Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

Полковники і Немирич сказали, що вони то гетьману перекажуть і з тим пішли, потім прийшов Немирич сам і запросив Кікіна на розмову до гетьмана. Прийшовши, почув Кікін від гетьмана таке:

«Говорив єси мені і всій старшині, щоб ми військо і татар відправили, і я над цим радив з старшиною. Розпустити військо і відіслати татар мені ніяк не можна, тому що Г. Г. Ромодановський стоїть на поготові й посилає царське військо під військо козацьке, ловить язиків; а В. Б. Шереметєв воює наші городи. Я (навпаки) чекаю з години на годину калгу з татарами, вони вже на цім боці Дніпра, і по хана я послав, щоб він з Угорщини до мене йшов».

Кікін «многими и пространными словами» відмовляв його від того, але гетьман рішуче відрік (отказал впрямь), що він війська не розпустить, татар до себе в поміч чекає ще більше і піде війною на Г. Г. Ромодановського і на його государські українні городи.

Тоді Кікін став намовляти, щоб він про все написав цареві і пославши цього листа з ним, Кікіним, чекав царського рішення, а тим часом, стримався від якихнебудь воєнних кроків і татар стримав (не роспускаючи) — «войною на украинные городы ходити не велЂлъ».

Гетьман на це сказав: «Військо зійшлося і затримувати його не можу, бо в цих місцях запасів ніяких не приготовлено, стояти на однім місці й чинити шкоди тутешнім міщанам і селянам — нема пощо. Мушу йти на неприятелів своїх, що наробили в війську Зап. стільки кривд і убийств» [730].

Кікін поновив свої намови, між іншим нагадав, що свого часу він бачив листа гетьмана до Хитрово, з проханнями, щоб Ромодановського відкликано з України — там він аргументував тільки тим, що своєволя вже затихла і нема чого трудити царського війська; про якісь насильства і руїну від нього він не писав, а тепер видумує всякі обиди і грабіжі «мимо всякіе истинные правды». Гетьман на це сказав: «Як я писав до Б. М. Хитрово, я ще не мав повних відомостей про всі незносні кривди від кн. Ромодановського і його людей; а як мені стали відомі всі кривди і насильства, грабіжі, нищення і убийства, я порадившися з старшиною зібрав військо і татар покликав, і йду мстити за свої обиди: буду битися, доки нас усіх стане!» (162).

Кікін знову почав його умовляти, між іншим ужив такого дивного аргументу, що українні городи царські до війни не приготовані: «Як я до тебе, гетьмане, їхав, в городах в. г-ря для осади нічого не приготовлено, запасів не перевезено, людей для облоги не скликано, пашенні і всякі інші люди на полях збіжжя жнуть». Це очевидно, промовляло за те, щоб коли мститися, так мститися зараз, але «по многимъ разговорамъ» гетьман дав згоду на перемир'я: «Я тебе відпущу і в. г-реві напишу докладно і ждатиму царського указу від цього дня три тижні і чотири дні» (себто до покрови).

Кікін став просити довшого часу: «Я за дебелістю своєю так скоро до ц. в-ва не поспію!» — і гетьман причинив йому ще три дні: «Більше як чотири тижні царського указу чекати не будемо, після 4 тижнів будемо битися з кн. Ромодановським і з зрадниками нашими черкасами, що оселилися в нових городах».

Далі почав скаржитися на референта українських справ Алмаза Івановича: «Котрі листи я посилаю до й. ц. в-ва у всяких потребах війська Зап., приймає їх від посланців посольський думний дяк Алмаз Іванів, а перед ц. в-вом не читає їх («подлинныхъ листовъ»), а приносить з них списки. Він же мені й війську Зап. не зичливий, і думаю я, що робить списки невірно. Я теж як був писарем за Б. Хм., то коли був якийсь лист до гетьмана від мого ворога, то читав не так як було написано — щоб гетьмана на нього розгнівати. Нехай би в. государ велів відати мої листи котромусь своєму ближньому чоловікові, і щоб він читав в. государеві мої листи «подлинні» [731].

Кікін розуміється почав боронити свого патрона; гетьман посилався на те, що так йому кажуть усі посланці, які бували в Москві. Кікін відповідав, що ці посланці — «пьяницы и баламуты» — умисно його так настроюють. Цар до гетьмана і війська «щедръ и милостивъ», треба на його ласку вповати, а ніяким «смутнымъ и ссорнымъ рЂчамъ» не вірити. На тім розмова з гетьманом скінчилась, але того ж дня прийшли до Кікіна «попрощатися, як старі знайомі, Федір Лобода і Федір Коробка — очевидно під вражінням останнього погодження з польськими комісарами. Повідомили Кікіна, що гетьман рішив його таки відправити до царя — хоча Креховецький, Джулай і Тетеря радили затримати і віддати татарам; татари також безнастанно докучали цим гетьманові, а він відговорювався, що хоче послати Кікіна до Чигрина на роботу — «город будувати». Потиху Лобода сказав при тім Кікіну: «Найбільший заводчик в зраді Павло Тетеря, все нинішнє літо прожив в Корці — з ляхами умовлявсь якбито визволитися з підданства ц. в-ву».

