Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

«Отже — настоював я — чого сподіватись, коли Виговський не дотримає? На те запевняв мене, що як присяг, так в такім випадку відступить він (Тетеря) від Виговського, і маючи між козаками популярність, відтягне більшу частину і з ними перейде на сторону в. к. м. Не маю сумнівів, що він це сповнить, гарантії його вірності такі:

1. присяга, виконана урочисто по всій формі;

2. все обіцяне підписав він своєю рукою — те що я послав в. к. м.;

3. рідного сестринця свого, одинокого свого родича, Пекулицького на ім'я, він полишив при мені на застав, нібито для студій: я його своїм коштом пристойно примістив в Луцьку, наказавши отцям єзуітам, аби яклагідніш поводилися з ним;

4. його самого (Тетерю) надумав я тут оженити — бо перша його жінка, рідна сестра Виговського, померла йому;

5. фактично осідається він на Волині і торгує Гощу у п. Киселевої, вдови воєводи київського.

Сподіваюсь, що ласка в. к. м. і мої приятельські зносини утримають його. Щоб заохотити, я крім інших обіцянок різних дарунків з мого добра, дав йому запис на 6 тис. зол., забезпечивши їх на моїм фільварку Корсові — за ту акцію [642], що він тепер веде. Крім того дав я йому асекурацію іменем в. к. м., що йому буде повернено все що він видасть на акцію між козаками — бо без того не обійдеться. Подібну ж асекурацію видав йому для Виговського — що йому будуть повернені видатки «на практику», але не вище 10-20 тисяч. Також прирік йому, що не буде відмовлено шляхетства тим що будуть того гідні.

«З тим виправив його в дорогу і бажаю йому щастя. Обіцяв він мені, що на Великдень приїде до мене послом від Виговського до в. к. м. — аби уже з в. к. м. самим обговорити і закінчити — як я то вже писав». (В закінченню листа прохання грошей на видатки — 15 тисяч).

Таким чином Тетеря — при всіх авансах, виразно застерігався проти посунення польського війська — не то що на Україну, але навіть в сферу козацьких залог.

Рішучий протест против таких планів висловив і Виговсыкий, вислухавши звідомлення Томковича і Тетері в місяці травні, перед походом за Дніпро. Висилаючи Феодосія знову, він остерігає Бєньовського від фальшивих висновків зроблених попередніми реляціями Феодосія, нібито козаччина в такім труднім становищу, що мусить шукати помочі Польщі і її війська. Попередні заяви тільки свідчили прихильність до Польщі, а не були наслідком крайності; нинішня ситуація незвичайно сприятлива для дальших переговорів (не більше!) і упустивши її прийшлося б довго чекати такої нової констеляції. Остерігає також від хибної тактики декотрих польських політиків: починати від замирення Польщі з Москвою (рахуючи, що козаки тоді самі собою прийдуть до Польщі) [643]. Довідавшися про плани скупчення польського війська під Дубном, Виговський як найрішучіше протестує проти такої провокації [644]. 20 травня, спід Полтави пише Бєньовському роздражненого листа з приводу «універсалів декого з шляхти», котрим заповідають своє скоре панування на Україні, в зв'язку з наступом польського війська: бачить у тому вияв нещирості в відносинах до нього і представляє всю небезпеку такого обороту, коли скориставши з теперішньої української усобиці польське військо переступить граничну лінію і зіпсує всі нахили до згоди. «Не трудно, впавши з кількома тисячами наробити шкоди: побіда! але серця розжалені такою зачіпкою ніколи потім уже не привернулися б? Краще думати про будуче погодження, без усяких зачіпок, аніж потім починати переговори наново. Тому дуже просимо в. м., аби згідно з даним словом стримував війська свої від нападу. Бо я над тим думаю якби всю Річпосполиту задоволити своїм старанням, привівши наші краї до слушної комбінації. Тільки чого треба триматись, що контрактувати нам треба язиком, посольствами, а не шаблею і військом» [645].

Політика Виговського чи гетьманського уряду в цім часі таким чином ясна: не дати полякам використати української усобиці для походу на Україну і утримати в цілості західню лінію, все це ціною обіцянок тієї повної «комбінації», «компланації» і т. д. (вирази очевидно умисно неясні!) і деяких дрібних уступок — теж по можності більше «язиком», чим на ділі. Тетеря під час свого першого побуту в Межиричі (в березні) надавав різних обіцянок щодо виводу залог з західної границі [646], під час другого (в травні) умовив з Бєньовським і підписав якусь «капітуляцію згоди» [647]. З Томковичом в травні Виговський вислав королеві начерк польсько-української унії — котрому потім довелося лягти основою гадяцького трактату. З Польщі Томкович мав їхати до шведського короля — намовляти його на замирення з Польщею [648].

Цими перспективами й обіцянками справді вдалось утримати Польщу від наступу і зламання української границі під час війни з Пушкарем — хоч як була спокуслива ситуація, і воєнна партія поривалася скористуватися нею.

Бєньовський твердо обстоював перемир'я, вповні покладався на запевнення Виговського і Тетері і користаючи з даної йому повновласті «як директор згоди» енергійно перетинав агресивні плани войовників. Особливо гетьманові литовському Сопізі кортіло вибити козаків з захопленої ними території. 26 травня він писав Бєньовському, користаючи з антракту, що наступив у зносинах Бєньовського з Виговським: «З огляду, що Тетеря не приїхав на свята [649] так як обіцяв, і не дав знати, що його затримало, слушно можемо побоюватися, що така мовчанка може походити з ради, що мала відбутись у них 7-го нинішнього місяця. Або гетьман помилився в своїх надіях — звернувши на себе увагу [650] і маючи занадто мало сили (щоб вести політику об'єднання з Польщею) — або сам нас дурить, як то діється з нами звичайно, через нещасливу нашу довірливість [651]. Ітак п. воєвода краківський (Потоцький) почав посувати військо, а в. м. уважаєш, що не треба дуже наступати в надії кращих наслідків від того нашого вичікування? Не знаю, як то прийдеться затримати військо коронне і литовське в такім короткім часі на однім місці. Треба б нагородити упущений час, в котрий ми самі потомились і військо виголодили в тісноті минулого кватирування» — і т. д. [652].

Ю. Любомирський, поки що ще маршалок, але в кількох місяцях потім наділений польною булавою, як фактичний начальник війська попри цілком уже ветхім Потоцькім, — доводив необхідність за всяку ціну і якнайскорше замиритися з шведами і всі сили кинути на оружну реституцію України в інтересах мовляв самого Виговського і його партії. «Я тієї гадки — писав він Бєньовському 16 травня, в відповідь на його міркування про необхідність пильного заховування умов перемир'я — що з шведами доконче потреба вчинити згоду — і всі сили — тепер в більшій частині відірвані в той бік (на шведський фронт), кинути цілком на цю сторону. Кожний мусить признати, що в. м. багато діла зробив, багато своєю розвагою осягнув, перетягнувши до Річипосполитої Виговського і Тетерю — найперші голови козацькі. І безсумнівно, що коли б ті початки підтримано більш реальними засобами, а не будовано плани на фантастичних ідеях (imaginariis ideis) — могли б ми надіятись на згоду і щасливе заспокоєння вітчини з цієї сторони. Але двір надуживає щасливих початків в. м. — покладається на них так, начебто був забезпечений справжнім договором і не тільки не готовить ніяких сил для цієї сторони, але й тих невеликих, що тут — уриває і шле до Прусії: всю силу обертає на здобування окремих фортець, а тут провінції, народи гинуть! Литва і Руські краї сходять на пусте слово серед цих небезпечних перспектив [653]. А коли б замиривши Прусію ми обернули б усі війська сюди, — і страхом примусили б приступити до Річипосполитої цю чернь що тепер уперто тримається Півночі (Москви) і не хоче повертати до нас, ми тим способом багато помогли б самому Виговському! І хоч він пише, що відкликання війська зробить добрий вплив на ці уперті маси [654], — але коли ми так відслонимо і обеззброїмо ці краї, — я дуже сумніваюсь, щоб сам Виговський був такий необережний, так легкодушно рискував би своїм щастям і безпечністю — схотів би опертись на такій слабій стіні, бачачи нас безсилих і на всі боки розірваних. Самі переговори показують, що він робить цей акцес до нас аби забезпечити себе: бо супроти Москви і козаків він з Тетерею бояться за свої голови — будучи не тільки позбавлені влади, але й всіми ненавиджені й поставлені в небезпечній позиції. Тому він радить нам миритись з шведами, миритись з Москвою. Бажає, щоб ми підтримували союз з татарами — хоч і нещирий. Бажає аби ми мали своїми приятелями обох господарів. Пощо ж бажає нам такого скріплення? Очевидно тому, що небагато вірить своїй і нашій силі. Тому робить усе аби Корона була безпечна — щоб він з Тетерею мали де сховатися в такім забезпеченім прибіжищу!».

