Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Під той час прийшов і Барабаш і питав Алфімова, чи нема й йому якогось наказу. Алфімов сказав, що до нього окремо послано царського дворянина Волкова, і спитав при тім: пощо він вийшов з військом з Коша? Брабаш відповів: «Вийшов я з Коша, тому що дано нам грамоту від в. государя, аби ми вчинили раду і вибрали гетьмана». Алфімов на це сказав: «Хоч вам таку грамоту й дано, але це перед тим як був вибраний Виговський. За указом в. государя був посланий окольничий Хитрово і була рада для вибору гетьмана в Переяславі, — були там усі полковники, сотники, осавули, козаки і чернь, всім військом вибрано Івана Виговського і дано йому в. государя грамоту на потвердження його гетьманства. А ти тепер на спілку з ворохобниками (плутами) і бунтівниками з різних полків, з купками людей (с небольшими людьми), що по всім війську бунти заводять і замішання чинять, хочеш против указу в. государя вибирати гетьмана против всього війська, по своїй волі — такого щоб по вашій волі ходив? Ти вже з тими бунтівниками й так наробив великих бід, почав кровопролиття серед невинних христіан».

«Почувши це козаки Барабашевого полку, що посходилися з різних полків від воровства і душогубства і бунтують по всьому війську: миргородський писар Сенча, миргородський козак Янко Черніговець, запорізький козак Михайло Стринджа з товаришами, — підняли крик і зібрали силу людей, і почали бунтувати. Зараз зробили бунтівську («воровскую») раду — одні своїм полком і прислали до Алфімова»... І на жаль на цім преінтереснім місці [452] уривається його звідомлення.

Через те не знаємо докладно, з чим саме відправив Пушкар Алфімова. Насамперед, на доказ своєї покірності царській волі передав він з ним покірного листа до Виговського, від свого імени і від Барабаша, свідчачи готовість покоритись і бути в послушності — коли Виговський відішле Орду і відступить від своїх мстивих замислів: «Вельможний пане гетьмане війська й. ц. в. Запорізького, доброго здоров'я і всяких радісних потіх милості твоїй від господа бажаю? Стало відомо нам — Якову Барабашеві і Мартинові Пушкареві полковникові полтавському, що милость твоя підняв гнів на нашу Україну і на городи й. ц. в-ва, і орду (привів) маючи намір огнем і мечем знищити українні городи. Богом свідчимось, що тільки почувши про тих чужоземних людей зібрали наш українний полк, і для орди стоїмо в полі, охороняючи здоров'я своє, а також боронячи від пролиття крови христіанської. Тепер стольник й. ц. в-ва І. М. Олфімов прийшов до нас з грамотою для заспокоєння — щоб не було кровопролиття між народом христіанським і щоб ми жили мирно між собою і в послуху у тебе були: Ми против приписів царської волі, як і против божої не можемо стояти, все покладаємо на царську волю і тепер у милості твоєї просимо пробачення, в чім була наша провина перед тобою і від війни всякого спокою — щоб за нашою ворожнечею не розливалася невинно христіанська кров, і неприятель щоб не тішився нашою усобицею. По цім тебе богові поручаємо. З табору з Голтви, (мая) 14 дня». До цього приписано (може під диктат Алфімова: «І в нічім против царського повеління против тебе бунтувати не будемо, ні про які ради, і завсіди будемо в послуху у тебе як і інші полковники. Тільки прохаємо — будь ласкав, і яка орда при вашій милості — вели їй відступити до свого краю, царських і задніпрянських городів їй не давай і в полон брати христіан не дозволяй. В. м-і, панові нашому у всім зичливі (щось пропущено) Як. Барабаш отаман кошовий з товаришами війська Зап. й. ц. в-ва. М. Пушкар полковник війська Зап. й. ц. в. полтавський». Дата: 3 табору з Голтви 14 дня [453].

Виговський відповів таким листом - вимагаючи повної капітуляції:

«Мій милий пане отамане кошовий і пане полковнику полтавський. Дивно нам, що посилаючись на указ ц. в-ва, тим зводите невинних людей, не слухаючись правдивого указу й. ц. в-ва. Один раз кажете, нібито ми з Ордою збратались на пагубу христіанству і на полон Задніпров'я видали. Другим разом затриманими грошима [454] бунтуєте — котрих ми ні чули ні видали. Тим способом тільки своєвільців збираєш у себе, і прості люди беручи то за правду, до вас прихилились — сподіваючися в нас великої неправди [455]. Ти сам, пане Барабаш, знаєш (нашу) людськість і ласку — хоч і заслужив був велику кару — котрої ціле військо вимагало на тебе, але я забувши всякий гнів дарував тобі вину заслужену і проступки відомі, хлібом нагодував і вільно та ціло пустив тебе до дому. Але ти за мою учинність такою подякою віддав, що казав, нібито я тебе з маєтності твоєї на Запоріжжя вигнав. І таким чином піднявши простих людей насмілився на моє здоров'я підняти; це тобі господь відомстить, а мене, за мою невинність звільнить.

«І ти, пане Пушкарю, знаєш добру мою зичливість — що нераз звільнив я тебе від кари у покійного гетьмана. Але ти не маючи ніякого взгляду на це, стільки наробивши убийства, на моє власне здоров'я наступав. І тепер кажеш, нібито я умисно на те орду покликав, аби всіх христіан за Дніпром сущих в неволю видати. А того ніхто не доведе, щоб то мала бути правда; тільки бачучи таке (твоє) запам'ятання змушені ми всяко промишляти. А того нічого б не було, як би ти добровільно, перепросивши військо, злості свої занехав, як ми з тим (на тебе) наполягали через Твердохліба, від нас до тебе посланого. Тільки ти не зважаючи на це, ще перед Великоднем універсали свої розсилав, на своєволю людей бунтуючи, і де міг велів чинити мучительство. Коли ж тепер хочеш обійтися без кровопролиття людей христіанських, приїздіть оба до війська і тут всі свої признайте вини. А коли б приїхати не хотіли, — ми з військом мусимо кінчати почате — вина за те не на нас буде, як і перед тим ніякої не було. По цім вас богові поручаємо. Дано з табору під Голтвою 16 мая 1658. Ваш у всім зичливий приятель» і т. д. [456].

Ні Пушкар, ні Барабаш на таку капітуляцію йти не хотіли. Замість їхати до Виговського з покаянням, вони подали Алфімову грамоту до царя, виправдуючи себе і свою політику супроти Виговського, чому вони змушені далі боротися з ним [457].

Барабаш ще раз виписав цілу історію з початку — і від царських грамот виданих Стринджі. Тоді мовляв військо не могло вийти з Коша «за великою перешкодою Івана Виговського» (без гетьманського титулу) — так як нібито цар бажав того в грамотах виданих Стринджі, — аж тепер вийшло все, «не на війну, боже боронь, — тільки згідно з наказом і ласкою в. ц. в-ва» — тому просить за це гніву на нього не мати. За цей час Виговський підняв орду, багато христіан їй в полон віддав, і війську Зап. дороги позаступав — Барабаш просить царя не дати в поталу цим неприятелям, обіцяє за те вірну службу. «А бунтів ніяких я не счинаю, на Виговського не наступаю, рад ніяких з військом кошовим Запорізьким не счинаю і не буду счинати; тільки як буде Виговський далі на військо Зап. наступати, поневолі від тих неприятелів яко мога будемо боронитись».

«Що мені І. М. Алфімов з наказу твого царського говорив, аби я без волі в. ц. в-ва рад ніяких не складав і бунтів не чинив — то я того вчинати не хочу — убий мене боже з душею і тілом, — тільки на певне місце маю йти з кошовим військом, за наказом в. ц. в-ва. Десятикратно вашої ц. милості прошу з слізми — пожалуй нас і пошли свого вірного чоловіка для тих справ ваших царських і розправ військових, а на мене, на все військо Зап. і на всю чернь православних христіан не гнівайся, а будь ласкав — як на кошове так і на городове військо і на чернь. Щож до тих убийць, про котрих зволив єси, в. ц. мил. писати до мене в милостивій (!) грамоті з стольником, — я про ті справи ніколи, як жив нічого не знаю, — вільно в. цар. милості карати тих винних, коли відшукаються, яка буде воля в. ц. милості».

Дата: «писано в таборі під Красним Лугом мая 6 дня. Менший підданий і вірний підножок Яков Барабаш, гетьман Кошовий» [458].

«Уже писали ми в. ц. в-ву з Іваном Іскрою і з іншими посланцями, даючи знати про Ів. Виговського новообраного гетьмана та інші військові справи — військові некорисні [459]. Тепер же в. ц. в-во прислали стольника І. М. Алфімова з грамотою, щоб ми були з І. Виговським (теж без титулу!), були в згоді й послуху. Ми йому у всім послушні, але в. ц. в-ву даємо знати. На святого Миколу в неділю татари з волохами і козаками чигринськими напали на с. Броварки, церкви розбили, образи пообдирали, невинні душі пообдирали і в неволю забрали. Також коло города Фридрівки і коло Хорола людей порубали, в неволю побрали, худобу і стада повідгонили. Потім коло города Решетилівки ввечері 14 мая татари напавши чоловіка вхопили і бій з жителями решетилівськими звели; вбито там татарина — котрого вони вхопивши пішли в поле. А другого дня на світанку напали на город Біликів татари з німцями [460], волохами і козаками, — город повоювали і в неволю забрали — при тім двох татар убито і 2 німців. А ми згідно з волею в. ц. в. всі уступаємось, ні усобиць ні кровопролиття не хочемо, тільки волю в. ц. в-ва творимо.

«Сьогодні 17 мая татари, серби і волохи з козаками Виговського знов прийшли до Решетилівки, наступали і бій чинили, але мусили покинути і пішли з табором під Полтаву. А ми стали під городом, за милю, з усім полком Полтавським, стережучи життя, а кровопролиття між христианами не чинячи. Коли ж новообраний гетьман Ів. Виговський з Ордою й іншими невірними чужоземцями буде на нас військом наступати, ми в городі замкнемось і будемо боронитися до смерті». При тім запевнення в непричетності до миргородських розрухів, прохання змилосердитись і заспокоїти усобицю, приславши когонебудь для розслідування обопільних скарг (тут принагідно і побіжно про зраду Виговського цареві), а посланців Пушкаревих — Іскру й Гуджола з тов. відпустити. Вкінці після дати: 18 травня з Полтави, приписка: «Після цієї одписки» татари напали і розбили табор, при тім їх убито чоловіка 300, а кількох взято живими — і двох з них Пушкар посилає цареві з Алфімовим, негайно.

З тих же днів маємо кілька листів до пограничних воєводів. Білгородському воєводі Хілкову, в однім листі Пушкар відправляючи назад його посланця повторює попередні вісті: «На святого Миколу (9 с. с.) зрана мали-сьмо бій за Голтвою в селі Броварках. Татари, волохи, серби і козаки з тамтого боку Дніпра напавши церкву одбили, образи порубали, людей порубали й в неволю забрали, товар і худобу всю позаймали. Я з Як. Барабашем, отаманом кошовим, що з військом Запорізьким вийшов для згоди з Виговським, стоїмо на Полугорі (Полугорьи) з усім військом і з полком своїм. Тепер стало нам відомо, що татари вирубали город Білики над Ворсклою і в неволю христіан забрали. А вчорашнього дня, вечір пізно забрали людей в Решетилівці; там одного татарина вбито. Хочуть воювати огнем і мечем Полтаву і всі городи, а потім на його ц. в-во тою ж війною йти» [461]. В закінченню — вічний рефрен, що повторюється в двох інших листах з того ж дня, Пушкаря і Барабаша: «Бога ради просимо ратуйте нас и помоч нам дайте — азали бы-смо онымъ отпор отдали» [462].

Два дні пізніше лист опошнянського отамана Носа до воєводи колонтаївського, в відповідь на його бажання мати «подлинні вісті»: «Вчора через день у города потужне бились, и тепер в двох верстах 6 тысечей орды Крымской стоит пуд Опошним, и наши животины и стадо взяли и людей силою порубали. Пушкаров табур розгромили в Полта†и сам Пушкар з войском запер се. Решетиловку спалили, церкви божиє поломали, и сам Виговский за Решетиловкою стоит со всЂм войском, с татари, з ляхами и с сербами». «И нам указ от полковника по городах запершись боронитись» [463].

Виговський в поході, універсал з Манджелії, розмови з Скуратовим.

Виговський розсилав універсали до задніпрянської людності і до січовиків, що війшли в городи. 14 (24) травня з табору під Манджелією над Пслом, він видав свій універсал до запорожців, до полтавських і миргородських полчан, закликаючи їх до покори і послуху, без огляду на свою старшину. В універсалі до запорожців він писав: «Іван Виговський гетьман з військом й. ц. в-ва Запорізьким — старшині і черні, що вийшли з Запоріжжя, а також сотникам, отаманам і всьому товариству війська Зап., особливо в полку полтавськім будучому, доброго здоров'я од господа бажаємо. Не відаємо й досі, з чиєї науки і приводу вийшовши з Запоріжжя чините на нас, військо й. ц. в., безвинні похвалки, обіцяючи відбирати пожитки наші і здоров'я наше. Та хоч нам і надокучило вже було чути безвинні убийства людей, ми б і досі ще терпіли, коли б прийшовши до Кременчука й інших близьких городів, не погрозили б ви були погибіллю і Чигринові й нам! Тим побуджені, для охорони здоров'я нашого пішли-сьмо — але не на те, щоб кров христіанську розливати, як то вас запевняють старші ваші, на нас настроюючи, тільки щоб утихомирити і завернути своєвільних людей, на кров людську розпасаних. Мали ми од й. ц. в. прегарний (изящний) наказ, аби сьмо, залишивши сварки і неприязнь, жили в любові між собою, ні за що не мстячись, і так заховувалися згідно з наказом й. ц. в-ва, сподіваючись, що й ви також будете послушні волі й. ц. в-ва. Але ваша старшина й досі, посилаючись на якісь особливі грамоти, підіймають вас своїми брехнями на братію вашу, уводячи простоту вашу і обманюючи своїми вигадками. В тім можете переконатися з грамоти, недавно присланої до нас і всієї старшини й черні запорізької з дворянином й. ц. в-ва Никифором Хр. Волковим — так коли б ми послали вам список її, ви йому менше б вірили, а краще буде коли пришлете з поміж себе двох товаришів тямущих, щоб її прочитали — і ми через них і список прислати обіцяємо. В тій грамоті ясно і довідно пише й. ц. в-во, що на ніяку своєволю нема його дозволу, але велить жити в любові і одності, в послушенстві нам. І з того правду й істину нашу пізнати можете, що ц. в-во послів наших: Прокопа Бережецького й Івана Богуна милостиво й ласкаво прийнявши, з милостю відпустив, після них Григорія полковника миргородського, а Іскру з іншими за їх лукавство і неправду велів в столиці затримати; коли б цьому не повірили, то з скутку самого побачите - не видячи їх повороту. Бо і до нас зволить й. ц. в-во писати, що не будуть відпущені, поки від нас не було в тім прохання.

