Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

«10-го московський посол приїхав о полудні [695]. Стрічали його так само як і нас — тільки меншою купою. Піхота дала огня, але з гармат на майдані не стріляно. Другого дня з рана дано аудіенцію Москві, а нам козаки дали аудіенцію аж перед вечером, після москаля».

Таким чином в другій декаді вересня в таборі Виговського йшли паралельно переговори з польськими комісарами і з московським посланцем. Очевидно, Виговський зробив це навмисно; інакше він міг би затримати посольства в різних місцях і вести з ними переговори цілком окремо. Коли він звів їх фактично разом (хоча зноситися і порозуміватися змоги їм не дав), то видно рахував на певний психологічний вплив такої сумісності — що відчуваючи цей паралелізм обидві сторони будуть в переговорах податніші.

Московський посланець, Василь Михайлович Кікін полишив досить докладне звідомлення з свого побуту у Виговського [696] і коли б він хоч у деякій мірі був поінформований про переговори з поляками, це дало б нам незвичайно цінний образ цього моменту; але і так — хоч його звідомлення заховалося в дуже дефектній формі (початок зігнив і обсипався, багато бракує) — воно все таки більше ніж яке інше джерело дає уявлення про ситуацію, і ми тому почнемо від нього — подаючи що в парафразі, а що в повнім тексті.

Гетьман вислав з Комишні на зустріч дякові козаків і з ними підписка, і провів до Комишні. Дяк питав підписка, пощо гетьман зібрав таке велике військо і покликав татар, на якого неприятеля він іде і чи має на те царський наказ? Підписок відповів — очевидно за даною інструкцією, що гетьман дуже журиться, не бачучи до себе царської милості. Сподівався від царя оборони від бунтівників і своєвільників. Тим часом Ромодановський (замість помогти на своєвільників), привів з собою найгірших бунтівників: Барабаша, Лукаша й інш., і ті наробили людям грабіжу і знищення, побрали в полон і листи «на ссору» порозсилали. Гетьман послав до Шереметєва на розговір в государських справах свого брата Данила замість себе, а Шереметєв напав на нього і побив козаків що були з ним.

«Гетьман Ів. Виговський ще бувши писарем працював для його царського величества, служив вірно, і Малу Росію привів в підданство під високу руку й. ц. в-ва, а тепер видно бути Великій Росії - Великою Росією, а Малій Росії — Малою Росією — що ж, і в Малій Росії єсть військо непереможне» [697].

Кікін звернув підпискові увагу на такі його — «непристойні слова» — з чийого наказу він так говорить і відділяє Велику Росію від Малої? Підписок сказав, що говорить він з наказу гетьмана — на це Кікін сказав, що за такі непристойні слова годиться язики втинати! «Отторженную вЂтвь ко естественному корені — к Великой Росіи присовокупил бог», за слізними проханнями її жителів. Цар визволив Малу Росію від лядської неволі, це треба пам'ятати. А гетьманові на брак царської ласки нема чого нарікати: цар пам'ятає його службу і держить в ласці своїй і гетьмана і військо, а таких непристойних слів говорити не годиться.

На цім розмова скінчилася. Другого дня (10 вересня н. с.) козацький табор з татарами пересунувся з Комишні до Липової Долини, «за три милі» (горі Хоролом). Того дня, мовляв приїхали польські посли — Бєньовський і Євлашевський. Кікін мав розмову з попом, що прийшов по милостиню: говорив піп про зраду Виговського, що він не хоче бути в підданстві цареві, його серби, арнаути й ляхи чинять велике насильство людям, а тепер ще татари до кінця їх знищили, але вони сподіваються, що бог приведе всіх царських ворогів під ноги його (145-6).

Наступного дня, 10 н. с. вересня прийшов від гетьмана ротмистр Ян, поляк, що був приділений Кікіну за пристава і переказав йому гетьманського наказа — прибути до нового гетьманського становища. В супроводі козаків і поляків, чоловіка зо 100, Кікін поїхав. За дві милі від табора зустрів його чигринський полковник з козаками, чоловіка з 200: злізши з коней підійшли пішо і привітали його від гетьмана: «Прислав нас гетьман для почесті, чекає твого приїзду до табору з великою любов'ю». Потім за милю від табора стріли його давніший осавул Ковалевський з підписком Борисовичом, і козаків з 300. За версту від табору «прийшов» Немирич з іншим старшиною (ім'я пропало). Перед обозом стояли шпалером кінні полки під корогвами, між ними піше військо; полковники і сотники кланялись, піше військо стріляло з рушниць, але на погляд Кікіна стрільба була несправна, і військо (піше) було «худе і безодежне». В таборі поставлено для Кікіна турецького намета недалеко гетьманського і там закватировано (146).

Другого дня, 1 (10) вересня прийшов від гетьмана осавул Скоробогатько і запросив Кікіна до гетьмана на аудіенцію, приведено йому гетьманського коня, щоб їхати до гетьмана. «В шатрових полах» гетьманського намету його стрів гетьман з старшиною. Були тут: судді Федір Лобода і Герман, полковники: ніженський Гуляницький, черкаський Федір Джулай, корсунський Креховецький, переяславський Чучар, ...канівський Семенець,...Силич, прилуцький Дорошенко, чигринський (Богаченко), військовий писар Груша, осавули Фесько Вовк і Скоробогатько, Ю. Немирич, Федір Коробка й інші неназвані [698]. Війшовши до шатра Кікін спитав про здоров'я (тільки), за що гетьман з старшиною «чолом били»; підписок прочитав на голос царську грамоту і по цім гетьман спитав Кікіна, які йому справи від царя приказані. Той об'явив такий царський наказ: гетьман має вислати двох полковників з полками в пограничні городи, вони мають там стояти і чекати присилки від воєводи Юрія Долгорукого: як тільки новий з'їзд польських представників з московськими (що мав відбутися в Вильні — припускалося в серпні, але в дійсності ніяк відбутися не міг) буде зірваний без порозуміння, так вони за вказівками московських воєводів мають наступати (на в. кн. Литовське) — тільки щоб нічого не робили на власну руку, не займали ніяких городів, а у всім виконували інструкції воєводів. Про це цар написав також Нечаєві [699] — нехай гетьман і від себе йому то потвердить, щоб він також ішов «на схід» з воєводами. А сам гетьман з Шереметєвим мають стерегти українні черкаські городи від ляхів і татар (147).

На це гетьман відказав, що полковників він ніяк послати не може, тому що Шереметєв чинить кривди людям, вирубав без вини (Київ) і церкви попалив. Кікін став доводити, що Шереметєва прислано не для руйнування, а для оборони України, на прохання самого ж гетьмана (себто — неймовірно, щоб він щось подібне міг робити). Але гетьман на це відповів: «Бачить вел. государ: боярин що хоче то броїть» [700].

Кікін не став розвивати цього пункту, очевидно — тому що не мав на це інструкції, і перейшов до другого пункту: чому гетьман замкнув українську границю, не пускає вже місяць московських людей до українських городів, а котрі приїхали, тих затримано, і на якого царського неприятеля зібрав він військо і привів татар?

Гетьман відповів: «Багато незносних обид, велику руїну, убийства і грабіж в війську Зап. учинив кн. Ромодановський. Нарушив права наші споконвічні, надані війську Зап. від королів польських і в. князів литовських. Полковника на полковництво прилуцьке посадив і тим при мені — живім гетьмані — надану мені від ц. в-ва владу собі присвоїв [701]. В військо прийшовши не відомо пощо розбудив заспокоєні вже бунти, привів з собою ворів і бунтівників війська Зап.: Барабаша, Лукаша й інших, і той Барабаш, при нім будучи, писав і розсилав по городах наших свої універсали, «на ссору и смуту», називав себе в них гетьманом війська Зап. і закликав усіх полковників, щоб вони стояли при нім, Барабашу і при великім князі Гр. Гр. Ромодановському. А такого титулу кн. Ромодановському видумувати не годилось: один тільки вел. государ великим князем над нами.

