Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Грамота до Пушкаря і Полтавського полку — що теж мала бути віддана гетьманові, щоб він бачив зміст і сам її Пушкареві відіслав — різнилась від інших тільки тим, що починалась від попередньої грамоти, посланої Пушкареві в місяці лютім, після Переяславської ради, щоб він вибір гетьмана признав і йому був послушним; тепер Хитрово поінформував царя, що Пушкар зложив перед ним присягу і обіцяв жити в згоді з гетьманом і полк свій розпустив, — супроти того даються йому такі ж накази як і іншим полковникам: жити в згоді, всяким бунтам в своїм полку запобігати і бути готовим для походу на Польщу [397].

Передана Апухтіним грамота до гетьмана датована 5-м квітня, листи полковникам мають дату 6 (16) квітня, але виїхав Апухтін мабуть не раніш як 17 або навіть 18 квітня с. с. [398] і наказ йому мабуть вироблявся, виправлявся і доповнявся довго — за відомостями привезеними Байбаковим, Іскрою і Тишею, інформаціями Филимоновича і т. д. напр. пункт про Немирича сильно нагадує про них.

Але зробивши все для привернення престижу гетьмана, царський уряд уважав потрібним взяти його під нагляд — посадити при нім резідента з невеличкою залогою. Переказавши різні царські доручення Апухтін мав попередити гетьмана, щоб не спішивсь його відправляти: «Велено мені, указом цар. в-ва, пожити у тебе» («побыть у него», гетьмана). Коли б гетьман запитав, для чого він має лишитись, сказати йому так: «Велено мені пожити у тебе, аби розвідатися в війську Зап., чи нема більше якогонебудь рокошу на тебе, чи по всіх полках бунти перестали, і всі полковники і чернь тобі послушна. Також про всякі неприятельські замисли лядські і татарські [399], велено мені будучи у тебе розвідувати, і про все з тобою порозумітись («совЂтовать о всем»). Це останнє звучало вже дуже значуще, хоч і не договорено — чи не в ролі гетьманського дорадника навіть мав бути цей царський стольник!

Посольство Іскри, посольство Лісницького, посольство Бережецького, виправа Алфімова, виправа Скуратова, місія Шереметєва.

Не маю докладної дати коли посланці Пушкаря і Довгаля з'явилися в Москві, але 17 (27) квітня позначені вже їх статті, «прислані» ними до Приказу, і тим же днем датований протокол списаний з ними: «апріля в 17 день велів в. государ розпитати посланців полк. М. Пушкаря [400], в яких справах він їх прислав, і чи він сам тільки, чи й інші полковники» [401].

На це питання посланці Пушкаря і Довгаля дали доволі невиразну відповідь, що послав їх Пушкар, а також ніженський (!) і чернь полку миргородського і всього війська Зап., з скаргами на Виговського і Лісницького — що від них треба сподіватися зради, тому нехай би вел. государ велів гетьмана і полковників «учинити» нових, і для того зложив раду.

На запитання, що вони знають про зраду Виговського і Лісницького посли повторяли тільки загальні фрази, що Виговський веде зносини з заграничними державами без царського указу, хоче посадити на польському королівстві Ракоція, — тому вони його гетьманом мати не хотять і просять нової ради.

Дяки пояснили докладно, що на Переяславській раді справа покінчена, сам Пушкар кінець кінцем на це погодився і присяг на вірність цареві і на те щоб жити з гетьманом в згоді і нової ради скликати не можна. На це Іскра з товаришами відповіли; «Рада в Переяславі була неповна, були тільки ті полковники, що одної гадки з Виговським, а з ними сотників і черні чоловіка по 10, або й ще менше, а з задніпрянських полків і нікого не було [402]. На гетьманство Виговського вибрано не всім військом, булаву йому дав сам тільки Хитрово, а не полковники і не чернь. Присягав гетьман, побачивши, що вся чернь від нього відхилилась. А Пушкар як приїхав до Лубень, так він присяг в вічне підданство цар. в-ву, а щоб йому в послуху гетьманові бути — про це ані згадано не було [403], і Пушкар допевнявсь у Хитрово, щоб для гетьманського вибору зложено нову раду, а Хитрово об'явив царський наказ: коли Ів. Виговського не хочуть, то ц. в-во велить нову раду «по траві», в якімсь підхожім місті, а ця Переяславська рада — не рада. Тому М. Пушкар і вся чернь прислали просити ц. в-во, аби зволив зложити нову раду для вибору гетьмана, з тим щоб кого виберуть, мусив би їхати до царя, від ц. в-ва був учинений гетьманом, а не сам собою. Також щоб і полковників вибрати, кому військо буде вірити і ц. в-во потвердить (изволитъ) — таких що були б ц. в-ву вірні і зради за ними б не було».

Дяки знову вернулися до цього обвинувачення в зраді, котра в нічім більше не виявлялася як тільки в зносинах з чужими державами: «В листах гетьмана, що він посилав (до чужих держав) ніякої зради не виявилось. А що він приймав чужоземних послів, не просивши на те царського указу, то про це йому було сказано на раді, він признав свою вину, і з царського наказу той проступок йому пробачено. Для всякої певності гетьман ще раз «підтвердив себе» присягою на євангелії і після того за ним не виявилось ніяких проступків, і служить він ц. в-ву вірно».

Посли вказали на останню посилку Тетері до Польщі — «очевидно не для чого як тільки для зради». Дяки завважили: «Неймовірно аби давши таку тверду обіцянку вірної служби, гетьман так зараз задумав зраду: хоч і послав кудись Павла (Тетерю), то не для зради».

Посли заповіли, що повні докази зради дасть сам Пушкар, коли приїде до Москви, зараз по їх повороті. І додали, що з ніженського полку також збиралась масова депутація, з обвинуваченнями на Виговського, здибали вони її в дорозі, було їх чоловіка з 500, хотіли їхати разом з Іскрою, але він їх намовив вернутись, мотивуючи тим, що в усіх справах послано вже їх, полтавців і миргородців, а в такім великім числі їхати до царя не годиться [404].

Цей новий вияв українського «бунтовства» не був приємний московській бюрократії. Хоча в останнім рахунку ця усобиця була водою на млин московської політики, але в данім моменті, як ми бачили, царський уряд став на тім становищу, що завдяки йому його мудрій і доброзичливій інтервенції українські бунти заспокоєно, військо приведено в послух гетьманові й старшині, починаються реформи — згідно з бажаннями заявленими гетьманським урядом і всією людністю. Гетьман і старшина цю реформу — заведення московської адміністрації повинні прийняти — хочби з вдячності за московську інтервенцію на їх користь і помогти її переведенню. Новий прояв бунтівства — непримиреного завзяття опозиції на гетьмана і вірних йому полковників був з цього погляду несвоєчасний, і хоч обережні московські політики не виявили різко свого невдоволення цим новим жалібникам, згідно з своїм правилом — ніколи не знеохочувати донощиків, — але як то можна було бачити і з наведеного протоколу, їх скарги прийнято не дуже сприятливо.

На нараду викликали до Приказу того ж дня Максима Филимоновича. Розповіли нові скарги занесені на гетьмана — що його вибрано без повної ради, і його гетьманом мати не хочуть, бояться, що він буде їх воювати; закидають йому, що він дав в їх полку маєтності Немиричу, а той заводить у них «свої уряди» (на панський взірець). Питали його гадки — як ту усобицю заспокоїти.

Мабуть протопоп виразної поради не дав, тільки потвердив, що дійсно бунт Пушкаря і К° треба негайно приборкати, бо він загрожує тим що інші полки прилучаться до Польщі (ці доводи його я навів вже вище — с. 158). Потверджував, що закиди неправильності виборів безпідставні, так само обвинувачення за Немирича: Немирич був на Переяславській раді, просив прийняти його до війська за товариша і присяг цареві на вірність в присутності Хитрово. Неприйняти його було неможна — «в війську Зап. здавна вже такий звичай: хто б звідки не прийшов, коли попросить прийняти за товариша («назоветъ себя товарищемъ») — його до війська приймають». А маєтності дав йому гетьман ще перед радою, перед різдвом, тому що це були його маєтності надані від польських королів. Дяки ще допитувались, чи прийшов він ще за Б. Хм., і від нього дістав ті маєтності, чи дістав тільки гроші на утримання? [405]. Филимонович пояснив, що дійсно прийшов ще за життя Хмельницького, за 2 або 3 тижні до його смерті, пок. гетьман його прийняв і дав гроші на утримання, але маєтностями не володів.

Розпитували про полтавських і миргородських депутатів, чи він їх знає — чи «в війську Зап. вони значні люди чи прості?» Протопоп відповів, що знає Іскру — як великого бунтівника, котрого багато в тім полку слухали. Знає також Апостола — він був сотником за Лісницького, Лісницький був для нього добрий, а тепер Апостол підіймає на нього бунти. Інших не знає [406].

На підставі цих розмов, як мені думається, зробили ще останні виправки в інструкції Апухтіна і виправили його в миротворчу місію — він виїхав, як я вище зазначив, мабуть другого дня, 18 (28) квітня. А два дні пізніш послано помішника Алмаза, дяка Єфима Юрьєва, на розмову до Лісницького, що мабуть прибув саме — розпитати, з якими він дорученнями приїхав, з чим, чи від гетьмана, чи від усього війська, в військових тільки справах, чи і в своїх власних [407].

Лісницький відповів, що його прислав гетьман, полковники і все військо з листом з Чигрина, а то з таких причин: Коли гетьман по виїзді Хитрово вернувся до Чигрина і з ним приїхали всі полковники, під той час Іван Донець, що приїздив до Москви в посольстві Барабаша, з намови Пушкаря зібрав кількасот гультяїв і напав на Чигринський полк: багато людей вирубали, стяли, пограбували і в порозумінню з Пушкарем все зібране військо поставив залогами в Чигринськім полку, пускаючи в війську Зап. такі чутки, нібито по траві буде нова рада на Солониці — а хто йому про ту раду казав невідомо.

«Полковники, що були з гетьманом в Чигрині, хотіли йти війною на Донця, щоб його знищити до решти, насилу гетьман їх від того відмовив. Він зложив раду, і на тій раді, бачачи таке замішання і усобицю в війську Зап., хотів зректися гетьманства і віддати булаву — ледве тільки полковники його умовили. З тієї ж чигринської ради вислали мене, з сотниками й товаришами різних полків гетьман і полковники до вел. государя — прохати послати нашвидку до Пушкаря грамоту, щоб він своє своєвольство залишив і був у згоді з гетьманом. А після того зволив вислати зі мною своїх комісарів — значних людей, щоб розібрали козаків в війську і писали 60-тисячний реєстр, переписали полковників і сотників, щоб те було ц. в-ву відомо, і вже надалі щоб гультяї не могли писатися козаками; бо той теперішній великий бунт від гультяїв і счинився — тому що кожний зве себе козаком. Також переписати всі млини і оранди, а які будуть доходи — це покладаємо на волю ц. в-ва, тільки нехай би зволив наказати, щоб реєстровим козакам давалося його жалування, згідно з статтями даними П. Тетері з тов. (1654 р.).

«Далі полковник говорив: гетьман хотів негайно їхати до ц. в-ва — бачити його пресвітлі очі, але тепер того йому ніяк не можна було зробити, тому що усобиця в війську Зап., ще не заспокоїлася. Також прийшли нові вісті, що ляхи, побачивши нашу усобицю, вислали під Межибіж кн. Дм. Вишневецького з військом і воно стоїть на поготові, вичікуючи, що у них буде в війську Зап. Також турецьке і кримське військо, розвоювавши Мунтянську землю, і вигнавши волоського господаря, стоять близько границь Малої Росії («Украины Малые Росіи»), і ще невідомо, де сподіватись їх нападу, тому треба триматись великої обережності.

«Бєновського гетьман відправив, учинивши перемир'я до Зелених свят: чей же до того часу військо Зап. заспокоїться, а за той час цар дасть розпорядження, і воно їх буде виконувати. Посольство до шведського короля, наказане царем, затяглося через різні клопоти аж досі, але тепер гетьман уже послав Фед. Коробку, і мабуть він уже у короля, а як повернеться, гетьман зараз царя сповістить.

«Тим посланцям, що прийшли тепер від того бунтівника, М. Пушкаря, нехай би государ в нічім не вірив, бо вони ворохобники.