав підписка, пощо гетьман зібрав таке велике військо і покликав татар, на якого неприятеля він іде і чи має на те царський наказ? Підписок відповів — очевидно за даною інструкцією, що гетьман дуже журиться, не бачучи до себе царської милості. Сподівався від царя оборони від бунтівників і своєвільників. Тим часом Ромодановський (замість помогти на своєвільників), привів з собою найгірших бунтівників: Барабаша, Лукаша й інш., і ті наробили людям грабіжу і знищення, побрали в полон і листи «на ссору» порозсилали. Гетьман послав до Шереметєва на розговір в государських справах свого брата Данила замість себе, а Шереметєв напав на нього і побив козаків що були з ним.

«Гетьман Ів. Виговський ще бувши писарем працював для його царського величества, служив вірно, і Малу Росію привів в підданство під високу руку й. ц. в-ва, а тепер видно бути Великій Росії - Великою Росією, а Малій Росії — Малою Росією — що ж, і в Малій Росії єсть військо непереможне» [697].

Кікін звернув підпискові увагу на такі його — «непристойні слова» — з чийого наказу він так говорить і відділяє Велику Росію від Малої? Підписок сказав, що говорить він з наказу гетьмана — на це Кікін сказав, що за такі непристойні слова годиться язики втинати! «Отторженную вЂтвь ко естественному корені — к Великой Росіи присовокупил бог», за слізними проханнями її жителів. Цар визволив Малу Росію від лядської неволі, це треба пам'ятати. А гетьманові на брак царської ласки нема чого нарікати: цар пам'ятає його службу і держить в ласці своїй і гетьмана і військо, а таких непристойних слів говорити не годиться.

На цім розмова скінчилася. Другого дня (10 вересня н. с.) козацький табор з татарами пересунувся з Комишні до Липової Долини, «за три милі» (горі Хоролом). Того дня, мовляв приїхали польські посли — Бєньовський і Євлашевський. Кікін мав розмову з попом, що прийшов по милостиню: говорив піп про зраду Виговського, що він не хоче бути в підданстві цареві, його серби, арнаути й ляхи чинять велике насильство людям, а тепер ще татари до кінця їх знищили, але вони сподіваються, що бог приведе всіх царських ворогів під ноги його (145-6).

Наступного дня, 10 н. с. вересня прийшов від гетьмана ротмистр Ян, поляк, що був приділений Кікіну за пристава і переказав йому гетьманського наказа — прибути до нового гетьманського становища. В супроводі козаків і поляків, чоловіка зо 100, Кікін поїхав. За дві милі від табора зустрів його чигринський полковник з козаками, чоловіка з 200: злізши з коней підійшли пішо і привітали його від гетьмана: «Прислав нас гетьман для почесті, чекає твого приїзду до табору з великою любов'ю». Потім за милю від табора стріли його давніший осавул Ковалевський з підписком Борисовичом, і козаків з 300. За версту від табору «прийшов» Немирич з іншим старшиною (ім'я пропало). Перед обозом стояли шпалером кінні полки під корогвами, між ними піше військо; полковники і сотники кланялись, піше військо стріляло з рушниць, але на погляд Кікіна стрільба була несправна, і військо (піше) було «худе і безодежне». В таборі поставлено для Кікіна турецького намета недалеко гетьманського і там закватировано (146).