Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Одиноку заковику Лещинський бачить в козацькім постулаті скасовання унії — він так само як і король. Признає противним своєму католицькому сумлінню її касувати, але радить не заглублятися в це релігійне питання, полишаючи його богословам, і ширше збирається про це говорити в Варшаві. Вважає, що богословський вихід тут може знайдеться без великого труду, «бо грецький обряд, хоч і відмінний від римського, самої релігії не заперечує». Нагадує, що розв'язка була вже знайдена перед війною, «і коли б зістався в живих покійний канцлер, що почав був цю справу, вона б таки прийшла до скутку» (54).

Така була позиція прихильників згоди по польськім боці. На жаль, найменше маємо мотивації саме з української сторони. Головним промотором угоди в цій стадії виступає з української сторони Тетеря, але саме те як він виступає, позбавляє його ролю всякого ідеологічного значення. Поки була надія, що на Україні заснується сильна і тривка старшинсько-шляхетська держава під протекторатом Москви, Тетеря запопадливо заходився будувати собі політично-впливову і матеріально-забезпечену позицію під цими ауспіціями. В переговорах з московським урядом в 1654 і ще більше в 1657 він виявляв велику вирозумілість і податність на бажання і вимоги московських політиків, зробив якнайкраще вражіння на них — так що вони ставили його в приклад старшині і бажали його бачити на виленськім з'їзді українським представником, в тій надії, що він буде твердо підтримувати московські домагання і зуміє дійсно їх підтримати, не так як ті, мовляв, піяки і недоріки, що були прислані від гетьмана на виленський з'їзд 1656 року. З весни 1658 року він виступає головним діячем угоди з Польщею, але представляє тут не принципіальну, а крайне-опортуністичну сторону, забігаючи наперед з своїми послугами, переліцитовуючи в уступках Виговського, промощуючи стежку даному моментові, не дбаючи про дальші наслідки. Таким показав себе в весняних переговорах, щедро надававши обіцянок щодо виводу козацьких залог і скасування козацьких займанщин на західній границі — чого гетьманський уряд і сам Виговський ані хотіли ані погоджувались з тим. Тепер в хвилі коли король і магнати як Лещинський признають необхідність серйозних політичних уступок козаччині, засуджують дотеперішню політику Польщі, супроти неї, надають козаччині рішаюче значення в справі реституції Річипосполитої, — Тетеря, прибувши до Бєньовського як повновласний представник козаччини, як речник її домагань, списує з ним в початках липня, майже в тих самих днях коли Лещинський писав в Берліні свою записку, свій проект угоди з Річипосполитою, рівночасно з повною резігнацією з тих «єретичних вигадок», котрим готові були йти на зустріч король і його інтимні дорадники. Документ цей недавно відшуканий В. І. Герасимчуком, варт того щоб його навести в цілості — настільки яскраве світло кидає він на цих козацьких «реальних політиків» (покорочую тільки неінтересну фразеологію):

«Пункти на супліку війська Запорозького, уложені вельм. каштеляном волинським і делегатом гетьмана запорозького Павлом Тетерею і подані на увагу й. кор. мил. і всієї Рчп., — без нарушення прав комісії» (що має їх остаточно ухвалити).

«З огляду що гетьман з військом Зап., з любові до свого пана і вітчини, зрікаючись усяких сторонніх протекторів [678], добровільно повертає до свого власного пана, — король й. м. з усією Рчп. покривають вічною амнистією, що біг допустив по обох сторонах. Гарантують, що ні його маєстат, ні сенат, ні вся Рчп., ні хтонебудь з приватних осіб не буде мститися ні козацтву ні окремим особам і дарувавши обопільно всі воєнні прикрості, ні явної ні потаємної помсти або інтриги замишляти не буде.

«Касуються всі кадуки (конфіскати) проголошені на козаків і на шляхту, що приставала до війська Зап. від початку війни. І так як сама амнистія й ім'я її повинні бути св'яті, і всі ті особи привертаються до попередньої честі і майна, до такої одності, згоди, любові, права і пана, як перед тим були, — то (застерігається кара за нарушення договору на всякого, хто приватно чи публично закидав би кому-небудь зраду, порушуючи святу одність.

«Тому також касуються і всі процеси про видачу підданих обвинувачених у своєволі, особливо в воєводствах Київськім, Волинськім, Браславськім і Чернігівськім.

«Релігія грацька старинна, та що не в унії, має зіставатися при давніх правах і привілегіях; свобідно має вживатися на соймах і в трибуналах, і для кращого пильнування (її прав) митрополит київський і владики луцький і львівський мають засідати в сенаті. Також у люблинськім трибуналі мають засідати депутати вибрані від тих же епископій, а в трибуналі в. кн. Литовського — від литовських епископій, по одному від кожної.

«Світські люди не-уніати, особливо міщани львівські, перемиські, люблинські, виленські мають бути зрівняні з міщанами римського обряду в усіх прерогативах, в торгівлі, в участі в магістраті.

«Церкви забрані уніатами мають бути повернені не-уніатам з усіма маєтностями по всіх воєводствах Корони і в. кн. Литовського; так само епископії, архимандрії, ігуменства, і на відібрання і передачу їх мають бути визначені комісари від сойму.

«Військо Запорізьке як потрібне Річипосполитій, свідчать походи відправлені з безсмертною славою, — тому хотячи мати його в найкращім порядку, і в такій великості, котрої вимагає потреба Річипосполитої, треба йому потвердити всякі вільності, надані привилеями найясн. королів польських, і зіставити при давніх вільностях і звичаях.

«Консістенції (пробутки) полишаються їм згідно з давніми звичаями по містах, містечках, хуторах і селах.

«Суди мають відправляти вільно, під юрисдикцією гетьмана запорізького; також і всілякі напитки(!),

«Дігнітарства і сенаторства в воєводствах Київськім, Браславськім і Чернігівськім мають роздаватися шляхті грецької релігії — неуніатам, — не нарушуючи теперішніх (держателів цих урядів).

«Ці пункти мають бути включені до конституцій і вважатися за непорушний закон. Крім того мають бути скріплені присягою архиепископа гнезненського і біскупа виленського і чотирьох гетьманів обох народів, а з другої сторони (козацької) — присягою гетьмана, обозного, осавулів і судіїв генеральних і всіх полковників.

«Від цього часу гетьман з військом Зап. теперішній і наступний, вирікшися всяких сторонніх протекторів мають вічними часами зіставатися в вірності, послуху і підданстві й. к. м. і всієї Річипосполитої.

«Всім покривдженим з обох сторін відкривається вільний і безперечний поворот і переїзд до власностей своїх. Гетьман зап. має збороняти своєвільства і їх гамувати. Але щоб і шляхта не давала оказій до розірвання (згоди), від сойму будуть визначені депутати від Корони і в. кн. Литовського, і вони судитимуть шляхтичів в кримінальних справах без апеляції — форма тих судів має бути описана і включена до конституцій на вічні часи.

«Школи в Києві мають бути відкриті на завсіди, з тими ж привілегіями і імунітетами як краківська академія, і крім неї інших шкіл у Києві не має бути, спеціально отців єзуітів.

«Также в в. кн. Литовському дається одна академія, і місце їй має бути визначене — тільки не в Вильні, і в тім місці отці єзуіти не мають діставати ніяких нових фундацій.

«Гетьмана запорізького подаватиме (затверджуватиме) король; на булаву йому призначається Чигиринське староство.

«А все це має розумітись не за остаточне рішення, а за «намову» (проект) — до затвердження вашої корол. м. і всієї Річп., без нарушення прав комісії.