Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Вислухавши ці пояснення, Шереметєв об'явив таку царську резолюцію: Писав гетьман, що своєвольники на Запоріжжю кошового отамана Пашка відставили, вибрали іншого. Збирається багато гультяїв, хочуть наступати на Чигрин та інші козацькі городи. Бунтівники Стринджа і Донець пішли на Запоріжжя, пишуть в своїх листах, піднімаючи ворохобню, нібито цар дозволив їм по траві зложити раду на Солониці, й цар, мовляв, посилає їм в поміч 40 тис. війська. Супроти того гетьман просить царя послати на Запоріжжя свою грамоту, з якимсь тямущим дворянином, який би потрапив тих бунтівників і своєвольників заспокоїти. Цар на це дав згоду — посилає на Запоріжжя грамоту і дворянина; в грамоті наведено текст грамоти посланої з Стринджею і тов. і додано, щоб вони видумкам Стринджі не вірили і всякі бунти надалі залишили. Дворянин, приїхавши на Запоріжжя, має скликати раду, вичитати на ній прилюдно царську грамоту і наказати, щоб тих які розвівали такі ворохобні чутки, покарано за військовим правом, як належить, аби то бачучи інші не квапилися таких бунтів счинити і військо в заміщання приводити.

Лісницький з товаришами за таку велику ласку дякували, і радили, щоб дворянин царський попередню грамоту відібрав, а щоб їхав він з Путивля на Чигрин, а не на Полтаву (не попав в руки і впливи Пушкаря і Ко) — з Чигрина їх гетьман скоро і безпечно відправить на Запоріжжя, а на Полтаву їхати небезпечно і далеко: тепер от Бережецький їхав на Прилуки і Путивль, бо коло Лубень збираються гультяї. На Запоріжжя Пушкар послав свого старшого сина — підіймати бунтівників і своєвольників на гетьмана і на козацькі городи. Спільником його в тім «бунтовстві» Довгаль, і на Запоріжжя тепер вибирається багато своєвільників.

З приводу бажання гетьмана, щоб цар покарав Іскру, як головного провідника бунтів, за його бунтівства і не христіанські вчинки, — царська відповідь була така: бажаючи згоди і спокою між христіанами, цар хоче утихомирити усобицю без крові, тому на ніяку кару не годиться, щоб не привести військо до гіршого замішання. Лісницький з тов. просив принаймні затримати Іскру в Москві, для страху. Шереметєв спитав, чи з того не вийде в війську гіршого замішання. Посли запевняли, що великого замішання з того нема чого боятись, а бунтівникам і своєвольникам все таки буде не малий страх. А на повне викорінення своєвільства треба щоб цар прислав своїх воєводів з військом.

На тім переговори закінчилися, Лісницького і Бережецького кілька день потім відправлено разом, і з ними стольника Петра Скуратова. Лісницькому і Бережецькому дано окремі грамоти, з датою 25 с. с. березня, короткі і малозмістовні — цар повідомляв, що вислухавши ці посольства він посилає свою відповідь з Скуратовим, а для полагодження «наших государских и войска Зап. дЂлъ» виправляє до Києва Шереметєва, а до інших міст воєводів [426]. З Скуратовим було послано ширшого листа — він заховався без початку [427]; в нім переказувалися прохання і справи порушені гетьманом, спеціально цар спинявся на жалях гетьмана, «що ті, які цареві не служили ні роботали і надалі не те що служити не хочуть, але й великі бунти счинають — у ц. в-ва мають більшу віру і ласку, ніж гетьман за свої великі служби». «Ми, в. государ, вам, гетьманові, милостиво об'являємо: Як від початку вашого вірного підданства під нашу високу руку почали ми держати до тебе нашу ласку, так і тепер держимо незмінно: твоя служба і старання нам відомі і пам'ятні, а хто нам вірно не служить, або від кого якінебудь замішання чиняться, ті понесуть кару відповідну своєму злому ділу, а в довір'ю і в милості нашого ц. в-ва такі ніколи не бували, і ми їх за негідних уважаємо (далі було написано, але зачеркнено: «в рівні з ними, без нашої ласки ми тебе з такими мати не будемо: в тім ти на нашу ласку покладайся»).

«Кого до нас присилають в якихнебудь справах, ми їх справи — прохання слухаємо і даємо відповідний указ, але коли б хтонебудь на тебе видумував якінебудь наклепи, ми таким наклепам не віримо, в тім ти на нашу ласку покладайся і ні трохи не сумнівайся. Що твої посланці просили за Тимоша і Прокопа [428] Поривая і людей їх, також про сербів, затриманих без нашого указу в Колонтаєві, це нам не було відоме, і ми веліли зараз же звільнити, і про це вже наш указ посланий спішно. А до вас з цією грамотою послали нашого стольника П. Д. Скуратова.

Білгородському воєводі дійсно був посланий наказ — повипускати присланих від Пушкаря бранців, відставити їх на границю до Путивля та дати по 5 карбованців на дорогу, щоб могли собі їхати куди хотять. З Колонтаєва приставлено Тимоша Самойловича і Прокопа (Поривая?), писали до Ахтирки і Вільного — але там бранців не знайшлося [429]. Пушкаревих і Довгалевих посланців затримано на якийсь час, а до Пушкаря і Довгаля послано тим часом стольника Алфімова з суворою доганою за своєвільні вчинки і з наказом бути в послуху Виговському. Грамота Пушкареві заховалася, тільки в уривку [430], з нього бачимо, що на царський уряд зробили сильне вражіння лохвицькі розрухи: убийство Боклевського і Солонинки. Довгаля він трактував як самочинного полковника — узурпатора, миргородський полк під його проводом — головним огнищем замішання, а Пушкаря винено в тім, що він дав привід до всього того своїм конфліктом з Виговським. Грамота не датована, але з звідомлення Алфімова знаємо, що його відправлено 23 с. с. квітня [431]. Одночасно поїхав на Запоріжжя, до Барабаша дворянин Никифор Волков [432], очевидно з аналогічним дорученням, але ближче нічого про його місію не знаємо.

Нарешті виготовлено наказ Шереметєву [433]. Приїхавши до Києва, коли б не було ніяких бунтів і замішань у війську, мав він повідомити гетьмана про свій приїзд, і свою головну місію — переведення реєстра, згідно з проханням переказаним через Лісницького. Гетьман і військо прохали царя прислати для цього своїх комісарів, і цар прислав для того Шереметєва — нехай гетьман з полковниками і старшиною приїдуть до Києва і про все «договір учинять». Інструкція щодо переведення реєстру і організації фінансів для утримання реєстрового війська і царських залог по козацьких городах були вже наведені вище. Тепер я ще спинюсь на чисто політичних дорученнях вложених до цього наказу. Мав Шереметєв провідувати, чи після присяги в Переяславі (де Виговський обіцяв нібито надалі без царського указу заграничних зносин не вести) мав він які зносини з польським королем і сенаторами? з турецьким султаном і кримським ханом? чи може далі будуть якісь посольства до нього і він царя про них не повідомлятиме? При побаченні з гетьманом нагадати йому резолюцію 1654 р. — не відправляти послів без царського указу, і в тексті присяги, на який він присягав за Б. Хмельницького і тепер при Б. М. Хитрово, сказано було, «що йому з неприятелями ц. в-ва не зсилатись». «А польський король ц. в-ву відомий неприятель, гетьман же з ним зсилається, послів своїх посилає, і його послів приймає і відправляє без відома ц. в-ва — цього йому против своєї присяги робити не годиться» [434].

Далі доручалось поговорити з приводу Немирича — пощо гетьман дав йому городи? на що він тримає при війську лютрів і тим підіймає на себе ненависть в війську? Коли б гетьман вимовлявся, що Немирич прийшов ще за покійного гетьмана, а він йому городів не давав, тільки позволив вибирати стацію до царського указу, і Немирич свої листи розсилав без його відома [435], — то в такім разі, коли Немирич то робив з свого дурного розуму, нема чого держати його в війську. «І говорити, щоб він (гетьман) вислав його з війська».

Говорити з гетьманом вважаючи на обставини («смотря по тамошнему дЂлу»); коли б з гетьманом не довелось побачитися — посилати до нього своїх товаришів. Так само і в інших справах — коли Шереметєв довідається, що гетьман або пoлкoвники щось зачинають без царського указу, має спішно писати цареві, а сам гетьмана і полковників «утверждати і на всяке добро наводити, аби були в своїй правді (присязі) вірні і постоянні».

Розвідуючи про все, доносити цареві, спеціально про зносини з Польщею. Між іншим про перемир'я гетьмана з поляками до Зелених свят: сказати гетьманові щоб він більше таких замирень з поляками без царського указу не робив, а чекав, що буде на з'їзді царських великих послів з поляками; всякі зачіпки щоб заборонив, а коли б поляки зачіпали - боронитись і повідомляти государя.

«А до гетьмана, згідно з попереднім проханням послати дворянина, а з ним сто чоловіка стрільців, щоб були при гетьмані — в Переяславі чи в Чигрині, а що буде гетьманом діятися, мав той дворянин повідомляти Шереметєва, а той у важніших справах має докладно писати цареві». В цій ролі тим часом мав «побути» у гетьмана стольник Апухтін, як ми вже бачили [436].

До Виговського тим часом наспів Апухтін, саме коли той переправивши татар, сам готовився виступити за Дніпро. На жаль, пропала вступна частина його звідомлення, і не знати, що Апухтін зібрав по дорозі і чи заїздив він до Києва по відомості. 1 (1) травня мав він уже аудіенцію у гетьмана в Чигрині [437]. Присутніми були: суддя Герман, осаул Мисько, полковник Карпо Трушенко, отаман Василь, Грицько Ганжа, Федір Виговський, Филон Горкуша, позатим іще кілька простих козаків.

Царську грамоту читав підписок Федір Погорецький, і під час коли вичитували царські титули, гетьман слухав стоячи. Потім гетьман і суддя сказали: «Тепер у нас у війську счинилась усобиця, зібрав Пушкар самовільців, покликав кошового отамана Барабаша з запорізькими козаками, в війську Зап. людей побивають на смерть, городи і села грабують, а на деякі городи і війною наступали, забувши присягу, що зложив (Пушкар) в Лубнях перед Б. М. Хитрово.

Гетьман говорив: «Я скільки разів просив царської ласки і писав, щоб в. гос-рь велів приборкати («сократить») тих бунтівників — Пушкаря з самовільцями, що зачинають усобицю й кровопролиття між православними христіанами війська Запорізького Малої Росії; та в. государ мене не пожалував, тих бунтівників і самовільців приборкати не велів. Пушкареві дано грамоти, а він прикладаючи до тих грамот всяку брехню, робить бунти. Посланців, що я посилав до Пушкаря з листами, щоб він у війську Запорізькому усобиць, бунтів і кровопролить не заводив, — Пушкар назад не пускає, побивають їх на смерть і до води сажають. Моїх челядників, що були по моїх маєтностях і хуторах для управи («на приказЂ» — приказчиками), ті самовільці повбивали з жінками й дітьми; а де челядники самі втекли, лишивши жінок і дітей, там тих жінок і дітей також повбивано. А я свою присягу пам'ятаю: як давніш вел. государеві служив вірно так і тепер служу вірно і не зрадливо.

«Тепер до мене прийшла Орда з Карач-беєм, 40 тис., і я їх задля тих самовільців затримав при собі, тому що Пушкар і Барабаш, зібравши самовільців наступають на мене війною, з великою силою, ще й пише до Переяслава і всіх городів, аби йшли до нього всі козаки, кінні й піші з усією службою, нібито велів цар йому йти війною на мене і на старшину — побивати на смерть, а котрих то відсилати до царя, а він їх засилатиме на Сибір. У всіх листах пише він мене ляхом і зрадником цареві, і з різних городів ідуть до нього своєвільники, велика сила, ті що бажають кров христіанську проливати та грабувати. А в листах своїх до всіх городів і до мене він пише, мов ц. в-во дав йому в поміч 40 тис. свого війська, армату і корогви. Я від вел. государя чекав указу на мої листи, але указу нема — самовільців приборкати він не велів. Мені далі того чекати і тих самовільців терпіти не можна: іду на них війною сам, щоб ту своєволю приборкати» [438].

Апухтін намовляв, щоб гетьман не посилав татар за Дніпро і сам не ходив: цар розслідить ці бунти і покарає винних; помочі Пушкареві він не дає, а посилає воєводів до черкаських городів, згідно з гетьмановим проханням переказаним з Филимоновичем; він бажав, щоб у війську була згода і всі жили в послуху гетьманові. А від татар може бути тільки руїна, неволя і загибель христіанським душам. Гетьман на це відповів:

«У мене з татарами така умова, що вони зо мною підуть і стоятимуть против тих бунтівників і самовільців: Пушкаря і Барабаша і всіх, хто з ними на мене йтиме війною, а в війську Зап. чинять бунт і кровопролиття, невинні душі забивають і М. Росію руйнують. А я в. государеві не зрадник, на українні городи в. государя і на ті городи Малої Росії, де самовільців, бунтів і усобиць не буде, туди татари війною не підуть. А коли я тепер негайно на самовільців не піду, вийде в війську Зап. велика ворохобня (ссора), усобиця і кровопролиття велике — від тих самовольців, в короткім часі! А як ті самовільці зберуться в великій силі, тоді їх не стримати від великої усобиці»

Апухтін намовляв, щоб гетьман пустив його гінців до царя, і з ними про все написав цареві, а без царського указу війною не йшов. Гетьман на це сказав: «Тепер до ц. в-ва гінців відправити неможна — не проїдуть, скрізь стоїть військо запорізьке і татарське. А що написано до мене і до війська Зап. від в. государя [439], щоб нам у війську вибрати з полковників і тямущих людей та послати до в. государя, аби з царськими послами були на комісії з польськими комісарами, та прислати мапу границь, а тим часом приготовитися (до війни) коли б з Яном-Казимиром згоди не вийшло [440], то мені цього самому без ради військової зробити не можна. Буде рада і на раді ухвалять, а тепер в війську від Пушкаря і його самовільців усобиця, бунт і кровопролиття».

Апухтін пробував намовити гетьмана, щоб пропустив до царя його гонців з реляціями і з своїми листами, а тим часом брався поїхати сам до Пушкаря і намовляти його, щоб він бунтів не заводив і гетьману був послушен, — але Виговський стояв на своїм: ні гонців Апухтіна, ні своїх посланців до царя посилати не схотів. Так сказав: «Я вже вел. государеві про все це писав, і з Києва були гонці від А. В. Бутурліна — і я (з ними) про це все написав, в. государеві все буде відомо, а тебе і твоїх гінців я не пущу». І до Пушкаря пустити Апухтіна не годився, тільки піддячого Юрьєва, що був з Апухтіним.

Поговорили ще про волоські події, і на тім ця аудіенція скінчилася, а 3 (13) травня прислав гетьман до Апухтіна до господи того ж підписка Погорецького з листами Пушкаря і Барабаша присланими до нього. Погорецький передаючи їх сказав: «Казав єси гетьманові, що від в. государя війська, корогов і гармат в поміч самовільцям до полку Пушкаревого не дано; і Пушкар ті бунти, усобицю і кровопролиття счинає з самовільцями сам від себе. А от Пушкар і Барабаш пишуть листи по різних городах і селах, до старшини й черні, аби йшли до них у полк з усією службою, на гетьмана та на полковників і старшину, що з гетьманом, а хто з ними не піде війною на гетьмана, тим вони відгрожуються огнем і мечем. «Ідемо за указом в. государя, і з нами царських людей, з Білгорода і з інших городів 40 тисяч, і від царя прислані до нас у полк гармати і корогви». Гетьман з того переконався, що ти казав неправду. 4 травня іде війною на Пушкаря і Барабаша доконче, а до Пушкаря нікого пускати не велів — каже вам бути в Чигрині.