Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Коли приїхали до Полтави, на дворі Яковенка вдарили з двох гармат. Байбаков сповістив полковника про свій приїзд, і той його зараз прийняв. При нім було чоловіка з 30 старшини; прийняв Байбакова «честно», запросив на обід, підчас коли пили здоров'я царя, велів в труби трубіти, в літаври бити і з гармат стріляти. В розмовах Пушкар і його старшина говорили на тему, що Виговський цареві зраджує, присяг не по правді, і після присяги хоче з Ордою, ляхами й іншими чужоземними державами воювати царські городи і села. Тепер от стоять полки під Лохвицею, чернь питає, против кого це буде війна: против турків чи шведів? І вставши з-за столу свідчили свою вірність цареві.

Другого дня була розмова більш довірочного характера: Пушкар [373] прийшов «на господу» до Байбакова з 4 особами тільки. Жалувався на Виговського і Лісницького, оповідав про невірну поведінку Виговського на раді в Корсуні (те що ми вже знаємо) і про його зрадливі замисли: підбити Запоріжжя, знищити Пушкаря і тоді йти на Київ: вирубати царську залогу та обсадити ляхами і шведами, а потім воювати московські городи.

«І таке ще: після присяги дав Виговський без царського указу «німцеві», «лютрові», «євреєві» [374] Немиричові шість городів мого (полтавського) полку: Кременчук, Кишеньку, Кобеляки, Білики, Переволочну і Нові Санджари. Цей лютр живе у Виговського в Чигрині, а до тих городів розсилає листи до сотників, щоб збирали на нього всякі запаси і податки. Сотники приїздять до мене з тими листами і прохають, щоб я їх не видавав, а вони хочуть вірно служити (цареві) — такі два листи Пушкар передав Байбакову.

«А з того царського жалування, що нераз присилалося для війська Запорізького, нічого війську не давалося, а на ті гроші Виговський тепер підіймає орду та ляхів. І ті гармати полкові (полтавського полку), що ходили бувало з полком в походи, Виговський віддав орді та ляхам, 30 штук.

«Як восени був бій з татарами, і я тих татар, що в тім бою взято, відіслав до Виговського, то він їх до орди пустив, а на мене кричав за те, що я против царських неприятелів стояв.

«Як серби приходили з наказу Виговського, щоб мене взяти і розстріляти разом з іншими 24 козаками, а город засісти, так я виїхав щоб їх спам'ятати: чого це вони наступають? Це ж зрада проти государя! А вони не давши собі говорити, ударили на мене. Тоді я велів війську боронитись, і бог їх покарав: вигнано їx з государевих городів».

Наступного дня Байбаков з Пушкарем були на богослуженню в монастирі воздвиження і потім на обіді у ігумена, що завів розмову в тон пушкаревих ревеляцій: «Виговський роздає государеві городи лютрам, що йому служать, а тими людьми розпоряджає швед: як заволодієте тими городами твердо, тоді зробіть кінець Пушкареві, а тоді взяти Київ, посадити там князем Ракоція, й потім іти на царські «руські городи». А Пушкар і військо і чернь служать цареві вірно і нічого лихого не мислять».

По цім, 31 н. с. березня Байбаков поїхав з Полтави, взявши від Пушкаря подорожній лист, в якім значилося, що він їде разом з Іскрою, посланцем Пушкаря. По дорозі він ще записує кілька розмов на тему вірності Пушкаревого війська і зради Виговського. За московською границею удалось їм випередити Лісницького, що 6 н. с. квітня поїхав з Путивля, двома днями перед Байбаковим і Іскрою; але коли вони приїхали до Калуги, виявилось, що там єсть наказ — не давати Пушкаревим посланцям коней перед Лісницьким, не знати, чи був такий делікатний наказ з Москви, чи Лісницький про це постарався на місці, — тільки аж 22 н. с. квітня вони могли одночасно з ним виїхати з Калуги до Москви. В Приказі вони заявилися 27 н. с. квітня — того дня подали свої «статті» і мабуть таки чи не випередили Лісницького, бо той подав свої статті 1 н. с. травня. Такі перегони вчинили наші земляки перед московським урядом!

Московські проекти інструкції, проекти інструкції провінціальним воєводам, проект інструкції Шереметєву.

В Москві тим часом, в середині квітня н. с. ішла підготовка нової адміністрації України — головно на підставі відомостей привезених Хитрово. В сумі вони були сприятливі для Виговського; безсумнівно підняв цей сприятливий настрій своїми розговорами також Максим Филимонович. Московський уряд постановив взяти Виговського в свою опіку. Коли були за ним якінебудь прогрішення, з тих, що закидали йому барабашівці і пушкарівці, — «виговорити» йому це і взяти обіцянку, що він більше того не повторятиме. На будуче посадити при нім свого резидента для контролю і запобігання можливості повторення подібних самовільних і нелояльних вчинків, а головно — обсадити Україну мережею своїх воєводів з залогами, прибрати до рук адміністрацію, війти в безпосередній зв'язок з міщанством і черню. Одним словом - використати усобицю і класову боротьбу, що так яскраво виявилася в останніх змаганнях між старшинською партією Виговського і пушкарівцями, на те щоб «Малую Россію к рукам прибрать».

На жаль в цім менті як і в інших для нас пропала вся закулісова сторона цих актів: дискусії, мотивовання, підготовка — тільки голий скелет канцелярських актів, і то розуміється — в убогих останках, з котрих мусимо вимірковувати хід подій, мотиви і наміри.

«3 квітня велів государ бути в своїй службі воєводами в черкаських городах:

      в Білій Церкві Григорій Сафонов,

      в Корсуні Оверкій Болтін,

      в Ніжені Степан Бутіков,

      в Полтаві стольник Олексій Чіріков,

      в Чернігові стольник Ондрій Дашков,

      в Миргороді Никифор Поленов.

«4 квітня велів в. государ послати ратних людей до черкаських городів, де мають бути воєводи: до Білої Церкви з Києва 300 салдатів, до Корсуня з Києва також 300 салдатів, воєводи мають їхати по них до Києва і взявши їх у Києві їхати до тих городів» [375].

З пізніших постанов довідуємося, що лівобічні залоги — в Полтаві й Миргороді по 300 салдатів, в Чернігові і Ніжені по 200, мали бути вислані тимчасово з білгородських контингентів, в серпні мали бути вони замінені новими посилками [376].

З приводу цих резолюцій в приказах поставлено цілий ряд детальних питань: яку послати до тих міст армату, скільки арматного запасу, як великі «вістові дзвони» і т. д.