Того ж дня синові М. Стринджі Андрієві за старання його батька — що він М. Пушкаря утихомирив, і з ним до Лубень приїздив — дано 1 соболя [315] і т. д.
По цім Хитрово вважав свою місію скінченою і поїхав до Москви — де теж, за його звідомленнями, його діяльність знайшла повне признання: цар вислав на зустріч до Калуги стольника з милостивим словом йому і його товаришам за добре виконане доручення.
Відновлення кримсько-українського союзу і підготовка походу, підготовка походу на лівобічних ворохобників.
Виговський тим часом, не роблячи собі ніяких ілюзій щодо намірів своїх противників, спішив заручитися поміччю Орди.
В цитованім вище листі Пушкаря до царя з 8 (18) лютого бачили ми згадку, що Виговський з Лісницьким «після тої ради» (вираз не ясний) «присяг в Чигрині з Карач-беєм, і зібравши Чигринський полк, хоче з Ордою воювати городи українні ті що присягли в. цар. в-ву вічно служити правдою» [316]. Це могли бути тільки прелімінарні переговори. Для формального відновлення колишнього союзного договору, вислані були від гетьмана посли до Криму, при кінці лютого, або на початку березня н. с. В звідомленню московського посла Якушкіна читаємо, що 10 н. с. березня оповідав їм Маметша Сулешов, що до хана «приїхали три посли від гетьмана, щоб відновити з ханом союз, як був за Б. Хмельницького, і за тим договором хоче гетьман іти з Татарами разом на Низовий Кіш [317], щоб його знищити. Він з Запорізьким військом, яке йому послушне, від вел. государя одложився, тому що йому стало відомо, що в. государ хоче послати в черкаські городи своїх воєводів, а Виговський під начальством воєводів бути не хоче: хоче володіти тими городами, як Б. Хмельницький володів. Також відомо йому, що в. государ послав низовим черкасам своє жаловання і наказав воювати Виговського, щоб його знищити і до підданства привести. Магмет-герай з послами Виговського посилає до нього свого гінця пропонуючи приїхати для (формального заприсяження) договору, до Почак-Керменя або на Дівял: як буде від нього вість, що він приїхав, тоді хан вишле Карач-бея перекопського, щоб договір заключити і заприсягти («шерть учинить») і тоді підуть разом на низових черкасів».
Але Виговський на кримську границю для оформлення договору не поїхав, і заприсяг його Карач-бей таки в Чигрині. В звідомленні того ж Якушкіна читаємо, оповідання товмача Устокасимова, що він чув у Бахчисараю: Карач-бей прислав до хана гінця повідомляючи, що Ів. Виговський з ним договір заключив на тім, що буде в приязні і в підданстві, як був Б. Хм., і обіцяв віддати весь полон, який єсть на Україні, а при договорі подарував Карач-беєві 30 кримських бранців, коня і 700 єфимків, а Салім-азі 10 полонянників. При нім же приїздив до Чигрина чауш від турецького султана, в відповідь на прохання Виговського, аби султан наказав ханові не воювати України: він везе ханові листа, щоб він помирився з Виговським, і цей чауш з Карач-беєм приїде з Чигрина до Криму.
Картки в цім місці перемішані, і дати цієї записки напевно не можу уставити — можливо, що оповідання належить до того ж 10 н. с. березня, що й попереднє: тим часом як хан умовлявся з послами Виговського щодо порядку оформлення договору, Карач-бей уже його заприсяг в Чигрині, в перших днях березня приблизно [318]. Мабуть Виговський приїхав з Переяславської ради до Чигрина власне на те, щоб прийняти турецького чауша і заприсягти договір з Карач-беєм.
За цим пішли переговори про похід на Пушкарівців. З оповідань в Москві Лісницького [319] і з відомостей поданих київському воєводі [320] дізнаємось, що коло 25 н. с. березня в Чигрині відбувся з'їзд старшини, обговорено різні питання біжучої політики, спеціально — очевидно — відносини московські й польські, начеркнено план кампанії супроти лівобічного повстання і притягнення до неї Орди. Лісницький оповідав, що саме прийшли відомості, що Ів. Донець «з полком Пушкаря» напав з своїми «гультяями» на задніпрянську частину чигринського полку, погромив старшину і зайняв городи своїми загонами. Виговський — каже Лісницький — був так знеохочений цими новими проявами усобиці, що зрікався булави, не хотячи вступати в війну з пушкарівцями. Але полковники його умовили, щоб він не зрікався, і обіцяли його підтримати в боротьбі з повстанням до кінця. Лісницький цього виразно не каже — говорить тільки, що полковники стояли за те аби на Донця йти війною і знищити його до решти. Виговський противився війні. Можна з цього доміркуватись, що лишаючися при владі, Виговський договорився про безоглядну боротьбу з пушкарівцями і одержав згоду на те покликання татар до помочі, заключення з ними воєнного союзу против повстанців і т. д. Відгомони маємо в кримських вістях. Якийсь татарин в секреті розповідав московському послові в Криму, що від гетьмана приїхало 5 козаків в посольстві: просить прислати йому орди в похід на уманського (!) полковника і царських людей. Цей полковник їздив до царя і цар дав йому військо, і він з ним взяв три городи і багато побив козаків. Але хан не довіряє Виговському: коли він справді від царя відступив, нехай пришле ханові царських людей, яких має при собі, тоді хан пришле Орду і буде за нього стояти.
Московський гонець, затриманий в Перекопі в першій половині квітня н. с. (протягом 6-го тижня посту) оповідав, що він за той час чув від свого пристава і перекопських татар: гетьман просив у хана Орди на Пушкаря, і хан велів йому йти з 3 т. татар, визначив термін походу на велику п'ятницю, 19 (29) квітня, і татари почали вже збиратися. Але Карач-бей побоюється, щоб не війти в тім в конфлікт з Москвою, як що Пушкаря буде боронити московське військо. Найкраще було б як би полчани видали головою Пушкаря гетьманові — обійшлося б без війни [321].
Самовидець так оповідає про прихід Карач-бея до Виговського під Чигрин і потвердження союза обома сторонами, можливо бувши учасником цієї церемонії [322] — «Зараз по великодні, на св. Георгія [323] вийшов з Криму Караш-бей з ордами, 40 тисяч під Чиргин і там на р. Арклію Караш-бей з Виговським з'їхавшися на відокремленім місці, сидячи на конях мали між собою розмову годин на дві дзигарових і там потай від усіх полковників постановили, против кого мали ту війну піднести. Потім Виговський запросив Караш-бея з мурзами до свого намету і там уже з усіма полковниками й іншою старшиною вчинили згоду з Ордою. Сам гетьман, далі обозний, судді, полковники з усією старшиною і з козаками, які при них були, виконали присягу на братерство. Потім учинили банкет і били з гармат. Караш-бей того-ж дня повернув на кочовище до Орди, на Цибульник; гетьман вислав з ним сотників ніженських: Романа Ракушку і Левка Бута, і при них Караш-бей і мурзи виконали присягу на братерство з усією Ордою».
Полтавець Михайло Бут, що був в Криму в полоні, у Карач-бея і разом з іншими трьома бранцями-козаками був ним подарований послам Виговського [324], називає ім'я головного козацького посла — сотника Джулая, і дає час виїзду посольства на «світлім тижні», себто в середніх днях квітня с. с. Мабуть воно допильнувало виходу татар — Бут прибігши до Полтави в перших днях травня н. с. оповідав, що татари вже стоять на Цибульнику, хочуть перевозитися, щоб іти на Запоріжжя і на полтавський полк [325].
Вістуни з Голтви, Санжарів, Жовнина, Бужина, Решетилівки і т. д. доносили в перших днях травня, в різних варіантах, що татари стоять на правобічних перевозах — під Чигрином, Максимівкою, в Сокірні й інш. [326]. В їх оповіданнях кількість орди підіймалася не то що до 40, а навіть до 100 тисяч. Виговський будує їм пороми для перевозу, тим часом збирають на них стацію по правобічних і лівобічних містечках і селах — поки збирається козацьке військо. «Минулого вторка (30 н. ст. квітня) скарбник Виговського Калита приїхавши до Чигрин-Діброви почав вибирати для Виговського страву (корм): взяв 500 волів, проса, збіжжя, вина, меду, пива і вислав за Дніпро, на Цибульник. Виговський віддав всю ту страву татарам, що стояли на Цибульнику, — сто тисяч. А мурзи всі були в Чигрині на нарадах про те, де він скаже Орді перевозитися. Мурзи просили, щоб перевозитися на кременчуцькім перевозі, а Виговський мав минулої п'ятниці (23 с. с. квітня) перевозитися з своїм полком і всією арматою на Бужин і на Максимівку, весь полк Зеленського також. «Вся річ посполита» говорила, і саме ніженський полковник сказав: «Пане гетьмане, боже поможи, а ми з тобою — полк. Миргородський взяти і Пушкарів (пушкарівців), а потім доконче воювати Москву!». З трьох сторін мають на нас ударити: від Ніжена полк ніженський, від Кременчука татари, від Бужина і Максимівки сам Виговський з своєю силою і арматою. В Чигрин-Діброві минулого четверга (22 с. с.) всю худобу на ту сторону Дніпра (на правий берег) перегнали, боячись татарського знищення, і Калита, що страву вибирав, пивши вино у наших вепричан, остерігав: «Як скорше назад тікайте, бо конче хочуть вас потопити, щоб ні одного язика до нас не пустити» [327].
Татари дочекались нарешті того, чого даремно добивались останні роки — можливості добичництва на козацькій території — власне найбільш людній, багатій, нерушеній — на Лівобережжі.
Миргородський переворот.
Так розгорталась ця українська усобиця, котру наш український історик описав цими патетичними словами:
Ще огонь многокровний і многоплачевний, запалений внутрішньою війною з поляками, вісім літ сильно паливши і Україну в розправі з короною Польською сильно снідавши — не згас.
Ще трупи людські на різних лядських і українських полях воєнною зброєю простелені — до кінця не зотліли.
Ще земля на многих горизонтах від крові людської зчервоніла — дощевими кроплями не обмилась.
Ще аер від трупів людських просмерджений не прийшов до першого свого чистого і невредного єства.
Ще у матерей по синах, жінок по мужах й інших кревних своїх, воєнною зброєю усмертвлених слезоточні не висохли зіниці.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 22. Приємного читання.
TextBook