Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Московські одписки і вісті дають можливість значно уточнити історію цього походу.

Козак Грицько висланий з Білгорода на звіди оповів: 28 серпня (с. с.) він був у Гадячі, і при нім пройшло повз Гадяч багато татар: ідуть під новий город Камінний — йшли «порознь» — (невеликою масою). А 29 серпня тою ж самою (дорогою) ішли до Гадяча полковники і багато козаків, а від Гадяча ті полки пішли теж під Кам'яний, інші ж ватаги (многіе люди) йшли іншими дорогами. До Гадяча заїздили полковники і з ними трохи козаків, і гадяцькі родичі оповідали Грицькові (на підставі очевидно того що чули від тих приїжджих): Виговський напевно в Комишні, теж з великим військом, рушивсь, і собі йде за тими передовими полками під Гадяч, а відти піде війною на Кам'яний, Суми, Недригайлів: взявши ті городи хоче всіх людей віддати татарам, і після того зложить раду. І таке ще оповідав Грицько: в Веприку вхопили 4 хетмишських черкасів, Васька Сподарюку з тов., і Васька з одним тов. повезли до гетьмана, а двох товаришів всадили до тюрми в Веприку [572].

Воєвода м. Кам'яного, Пр. Карпов, писав Ромодановському: 1 вересня в десятій годині дня приступили татари і козаки з полків гетьмана І. Виговського під Кам'яне, і був бій: убито двох на смерть і відігнано табуни кінські і худобу, а тепер полки Виговського стоять недалеко Кам'яного. До цього Карпов додав такі відомості кам'янчанина Федька: татари і козаки стоять на Груні, 4 версти від Олешні, в великому числі. Виговського скоро ждуть до Гадяча, вже його обози туди прийшли. Барабаша в Ніжені «отняли», а царських людей, що були з ним послані, взято в полон (482 л. 575).

Тиждень пізніше той же Карпов писав Ромодановському: Гетьман з усім військом стоїть за 15 верст від Кам'яного в Липовій Долині, а татари й козаки щодня «приганяють» під Кам'яне в великім числі. 7 вересня с. с. наїздили в 4 години дня, був з ними бій і відігнали вони коней і худобу (л. 68).

Паралельно з походом на задніпрянських ворохобників, — що заразом мав метою закрити Україну від московських наступів і мішань, мали розвиватися операції, призначені на те щоб вибити з Києва московську залогу і до решти замкнути Україну від Москви. Але ці операції скрахували самим мізерним способом і тим сильно підірвали динаміку гетьманської акції. А причиною було головно те, що серед козацької київської залоги виявилася зрада. Тим часом як полковник київський Яненко-Хмельницький вірно стояв по стороні гетьманського уряду, «наказний» Василь Дворецький, що звичайно заступав його під час виїздів, стояв на услугах московських воєводів, вчас остеріг їх про козацький наступ на Київ і далі, очевидно, давав всякі потрібні інформації. Що правда, сам Виговський не дуже мудро відкрив свої наміри перед посланцями Шереметєва, нібито бажаючи залякати його і московський уряд — але тим самим в значній мірі засудив на провал свої плани.

5 (15) серпня доносив Шереметєв цареві, прийшов Дворецький і розповів: Посилали ми до Чигрина, до гетьмана за відомостями писаря Івана Якимовича і він написав нам, що у гетьмана багато татар, і поляків він сподівається. Хоче з татарами і поляками обложити вас, воєводів: голодом виморити і воду відвести. Наказано мені, щоб (козаки і) міщани при собі майна не держали, вивезли з міста, — щоб їх татари і козаки не пограбували. До Києва прислано багато козаків, піших і кінних, в додаток до київського полку, велено їх закватирувати по міщанських домах. А по всіх городах розіслано накази старшині, щоб царських військових людей і гінців не пропускали, а затримували і арештували [573].

Дійсно, завважає Шереметєв, козаків до Яненка все прибувало, а міщани і вся інша київська людність вивозили свої сім'ї і майно човнами і байдаками «на Дніпро», на острови, а інші виїздили з міста зовсім. Вважаючи на це 11 (21) послав Шереметєв свого дяка до полковника Яненка і магістрату, з офіціальним запитанням, пощо це люди виїжджають? Кого бояться? Полковник сказав, що люди бояться татарського наступу і козацького грабіжу; а магістратські ще більше сказали дякові, і потім самому Шереметєву, прийшовши до нього, міщани роз'їздяться тому що бояться Яненка і козаків.

Потім того ж дня прийшли вони знову і розповіли, що до Василькова прийшов полковник Гоголь з левенцями, тисяч 20, і міщани тим налякані. Другого дня прийшов ще «шляхтич київського полку Ян Куровський» і потвердив цю звістку, додавши, що досі левенці ніколи в війську Запорізькім не служили і до нас не приходили, а бували завсіди на Волощині.

Повідомляючи про це все царя того самого дня Шереметєв писав, що він цілком серйозно рахується з перспективою гетьманського наступу на Київ і попереджує, що може і не буде в стані далі повідомляти про себе, коли опиниться в облозі.

Потім 16 (26) серпня прибігли робітники, що були вислані на роботу в ліси — рубати дерево для київських укріплень — декотрі побиті, постріляні, інші пограбовані й обдерті. Розповіли, що це постріляли їх з луків татари, а побитих і пограбованих били і грабували козаки; дехто лишивсь і на місці убитий. Наступає на Київ велике військо. Воєводи вивели своє військо з укріплень і вислали розвідку. Ці «під'їздчики» під'їздили під козацьке військо, були там полковники: білоцерківський Іван Кравченко, браславський Іван Сербин, подільський Остап Гоголь. Побачивши московське військо під городом, готове до бою, козацьке військо стало за Либеддю «від Києва дві версти».

Воєводи послали до них своїх людей — спитати, чого вони прийшли і татар привели, людей били і стріляли? Кравченко з товаришами своїми відповіли, що послав їх гетьман, татар з ними нема, прийдуть з Данилом Виговським: прийде він і прийшли вони для переговорів з воєводами, бо сам гетьман пішов з військом і з татарами за Дніпро, мовляв на Барабаша [574].

Потім прийшли під Київ ще два полковники: паволоцький та Саблинський (?) з пішим військом. А 23 серпня (2 вересня) зрана присунув Данило Виговський з козацьким військом і татарами, зайняв московську худобу і став зганяти сторожеві пости. Заразом з його наказу полковник Яненко велів побивати в місті московських людей, що прийшли туди купувати хліб, і займати самий «посад» (мабуть прилеглі до московського городу частини). Шереметєв, зіставшися в городі, пильнувати його оборони, вислав на Виговського своїх товаришів, і ті звели з ним бій, а в той же час Яненко повів наступ на московський город від Киселівки — забувши свою присягу, дану Шереметєву, що він гетьманського наказу не виконає і з царськими людьми в ніякім разі битися не буде. Шереметєв вислав з города против нього стрільців і салдатів під проводом голови Зубова, і йому вдалося відгромити козаків, і збити їх з позицій на Киселівці. Одночасно вів наступ Д. Виговський від Золотих Воріт, але його відбили також, і він відійшов під Печерський монастир, і туди перейшли ті полковники, що стояли над Либеддю, і тут під Печерським монастирем заложено козацький обоз, а поруч стали татари.

В ночі козаки копали шанці в двох місцях під монастирем, для свого табору, але на світанку вислав на них Шереметєв своїх товаришів з усім військом, і їм удалось розбити табор і змусити козаків і татар до утечі. Яненко з своїми козаками — чи за попереднім планом, чи помітивши цей несвоєчасний наступ московської залоги, повів приступ під московську фортецю від Щекавиці, але воєвода Борятинський підоспів з побойовища і цей приступ відбив, а Шереметєв післав частину війська на обоз Яненка, що стояв на Щекавиці, і збив його відти.

