Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

1. Рушивши з Білгорода в черкаські городи, Ромодановський має перед собою послати під Полтаву розвідку; коли виявиться, що Виговський з своїми козаками і татарами держить в облозі Пушкаря і Барабаша, з їх «дорадниками» [524], Ромодановський має йому написати, щоб він татар відправив, а «на оборону» йому против «заводчиків» і «своєвільників» іде до нього з царським військом він, Ромодановський.

Коли Ромодановський прийшовши під Полтаву застане Виговського з татарами — що він їх не відправив, Ромодановський має наставати, щоб він їх відіслав — «Доки ти кримських татар не відпустиш, неможна мені слідства робити над заводчиками і своєвільниками і по слідстві карати» [525]. Коли гетьман татар не одправить, Ромодановському треба боронити Пушкаря і товаришів, гетьманові не видавати, а говорити йому, щоб татар відправив — тоді Ромодановський буде самовільців гамувати. «А з татарами яка спілка православним христіанам?» (л. 56-8).

2. Коли гетьман татар відішле і приїде до Ромодановського, тоді викликати до себе Пушкаря з його дорадниками; коли вони приїдуть, тоді Пушкаря, Барабаша, Стринджу, Донця, Чернігівця і писаря Сеньку Ляха арештувати [526] і донести цареві. Пушкаря і тов. напоминати, аби гетьманові були послушні і бунтів не счинали, а гетьмана намовляти, аби їм пробачив їх противність і не мстив, православної крові не проливав, в полон не розводив.

Коли ж гетьман став би домагатися кари «заводчикам», і військо з черню будуть його в тім підтримувати [527] і того ж просити, то Ромодановський має арештувати тих «заводчиків», яких йому назвуть; а як домагатимуться, щоб їх видати на суд ради [528], то це віддати їм на раду, «по їх правам».

Коли ж проситиме (суду і кари) тільки невелике число («немногие»), то Ромодановський має лишити обжалованих «за приставом», з гетьманом мирити і писати цареві (по резолюцію) (л. 59-62).

3. Коли б Виговський Ромодановському одписав, що він з своєвільниками упорався і царського війська на свою оборону не потребує, татар він відправив, а сам стоїть на цім боці Дніпра, Ромодановський має йти до нього, і зійшовшися говорити: «Прислав ти до вел. государя полк. Лісницького — жалуючись на своєвільників, і в. государ велів послати на заспокоєння православних христіан до Києва В. Б. Шереметєва, щоб порозумітися з тобою і з Лісницьким в справі спокою христіанства — про це тобі писано. А мені в. государ велів іти на своєвольників з військом і зійшовшися з тобою тих своєвольників загамувати (смирить), а заводчиків укарати. А ти, гетьмане, не діждавшися В. Б. Шереметєва і посланника свого Лісницького покликавши татар пішов (на своєвільників), і від тих татар пролилося багато невинної христіанської крові, замучено і побито непричетних до бунту, церкви і доми попалено. Не годилось тобі таких ворогів божих до себе кликати, треба було віддати то на волю ц. в-ва і з царським військом гамувати тих своєвільників» (63-5).

4. Коли б гетьман став на те говорити: «Я жалівся в. государеві і довго чекав царського указу, а в. государ мені війська на оборону не прислав, а ті своєвільники почали бунтувати ще гірше, і багато «ворів» стало приставати до їх бунту, тому я покликав татар і пішов на своєвільників», — говорити йому так: «Як відпущено до тебе полковника Лісницького, тобі про це написано, і в усі полки послано грамоти з Опухтіним, щоб це діло скінчити без кровопролиття. Коли ж без крові не можна було загамувати своєвільників, треба було написати воєводам до Києва по військо, а татар кликати не годилось! З Києва велено було посилати військо, і коли б тільки у тебе (з'явились) царські ратні люди, непослушники їх побачивши тобі б покорились, і невинна христіанська кров не пролилася б від тих ворогів божих. Ти, гетьмане, татар відішли і надалі не клич, а самовільників гамуй царськими людьми. В. государ тебе жалує, у всім тобі вірить, знаючи твою вірну службу і ніяким неприятелям тебе не видасть. Ти і на далі в. государеві служи як присяг. А коли якісь вори, самовільники ще єсть, я з тобою разом на них іти готов» (66-8).

