Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

«А інші справи, що гетьман доручив, об'явлю, як побачу пресвітлі очі цар. в-ва».

Склад посольства протокол записує такий: сотник ніженський Федір Завадський, канівський Іван Кондратенко, глухівський Артем Миронівський, п'ять миргородських (сотників чи просто козаків, неясно), та товаришів з ними чоловіка з 70 [408]. Велике посольство, як бачимо.

Переведення реєстра царськими комісарами, перепись всяких джерел доходу — все це були речі, які московському урядові саме вчас було почути від правлящої старшини; незалежно від того Лісницький і персонально зробив, видима річ, приємне вражіння, на московських політиків. Обміркувавши подані Лісницьким відомості, цар себто боярська рада, визначили зараз же на переговори з ним Шереметєва і Хитрово, і на день 1 травня (21 квітня с. с.) Лісницького з товаришами закликано до них, до Посольського приказу. На повторені питання — з чим вони прислані і чи привезли листи від гетьмана, — Лісницький пояснив, що першим завданням посольства являється засвідчення щирого бажання гетьмана служити цареві, згідно новозложеній присязі, а далі почав викладати справи вичислені в його наказі-по-чавши з спорядження реєстра царськими комісарами. Бояри запитали, чи не викличе воно якогонебудь бунту в війську, коли почнуть вибирати козаків до реєстру? «Котрі козаки лишаться поза реєстром, почнуть нарікати, що вони служили в війську против неприятелів рівно з іншими, а тепер їх відставляють», — чи не буде з того перешкод (помЂшки) — труднощів для реєстрації, чи може шкод військовій службі — це не зовсім ясно, про що саме питання.

Лісницький і тов. запевняли, що коли цар дасть наказ і пришле своїх комісарів, нема чого боятись якоїнебудь «помЂшки». «Військо буде військом! тепер, поки нема реєстру, багато називають себе козаками, а як почнуть писати в реєстр, то аби ще тих правдивих, старих, заслужених (служилих) козаків таке число, 60 тис. знайшлося. Бо то все гультяї, а не правдиві козаки. Тільки б цар прислав комісарами людей визначних («мочных»), а при них військо, щоб у війську був страх і ніхто не починав бунтів.

Бояри розповіли, що саме вислано Апухтіна з царськими грамотами до всіх полків против бунтів і спитали Лісницького і тов., чи можна сподіватися, що бунти після цього затихнуть? Ті висловили таку надію, і додали, що Пушкар «і сам не рад тому, але збивають його своєвільники та гультяї». «Уже після нашого виїзду Іван Донець з своєвільниками хотів наступити на Чигрин але сам Пушкар його стримав, і він тепер стоїть в Чигринськім полку. А з Пушкарем бунтує тільки його полтавський полк, та в миргородськім — новообраний полковник Довгаль — людей з ним не багато».

Спитали про інкріміновану Іскрою і тов. місію Тетері — з чим його послано, і чи вернувся. Посли відповіли, що це вже було після їх від'їзду, а чули вони так, що ляхи всупереч перемир'ю почали захоплювати пограничні містечка, і гетьман вислав на границю, до Острога і Корця, велів бути там «на залозі» і писати гетьманам, щоб вони не робили ніяких зачіпок до комісії; а скільки послано з ним війська вони не знають.

Взялися за Немирича, зводячи до купи те що говорили Іскра з тов. і що сказав Филимонович: коли йому гетьман дав маєтності і нащо? Чи був він на Переяславській раді і просився до війська за товариша. Лісницький і тов. не був приготований до цих питань і значно розійшовся з Филимоновичом. Прийшов Немирич ще за гетьманства Хмельницького, Виговський Кременчука, Переволочни і Котельні йому не давав; Кобеляки, Білики і Санжарів, Немирич називав своїми давнішими маєтностями, запевняв намір просити царя, щоб йому їх дав; гетьман дозволив до царського указу збирати з них стацію, але не давав в володіння.

В Переяславі на раді Немирич був, але гетьман його вислав з ради геть, а бути в війську за товариша він не просився. На показані їм листи Немирича (привезені від Пушкаря) Лісницький з тов. сказали, що в листах тих нічого лихого нема.

В чорновику протокола було написано, що з цього приводу сказав Хитрово — але потім чомусь вичеркнено: «Як гетьман Виговський побачив того Немирича на раді, сказав мені, що йому бути на раді не годиться, і велів його вислати з ради, і його вислали, а щоб його прийняли за товариша, того він на раді не говорив». І посли потвердили, що бувши на раді вони чули від гетьмана, що він велів Немирича вислати з ради [409].