«А що деякі старші ваші удають, ніби то ми наняли орду на пролиття христіанської крові, — того не зможуть довести. Ми маємо її на приборкання людей своєвільних і ц. в-ву непослушних, але затримали при собі в спокою, без усякого кровопролиття, бо з природи нашої на те хвалимось і іншим того забороняємо, — бо до того з вдачі нашої ми не привикли. Свідок нашої ласки і розваги сам Барабаш, що хоч перед тим значні нам починив був несмаки («невкусы»), проте ні в майні не був від нас пограбований, як на нас удає, але ще й усяким збіжжям і грошима був від нас споможений, — та й тепер, якби відстав від того злого передсявзяття й навернувся, ніякої не зазнав би від нас помсти ні неласки. Аби тільки і він, і інші перестали вас баламутити тами грошима, що нібито вам й. ц. в-во на заплату за 4 роки прислав, котрих ні ми у себе не можемо об'явити, ні ви їх одержати не надійтесь, тільки мусите від своїх старших сподіватись — бо вони за всі ті роки і досі держать в полку полтавськім аренди винні і тютюнні і всякі інші, а ми не користавши ніякими пожитками з них, не можемо бути змушені до того, щоб їх повертати. Розглянтеся ж по правді і роздумайте так, щоб невинні люде через злий провід [464] не потерпіли, — а до нас як найскорше присилайте товариство. Бо коли б того тепер учинити не схотіли, то потім уже часу не буде, бо вже занеслося на війну».

В універсалі до миргородських полчан, міщан і всього поспільства: «Уже попереду наказували ми вам усім своїми універсалами і відводили від Пушкаревої своєволі, аби ви не давали себе зводити його обманством. Він вас дурить, нібито ц. в-во того йому позволив, а ц. в-во ніколи того і в гадці не мав — як то вам докладніше оповідять наші посли: Гр. Лісницький що повертається від ц. в-ва з Прокопом Бережецьким й Іваном Богуном, - про його зраду, як він з великого багатства (!) зводить чернь і людей, щоб йому допомагали в тій погибелі. А ми і тепер цим нашим універсалом вас напоминаємо, аби сьте спам'ятались і не даючи себе здурити ні пушкарівцям, ні йому самому — зрадникові, приставали до нас. А ми як завсіди так і тепер таким ласку покажемо, і запевняємо, щоб ви не боялися ні нашого ні чужоземного війська. Для того ви, що до нас прихиляєтесь — козаки і міщани, до нас приїздіть і тут ласку нашу пізнаєте, бо ми не на тих (ідемо) що до нас прихиляються, а на затверділих у бунтах, що не пам'ятають милосердя нашого» [465].

Два дні пізніше, з табору під Голтвою, маємо такого листа: «Старшині й черні що з Запорожжя вийшли, братам нашим доброго здоров'я від бога зичимо. Бачите як вас сладкоглаголиво дурять, неправдами своїми свої тільки речі примножаючи, а нас і вас між собою сварячи! Вчора писав я через Шовкопляса голтв'янського, радячи вам, щоб ви, розглянувшися в неправді їх до війська прибігали. Вони ж між собою і листа затаїли і ні вам ні нам ні про що не дали знати — чинячи то не для чого іншого тільки для своєволі, а для погибелі вашої — людей неповинних. Але ми не будучи наглі на кров христіанську [466], і тепер як попереду вас напоминаємо, аби сьте не бажаючи межусобного кровопролиття до нас і до війська пригорнулись і в любові з нами жили, а людей запам'яталих більше не слухали. Бо хоч ми на приборкання винуватих покликали Орду, одначе зараз же накажемо їй одійти, якщо тільки звідаємося про вашу покору і до нас прихиляння. Не вірте більше брехливим словам що вас манили — волею й. ц. в-ва, то поміччю з Москви то різними грамотами і привілеями. Самі ж тепер бачите, що стольник й. ц. в-ва І. М. Олфімов з тим приїхав, аби сьте в нашім послуху були, а всякі свари і неприязнь облишили» [467]

