Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Розуміється, чути таке, що козаки, визволені мовляв царем з лядської неволі, тепер говорили про боротьбу з Москвою за права і вільності, ставили її на одну лінію з Польщею — московському дякові було незносно, і він виголосив — як вірити його звідомленню — ще третю красномовну філіпіку на тему «неблагодаренія и суровой и безчеловЂчной дерзости». Але гетьман на це тільки ще раз повторив своє: «Ми цар. в-ву не здрайці, але неприятелям своїм, котрі нам зле мислять і від государської милості одлучають, — мститися будемо!».

«І так поговоривши і поспоривши, сказали дякові, щоб ішов собі, а гетьман з старшиною порадившися будуть мати з ним розмову іншого дня» (154).

Другого дня, 2 (12) вересня — записує польський дневничок [711] — привезено до гетьманського табору Барабаша. Москва, мовляв, його послала в оковах до Києва «для бунтів та практики» — нібито для того, щоб видати гетьманові, а як гетьман «в невеликій» купі приїде по нього до Шереметєва, тоді його самого мали зловити і відіслати: так сам Барабаш розповів перед гетьманом. Козаки надибали його окованого в возі і розігнавши Москву, що його вела, забрали до гетьмана.

Очевидно в зв'язку з цим прийшов до Кікіна того дня від гетьмана Немирич з підписком Борисовичом [712] і так говорили:

«Прислав нас гетьман сказати: під Києвом В. Б. Шереметєв великі дива поробив — козаків побив невинно, а тепер прийшла гетьманові відомість, що він царським іменем посилає військо городи і міста палити і руйнувати, православних христіан невинно мучити. Город Баришполе випалив і вирубав, ідуть просто на Переяслав. За Дніпро вислано з військом полк. Корсака, й той повоював Бровари, Гоголів, Світильну й інші міста. Ухопив багато значних (самых добрых) людей, бере їх на муки. Ти б, дяче, послав від себе до В. Б. Шереметєва, аби прав. христіан не нищив, церков божих, замків і дворів не палив, людей не мордував».

Кікін відповів, що він не має права давати якінебудь вказівки Шереметєву. А просить взагалі його відпустити, бо його вислано на швидку. Нехай би гетьман виготовив лист до царя і з ним відправив.

Після цього, того ж дня прийшов військовий осавул Фесько Вовк з такими відомостями, нібито в секреті від гетьмана: Гетьман сьогодня їздив до Карач-бея і з ним радився з приводу того нещастя, що В. Б. Шереметєв не то що побив Данила Виговського з усім його військом [713], але ще й вислав царське військо в дальні місця. Надумали послати під Київ ще ніженського полковника Гуляницького та переяславський полк, а Карач-бей пішле 3 тис. татар. Барабаш у Переяславі, гетьман велів його привезти до обозу, мабуть буде завтра або позавтра. Під Білгород і Путивль і під українські городи за московською границею («в сторонЂ цар. в-ва») послано розвідку.

Вовк обіцяв і надалі цареві служити і всякі вісті давати, тому дяк дав йому дві пари соболів і частував чим мав (155).

Другого дня 3 (13) о шостій годині (себто в полудне) привезли до гетьмана Барабаша в кайданах. Фесько Вовк прийшовши до Кікіна розповів: Виговський з старшиною розпитували Барабаша, за чиїм наказом він називався і писався гетьманом чи мав на це царські грамоти або усний наказ. Брали його й на муки, але Барабаш повторяв, що царського наказу на це не мав, і грамот йому таких не присилано: гетьманом називався сам з своєї ініціативи — «хотів попробувати свого щастя».

Потім прийшов козак ніженського полку Яцко: приніс відомості, що ніженські козаки затримали в дорозі й приставили до гетьмана київського піддячого Василя — що був при воєводах, а гетьман велів його відіслати до Карач-бея. Також дітей боярських, взятих під Недригайловим (на московській границі) велів віддати татарам.

Нарешті прийшов на секретну розмову колишній осавул військовий Ковалевський. Дяк питав його, як це гетьман і старшина зважилися на таку страшну річ: іти з татарами на царські городи, переступивши присягу? Ковалевський на це сказав: «Такі замисли і порушення присяги в небагатьох людях. Ні я ні інші того не робили б, коли б не страх смертної кари від гетьмана. Я через те й уряд свій покинув, побачивши його неприхильність цареві і зраду. А котрі в війську, пам'ятаючи бога, попробували піднести свій голос, тих гетьман різними лютими муками замучив і на смерть віддав. Всі козаки в війську бачать велику руїну від гетьмана, але мусять терпіти — боячись його і щаблі татарської».