Потім Хитрово нагадав послам, що гетьман просив донести цареві його бажання — жити в Переяславі; Хитрово доніс це бажання, і цар позволив. Далі, гетьман просив, щоб по значніших містах були царські воєводи, так це бажання також: цар визначив своїх воєводів до Білої Церкви, Корсуня, Ніжена, Полтави, Чернігова і Миргорода. Посли подякували іменем гетьмана і війська — «тому що тим бунти в війську заспокояться». «Коли б вел. государ велів і по інших городах бути своїм воєводам, то в війську було б далеко краще і спокійніше: от окольничий Б. М. Хитрово виїзджаючи небагато царських ратних людей лишив — самих Путивльців, а й то стало краще війську, бунтівникам страх!».

На закінчення посли передали свій наказ — наведений уже вище, а також лист від Юрка Хмельниченка, отриманий в дорозі (Лісницьким мабуть) — прохання, щоб цар велів звільнити його челядь, забрану в гадяцьких маєтках: Тимоша, Поривая й інших, «аби хоч живі були при мені, бо побитих не підняти! а їх 30 душ невинно замучено» [410].

Але того ж дня з'явилися в Приказі нові посланці, вислані гетьманом 30 с. с. березня, під вражінням нових подій на Лівобережжі і Задніпров'ю. Листа до царя присланого з тими посланцями — Прокопом Бережецьким і тов., ми не маємо [411], тільки наказ і лист до Лісницького — з них можемо судити про зміст листу до царя.

«Наказ, що має бути поданий через Прокопа Бережецького й Івана Богуна [412], моїх посланців до пресвітлого царського лиця:

1. Покірно просимо твого цар. в-ва, аби неправдивим байкам Пушкаревих посланців не вірив, бо їх бунтів не інша мета, як тільки щоб під час замішання людей убогих з усіх достатків пограбувати, якнайбільше христіанської крови пролляти та неприятелям дорогу в землю твого цар. в-ва показати.

2. А на доказ того, що не для іншої причини піднесли вони бунти, як тільки вищезгаданої, то даємо знати твоєму пресвітлому лицю про замучення покійного Івана Боклевського з жінкою в Жабках, з котрими так нехристіансько обійшлися, що тіла здорового, списами («рогатинами») не пробитого ні на палець! Ще й до найглибшого рову сам-десятого вкинуто і на похорон христіанський трупів не видано. Все те з науки Довгалевої — що тепер іще й Солонинку, сотника лукомського, утопив з багатьма козаками — за те що не був в його волі.

3. І то твоєму пресвітлому лицю даємо знати: з того часу як Стринжа дав фальшиву вість на Запоріжжя про грамоту твого цар. в-ва, ніби дозволяєш вибрати на Запоріжжі гетьманом кого схочуть, і про це має бути рада по траві, так за його підущенням так люди розбунтувалися, що всі чисто повиходили на Запоріжжя, жінок і дітей лишивши в пустих хатах; тому сповіщаю твоє ц. в-во, що колиб за наказом твоїм прийшлося б іти на ляхів, не було б з ким і боротися за віру православну христіанську. І ще більшу підіймаючи своєволю, Пашка, вірного підданого твого цар. в-ва, з отаманства скинули, а Шекурку гетьманом настановили! Та хоч незносні злості чинять, більші утрати поносять, ніж ми — все військо Зап., що вірно твоєму ц. в-ву служимо, не жалуючи здоровя для гідності твого ц. в-ва і доказуючи діла рицарські на чужосторонніх неприятелях.

4. Про господаря волоського сповіщаємо, що мав бажання уступитися з усіми скарбами до землі української [413], але почувши нашу незгоду, пішов до Венгрів рятуючи здоров'я, коли на нього наступали турки з Гікою [414], великим дворником поставленим на господарство. І про мунтянського господаря дає знати, що по тім як баша сілістрійський зруйнував його панство і забрав ясир до Криму, він пошукав собі пристановища в Венгерській землі.

5. Просимо покірно, щоб послам нашим як трапляться, позволив єси посольства свої виправляти перед твоїм престолом, бо через це правда не може виявитися — хто прав, а хто винуват, що одні перед другими уганяючи фальшиві вісті сіють і слухи твоєму ц. в-ву бентежать, не стаючи ніколи на-віч одні перед другими.

6. Чолом б'ємо про звільнення Тимоша Прокоповича і Поривая і просимо грамоти до воєводи (колонтаївського), щоб їх звільнено без затримки — бо вони в нічім присяги не порушили.

7. Покірно і низько чолом б'ючи прохаємо грамоти, котра б була противна брехні Стринджі і всіх бунтівників, і щоб прислали якогось гідного і розсудного чоловіка від боку в. цар. в-ва, аби пізнав їх учинки. Запевняємо, що бунти не можуть заспокоїтися інакше як таким способом. Бо Стринджа написавши на грамоті твого ц. в-ва під печаттю що хотів, так своїм підступом людей здурив, що не вірячи правдивим грамотам, при тім тільки стоять, що з тієї фальшивої грамоти Стринджі чули. Через те й Пушкар не хоче коритися указові в. ц. в-ва, ні в любові жити, як йому велено, а вимовляється тим, що поїде до твого пресвітлого лиця — в багатьох листах до нас присланих.