Другого дня — в сам день підписання договору з поляками, 7 (17) прийшов Немирич і «Данило Німець» і запросили до гетьмана на відпуск. При цім Кікін допитувавсь у Немирича, чому дають йому маршрут на Гадяч-Лубні, коли це дорога не до Путивля, а до Чигрина — до Путивля було б ближче їхати на Ромни. Немирич пояснив, що на дорозі до Ромен стоять татари, тому гетьман посилає довшою, але безпечнішою дорогою. Кікін пішов до гетьмана і той передав листа до царя з такими, мовляв, словами: «Просимо й. ц. в-во в наших великих обидах, як написано в листі — щоб він змилосердивсь і звелів учинити справедливість. Що я стою з військом — причина не від мене, але від тих, що наробили лиха війську Зап.» — А коли Кікін на це ще раз повторив свої поради: послати посланців до царя, а військо і татар відпустити, гетьман сказав: «Війська не розпущу, а чекатиму царського указу від цього дня чотири тижні» (115).

З тим Кікін пішов і того ж дня виїхав на Гадяч і Миргород. Під Миргородом довелось почути йому від одного сільського отамана таке: «Прийшла вчора відомість, що хана з татарами й уманського полковника Михайла Ханенка з козаками в Уграх в горах засипало, так що й не виїдуть уже; бодай таке ж нещастя і гетьманові, щоб він на свого государя зброї не підіймав. Ми весь Миргородський полк до нього не хочемо йти і з години на годину чекаємо царських воєводів, щоб до них пристати і того зрадника бити». В соборній церкві миргородський протопоп говорив проповідь проти усобиці. А в Лохвиці, 9 (19) з'їхався він з польським посольством, що їхало від гетьмана до Польщі, і один з дворян Євлашевського, Кароль за обіцянки дарунку розповів дещо про комісію — настільки загально, що ці його оповідання не мають для нас ніякого інтересу: виправдувався що справи комісії відомі тільки писареві заприсяженому на те щоб нікому нічого не оповідати.

В Ромнах Кікін застав затриманих дітей боярських — їх відпустили разом з ним. Але знову прийшлось зробити значний круг, щоб об'їхати небезпечні місця, бо гетьманські козаки царським людям «чинять задори» і побивають. На тім уривається звідомлення Кікіна.

Гадяцький трактат — тексти.

Мабуть Виговський умисно поспішив вислати Кікіна, щоб без нього закінчити формальності зв'язані з трактатом унії, — переведені того ж дня мабуть, як він поїхав — 7 (17) вересня. Як саме їх переведено — наскільки військові маси були допущені до участі в проголошенню унії, це зістається невідомим, і на мій погляд дуже сумнівно, щоб ця справа, хоч би формально, була санкціонована загальною радою. Правда Коховський досить докладно описує таку раду, навіть широку промову Бєньовського, в котрій похваляється заявлений козацькими послами намір вернутися під власть польського короля, описує гірке становище під деспотичною владою московського царя, під експлоатацією їх засобів, їх багатств і праці в інтересах Московщини й т. д., навіть похвальні оклики козацтва: Harast Howorit!, і коротко переказує відповідь Виговського («не без ораторського хисту — бо з молоду напрактикувався в суді»), котрою він обіцяв непохитну вірність і послух королеві за себе і за військо. Цей образ без застережень повторяється сучасними істориками — як рада 6 (16) вересня [732], що мовляв завершила переговори й оформила фактично вже осягнене порозуміння гетьманського уряду з комісарами [733]. Але поминаючи, що у Коховського це очевидно рада вступна, що попереджає переговори, а не фінал, начеркнений Коховським образок і промову Бєньовського вважаю літературним твором, літературною фікцією, а не переповідженням чийогось фактичного звідомлення.

Єсть іще коротке оповідання в збірці Голінського с. 1044. Кінець кінцем маємо акти — але без коментарів учасників з них можна тільки з більшою або меншою правдоподібністю витягнути певні висновки. Маємо два тексти трактату, обидва в оригіналі з датою 6 вересня 1658, з підписом гетьмана і печатю військовою, але без підпису комісарів. Один ідентичний з тим, що потім був прийнятий соймом 1659 р. і видрукований в його постановах (потім в volumina legum) — текст офіціально прийнятий, ми його називаємо далі текстом другим, бо він в розвою умови стоїть на пізнішім місці, і в збірці бібл. Чорторийських, в збірці актів унії, не дурно теж стоїть на другім місці (ркп. 402 л. 293-305).

Текст, що ми дали називаємо першим (402 с. 281-290) має в кількох місцях важні відміни — вимагає більше від Річипосполитої: повного скасовання унії, виключного права православної шляхти на уряди в трьох східних воєводствах, а не в самім тільки воєводстві Київськім; війська Зап. має бути 60 тис., а не 30 як у II тексті; наємного війська гетьман може тримати скільки хоче, і на утримання його мають іти доходи з трьох воєводств; в заграничній політиці ставиться дезідерат — не змушувати війська Зап. до розриву з Москвою [734].

В секретній декларації взятій від Виговсыкого комісарами «при закінченню комісії», він робить деякі уступки від 1 ред. в такій формі, як це потім маємо в II тексті — щодо реєстру і наємного війська. Уступки зроблені цією декларацією потім уже не викликають дискусії.

Натомість пункти незачеплені декларацією були відкинені королівською радою (спеціально згадується справа унії і виключне право православних на уряди в трьох воєводствах, а не в самім тільки Київськім) і в цій справі аж двічі їздив до Виговського Перетяткович, щоб дістати від нього поправки до гадяцького акту, і за другим разом йому дійсно вдалось добути від Виговського текст з виправками. Очевидно це й єсть наш другий текст, фактично списаний — як каже Перетяткович 29 квітня 1659 р., але з старою датою 6 (16) вересня 1658 р.

Далі подаю І текст, а там де в II-му відміни — в двох стовпцях (скорочуючи титули і різну етикетальну фразеологію):

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 53. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи