Переведення реєстра царськими комісарами, перепись всяких джерел доходу — все це були речі, які московському урядові саме вчас було почути від правлящої старшини; незалежно від того Лісницький і персонально зробив, видима річ, приємне вражіння, на московських політиків. Обміркувавши подані Лісницьким відомості, цар себто боярська рада, визначили зараз же на переговори з ним Шереметєва і Хитрово, і на день 1 травня (21 квітня с. с.) Лісницького з товаришами закликано до них, до Посольського приказу. На повторені питання — з чим вони прислані і чи привезли листи від гетьмана, — Лісницький пояснив, що першим завданням посольства являється засвідчення щирого бажання гетьмана служити цареві, згідно новозложеній присязі, а далі почав викладати справи вичислені в його наказі-по-чавши з спорядження реєстра царськими комісарами. Бояри запитали, чи не викличе воно якогонебудь бунту в війську, коли почнуть вибирати козаків до реєстру? «Котрі козаки лишаться поза реєстром, почнуть нарікати, що вони служили в війську против неприятелів рівно з іншими, а тепер їх відставляють», — чи не буде з того перешкод (помЂшки) — труднощів для реєстрації, чи може шкод військовій службі — це не зовсім ясно, про що саме питання.
Лісницький і тов. запевняли, що коли цар дасть наказ і пришле своїх комісарів, нема чого боятись якоїнебудь «помЂшки». «Військо буде військом! тепер, поки нема реєстру, багато називають себе козаками, а як почнуть писати в реєстр, то аби ще тих правдивих, старих, заслужених (служилих) козаків таке число, 60 тис. знайшлося. Бо то все гультяї, а не правдиві козаки. Тільки б цар прислав комісарами людей визначних («мочных»), а при них військо, щоб у війську був страх і ніхто не починав бунтів.
Бояри розповіли, що саме вислано Апухтіна з царськими грамотами до всіх полків против бунтів і спитали Лісницького і тов., чи можна сподіватися, що бунти після цього затихнуть? Ті висловили таку надію, і додали, що Пушкар «і сам не рад тому, але збивають його своєвільники та гультяї». «Уже після нашого виїзду Іван Донець з своєвільниками хотів наступити на Чигрин але сам Пушкар його стримав, і він тепер стоїть в Чигринськім полку. А з Пушкарем бунтує тільки його полтавський полк, та в миргородськім — новообраний полковник Довгаль — людей з ним не багато».
Спитали про інкріміновану Іскрою і тов. місію Тетері — з чим його послано, і чи вернувся. Посли відповіли, що це вже було після їх від'їзду, а чули вони так, що ляхи всупереч перемир'ю почали захоплювати пограничні містечка, і гетьман вислав на границю, до Острога і Корця, велів бути там «на залозі» і писати гетьманам, щоб вони не робили ніяких зачіпок до комісії; а скільки послано з ним війська вони не знають.
Взялися за Немирича, зводячи до купи те що говорили Іскра з тов. і що сказав Филимонович: коли йому гетьман дав маєтності і нащо? Чи був він на Переяславській раді і просився до війська за товариша. Лісницький і тов. не був приготований до цих питань і значно розійшовся з Филимоновичом. Прийшов Немирич ще за гетьманства Хмельницького, Виговський Кременчука, Переволочни і Котельні йому не давав; Кобеляки, Білики і Санжарів, Немирич називав своїми давнішими маєтностями, запевняв намір просити царя, щоб йому їх дав; гетьман дозволив до царського указу збирати з них стацію, але не давав в володіння.
В Переяславі на раді Немирич був, але гетьман його вислав з ради геть, а бути в війську за товариша він не просився. На показані їм листи Немирича (привезені від Пушкаря) Лісницький з тов. сказали, що в листах тих нічого лихого нема.
В чорновику протокола було написано, що з цього приводу сказав Хитрово — але потім чомусь вичеркнено: «Як гетьман Виговський побачив того Немирича на раді, сказав мені, що йому бути на раді не годиться, і велів його вислати з ради, і його вислали, а щоб його прийняли за товариша, того він на раді не говорив». І посли потвердили, що бувши на раді вони чули від гетьмана, що він велів Немирича вислати з ради [409].
Потім Хитрово нагадав послам, що гетьман просив донести цареві його бажання — жити в Переяславі; Хитрово доніс це бажання, і цар позволив. Далі, гетьман просив, щоб по значніших містах були царські воєводи, так це бажання також: цар визначив своїх воєводів до Білої Церкви, Корсуня, Ніжена, Полтави, Чернігова і Миргорода. Посли подякували іменем гетьмана і війська — «тому що тим бунти в війську заспокояться». «Коли б вел. государ велів і по інших городах бути своїм воєводам, то в війську було б далеко краще і спокійніше: от окольничий Б. М. Хитрово виїзджаючи небагато царських ратних людей лишив — самих Путивльців, а й то стало краще війську, бунтівникам страх!».
На закінчення посли передали свій наказ — наведений уже вище, а також лист від Юрка Хмельниченка, отриманий в дорозі (Лісницьким мабуть) — прохання, щоб цар велів звільнити його челядь, забрану в гадяцьких маєтках: Тимоша, Поривая й інших, «аби хоч живі були при мені, бо побитих не підняти! а їх 30 душ невинно замучено» [410].
Але того ж дня з'явилися в Приказі нові посланці, вислані гетьманом 30 с. с. березня, під вражінням нових подій на Лівобережжі і Задніпров'ю. Листа до царя присланого з тими посланцями — Прокопом Бережецьким і тов., ми не маємо [411], тільки наказ і лист до Лісницького — з них можемо судити про зміст листу до царя.
«Наказ, що має бути поданий через Прокопа Бережецького й Івана Богуна [412], моїх посланців до пресвітлого царського лиця:
1. Покірно просимо твого цар. в-ва, аби неправдивим байкам Пушкаревих посланців не вірив, бо їх бунтів не інша мета, як тільки щоб під час замішання людей убогих з усіх достатків пограбувати, якнайбільше христіанської крови пролляти та неприятелям дорогу в землю твого цар. в-ва показати.
2. А на доказ того, що не для іншої причини піднесли вони бунти, як тільки вищезгаданої, то даємо знати твоєму пресвітлому лицю про замучення покійного Івана Боклевського з жінкою в Жабках, з котрими так нехристіансько обійшлися, що тіла здорового, списами («рогатинами») не пробитого ні на палець! Ще й до найглибшого рову сам-десятого вкинуто і на похорон христіанський трупів не видано. Все те з науки Довгалевої — що тепер іще й Солонинку, сотника лукомського, утопив з багатьма козаками — за те що не був в його волі.
3. І то твоєму пресвітлому лицю даємо знати: з того часу як Стринжа дав фальшиву вість на Запоріжжя про грамоту твого цар. в-ва, ніби дозволяєш вибрати на Запоріжжі гетьманом кого схочуть, і про це має бути рада по траві, так за його підущенням так люди розбунтувалися, що всі чисто повиходили на Запоріжжя, жінок і дітей лишивши в пустих хатах; тому сповіщаю твоє ц. в-во, що колиб за наказом твоїм прийшлося б іти на ляхів, не було б з ким і боротися за віру православну христіанську. І ще більшу підіймаючи своєволю, Пашка, вірного підданого твого цар. в-ва, з отаманства скинули, а Шекурку гетьманом настановили! Та хоч незносні злості чинять, більші утрати поносять, ніж ми — все військо Зап., що вірно твоєму ц. в-ву служимо, не жалуючи здоровя для гідності твого ц. в-ва і доказуючи діла рицарські на чужосторонніх неприятелях.
4. Про господаря волоського сповіщаємо, що мав бажання уступитися з усіми скарбами до землі української [413], але почувши нашу незгоду, пішов до Венгрів рятуючи здоров'я, коли на нього наступали турки з Гікою [414], великим дворником поставленим на господарство. І про мунтянського господаря дає знати, що по тім як баша сілістрійський зруйнував його панство і забрав ясир до Криму, він пошукав собі пристановища в Венгерській землі.
5. Просимо покірно, щоб послам нашим як трапляться, позволив єси посольства свої виправляти перед твоїм престолом, бо через це правда не може виявитися — хто прав, а хто винуват, що одні перед другими уганяючи фальшиві вісті сіють і слухи твоєму ц. в-ву бентежать, не стаючи ніколи на-віч одні перед другими.
6. Чолом б'ємо про звільнення Тимоша Прокоповича і Поривая і просимо грамоти до воєводи (колонтаївського), щоб їх звільнено без затримки — бо вони в нічім присяги не порушили.
7. Покірно і низько чолом б'ючи прохаємо грамоти, котра б була противна брехні Стринджі і всіх бунтівників, і щоб прислали якогось гідного і розсудного чоловіка від боку в. цар. в-ва, аби пізнав їх учинки. Запевняємо, що бунти не можуть заспокоїтися інакше як таким способом. Бо Стринджа написавши на грамоті твого ц. в-ва під печаттю що хотів, так своїм підступом людей здурив, що не вірячи правдивим грамотам, при тім тільки стоять, що з тієї фальшивої грамоти Стринджі чули. Через те й Пушкар не хоче коритися указові в. ц. в-ва, ні в любові жити, як йому велено, а вимовляється тим, що поїде до твого пресвітлого лиця — в багатьох листах до нас присланих.
8. Маємо також відомості від певних людей, що Пушкар підняв цю своєволю з науки воєводів: колонтаївського, ахтирського, волівського і білгородського — бо йому обіцяли в потребі помагати. Просимо покірно в. ц. в-во, аби за те їм дано нагану, аби напотім не важились чинити такої незгоди.
9. Про Іскру даємо в. пресв. лицю знати, що він тих усіх бунтів був перший привідця, хоч ніколи в козаках не бував і ніякої послуги в. ц. в-ву не вчинив, тільки все за торгівлею ходив. А тепер хоч присяг мені, що не буде причиною ніякого замішання, поїхавши наробив ще більше всякого лиха, і тепер посланий до в. ц. в-ва, аби своїм підступом стягнути на військо всяку біду [415]. Просимо покірно в. пресв. лице, аби там же (в Москві) за свої нехристіанські вчинки був і покараний, — аби його прикладом і інші закаялися своїх шахрайств.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 30. Приємного читання.
TextBook