Так описує Шереметєв ці бої в своїй реляції [575], може більш блискуче для себе ніж воно в дійсності було: його люди забрали армату, обоз, клейноти Виговського, так само Яненка, Данилові козаки з переляку кинулись тікати і потопилися у Дніпрі, а Яненкові в Почайні. Слідом одначе козаки повертаються і засідають в шанцях наново, але московське військо вибиває їх вдруге, та при стількох боях, понесло невеликі утрати в убитих і ранених.

Взяті в полон козаки, числом 152, на допиті заявляли — оповідає далі Шереметєв у своїй одписці, що вони ішли на Київ «по большой неволЂ»: старшина примушувала наступати, навіть рубали непослушних. Вони просили їм вибачити і пустити їх: служитимуть вірно і свою братію намовлятимуть, а ту старшину, що їх силоміць примушувала йти в бій вони намовившися з черню поб'ють, або поарештують і приставлять до воєводів. Шереметєв дав себе намовити і привівши до присяги їх пустив з листами до козаків і міщан, щоб вони не приставали до зрадників — Виговського і старшини, а йшли до київських воєводів і присягали на вірність цареві: інакше царське військо прийде і поб'є їх і їх родини.

Так писав Шереметєв цареві; до рук гетьмана попав один з цих листів, адресований до міста Трипілля — «сотникові, осавулові, бурмистрові і отаманові городовому». В нім описується зрада гетьмана і порушення присяги — самовільним походом на Пушкаря, в спільці з татарами, нападом на Київ і походом на військо Ромодановського і пограничні царські городи; взяті в полон під Києвом козаки на допиті оповідають, що старшина їх посилала на Київ неволею, «а котрі не йшли, тих била і рубала», тому їх за присягою пущено вільно. «А ви, ц. в-ва полковники, сотники, отамани, осавули, козаки і міщани і вся чернь, — до зрадника Ів. Виговського не приставайте і вповайте на ласку вел. государя, а ми від неприятелів ваших будемо вас боронити, скільки нам біг поможе. Ви ж з Трипілля приїздіть до Києва з запасами і товарами і нічого не бійтесь: товарів і запасів у вас дурно брати не будуть, а купуватимуть за що слід» [576].

Як бачимо, погрози згаданої Шереметєвим, тут нема — але могли бути й такі грамоти, як він пише.

На лукавство київських міщан Шереметєв поскаржився цареві: задовго до приходу Дан. Виговського вони розповіли воєводам, що козаки кажуть їм робити фортифікації на Щекавиці («вал земляной»), але вони відмовились, і просять воєводів, дозволити їм, коли б був напад на Київ, звезти сім'ї й майно до московського городу. Воєводи дали на це згоду і кілька разів потім нагадували їм, щоб вони перевозились, але вони цього не зробили, а довідавшися, що скоро має прийти Дан. Виговський, почали вивозити своє майно на човни, на Дніпро. Воєводи посилали їх запитати, нащо вони це роблять замість перевозитися до городу, і міщани (магістратські очевидно) відповіли, що вони це роблять з наказу гетьмана: бояться щоб не пропасти, коли козаки город візьмуть. А коли почалася канонада з Щекавиці, найбільше в тім працювали міщанські гармати, вивезені з дрижипільської кампанії.

«А тепер стоять на островах; ми їм писали, щоб верталися до Києва, як вернуться ми їм за те «виговоримо» і намовою приведемо до присяги», кінчить своє звідомлення про цей епізод Шереметєв.

Наведу тепер оповідання Ів. Сербина — хоч воно держане в покаянних тонах, як заяви тих козаків — бранців, переказані Шереметєвим: Сербин теж оповідав це, попавши бранцем до московських рук, і розуміється, оповідав так, щоб зробити можливо сприятливе вражіння, і валив що можна на Данила Виговського та на П. Яненка, що не попали до московських рук [577]. Запис, треба сказати, зроблено досить таки безтолково, записувалось на вибір, те що було результатом спеціальних запитань і дещо можна зрозуміти тільки доповняючи фактами даними одпискою Шереметєва та оповіданнями інших бранців: Василя Виговського, полковника овруцького, і татарина «Енбекова».