Бєньовський з цілої сили відбивав ці аргументи, доводячи, що на Виговського і Тетерю вповні можна покластися, і треба йти за їх порадами. В середині червня він з тріумфом переслав королеві — як доказ справедливості свого діагнозу — лист Виговського писаний ним спід Полтави («з Пів-озера») 20 (30) травня. Виговський писав:

«Вже дійсно наспів час взятися за руки, коли бог дає тому оказію, прихиляючи серця старшини до свого природженого пана — до чого і я прикладаю старання, щоб здійснити те, що ми (з тобою) здавна бажали в наших склонних до того гадках. На те я умисно доручив цю справу Тетері, наділивши його всякими правами і повновластями для переговорів. Треба тільки, аби ти вистарався від короля і королеви асекурації і від пп. сенаторів упевнення мені й домові моєму, аби я безпечно міг спиратися на панську ласку. Побачиш, що північні присмаки [655] вже не будуть мати наді мною ніякої сили — хоч би й схотіли вони (москалі) давати обіцянки більші від попередніх і солодити несчислимими дарунками. А коли б я в тім (вас) здурив — заклинаю себе, щоб земля мене пожерла і всякі прокляття нехай би на мене впали. Під умовою тільки, щоб і мені було сповнено те, що я з іншими буду жадати» [656].

Всякі конкретніші справи відкладаються до усного викладу Тетері, і тільки в приписці: «Добре було допильнувати справи тепер, бо маючи братерство з тими ж що і ви, хотіли б ми щось добре зробити» — очевидний натяк на можливість спільної акції против Москви, разом з татарами — так як це інтерпретує Бєньовський (нижче). Лист виглядає так, ніби його віз сам Тетеря, але Бєньовський одержав його перед приїздом Тетері на Волинь: чи сам гетьман чи Тетеря послав його наперед, це неясно. Тиждень пізніше гетьман написав «з табору спід Полтави 27 мая» ще другого листа, потверджуючи повновласті Тетері, свої запевнення вірності, і додаючи пильні остереження щодо секретності переговорів, з огляду на тривожні відомості принесені з Литви — нібито цареві даються якісь обіцянки на шкоду козаків. Виговський видимо побоюється, щоб його зносини і заяви не були видані московській стороні, для того щоб настроїти царя щиріш і прихильніш до польської, і остерігає Бєньовського, щоб не давав зіпсути «такими малими задирками (некоректностями) так добре налаженої і мало що не докінченої (справи)» [657].

Три листи в тижневих відступах вислані від гетьмана під час задніпрянського походу і більше менше своєчасно отримані у Бєньовського свідчать, як старанно були наладжені з обох сторін тодішні зносини, за помічю спеціальних посланців і кур'єрів, і в якім дійсно тіснім і напруженім контакті пробував з своїм польським приятелем гетьман в цім критичнім для нього моменті — росправі з революцією української черні. З свого боку Бєньовський все робив, щоб в такім самім напруженню і інтересі до всіх перипетій наростаючого порозуміння тримати короля, і його страшно дратувало віддалення королівської резіденції й неможливість розірватись — покинути волинську границю, щоб взяти особисту участь в переговорах короля з послами Виговського: Томковичом, потім Тетерею. Пробує його намовити переїхати до Львова, або хоч до Люблина, а свою неприсутність силкується яко мога нагородити темпераментом своїх листів.

Одержавши наведеного вище листа Виговського з 20 (30) травня він переслав його королеві з цікавим коментарем — стараючись надати як найбільшу вагу свідченням гетьмана:

«Лист, що його посилаю, варт слушної уваги в кожнім своїм пункті. Спеціально от що — вже багато старшини він відірвав на сторону в. к. м. і тільки домагається приспішення «подачі рук». Подруге — з повновластю вислав Тетерю — того Тетерю, цілком вірного в. к. м., що вже зо мною обговорив в Межиричу і підписав «капітуляцію згоди». Потретє, в словах: «треба тільки»... дає зрозуміти, чого хоче — а саме щоб він і дім його були певні ласки в. к. м.; варто відзначити, що про козаків він не згадує, і тим відкидаються єретичі видумки Немирича, що зродилися в його голові без відома Виговського. Почетверте — це що царської приязні він вирікається з такими сильними прокльонами. Поп'яте — що умовно ставить: «щоб і мені сповнено те що я з іншими буду жадати». Чого він хоче, ми знаємо. Не пише: «з усіма», тільки «з іншими», себто, з тією старшиною, котру він, згідно з обіцянкою своєю, перетягнув на сторону в. к. м. від Півночі. Нарешті цілком ясно запевняє, що готов з нами на Москву, і запевняє в приязні татар».