6. І то має також п. пол. миргородський розповісти, як Пушкар і запорізькі посли, щоб тим більше людей підбурити, в своїх листах писали таке, нібито й. цар. в-во дав їм волю, своєю грамотою на все те що вони робили: і раду на Солониці скликали, і селянам кривди і мучительства нестерпні чинили, доми грабували.
Ще й про 40 тис. війська присланого їм у поміч від ц. в-ва в листах своїх запевняли — за це варті вони найгіршої кари, що такі небувалі речі на цар. в-во говорили. Нехай про всі діла його (Пушкаря) оповість п. полк. миргородський, як то він оповідає, мовляв я взяв чотири жалування прислані на військо від й. цар. в-ва — а я ніякого доходу не мав, він же більш усього користується, бувши 11 літ полковником і різні оранди від себе віддавав і всі доходи побирав та на свої потреби обертав.
7. Додасть і те п. полковник, що хоч після тих усіх незгод прислав Пушкар з тим, щоб далі не мати сварок і неприязні, але до ніякого послуху не прихиляється. Головно, що піхоти не розпустив, а поставив по городах полку Чигринського і розсилає універсали наказуючи не збороняти їм поживи — фальшиво всіх упевняючи, як всі свої замисли брехнею окружає.
8. Пояснюючи, чому я мусив відкласти свою подорож — з огляду на домашні замішання і небезпеку, додасть і то п. полковник, що й тепер ще Ів. Донець чинить людям великі кривди наїз'жаючи на городи. А ляхи чуючи нашу незгоду, під проводом кн. Дм. Вишневецького приступили під Межибіж, аби його відібрати. Боюсь щоб і татари не видумали чого небудь — бо одні з калгою пішли на мунтян і прогнали з панства господаря, а інші на Киношлях(?) з усією силою стоять. Як полковник уманський, приїхавши до нас то дав знати, мусів я свою подорож відкласти, а як тільки наша земля хоч трохи заспокоїться й звільниться з тієї небезпеки, буду старатись побачити царські пресвітлі очі.
9. Про Тимоша, Прокопа Поривая й інших, що забрав Пушкар, проситиме полковник миргородський, щоб їх випущено; одні з них в Острі, інші в Колонтаєві — п. полковник проситиме грамоти до тамошніх воєводів.
10. Тому що найбільша причина замішання це те, що військо по сей час зістається без докладного реєстру, п. полковник проситиме, щоб й. ц. в. пославши від себе велів скласти реєстр — аби ті що не в реєстрі не домагалися неналежних вільностей, і на будуче не чинили бунтів, коли б їх старші хотіли привести до ладу. Просити в тій справі ц. в-во, аби прислав до мене якусь тямущу людину і мені про свою волю написав, даючи силу разом з нею цю справу перевести [354].
12. Коли б Пушкар через своїх послів мав упоминатися у царя й. м. за побитих козаків, що я мовляв наступив на нього військом, — нехай пояснить п. полковник, що я б і не пішов за Дніпро коли б мене його листи не зайшли, що татари виїхавши з великою силою ходять під Полтавою. Замість татар він побив тирансько безпечних людей — але я не мстивсь йому за ніякі обиди, і тепер ніякої помсти не замишляю — тим більше як маю грамоту ц. в-ва прислану з піддячим Ларіоном Івановичем.
13. Велів був ц. в-во, щоб ми вислали посла свого до короля шведського, — ми досі цього не виконали через усякі перешкоди, але тепер посилаємо товариша нашого Федора Коробку. Про це говорили в Переяславі з Б. М. Хитрово, а п. полковник дасть про це знати.
14. Всі інші справи має п. полковник полагодити у ц. в-ва як буде вважати за краще. Нехай запевнить, щоб нас в підданстві (цар) вважав непохитними. А найбільше нехай просить п. полковник, щоб тим, що на нас брешуть аби (цар) не вірив і велів нам їх карати на місці.
15. На самім виїзді послів до й. ц. в-ва прийшли нові листи від господаря молдавського: пише, що дійсно турки з татарами знищили землю мунтянську, кілька сот тисяч душ в неволю забрали і самого господаря до Венгрів загнали, а по тій роботі стоять на поготові, і не знати куди задумують. Нехай представить то п. полковник, як погани заходяться на христіанську погибель».
Посольства Пушкаря і Довгаля — Іскра з тов., посольство Пушкаря — Іскра, посольство Довгаля — Тиша, місія Байбакова до Пушкаря.
З московської сторони в той час збирав відомості піддячий Фірс Байбаков, висланий з Москви до Пушкаря разом з його послами: Петрашем Яковенком з товаришами 6 (16) березня. Він мав віддати Пушкареві згадану вже вище царську грамоту з доганою за ухиляння від ради та послуху гетьманові, від якихнебудь заяв стриматися, а натомість потайки розвідати, чи багато з Пушкарем козаків, які у них настрої і наміри? чи збирається Пушкар явитись у Хитрово на його заклики? чи має він і його козаки намір бути послушними Виговському, і чи нема між ними якихось хитань (шатости) [355].
Виконуючи це доручення Байбаков спішно проїхав до Полтави й назад, пробувши на Україні два тижні, від 13 до 27 с.с. березня, розвідуючи і розпитуючи кого міг в дорозі й на місці. Застав нове посольство від Запорізької Січі і від городових полковників — Пушкаря і новопроголошеного Довгаля — Іскру, з товаришами, що вибиралися до царя з новими жалями на зрадливу поведінку Виговського і старшини, і з ними виїхав до Москви.
Вони везли таку супліку від полку, списану 11 с.с. березня (московський переклад на жаль, стер всю її автентичну фізіономію, а місцями до непізнання затемнив і самий зміст) [356]: «Б. м. вел. государеві і т. д. нижайший холоп і підданий заприсяжений М. Пушкар полковник з усіма сотниками і отаманами городовими і з усією черню полку Полтавського б'є чолом і т. д. Піддані війська Запорізького з кошу запорізького, вся чернь дніпрова однодушно з нашою черню городовою скаржилися на зраду, кривди і великі прикрості від Ів. Виговського і Гр. Лісницького. (А тепер) полк Полтавський через виборних своїх з різних городів: Ів. Іскру, Михайла Степаненка, Левка Гавриленка сотника зіньківського, Савостьяна Подсиленка сотника рашівського, Ів. Педяка сотника балаклійського, Мисана сотника санжарівського, Кондрата Кузьменка, Дороша Іваненка, Івана Гавриленка, Якова Хурсенка, Гната Давиденка [357] з товаришами, б'ють чолом в тих статтях:
Дав (Ів. Виговський) [358] городи на Ворсклі, а саме Новий Санжарів, Біликів Брід, Кобеляки і Кременчук лютрові Юрієві Немиричові — чого ніколи покійний Б. Хм. славної пам'яті не робив без указу в. в-ва, що він сміє робити.
Також і чужоземних людей — ні сербів ні німців ні ляхів він при собі не держав — як цей дуже багато при собі має.
А коли мирився з сусідніми державами, то тільки для спокою, до слушного часу, і ніколи військо Запорізьке (при нім) таких кривд не мало.
А як тільки наставили гетьманом Ів. Виговського, без ради (безъ совЂту) всієї черні, то цей уже ні одного козака при собі не тримає, тільки все чужоземних людей, а від них по городах нам, війську Зап. і всім посполитим («общимъ») людям у всій Малій Росії почали чинитися кривди незносні, і всякі вільності відібрано. Ці чужоземці як наємники мусять його волю творити, що він їм накаже (а за це їм плата) [359], а деяким чужоземцям, як от лютрові Немиричові, віддав Ів. Виговський городи козацькі в. ц. в-ва на вічні часи. Посилає їх городи воювати, людей христіанських стинати; декого розстріляно, а інших козаків війська Зап. в в'язницях великими карами томить; маєтності грабують і забирають усяку худобу.
«Тому будь ласкав і т. д. від тих зрадників, Виговського і Лісницького, нас звільни, і з ними по волі своїй вчини. Бо коли ті два будуть старшими в війську Зап., то вони нас до решта знищать і все майно пограбують, а помалу прикликаючи з чужих країв людей, сами (їм) піддадуться і в нівець Малу Росію обернуть.
«Ті грамоти, що (були прислані від в. ц. в-ва) військові Зап. через Михайла Стринджу з тов. на те щоб повною радою старшини і черні війська Зап. в Переяславі всі справи полагодити і до ладу привести, Виговський і Лісницький за ніщо мають — кажуть що то грамоти підроблені (смышленные) [360].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 24. Приємного читання.
TextBook