«А я князеві тричі писав, або він у черкаські городи з царськими військами не приходив, тому що бунтівники і непослушники війська Зап. всі заспокоєні, а котрі ще бунтівники і зрадники війська Зап. лишились — як Барабаш, Лукаш, Довгаль — нехай би він (Ром.) прислав до мене.

«І про це я також кн. Г. Г. писав, що Барабаш себе пише «гетьманом війська Зап.», а князя Г. Г. «великим князем», посилав і універсали його. Але Г. Г. моєї присилки не послухав; прийшов у військо Зап. ніби то для погамовання бунтівників і своєвільців, а Барабаша, Лукаша і Довгаля та інших своєвільників до мене не прислав. А як указом царським велено йому було з черкаських городів іти до Білгорода, він ідучи з черкаських городів чинив великі обиди православним христіанам, багато дітей від матерей у полон позабирав. Тому я порадившися з старшиною зібрав військо і татар покликав і буду мститися за всі свої кривди кн. Гр. Гр. і зрадникам війська Зап. що при нім пробувають» (148-9).

На доказ був показаний Кікіну і прочитаний на-голос лист Ромодановського, що він видав на прилуцьке полковництво Якову Воронченкові; «Б. м. вел. государя і т. д. окольничий і воєвода кн. Г. Г. Ромодановський Прилуцького полку осавулам, сотникам, отаманам, козакам і міщанам. Били ви чолом в. государеві, що ваш прилуцький полковник Петро Дорошенко до гетьмана (поїхав) і полковника (у вас) нема. То ж за указом в. государя велів я [702] бути в Прилуцькім полку полковником на місце П. Дорошенка Якову Вороченкові — до указу в. государя».

Далі прочитано три листи від Як. Барабаша до різних міст, до старшини і козаків — щоб вони відступили від зрадника Ів. Виговського, а були з ним (Барабашем) і великим князем Гр. Гр. Ромодановським (149).

Далі гетьман став викладати свої жалі на Шереметєва: Я [703] до нього послав брата свого Данила не на війну, а на розмову в государських ділах, а з ним кілька полків (тільки) на те, щоб Шереметєв шкоди йому не зробив. А сам не поїхав тому, що В. Б. Шереметєв на моє здоров'я важить [704] — хоче стратити моє здоров'я [705]. А В. Б. Шереметєв напав несподівано на мого брата, багато побив козаків і міщан. Тільки Данило по дурному поступив, не велів о(боронитись), а його, боярина, з усіми людьми скажу порохом «випхнути».

Кікін, мовляв, вибухнув на це красномовною філіпікою (не знати чи дійсно так сказаною, чи пізніше вистилізованою в такій формі для звідомлення) — нагадав, як козаки просились під царя, як багато зробив він для визволення і оборони Малої Росії. «А тепер цей союз христової любові мав би розірватись? Ви хочете битись з кн. Ромодановським і царськими людьми? Стережіться, щоб не стягнути на себе праведного гніву божого за своє віроломство — як уже маєте початок його в тім, що сталося в Києві!» (150).

Гетьман на це відповів: «Боже борони! ми від царської високої руки не відступаємо. Але за те що В. Б. Шереметєв і Г. Г. Ромодановський наробили Малій Росії багато лиха, права наші поламали, церкви божі попалили, черців і черниць і різні христіанські душі невинно помордували, ми будемо мстити і управлятись, поки нас стане! Так ми і за королів польських за права свої стояли і билися!».

Кікін мовляв виясняв [706], що «це не діло царських підданих — між собою управлятись і усобицю заводити». Шереметєв і Ромодановський «люди чесні і великородні», не годиться на них такого говорити, а коли щось недобре від них сталось, треба про те писати цареві, а не зводити війну. Нехай гетьман військо розпустить, татар відішле, і надалі в ніякі змови з ними не входить, крім підтримання спокою (151-2).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 50. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи