Ще дивніші секрети витягли у Феодосія в Варшаві, Виговські й інші прихильники згоди, вважали бажаним для її переведення, щоб польське військо було присунене до границь [633]. Зібрані на «конвокації» сенатори ухвалили всяко піти на зустріч цим змаганням до замирення; постановлено вислати комісарів для переговорів, але коли прийшлось виготовляти їм інструкцію, це не пішло гладко, за те щодо посунення війська на границю наказ дано без затримки, і гетьмани почали пересувати військо під Дубно. Бєньовський з цього приводу підняв тривогу. Висловив побоювання, що таке пересунення війська над граничну лінію Виговський прийме за нарушення перемир'я. Звертав увагу, що Феодосія зле зрозуміли: він переказував бажання Виговського і К°, щоб польське військо було на поготові і тоді як з їх сторони буде дано знати - щоб воно посунулось на границю. Що Феодосій ще не вернувся до Виговського з своєї місії, і не маючи його реляцій, він може зле зрозуміти ці польські маневри і т. д. [634]. Посилався в тім на відомості привезені йому Тетерею — що в тім часі (в березні) з'явився на Волині, в Межиричі, з дорученням від Виговського — бути постійним посередником в українсько-польських зносинах, тримати постійно зв'язок з Бєньовським, лагодити пограничні непорозуміння і підготовляти грунт для договору [635]. Він запевняв в щирих бажаннях згоди у Виговського і старшини, але з його слів загалом виходило, що справа договору і повороту України до Польщі зовсім не така дозріла: єсть тільки добрі заміри для того, перед усім же треба дбати про те, щоб перемир'я підтримувалось, не було ніяких неприємностей на граничній лінії і т. д. Тетеря готов робити все для того — обіцяв відкликати залоги які викликали якінебудь непорозуміння — напр. з Кореччини, з огляду на неприємності і підозріння які тутешня залога стягала на її ініціатора, С. Лєщинського і под. [636].
Березневі конференції з Тетерею мали важне значення в розвою української акції, але про них знаємо головно те тільки що написав Бєньовський королеві [637]. Від Тетері маємо реляцію гетьманові, але вона писана очевидно для сторонніх очей — про перспективи замирення Польщі з Швецією, з побажаннями щоб Москва випередила Швецію в замиренню, мовляв в інтересах України і т. под. [638] Бєньовський написав чимало інтересного.
«Основна умова гетьмана запорізького, щоб в. к. м. закінчив трактати з королем шведським — хочби навіть зі шкодою своєю. Бо коли б москаль ту згоду випередив і трактати з шведами заключив, (гетьман) не обіцяє успіху (унії). Бо тоді цар в очах козаків став би непереможним, і Україна волею-неволею мусила б терпіти його тиранію [639]. Остерігає нас виразно, що москаль дуже добивається тієї згоди з шведом, а з нами поступає нещиро: обіцяє шведові по Вислу, а решту собі. Має намір, осідлавши Україну, впровадити війська до Польщі й зайняти по Вислу; царський посол Хитрой уже проголосив на Україні війну з Польщею.
«Другий пункт — аби в. к. м. якнайскорше послав до хана, щоб він своє військо вивів у поле, не чекаючи весняної пори.
«Третє — аби війська наші були готові, але не зближалися — про це я зношуся з пп. гетьманами.
«Четверте — аби замкнено землю польську і українську, для заховання секретів — тому що перебіжчики купці часто утруднюють справи своїми реляціями. Для цього й залоги відкликаю — тільки з козаків полишено в Межиричу, і то з тим щоб нікуди не виходили з Межирича. Тарновського Тетеря засудив на горло — я його випросив на пляцу з рук ката, — але (Тетеря) забрав все таки його до гетьмана — за шию (на аркані) попровадили. На підставі цього я вислав універсали в. к. м., і нові листи, щоб до скінчення комісії (з козаками) ніхто не важився їздити на Україну, під карою смерті, і зношуся з п. краківським (С. Потоцьким), щоб пильно стережено границь.
«П'яте — аби посполите рушення було готове, на випадок потреби помогти козакам проти московських сил; тому прошу дуже і бажаю, аби вже тепер були видані універсали, — бо певно не обійдеться без того щоб не треба було підтримати акцію [640] зброєю.
«Довірочно розпитував я Тетерю — як безсумнівно вірного в. к. м., чи довіряти Виговському? не одмінить? Ручив за нього, але з певним ваганням [641]. Говорив так, що його збивають події; додав, що по виїзді вже чув, що в тих днях Пушкаренко дістався до рук Виговського — потім як його люди розійшлися через голод: хто зна, чи цей успіх не змінить його намірів щодо нас. Але — казав Тетеря — думає він, що скорше таки Виговський буде примушений дотримати обіцянки, тому що з усіх сторін важать на його голову. Юрій Хм. противиться йому і виразно шукає підтримки. Запоріжжя непохитно вороже і чекає тільки весни. Значна частина полковників неприхильна. Цар сприяє про око, але в серці таїть неприязнь і рад би його знищити — от і тепер йому велів приїхати.
