Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

«Як би ж козаки всім військом забажали, щоб вибрав реєстрових козаків і реєстр списав сам боярин з товаришами - тому що давніш, як були вони під владою польських королів, полковники писали в реєстр не тих, що заслужилися в війську Зап., а тих що підкупались, — то боярин з товаришами мають відповідати, що вони не знають, котрі козаки здавна служили і в реєстр годяться, — це знають полковники і сотники. Нехай тільки пишуть козаків добрих [385], таких, що можуть служити, і давніше служили, — по правді, щоб потім не було жалів, і принесуть їм (Шереметєву) спис за своїми підписами — скільки з тих 60 тис. козаків в котрім полку».

Коли ж би гетьман і полковники стали нагадувати про жалування тим реєстровим, згідно з статтями 1654 р., сказати їм, що жалування буде платитися, коли козаки будуть на службі з того що збиратиметься по городах Малої Росії. «Коли ж гроші зіставатимуться від тієї плати, або коли котрогось року козаки будуть дома, а не на службі, — де ту казну зложити, в котрім городі і як її берегти?» (про це, очевидно, треба договоритися з гетьманом і проект подати на затвердження цареві).

Розпитати гетьмана, з яких доходів платити козакам, коли вони будуть у службі? Скільки таких «городів і міст» з яких збиралися доходи на польських королів, а скільки маєтностей сенаторських, шляхетських і кляшторних, які аренди в них і скільки тих доходів може бути на рік, окремо (в кожнім полку мабуть). Скільки б зібралося подимного, з кожного полку окремо, якби його прийшлося зібрати, і з усяких аренд — нехай гетьман дасть обрахунок, положивши цифри подимного так, як збирались давніше.

Коли б гетьман став говорити, що у нього нема рахунків тих поборів, треба боярину послати по всіх полках дворян — порозумівшися з гетьманом і полковниками, щоб вони послали з ними своїх козаків. Приїхавши до якогонебудь города або міста, розпитати, чиє це місто було давніш: королівське, панське чи кляшторне? Розпитати війтів, бурмістрів, райців і лавників, скільки яких оранд і хто їх держить. Розпитати й людей, а де нема війтів і бурмістрів, там взагалі розпитувати міщан, скільки з них збиралося доходів? чи єсть в ратуші книги збору тих податків? коли єсть, казати принести їх і зробити з них для прикладу виписки. Коли книг не буде, розпитувати їх особисто — нехай кажуть по правді і напишуть розпись. А на підставі розписі списати скільки у них здається в оранду (откуп) млинів та інших «угодій», скільки з чого приходить грошей, хто ті оранди тримає, котрим орандам час вийшов, а котрим ні; може хоч час і вийшов, але орандарі за неспокійним часом (смутным временем) тими промислами не володіли: про це докладно розпитати самих орандарів і посписувати.

Потім розпитати скільки в котрім уїзді селянських дворів, скільки з них збирано доходу на короля і панів-рад в грошах і збіжжі, де орали на пана і скільки, все то докладно списати.

А так переписавши всякі джерела доходів і приходи з них, наказати війтам, бурмістрам, райцям і лавникам збирати всякі доходи з міст і уїздів і віддавати до скарбу, тим людям, що будуть до того скарбу вибрані загальною ухвалою (чи загальною радою — «по совЂту всЂхъ»).

Коли при тім виявиться, що якимсь заставленим або арендованим маєтностям або промислам літа вийшли, а ті що мали їх в заставі, або в аренді за неспокійним часом ними не користувались, і вони почнуть прохати, щоб государь дозволив їм ще тепер покористуватися, то боярин з тов. має розвідати докладно і переглянути документи. Коли виявиться, що ті державці й арендарі не володіли тими маєтками чи промислами, треба дозволити їм доволодіти, і то все записати докладно в книги. А як котримсь арендам час вийшов, або взагалі якісь доходи треба буде дати наново «в одкуп», і будуть на те охочі, то такі доходи треба порозумівшися з війтами, бурмістрами й іншими урядниками, веліти віддавати на одкуп, за арендарями брати поручні записи (заруки) і ті записи переховувати в ратуші.

Коли війти і бурмістри в якім небудь городі заявлять, що з них панським насильством, або за часів повстання (в смутное время) якісь землі відійшли до уїзду, або щось відібрано [386], то боярин має то сказати докладно списати, а жалібникам сказати, що про те все договоряться на раді, і що від них відібрано, буде їм повернено — нехай тим не журяться.

А тим, що будуть вислані «на переписку» гостро наказати, щоб вони поступали по правді, а як будуть не по правді поступати: переписувати джерела доходів неповно, або будуть вигадувати собі прибутки при віддачі аренд, коли то викриється, буде на них великий гнів («опала») і сувора кара від вел. государя [387].

Таким чином як оце бачимо, Шереметєв через своїх дворян, за поміччю воєводів розсаджених в полкових містах, мав переписати всі доходи коронні, панські, «кляшторні» (католицької церкви) і міські, і завести їх збір «на государя». Арендні доходи мали бути здані наново. Адміністрація доходів мала вестися через «ратуші», міські уряди, з поминенням козацької старшини. Питання про повернення містам грунтів і прибутків, захоплених козацькою верствою, мало бути поставлене на раді, що повинна була зібратися з ініціативи Шереметєва (продовження того, що попереднього року уряд намірявся зробити через місію Трубецкого). Козацтво мало бути щільно обмежене 60-тис. реєстром, яких небудь 4/5 або 5/6 — як прийняти козацьке число 300 тисяч козацького актива, мало бути перечислене в селян або міщан, цим розуміється значно підірвалась би сила і впливи козацької верстви. Адміністративний апарат переходив в руки міщанства, що мало вести його під безпосереднім контролем воєводів. Воєводи ж мали бути комендантами головніших міст (тепер семи, разом з Києвом, але очевидно число цих воєводських резіденцій мало зростати), козацтву властиво не було що робити в місті. Воно мало сходити назад на становище війська, яким було за польських часів, провідна роля мала перейти на міщанство. Спираючись на міста царський уряд хотів правити всім безпосереднє, і виявляв тенденцію вишукувати і заводити в життя з старої практики все те, що могло сприяти розвою міщанської верстви, а обмеженню козацької. Тільки, розуміється, ніяких політичних прав давати міщанам він не мав наміру, всяко обмежуючи козацькі. Московська бюрократія мала тут стати всім.

Поки ці проекти розроблялись, уставляти відносини на Україні виряджено менший чин — дворянина Апухтіна (або Опухтіна як його пишуть в московських актах). Акти цієї місії заховались в значній частині [388] вони дуже цікаві і кидають яскраве світло на московську політику.

Грамота гетьманові, що мав йому завезти Апухтін, має дату 5 (15) квітня [389]. Притока місії нібито дипломатична. Король не додержав обіцянок даних на виленському з'їзді 1656 р., не зложив сойму для того, щоб оформити наступство царя на польськім королівстві; зневірившися в цім, цар уже не має охоти посилати своїх послів на сойм, що тепер скликається в Польщі, він послав королеві домагання, щоб у Вильні при кінці весни — на початку літа зложити новий з'їзд для закінчення цієї справи.

Цар пропонує вислати до Москви своїх людей — «з полковників чи з якогось іншого відповідного чину» — людей тямущих і розумних, з цими справами обізнаних, цар вишле їх на з'їзд разом із своїми послами. Коли на цім з'їзді польські комісари не підуть на зустріч бажанням царя, він більше полякам терпіти не буде і пошле військо на Польщу; гетьман з військом Запорізьким також повинен бути готовим і чекати царського наказу, щоб іти в похід.

Серед справ, які він недавно переказував цареві через ніженського протопопа — в статтях ним поданих, між іншим говорилося також, що треба б цареві негайно розмежуватися на Україні («межъ черкаскихъ городовъ») з королем польським. Цю справу цар признав актуальною, і жадає від гетьмана докладніших дат, котрих він з протопопом не прислав. Він доручає йому зібрати для цього полковників та всяких обізнаних з цією справою людей, перевести в цій справі дискусію і виготовити граничні мапи: «на чертежъ велЂлъ начертить, как межъ нашими ц. в-ва Малыя Россіи украинными городы съ полскими корунными земли съ которыхъ мЂстъ и на которое мЂсто урочищами учинить рубежъ и по чертежу написать роспись». Але зробити то в двох або в трьох варіантах [390] — такі варіанти безперечні, які можна б було на з'їзді з поляками обстояти без великого клопоту, і очевидно також варіанти «з запросом» з котрих можна було б починати і знати до чого потім можна буде спускати.

Але ця грамота Виговському також була своєрідним мінімальним варіантом, а крім того Апухтін віз дві інші, на жаль незвісні нам текстуально. Одна містила в собі пояснення, чому цар не вислав Трубецкого: змісту її не знаємо цілком; можна догадуватися, що вона промощувала дорогу висилці Шереметєва і воєводів — то, що мав свого часу зробити Трубецкой, перекладалось тепер на Шереметєва; виклад обставин, очевидно, був позбавлений яких небудь докорів і обвинувачень — так зложились обставини, без чиєїнебудь вини. Друга грамота мала характер обвинувачення Виговського в нелояльній поведінці, котрою він дав привід до бунтів, замішань і т. д. Цю грамоту Апухтін мав подати гетьманові, коли б ті поголоски про нелояльні вчинки його й Лісницького, що були переказані до Москви ще восени, потвердилися розвідкою Апухтіна. В наказі йому подано витяг з тих вістей, що свого часу пересилали до Москви Зюзін і Бутурлін: оповідання Калениченка про те, що говорилося на Чигринській раді і звідомлення Чернишова про те як поводився Виговський на раді Корсунській [391] і доручено по дорозі з Путивля розпитувати чи правда це, що Лісницький говорив такі «смутні слова», нібито цар посилає Трубецкого на те аби поламати права і вільності військові, звести військо на 10 тис., а решту перевести в салдати і драгуни? чи дійсно на раді він заохочував до союза і підданства ханові? чи на Корсунській раді Виговський дійсно зрікався бути гетьманом зогляду, що цар хоче позбавити військо вільностей, і розсилав пункти (з московськими вимогами — те, що потім послав до Москви Довгаль) — до полковників, до владиків і монастирів? Чи збирається гетьман до Москви — може вже збирається? Також розвідатися про Немирича «посланника шведського короля» [392].

Коли б не удалось про все це розвідатися в дорозі, Апухтін має заїхати до Києва і там добути докладні відомості й про все написати цареві, а відповідно до того, чи ці відомості потвердяться чи ні, або подавати гетьманові грамоту «что писана о их шатости», або не подавати. Про зміст тієї грамоти «о шатости» дає поняття промова, котру Апухтін мав сказати гетьманові, якби відомості потвердилися:

«Вел. государеві стало відомо, що у тебе і полковників була рада в Корсуні, і на тій раді ти говорив, що від царя прийшли пункти, а ти ті пункти розіслав по всіх полках, до епископа і до монастирів, а в тих пунктах нібито написано, що цар. в-во хоче у них старі їх вільності відібрати. Тому ти віддав полковникам булаву — бо не хочеш бути в неволі, а Самійло Богданович і полковники взявши булаву тобі віддали знову, приказуючи, що за вільності вони будуть стояти. Також миргородський полковник говорив «на смуту», що в. государ посилає кн. Трубецкого з військом, і з ним воєводів, на те аби мали їх свободу поламати, всякі податки з оранд і млинів збирати на государя, а війська Зап. щоб було тільки 10 тис., а решті козаків бути міщанами, а коли міщанами бути не захотять — то драгунами або салдатами. Але гетьман і старшина вільностей своїх не попустять, відступлять від цар. вел-ва, а кличе їх хан, з тим щоб тільки звалися його підданими, а податків ніяких не давали. І такі ж «смути» писали після ради полковники до своїх задніпрянських городів, лякаючи їх війною, і таким чином привели в ненависть козаків, міщан і чернь.

«Великий государ дуже тому дивується, що між його вірними підданими, православними христіанами ходять такі негарні чутки, про те чого у вел. государя і в гадці не було — нарушити права і вільності, які у них були здавна в війську Зап., і їх ц. в-во Б. Хмельницькому і війську Зап. потвердив, «пожалував». Гетьману нагадувалось — стільки разів повторювалось в стереотипних виразах, як то цар прийняв військо Зап. під свою руку, не для якоїсь користі своєї, тільки задля православної віри, «і всі вони до нинішнього дня живуть не невольно, а благополучно», маючи від царя всяку оборону, котру він і надалі їм обіцяє. В справі реєстру і плати війську нагадувалося, що говорилось в 1654 р. і пояснялося, що Тетерю минулого року тільки розпитувано, чи дається жалування козакам, коли вони бувають в службі, «а надто їм нічого не говорилось, нічого до війська не переказувано і ніяких нових статей не посилано». «А що ворохобники («смутники») говорять нібито воєводи по городах мають бути на те, аби вільності ламати, то тобі, гетьмане, і всьому війську Зап. таких ворохобних балачок і слухати не годилось! Адже єсть у Києві і тепер царські воєводи, і тамошнім людям ніякої неволі не чинять, прав і вільностей не ламають; з ними стоїть не мале царське військо — тільки для охорони від неприятелів, і досі їм ніякого корму не дають — живуть з царського жалування». «А щодо присилки нових воєводів нагадати гетьманові, що переказано було йому в цій справі ще з Матвєєвим — щоб бути воєводам крім Києва ще і в городах, і на тамошні залоги давати хліб, що збирається в черкаських городах...» [393].

Але як би там не випало — з доганою гетьманові «за шатість» чи без догани, місія Апухтіна мала послужити «замиренню» України і підпорядкованню гетьманові [394]. З ним послано царські грамоти до всіх полків, числом 17: він мав їх передати на аудієнції гетьманові, разом з царською грамотою до нього самого, аби він знав їх зміст, і сам розіслав по полках [395]. В грамотах до полковників послушних гетьманові, писаних в тих самих виразах, оповідалось як то після Корсунської ради почався бунт на Запоріжжю, а потім «по наученью Барабашенковыхъ посланцовъ - Михаила Стрынжи съ товарищи» забунтував Пушкар, але потім признавши свою вину зложив присягу в Лубнях перед Хитрово, що бунтів чинити більше не буде. Цар після того написав Виговському, щоб зогляду на це жив з ним у любові і за попередні бунти ні йому ні його полкові не мстився. Так само тепер і всім полковникам і полкам наказує, аби жили між собою в згоді, гетьмана слухались, рокошу й бунтів ніяких не чинили; а якби довідались про який небудь бунт у своїм полку, мають карати за це згідно з військовим правом і не допускати до ніяких дальших конфліктів, аби неприятелі тими бунтами не утішались, та не вчинили несподівано якої небудь шкоди.

Навпаки, треба готовитись до походу на Польщу, зогляду на новий виленський з'їзд, що має рішити відносини царя до Польщі в той чи інший бік: цар наказує полковнику бути готовим і приготовити свій полк [396].