Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Грамота гетьмана післана з ним датована 19 (29) березня [349], так що цю посилку треба безсумнівно зв'язати з тим з'їздом старшини, що відбувся в Чигрині в середніх днях березня. Лист гетьмана без початку з того же 19 (29) березня, в копії переданій через старого Виговського київському воєводі [350] виглядає як повідомлення неприсутному в Чигрині Лісницькому про дану йому місію і побажання, щоб йому вдалося виправдати й себе й гетьмана перед царем з різних обвинувачень нанесених на них останніми часами. Наведена вище дописка до нього показує, що посольство задумувалось і грамота писалась ще перед одержанням відомостей про відправу з Москви пушкаревого посольства. Головним завданням було мабуть — виправдати недодержання обіцянки даної Виговським Хитрово щодо негайної подорожі до царя. Такий зміст листа Виговського до царя: гетьман дуже рад би був «оглядати царя на пресвітлих своїх палатах царствуючого», але різні небезпеки — польського і турецько-татарського наступу змушують його відкласти цю подорож до часу, коли та небезпека пройде. Тим часом доручає Лісницькому засвідчити вірне підданство і гетьманське і своє власне, і запевнити царя в невинності їx обох супроти піднесених на них обвинувачень [351]. Наказ даний Лісницькому [352] йому й доручав перед усім засвідчити вірність і лояльність гетьмана:

1. Насамперед, віддавши від усього війська найнижче чолобиття засвідчити повне і невідмінне підданство моє і всієї старшини і всяке старання виявити нашу зичливість — котре ми й покажемо супроти неприятеля в. ц. в., не жалуючи нашої крові для гідності в. ц. в.

2. То також має дати знати ц. в-ву пан полковник миргородський, що коли б ми не хотіли бути щирими підданими царя його милості і під його кріпкою рукою пробувати, — ми б давно звернулись до іншого монарха — маючи великі обіцянки від царя турецького через Мехмета, його вел. посла, що приїхавши до Браслава передав нам корогву, булаву і всі польські краї віддати нам обіцяв. Також і Березовські (?) комісари, бувши у нас хотіли нас звабити різними обіцянками, запевняючи нас високою ласкою польського короля. Але ми з любові до самої вже православної віри не дали їм себе намовити, задля нашої користі, тільки для загального добра вибрали собі царя й. м. — оборонця нам і святим церквам, і так раз добровільно, без ніякого примусу присягши досі держимось тої присяги непорушно.

3. Коли б цар й. м. мав на нас лихе серце за те що ми з татарами збраталися, п. полковник миргородський має йому пояснити, що хоч ми виговорили собі щиру приязнь з ними, але під такою умовою, щоб вони ніколи рук не підіймали на царя й. м. А зробили ми це тому, що з певних вістей довідалися, що вони змовилися з ляхами наступити з обох сторін на наш край, а випустошивши його, йти на царство Московське. Для того ми й побраталися, щоб ці наміри розірвати, бо вже попереднього року брали ясні знаки татарської неприязні, коли вони набігли на Браславський полк, і поки прийшло військо, попалили новоосаджені слободи, селян кількадесять тисяч вибрали і в Крим погнали.

4. Коли б й. ц. в-во питав про відпуск посла Бєньовського, каштеляна волинського: з чим і з якими надіями ми його відправили, п. полковник миргородський має дати відповідь, що ми вчинили тільки перемир'я до Зелених свят. А то не для чого іншого як тільки на те щоб спокійно проживши зиму краще приготовитися на війну, як й. ц. в. піде на ляхів. Бо то певно, що як би не цей наш фортель, без війни б ми не прожили, бо від певних язиків таку маємо відомість, що вони (поляки) цінять це перемир'я, сподіваються собі великої вигоди від договору; а як би того перемир'я не було, то під час нашого замішання певно б напали на нашу сторону [353].