5. А якби гетьман завзявся (заупрямитца) — що він татар не відішле, Ромодановський має йому говорити: «Ти, гетьмане, забув бога і страх божий і свою присягу, як присягав у Києві(!) перед Б. М. Хитрово — зпочатку тайно, перед образом Христовим, а потім явно в соборній церкві на Євангелії, при митрополиті, полковниках і всім поспільстві. В першій присязі ти свідчився богом, що служитимеш вірно, ні з польським королем ні з ханом ніякої спілки не мати, і жителів Малої Росії обіцяв пильнувати, щоб вони були під царською рукою без хитання і сумнівів, і на запевнення того під одпискою Б. М. Хитрово своєю рукою приписав, що царським наказам будеш послушний і во віки не відступний [529]. Ці свої обіцянки і клятви ти переступив, потай зсилався з ханом і закликав велику орду, нібито на самовільників, а замість того ці татари з тобою і з козаками багато городів знищили, церкви і доми поруйнували і попалили, кров христіанську розлили. А своєвільників і непослушників небагато, всі вони наявні, в руках; тобі було писати в. государеві, а самому управи не чинити і невинної крові не проливати. А так за переступлення присяги і розлиття невинної крові приймеш ти від бога месть в цім віці і в прийдешнім, а самовільники — М. Пушкар з своїми порадниками тепер в руках, за їх провини можна їх укарати, чого вони варті!».

«А в цій справі говорити гетьманові відповідно до обставин. Коли за гетьмана полковники, козаки і чернь стоятимуть гуртом (многие), і татари не відіслані, — то говорити йому здержливо (с убавкой смотря по тамошнему дЂлу). А як буде за нього полковників, козаків і черні стояти не багато, і татар він відішле (або в розумінню: уже відіслав) — говорити вважаючи на тамошні справи» (69-75).

6. Коли гетьман уже до приїзду Ромоданбвського «взяв» Пушкаря і його дорадників (а орду не відіслав), то Ромодановському стати з військом в Прилуці, раз у раз писати гетьманові, щоб татар відправив, а тим часом розвідувати на місці і по всяких інших містах все, що дотичить до цього заклику орди і вчиненої ними руїни: «що про це черкаси говорять, чи вони з цього задоволені (ім то надобно ль?), поступати відповідно до обставин і про все писати цареві» (76).

7. Коли б татари стали наступати на Ромодановського і його військо, він з ними має битись, а черкаським полковникам і черкасам писати до всіх городів, щоб вони його перед татарами не лишали — бо його прислано в Малую Росію з огляду на прихід польського і кримського війська. Відповідно до того як полковники будуть на це писати, або приїздитимуть і прохатимуть помочі на поляків і татар, Ромодановський має, зносячися з гетьманом Виговським, з полковниками і з козаками, над поляками і татарами промишляти і у всім поступати відповідно до обставин (77-8).

8. А коли б полковники, козаки і чернь стали приходити в великім числі і жалітися на гетьмана, що він покликав татар, з ними знищив край і далі їх при собі тримає, щоб далі воювати черкаські городи, і просили б «дати їм нову раду для вибору нового гетьмана по їх правам». Коли б гетьман до того часу не зійшовся з Ромодановським, і Ромодановському було відомо певно [530], що полковники, козаки і чернь його не люблять «многие» [531], то нехай напише гетьманові, аби до нього приїхав. Коли приїде — добре розглянути, і коли полковники, черкаси і чернь жалітимуться «многие» і проситимуть ради «и от гетмана опять отстанут и любить ево не учнутъ», — «тЂмъ полковником и черкасом и всей черни дать рада вновь полная по ихъ правамъ». Цареві донести як найспішніш, а гетьмана і його приятелів — невелике число [532] сказати війську, щоб стерегло (беречь) до скінчення ради. А на раді, що полковники, козаки і чернь постановлять про вибір нового гетьмана і в інших справах, — Ромодановський має виконати згідно з їх правами [533] (79-8l).

9. Коли гетьман пішов за Дніпро, не одіславши татар, Ромодановський для охорони цьогобічних городів від нападу поляків, гетьмана і татар має стати з військом в Прилуці або в інших городах добре залюднених і придатних (для постою). До гетьмана має писати, щоб він татар відіслав. Як він не відішле, і ясно буде, що він хоче зрадити цареві і з татарами воювати цьогобічні городи, або татар посилати, — має Ромодановський писати по полках (лівобічних очевидно), що гетьман присягу переступив і цареві зрадив: потай закликав татар нібито на самовільників, а повоював черкаські городи, і далі хоче воювати до решти. Тому нехай полковники і козаки спішно прибувають до нього, Ромодановського, і з ним боронять городів; бо його й прислано на оборону від поляків і татар; він буде писати цареві, і цар пришле ще більше військо против Виговського і татар.

А за Дніпро по гетьмана і татар без окремого царського указу не йти; про те як будуть іти справи з Виговським повідомити Шереметєва, котрому послано про це указа (правобічні операції зістаються за Шереметєвим як далі побачимо) — л. 82-6.

10. Коли ж гетьман Ромодановському напише так, що він татар відіслав, і сам до нього приїде, — аби цар то йому вибачив, що він покликав татар, з огляду на небезпеку від своєвольників, Ромоданозський має йому писати так: Коли гетьман татар відішле, до нього приїде і в усім порозуміється, то цар йому вину його пробачить — що він татар покликав поневолі, — нехай тільки татар відішле, а іде до нього без усякого сумніву і царської милості буде певен.

Коли ж гетьман відправивши татар і приїхавши до Ромодановського почне добиватися кари (смертної очевидно) на заводчиків і своєвільників, а крім гетьмана ніхто тієї кари не буде добиватись, то йому сказати, що своєвільники будуть під арештом до царського указу, а гетьманові не годиться домагатися їх смерті, бо і сам він варт такої ж кари, за те що переступив присягу цареві і без царського указу почав розправу з самовільниками. Якби дочекався царського указу, а татар не покликав, і з самовільниками не розправлявся (самовільно) — вони б згідно з військовим правом дістали б тепер повну кару. А так нехай їм пробачить і не мстить, а сам вірно служить цареві — цар його буде жалувати ще більше, ніяким неприятелям не видасть, і коли хто небудь тепер буде против нього своєволити, тому буде кара без милосердя (87-91.

Якби ради (для суду) над своєвільниками домагались полковники, козаки і вся чернь, то їх всяко від того відмовляти, такими самими міркуваннями. Коли ж відмовити від ради їх ніяк не можна буде, — «дати повну [534] раду на тих заводчиків і самовільників і указ учинити по їх правам». А якби на заводчиків жалувались з гетьманом тільки «немногі» полковники, козаки і чернь, то обжалуваних тримати за приставом до указу, а тимчасом гетьмана і його прихильників відмовляти і з самовільниками мирити.

А договорившися про все з гетьманом [535], переказати йому царську волю, щоб ішов з козаками до Городна, Коли сам гетьман іти туди відмовлятиметься — тим що йому треба порозумітися в усяких справах з В. Б. Шереметєвим — присланим на його прохання від царя на самовільників і противників «и о всяких дЂлех християнскаго покою», - в такім разі нехай пішле до Городна з Ромодановським козаків (92-4).

Виконуючи царську волю Ромодановський 13 (23) червня рушив з Білгорода на Україну, виславши разом з тим свого гінця [536] до Виговського з повідомленням про свій похід і про царський указ гетьманові: татар відправити, а для порозуміння в усяких справах приїхати до Ромодановського на побачення до Прилук, чи до іншого города [537]. Але тут місія Ромодановського зараз же ускладнилася моментами, царськими статтями не передбаченими — власне тими що їх боявся Виговський.

Тільки що Ромодановський рушив з своїм військом з Білгорода, як зараз же, не доходячи границі між Болховим і Карповим городищем — як з землі вродився — став перед ним ніхто інший як сам Яков Барабаш з ватагою в 200 козаків і в патетичній формі віддавши себе в розпорядження представника московської влади, прилучився до його війська. Ромодановський мав в кешені наказ щоб його арештувати. Перед своїм виступом на Україну він отримав з Посольського приказу гончі листи на всіх провідників повстання: поіменний реєстр (заказ) на Пушкаря з товаришами, щоб їх арештувати, коли вони з'являться на московській границі; Ромодановський розіслав цей «заказ» до пограничних воєводів, і йому зараз прислали з Ахтирки Пушкаревого писаря Степана Ляха; до нього самого приїхав в посольстві мовляв від кошового гетьмана Барабаша, Степан Довгаль. Ймення ці були в «заказі» і Ромодановський ретельно всадив їх до арешту, а Довгалевих товаришів, котрих імен в заказі не було, відправив. Не зважаючи на це Барабаш сміливо поліз в пащу льва. Перестрівши Ромодановського по його виїзді з Білгорода, він звернувся до Ромодановського з такою мовою: «Відомо мені стало від козаків, що були в Білгороді з Степаном Довгалем, що Довгаля і Ляха з наказу ц. в-ва посаджено до в'язниці. Так от ми всі приїхали на волю в. государя: не то, що ти за царським указом посадив наших товаришів до в'язниці, але хоч в. государ звелить нас і на смерть скарати, — нам усім краще бути на смерть скараним за царським наказом, ніж упасти до рук поганих!»