«Отже — настоював я — чого сподіватись, коли Виговський не дотримає? На те запевняв мене, що як присяг, так в такім випадку відступить він (Тетеря) від Виговського, і маючи між козаками популярність, відтягне більшу частину і з ними перейде на сторону в. к. м. Не маю сумнівів, що він це сповнить, гарантії його вірності такі:
1. присяга, виконана урочисто по всій формі;
2. все обіцяне підписав він своєю рукою — те що я послав в. к. м.;
3. рідного сестринця свого, одинокого свого родича, Пекулицького на ім'я, він полишив при мені на застав, нібито для студій: я його своїм коштом пристойно примістив в Луцьку, наказавши отцям єзуітам, аби яклагідніш поводилися з ним;
4. його самого (Тетерю) надумав я тут оженити — бо перша його жінка, рідна сестра Виговського, померла йому;
5. фактично осідається він на Волині і торгує Гощу у п. Киселевої, вдови воєводи київського.
Сподіваюсь, що ласка в. к. м. і мої приятельські зносини утримають його. Щоб заохотити, я крім інших обіцянок різних дарунків з мого добра, дав йому запис на 6 тис. зол., забезпечивши їх на моїм фільварку Корсові — за ту акцію [642], що він тепер веде. Крім того дав я йому асекурацію іменем в. к. м., що йому буде повернено все що він видасть на акцію між козаками — бо без того не обійдеться. Подібну ж асекурацію видав йому для Виговського — що йому будуть повернені видатки «на практику», але не вище 10-20 тисяч. Також прирік йому, що не буде відмовлено шляхетства тим що будуть того гідні.
«З тим виправив його в дорогу і бажаю йому щастя. Обіцяв він мені, що на Великдень приїде до мене послом від Виговського до в. к. м. — аби уже з в. к. м. самим обговорити і закінчити — як я то вже писав». (В закінченню листа прохання грошей на видатки — 15 тисяч).
Таким чином Тетеря — при всіх авансах, виразно застерігався проти посунення польського війська — не то що на Україну, але навіть в сферу козацьких залог.
Рішучий протест против таких планів висловив і Виговсыкий, вислухавши звідомлення Томковича і Тетері в місяці травні, перед походом за Дніпро. Висилаючи Феодосія знову, він остерігає Бєньовського від фальшивих висновків зроблених попередніми реляціями Феодосія, нібито козаччина в такім труднім становищу, що мусить шукати помочі Польщі і її війська. Попередні заяви тільки свідчили прихильність до Польщі, а не були наслідком крайності; нинішня ситуація незвичайно сприятлива для дальших переговорів (не більше!) і упустивши її прийшлося б довго чекати такої нової констеляції. Остерігає також від хибної тактики декотрих польських політиків: починати від замирення Польщі з Москвою (рахуючи, що козаки тоді самі собою прийдуть до Польщі) [643]. Довідавшися про плани скупчення польського війська під Дубном, Виговський як найрішучіше протестує проти такої провокації [644]. 20 травня, спід Полтави пише Бєньовському роздражненого листа з приводу «універсалів декого з шляхти», котрим заповідають своє скоре панування на Україні, в зв'язку з наступом польського війська: бачить у тому вияв нещирості в відносинах до нього і представляє всю небезпеку такого обороту, коли скориставши з теперішньої української усобиці польське військо переступить граничну лінію і зіпсує всі нахили до згоди. «Не трудно, впавши з кількома тисячами наробити шкоди: побіда! але серця розжалені такою зачіпкою ніколи потім уже не привернулися б? Краще думати про будуче погодження, без усяких зачіпок, аніж потім починати переговори наново. Тому дуже просимо в. м., аби згідно з даним словом стримував війська свої від нападу. Бо я над тим думаю якби всю Річпосполиту задоволити своїм старанням, привівши наші краї до слушної комбінації. Тільки чого треба триматись, що контрактувати нам треба язиком, посольствами, а не шаблею і військом» [645].
Політика Виговського чи гетьманського уряду в цім часі таким чином ясна: не дати полякам використати української усобиці для походу на Україну і утримати в цілості західню лінію, все це ціною обіцянок тієї повної «комбінації», «компланації» і т. д. (вирази очевидно умисно неясні!) і деяких дрібних уступок — теж по можності більше «язиком», чим на ділі. Тетеря під час свого першого побуту в Межиричі (в березні) надавав різних обіцянок щодо виводу залог з західної границі [646], під час другого (в травні) умовив з Бєньовським і підписав якусь «капітуляцію згоди» [647]. З Томковичом в травні Виговський вислав королеві начерк польсько-української унії — котрому потім довелося лягти основою гадяцького трактату. З Польщі Томкович мав їхати до шведського короля — намовляти його на замирення з Польщею [648].
Цими перспективами й обіцянками справді вдалось утримати Польщу від наступу і зламання української границі під час війни з Пушкарем — хоч як була спокуслива ситуація, і воєнна партія поривалася скористуватися нею.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 46. Приємного читання.
TextBook