5. На удавання М. Пушкаря, полк. полтавського і послів запорізьких, має п. полк. миргородський дати таке спростовання, що вони навикши всякої нікчемності стали неприятелями віри православної, а нас невинно обмовляють, нібито ми на шкоду в. ц. в-ва збраталися з ляхами й татарами. Багато таких образливих листів писали називаючи нас бісурменами, і тим способом бунтували людей на мене і полк. миргородського. А я маю Пушкарів лист автентичний, де він дає згоду на союз з татарами і віддає його на наше рішення, — бо ми і до нього як і до інших писали питаючи, чи погоджується. Про все це я мав поговорити з окольничим — тільки хотів для того побачитися з ним один на один перед Переяславською радою; але він потай сіючи незгоду розсилав листи, сварячи нас на знищення церков тутешнього края і зруйнування православної віри. То саме подумали собі й посли запорізькі — що досі в ніякій справі не були війську помічні, ані під час того як цей край піддавався ц. в-ву, в тім участі не брали.

6. І то має також п. пол. миргородський розповісти, як Пушкар і запорізькі посли, щоб тим більше людей підбурити, в своїх листах писали таке, нібито й. цар. в-во дав їм волю, своєю грамотою на все те що вони робили: і раду на Солониці скликали, і селянам кривди і мучительства нестерпні чинили, доми грабували.

Ще й про 40 тис. війська присланого їм у поміч від ц. в-ва в листах своїх запевняли — за це варті вони найгіршої кари, що такі небувалі речі на цар. в-во говорили. Нехай про всі діла його (Пушкаря) оповість п. полк. миргородський, як то він оповідає, мовляв я взяв чотири жалування прислані на військо від й. цар. в-ва — а я ніякого доходу не мав, він же більш усього користується, бувши 11 літ полковником і різні оранди від себе віддавав і всі доходи побирав та на свої потреби обертав.

7. Додасть і те п. полковник, що хоч після тих усіх незгод прислав Пушкар з тим, щоб далі не мати сварок і неприязні, але до ніякого послуху не прихиляється. Головно, що піхоти не розпустив, а поставив по городах полку Чигринського і розсилає універсали наказуючи не збороняти їм поживи — фальшиво всіх упевняючи, як всі свої замисли брехнею окружає.

8. Пояснюючи, чому я мусив відкласти свою подорож — з огляду на домашні замішання і небезпеку, додасть і то п. полковник, що й тепер ще Ів. Донець чинить людям великі кривди наїз'жаючи на городи. А ляхи чуючи нашу незгоду, під проводом кн. Дм. Вишневецького приступили під Межибіж, аби його відібрати. Боюсь щоб і татари не видумали чого небудь — бо одні з калгою пішли на мунтян і прогнали з панства господаря, а інші на Киношлях(?) з усією силою стоять. Як полковник уманський, приїхавши до нас то дав знати, мусів я свою подорож відкласти, а як тільки наша земля хоч трохи заспокоїться й звільниться з тієї небезпеки, буду старатись побачити царські пресвітлі очі.

9. Про Тимоша, Прокопа Поривая й інших, що забрав Пушкар, проситиме полковник миргородський, щоб їх випущено; одні з них в Острі, інші в Колонтаєві — п. полковник проситиме грамоти до тамошніх воєводів.

10. Тому що найбільша причина замішання це те, що військо по сей час зістається без докладного реєстру, п. полковник проситиме, щоб й. ц. в. пославши від себе велів скласти реєстр — аби ті що не в реєстрі не домагалися неналежних вільностей, і на будуче не чинили бунтів, коли б їх старші хотіли привести до ладу. Просити в тій справі ц. в-во, аби прислав до мене якусь тямущу людину і мені про свою волю написав, даючи силу разом з нею цю справу перевести [354].

12. Коли б Пушкар через своїх послів мав упоминатися у царя й. м. за побитих козаків, що я мовляв наступив на нього військом, — нехай пояснить п. полковник, що я б і не пішов за Дніпро коли б мене його листи не зайшли, що татари виїхавши з великою силою ходять під Полтавою. Замість татар він побив тирансько безпечних людей — але я не мстивсь йому за ніякі обиди, і тепер ніякої помсти не замишляю — тим більше як маю грамоту ц. в-ва прислану з піддячим Ларіоном Івановичем.

13. Велів був ц. в-во, щоб ми вислали посла свого до короля шведського, — ми досі цього не виконали через усякі перешкоди, але тепер посилаємо товариша нашого Федора Коробку. Про це говорили в Переяславі з Б. М. Хитрово, а п. полковник дасть про це знати.

14. Всі інші справи має п. полковник полагодити у ц. в-ва як буде вважати за краще. Нехай запевнить, щоб нас в підданстві (цар) вважав непохитними. А найбільше нехай просить п. полковник, щоб тим, що на нас брешуть аби (цар) не вірив і велів нам їх карати на місці.

15. На самім виїзді послів до й. ц. в-ва прийшли нові листи від господаря молдавського: пише, що дійсно турки з татарами знищили землю мунтянську, кілька сот тисяч душ в неволю забрали і самого господаря до Венгрів загнали, а по тій роботі стоять на поготові, і не знати куди задумують. Нехай представить то п. полковник, як погани заходяться на христіанську погибель».

Посольства Пушкаря і Довгаля — Іскра з тов., посольство Пушкаря — Іскра, посольство Довгаля — Тиша, місія Байбакова до Пушкаря.

З московської сторони в той час збирав відомості піддячий Фірс Байбаков, висланий з Москви до Пушкаря разом з його послами: Петрашем Яковенком з товаришами 6 (16) березня. Він мав віддати Пушкареві згадану вже вище царську грамоту з доганою за ухиляння від ради та послуху гетьманові, від якихнебудь заяв стриматися, а натомість потайки розвідати, чи багато з Пушкарем козаків, які у них настрої і наміри? чи збирається Пушкар явитись у Хитрово на його заклики? чи має він і його козаки намір бути послушними Виговському, і чи нема між ними якихось хитань (шатости) [355].

Виконуючи це доручення Байбаков спішно проїхав до Полтави й назад, пробувши на Україні два тижні, від 13 до 27 с.с. березня, розвідуючи і розпитуючи кого міг в дорозі й на місці. Застав нове посольство від Запорізької Січі і від городових полковників — Пушкаря і новопроголошеного Довгаля — Іскру, з товаришами, що вибиралися до царя з новими жалями на зрадливу поведінку Виговського і старшини, і з ними виїхав до Москви.

Вони везли таку супліку від полку, списану 11 с.с. березня (московський переклад на жаль, стер всю її автентичну фізіономію, а місцями до непізнання затемнив і самий зміст) [356]: «Б. м. вел. государеві і т. д. нижайший холоп і підданий заприсяжений М. Пушкар полковник з усіма сотниками і отаманами городовими і з усією черню полку Полтавського б'є чолом і т. д. Піддані війська Запорізького з кошу запорізького, вся чернь дніпрова однодушно з нашою черню городовою скаржилися на зраду, кривди і великі прикрості від Ів. Виговського і Гр. Лісницького. (А тепер) полк Полтавський через виборних своїх з різних городів: Ів. Іскру, Михайла Степаненка, Левка Гавриленка сотника зіньківського, Савостьяна Подсиленка сотника рашівського, Ів. Педяка сотника балаклійського, Мисана сотника санжарівського, Кондрата Кузьменка, Дороша Іваненка, Івана Гавриленка, Якова Хурсенка, Гната Давиденка [357] з товаришами, б'ють чолом в тих статтях:

Дав (Ів. Виговський) [358] городи на Ворсклі, а саме Новий Санжарів, Біликів Брід, Кобеляки і Кременчук лютрові Юрієві Немиричові — чого ніколи покійний Б. Хм. славної пам'яті не робив без указу в. в-ва, що він сміє робити.