В тих днях Виговський приймав Петра Скуратова, що приїхав за ним у слід з царськими листами 14 (24) травня [468]. Йому дали знати, що гетьман стоїть «над Пслом по цей бік города Голтви в 5 верстах». Скуратов послав до обозу свого посланця, адресуючись до Самійла Виговського, просячи оповістити гетьмана, що він везе йому царські «милостиві грамоти» і просить його з ними негайно прийняти. Самійло виїхав йому на зустріч і запровадив до обозу, визначивши йому становище поблизу гетьманського шатра, і того ж дня прийшов козак «Мисько Чигиринець» (чи не осавул Мисько?), запрошуючи до гетьмана: «Тут недалеко, зволь пройти пішо». Та Скуратов видно для свого престижу захотів їхати конем, і поки йому сідлали, привів Самійло Виговський коня від гетьмана, котрим Скуратов і під'їхав до гетьманського шатра. Гетьман його стрів «трохи виступивши з шатра» і впровадив до себе. Вислухавши звичайні посольські слова, питання про здоров'я і т. ін. прийняв грамоти, і дві грамоти царські, адресовані до нього, прочитав сам мовчки, а третю адресовану до Пушкаря велів в-голос прочитати писареві Груші [469]. Тут стався інтересний інцидент: поки Груша читав царський титул, гетьман слухав його стоячи, коли став читати саму грамоту, він сів на ліжку і Скуратова запросив сідати. Скуратов завважив, що царську грамоту годиться слухати з усякою честю, стоячи, не сидячи. Гетьман іронічно відповів: «Все у вас високо!» Але встав і дослухав уже стоячи. Потім взявши грамоту з рук Груші, прочитав її вдруге на-голос і сказав: «Ніякими грамотами Пушкаря спинити не можна, треба було його стяти, або прислати до війська Запорізького». А коли Скуратов сказав після цього, що на прохання гетьмана на Запоріжжя, до кошового отамана і всього війська що з ним пробуває, послано царську грамоту, в спростовання грамоти даної Стринджі — щоб вони самовільство і бунти занехали й були в послуху гетьманові, і таку ж грамоту послано Пушкареві з стольником Алфімовим, а гетьманові для відома посилається список, і подав йому цю копію, додавши до того, що має наказа «помешкати у гетьмана» — гетьман вибухнув ще різчою відповіддю («сердитовавъ говорилъ»): «Такого ворохобника («вора») треба було давно покарати, приславши для того когось, або приставити в військо Зап. Я багато разів писав до в. государя, щоб велів приборкати («смирить») його до великодня, а коли не приборкає, то я з ними упораюся сам! Можна було його досі погамувати, були б і православні христіани цілі, котрих він без вини повбивав! Я терпів чекаючи указу в. государя, а то б іще зимою його приборкав — мечем та огнем. Я й булави брати не хотів — хотів жити в спокою. Б. М. Хитрово обіцяв Пушкаря вхопити, і до мене привести, та не тільки що не привів, а ще більше йому попустив, дав соболі й відпустив! А Барабашеві нема чого й писати! він тепер з Пушкарем!

«Ми присягли в. государеві на тім, що він наших прав не порушить, і в пунктах ц. в-ва написано, що він нам обіцяє таку ж і ще більшу вольность, як було за королів польських, а в наших правах так має бути: ні полковникові ні кому іншому грамоти не мають даватись, всім править сам гетьман [470]. А ви поробили всіх гетьманами: подавали грамоти Пушкареві та Барабашеві, і від тих грамот піднялися бунти. Як ми присягали, тоді Пушкаря не було [471]: все зробив покійник Б. Хм. та я. Більше ніхто тих справ не знав [472], і не треба було починати (інакших порядків). Пушкар пише, що на чотири роки було позволено на кожного голоту («голика») взяти по 10 талярів на рік, а на сотників і ще більше, і ми забрали 60 тис. талярів [473] — а того не було».