Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

«Гетьман сказав: Того і в гадці нашій нема, аби не упоравшися з неприятелями нашими, що наробили лиха війську Запорізькому, нам до дому розходитися і татар відпустити. Ми не то що татар, але й турка на помсту за наші обиди притягнемо!» (152).

На нові намови дяка і погрози, що коли тепер гетьман не послухає — татар не відішле і зачіпок з царським військом не облишить, цар справді пришле на нього військо, і аж тоді «будетъ разоренье вам от (самих) себя», він додав: «Я переказував з стольником Василем... дати знати й. ц. в-ву, що Г. Г. Ромодановський бувши в війську Зап. багато кривди і руїни наробив, Барабаша й інших зрадників і бунтівників і своєвільників против війська Зап. у себе тримає, а нам у військо Зап. не віддає. Тепер з стольником П. Скуратовим про те ж й. ц. в-ву написав. Але ц. в-во наді мною і над усім військом Зап. милості своєї не показав, бунтівників і зрадників прислати до нас не зволив і Гр. Гр. Ромодановському за його кривди ніякого указу не було. Тому я порадившися з усією старшиною і покликавши татар іду управлятися з бунтівниками і самовільниками і з тим хто буде їх боронити» (152).

Кікін сказав: «В. государ тебе і військо Зап. пожалував: велів послати Янка(!) Барабаша до Києва, до боярина В. Б. Шереметєва, і велено йому віддати вам на ваш військовий суд, як ти приїдеш до В. Б. Шереметєва для государських справ. Про видачу Барабаша послано грамоту В. Б. Шереметєву. Ти, гетьмане, і вся старшина будьте тільки вірні ц. в-ву і не хитаючись шукайте йому всякого добра, а всякі небилиці забудьте і на ласку царську вповайте!» (153).

Кікін похвалився цією царською ласкою, не знаючи, що Барабаш уже в руках Виговського, і той його тут оголомшив: «Я про Барабаша ц. в-у чолом бив. А тепер він у моїх руках: відбили його козаки і приставили до мене» [707].

«Корсунський полковник Креховецький сказав: «Як побачили ви гетьмана з військом, так і Барабаша тоді послали!». «А полковник Джулай: «Москва все зрадлива!» [708]. «І тут стали читати «пам'ять» (інструкцію) Я. Левщіну, — в ній писано, що Янку(!) Барабаша провадити з великою обережністю, щоб дорогою не втік, нічого лихого з собою не вчинив, і воровські люди щоб його в дорозі не відбили [709]. Прочитавши, стали говорити: Пощо було стільки людей посилати в проводи Барабашеві? Було б досить 5-6. А війська Зап. 200-300-ма не побити! A тими словами — «щоб вори не відбили» окольничий нас ганьбить — зве нас ворами».

Кікін на це сказав [710]: «Чи годилось вам такі нехристіанські злості і грубості чинити, царських людей побивати, Барабаша відбивати? Його і без того віддано було на ваш суд: що йому належало, те б йому (і присудили). А що написано в пам'яті про ворів — щоб не відбили Барабаша, це не про вас, а про тих що бунтували і до Барабаша приставали».

Так пояснивши справу, перейшов він до інших. Видумує полковник Гуляницький, нібито Ромодановський рубав черкаські городи, буцімто дав бунчук і булаву Барабашеві. Це очевидно впливи того московського «бЂглого человЂка вора, у которого за многіе воровства уши рЂзаны». Цю справу треба б розсудити військовим судом, того московського втікача відіслати до вел. государя, і надалі таких «ворів» в війську Зап. не держати — щоб від них не заводилося злого умислу. «А Креховецькому і Джулаєві таких непристойних слів не годилось говорити — їх і подумати страшно!».

На це Гуляницький відказав «с клятвою», що у нього такого вора з різаними ухами нема і не було. А що Ромодановський в війську Зап. наробив всякої кривди, грабіжу і смертного вбивства, так це вони і тепер всім військом Зап. заявляють, і будуть за це мститись. «Бувши під владою королів польських і в. князів литовських ми теж за свої права і вольності стояли і бились, і з неволі визволились» (153-4).

Розуміється, чути таке, що козаки, визволені мовляв царем з лядської неволі, тепер говорили про боротьбу з Москвою за права і вільності, ставили її на одну лінію з Польщею — московському дякові було незносно, і він виголосив — як вірити його звідомленню — ще третю красномовну філіпіку на тему «неблагодаренія и суровой и безчеловЂчной дерзости». Але гетьман на це тільки ще раз повторив своє: «Ми цар. в-ву не здрайці, але неприятелям своїм, котрі нам зле мислять і від государської милості одлучають, — мститися будемо!».