Далі сказав: хоче гетьман і старшина послати мене в посольстві до й. ц. в-ва, але я не смію, бо ми прогнівали вел. государя, і я боюсь, що мене затримають і зашлють.

Кікін заспокоював його — щоб він їхав послом, нічого не боявся, а гетьмана і старшину намовляв, щоб вони в. государя не гнівали, на його городи з татарами не ходили. Те на що скаржиться гетьман (поведінка Ромодановського і Шереметєва) — «то дЂло сыскное», треба над тим перевести слідство, а не счинати війну і кровопролиття.

Стільки з тієї розмови. Крім того записує Кікін під тим днем першу аудіенцію польських послів у гетьмана і у Карач-бея. Як ми бачили, у поляків записано це ще під 1 (10), вечером.

4 (14) вересня прийшов до Кікіна Немирич і від гетьмана запросив прийти на розмову з гетьманом і старшиною, що відбуватиметься в шатрі Немирича. Кікін пішов, і за ним туди прийшли де-хто з старшини: суддя Герман, переяславський полковник Чучар і бувший наказний полковник переяславський Сомченко, черкаський Джулай, кілька сотників, Скоробогатько — тут названий осавулом полковим, і один з підписків. Гетьман сам не прийшов, Немирич і полковники пояснили, що він їм доручив обговорити з Кікіним справу Барабаша. «Наказував ти нам покладатися на ласку государську, а на правду нема її ні до гетьмана ні до війська! От цей бунтівник і зрадник війська Зап. Барабаш називав себе гетьманом, по городах розсилав універсали, підіймаючи бунт, наробив руїни і кровопролиття, а як гетьман з військом і татарами пішов на того зрадника й інших злочинців, так цар, почувши про наш похід велів Барабаша послати до Києва — нібито щоб видати війську на право. А Барабаш на допиті перед гетьманом і всіми нами сказав, що послано його було до Києва не для того щоб видати війську, а на те щоб Виговського ухопити, як він приїде; теж саме сказав і Янко Барабаш [714]. Переїзчики з царських полків також свідчать про царську неласку: що була від царя грамота Ромодановському, аби воював гетьмана і старшину, зловив їх і побив. Тому ми себе самі своїми головами боронити будемо і неприятелів своїх воювати» [715].

На це Кікін нібито відповів довгою красномовною промовою, доказуючи, що словам таких засудженців і взагалі всяким воровским словам не можна вірити, для прикладу згадав Германові, що говорив на нього Стринджа: мовляв Герман змовився з ними, повстанцями, що вхопить гетьмана і їм видасть живцем.

При тім взагалі докоряв їм за бунт і усобицю і т. д. Вислухавши цю промову Немирич з полковниками пішли до гетьмана і вернулися з запросинами на обід. За обідом гетьман пив здоров'я царя і царевича, але в розмові знову зачепив цю ж тему — царську неласку, намір «приманити» — Барабашем до Києва «к рукам Шереметєва». Кікін повторяв те, що перед тим говорив старшині.

«Барабаш під той час стояв при шатрових полах прикований до гармати. Гетьман розпитував його, що діється в Білгороді і чи багато війська з кн. Гр. Гр. Барабаш казав, що війська багато, і на поготові в Білгороді 130 воєводів, що мають бути по городах Малої Росії. Дяк Василь (Кікін) на це завважив, що Барабаш говорить це на ссору: 130 воєводів в Білгороді нема і не було, прислано до Білгорода тільки 10 воєводів, що мають бути в городах Малої Росії, як ти, гетьмане, договорився з Б. Хитрово» (158).

Під кінець Кікін повторив гетьманові своє прохання, щоб його відправлено. Гетьман відповів, що він хотів би з ним послати своїх посланців до царя, але вони не відважуються їхати до Москви, бо там шведські посли. Кікін пояснив, що шведських послів не затримувано, вони так довго жили в Москві «своїм упорством», і тепер з честю відпущені.

Ввечері прийшов до нього від гетьмана згаданий уже «козак Яцковский» і повідомив, що гетьман рішив його, Кікіна, відпустити і провести для безпечності на Гадяч, Рашівку, Миргород, Лубні до Путивля. Але при тім показав згаданий уже вище примірник тих листів, що розсилає Шереметєв по київській околиці: в нім Виговського проголошено зрадником, Шереметєв закликав людність до нього не приставати, а віддатися під його опіку. «Чи то не велика досада гетьманові, що його воєвода так безчестить?» - спитав Яцковський. Кікін сухо відповів: «Гетьман сам безчестить себе: коли б того так не робилось, так би й не писалось» (160).