«І так поговоривши і поспоривши, сказали дякові, щоб ішов собі, а гетьман з старшиною порадившися будуть мати з ним розмову іншого дня» (154).

Другого дня, 2 (12) вересня — записує польський дневничок [711] — привезено до гетьманського табору Барабаша. Москва, мовляв, його послала в оковах до Києва «для бунтів та практики» — нібито для того, щоб видати гетьманові, а як гетьман «в невеликій» купі приїде по нього до Шереметєва, тоді його самого мали зловити і відіслати: так сам Барабаш розповів перед гетьманом. Козаки надибали його окованого в возі і розігнавши Москву, що його вела, забрали до гетьмана.

Очевидно в зв'язку з цим прийшов до Кікіна того дня від гетьмана Немирич з підписком Борисовичом [712] і так говорили:

«Прислав нас гетьман сказати: під Києвом В. Б. Шереметєв великі дива поробив — козаків побив невинно, а тепер прийшла гетьманові відомість, що він царським іменем посилає військо городи і міста палити і руйнувати, православних христіан невинно мучити. Город Баришполе випалив і вирубав, ідуть просто на Переяслав. За Дніпро вислано з військом полк. Корсака, й той повоював Бровари, Гоголів, Світильну й інші міста. Ухопив багато значних (самых добрых) людей, бере їх на муки. Ти б, дяче, послав від себе до В. Б. Шереметєва, аби прав. христіан не нищив, церков божих, замків і дворів не палив, людей не мордував».

Кікін відповів, що він не має права давати якінебудь вказівки Шереметєву. А просить взагалі його відпустити, бо його вислано на швидку. Нехай би гетьман виготовив лист до царя і з ним відправив.

Після цього, того ж дня прийшов військовий осавул Фесько Вовк з такими відомостями, нібито в секреті від гетьмана: Гетьман сьогодня їздив до Карач-бея і з ним радився з приводу того нещастя, що В. Б. Шереметєв не то що побив Данила Виговського з усім його військом [713], але ще й вислав царське військо в дальні місця. Надумали послати під Київ ще ніженського полковника Гуляницького та переяславський полк, а Карач-бей пішле 3 тис. татар. Барабаш у Переяславі, гетьман велів його привезти до обозу, мабуть буде завтра або позавтра. Під Білгород і Путивль і під українські городи за московською границею («в сторонЂ цар. в-ва») послано розвідку.

Вовк обіцяв і надалі цареві служити і всякі вісті давати, тому дяк дав йому дві пари соболів і частував чим мав (155).

Другого дня 3 (13) о шостій годині (себто в полудне) привезли до гетьмана Барабаша в кайданах. Фесько Вовк прийшовши до Кікіна розповів: Виговський з старшиною розпитували Барабаша, за чиїм наказом він називався і писався гетьманом чи мав на це царські грамоти або усний наказ. Брали його й на муки, але Барабаш повторяв, що царського наказу на це не мав, і грамот йому таких не присилано: гетьманом називався сам з своєї ініціативи — «хотів попробувати свого щастя».

Потім прийшов козак ніженського полку Яцко: приніс відомості, що ніженські козаки затримали в дорозі й приставили до гетьмана київського піддячого Василя — що був при воєводах, а гетьман велів його відіслати до Карач-бея. Також дітей боярських, взятих під Недригайловим (на московській границі) велів віддати татарам.

Нарешті прийшов на секретну розмову колишній осавул військовий Ковалевський. Дяк питав його, як це гетьман і старшина зважилися на таку страшну річ: іти з татарами на царські городи, переступивши присягу? Ковалевський на це сказав: «Такі замисли і порушення присяги в небагатьох людях. Ні я ні інші того не робили б, коли б не страх смертної кари від гетьмана. Я через те й уряд свій покинув, побачивши його неприхильність цареві і зраду. А котрі в війську, пам'ятаючи бога, попробували піднести свій голос, тих гетьман різними лютими муками замучив і на смерть віддав. Всі козаки в війську бачать велику руїну від гетьмана, але мусять терпіти — боячись його і щаблі татарської».

Далі сказав: хоче гетьман і старшина послати мене в посольстві до й. ц. в-ва, але я не смію, бо ми прогнівали вел. государя, і я боюсь, що мене затримають і зашлють.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 51. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи