Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Хитрово і Ромодановський прикладали нібито всі старання до того, щоб Пушкар і Барабаш, взагалі противу-старшинська опозиція взяли участь в раді, представили свої закиди і обвинувачення против Виговського і спільно з старшиною дефінітивно розв'язали справу гетьманства — але Виговський, як ми вже бачили, представляв, принаймні з пізніших перспектив — їх поведінку лукавою і неприхильною. Він пише в своїм маніфесті, що старшина зібравшися в Переяславі, цілий тиждень чекала Пушкаря, «від усіх полковників і від Богдана (Хитрово) була послана до нього делегація, щоб намовити його аби відстав від своїх намірів (воювати з партією Виговського) і під гарантією безпечності приїхав на раду, щоб представити свої обвинувачення. Але він відповів, що не може прийти інакше як з військом, і замість себе прислав кілька сотників, котрих Богдан прийняв з великими гонорами і відправив з дарунками, а гетьманові присяг з своїми товаришами, що негайно піде на Пушкаря і приведе його до послуху — як не послухає намов, то явною силою, — коли гетьман згодиться на ці дві умови: присягне на євангелії цареві і протягом тижня виїде до Москви з усією головнішою старшиною, на розмову з царем, і гетьман дав згоду на одно і друге» [304].

З пізнішого листа гетьмана до царя довідуємось, що митрополит — також посилав від себе «з упоминанням» свого посланця — Максима Филимоновича; коли саме не сказано, але видно, що був у Пушкаря в місяці лютім, і можливо — що їздив саме тепер [305].

В звідомленні Хитрово згадується, що гетьман і полковники кінець кінцем грозили роз'їхатися не чекаючи ради: родич Виговського Йосиф Мещеринів дістав соболі за те, що він намовляв їх не роз'їздитися [306]. Правдоподібно ці балачки про роз'їзд кінець кінцем змусили Хитрово приступити до процедури потвердження гетьмана; можливо, що до того причинився справді і вплив дарунків гетьманських. Можливо, що коло цього власне оберталися «многіе безчестные рЂчи к большой ccopЂ», що пускали на Хитрово і товаришів Стринджа з товариством, доводячи неправосильність переяславської ради — як зараз побачимо.

Пушкар замість приїхати прислав 8 (18) лютого посольство до Москви, виясняючи причини, з яких не може взяти участі в раді, і обсипаючи Виговського і його партнерів всякими обвинуваченнями в зраді, насильствах і т. д. — Тепер (по невдалім наступі на Полтаву) Виговський з Гр. Лісницьким і помічниками своїми потай від начальників ц. в-ва сприсяглися з Карач-беєм у Чигрині й зібравши полк Чигринський разом з мурзами воювати хочуть пограничні (з Січею) городи — ті що вірно служать в. ц. в-ву. Ми хотіли йти до Переяслава, на раду посполиту, за наказом в. ц. в-ва, але не можемо пройти, бо Виговський заступив (дорогу) з чужоземним військом, а Лісницький, силою зібравши свій полк, з додатком двох хоругов лядських і різного іншого війська, тримає їх по дорогах. Посланців наших, що ми посилали до Б. М. Хитрово, сповіщаючи про зраду Виговського він перейняв і відіслав до Виговського, і посла посланого до мене, до Полтави від Б. М. Хитрово, вхопивши і положивши на сани відіслав до Чигрина». В листі до Зюзіна-молодшого, просячи відправити його послів: Петраша Яковенка, Костя Кублицького, Івана Гребського і Олексу Петренка (Петрова) до Москви з цим листом, додавав, що до Хитрово він шле посланців, просячи його пройти на сполучення війська до Лубень або до Миргорода — щоб відкрити дорогу полтавцям і запорожцям для спільних операцій против зрадників. Мовляв не хто, а сам Юрась Хмельницький словесно повідомив його про зраду Виговського — що він замирився з ляхами і Ордою і йде воювати вірні цареві українські городи, а далі - й городи московські; против цих зрадників 10 тис. запорожців і Пушкар хоче йти з ними на неприятелів царських. В Переяславі радити не буде, а просить зложити раду для вибору гетьмана в Лубнях [307].

Хитрово вислав до нього свого посланця Марка Бурцова, закликаючи щоб таки негайно приїхав — чекають його з радою. Нехай військо розпустить, а візьме з собою виборних, людей тямущих чоловіка зо сто або й більше, і з ними приїздить, щоб об'явити раді перед старшиною і черню і царськими послами, які знає неправди війську від гетьмана чи від старшини, а усобиці і кровопролиття аби не вчинав. Те саме писали йому гетьман і старшина, пославши від себе полк. Ханенка, але Пушкар не послухав і не приїхав.

«Тоді приходили (до Хитрово і товаришів і до гетьмана з старшиною) полковники й сотники і отамани і козаки і чернь і домагаються, щоб раду відбути не ждучи довше тебе одного — тому що з'їхалося багато, і роз'їдуться не чекаючи ради» — описував цар Пушкареві на підставі, очевидно, реляції Хитрово. Бачучи, що справді всі збираються роз'їздитися, вони (Хитрово й інш.) за тим їх проханням веліли вчинити раду, і на тій раді наш окольничий з тов. за нашим указом говорили обозному, суддям, полковникам і черні, всьому війську, щоб вони собі вибрали гетьмана по своїй волі, кого хочуть. І обозний, судді, полковники, вся старшина і чернь одноголосно говорили, що вони після смерті Б. Хм. всім військом вибрали собі гетьмана Ів. В., і вони його хочуть («и им он люб»). А ніяких неправд від нього ніхто не говорив. Гетьман Ів. В. поклав на раді булаву, говорив, що він того уряду держати не хоче, тому що багато людей з черні говорять, мовляв він того уряду добивався, і вибрали його приятелі [308]. Обозний же, суддя, полковники і вся чернь просили гетьмана, щоб він держав булаву за одноголосним вибором їх — всього війська. Тоді гетьман Ів. В. на прохання всього війська булаву прийняв, і наново він і полковники заявили, вічне підданство нашому ц. в-ву: присягли (вЂру учинили) в соборній церкві при новообранім митрополиті і всім освященнім соборі... (по цім) віддано (йому) нашу жалувальну грамоту, на потвердження його гетьманства і на всякі військові права. А всім людям війська Зап. говорено після присяги, щоб вони були у гетьмана в послуху і в згоді, а бунтів і своєвільства аби ніде не чинили».

Так оповідав цар, на підставі реляції Хитрово. Кілька рис додає до цього ніженський протопоп Максим, в своїх пізніших поясненнях конфлікту Виговського з Пушкарем. «Як була рада в Переяславі, Пушкаря чекали з тиждень або й більше, і далі не можна було чекати, тому, що обозний, суддя, полковники і сотники з усіх полків домагалися на раді від окольничого, аби кінчав раду скорше, бо як не буде ради скоро, то вони роз'їдуться не чекаючи. Бо видно, що полтавський полковник не приїздить не просто, як прийде — то з військом, а коли прийде з військом, то не інше чинитиме, як грабувати і нищити гетьмана і нас, полковників. «А все те діється — думаємо ми — за порозумінням твоїм з ним (Пушкарем)» [309]. Так що як би тоді ради не приспішено, то справді й полковники й чернь роз'їхалися б не чекаючи ради і вчинили між собою усобицю і велике кровопролиття».

Цитований вище Іван Сербин розповідає ніби так (в московській записі). «Виговський при всіх полковниках віддав булаву Хитрово, а той прийнявши назад йому віддав приказуючи, що цар «жалує» тою булавою і гетьманством війська Зап. Івана Виговського. Говорив йому, щоб він тепер поїхав до Чигрина, а звідти до вел. государя: той його пожалує і накаже, де має бути з військом в службі, а бунтівника Пушкаря обіцяв узяти й прислати йому до Чигрина» [310].

Оповідання про порядок потвердження поданий царською грамотою треба очевидно доповнити, так що наперед відбулися переговори між московською місією і Виговським, та старшиною щодо тих вимог, які царський уряд ставив новому гетьманові, можливо що був списаний і підписаний гетьманом той протокол, що частинно заховався в актах місії. По тім як Виговський зложив присягу цареві, прочитано «статті Б. Хмельницького», мабуть з додатками з нового протоколу — деяких пунктів чи цілого, і роздано від царя «жалування» — самому гетьманові і його родині, старшині і духовенству: самому гетьману було призначено соболів на 300 рублів, але з того не додано на 60 рублів, тому що прийшлось дати митрополитові й духовенству (їх приїзд в такій скількості не передбачався).

З того найбільш інтересне — цей «договір» (як він виразно називається самою місією) постановлений з новим гетьманом. Очевидно, він мав форму заяв з боку місії, на котрі в тій чи іншій формі давав згоду гетьман, в формі відповіді цареві. З цих заяв місії маємо дві, перша: «Гетьман съ нашимъ царского величества с ближнимъ окольничимъ и оружейничимъ и намЂстникомъ ржевскимъ съ Богданомъ Матвъевичемъ съ товарищи учинилъ договор. «А буде и свейский Карлъ Густавъ король съ великимъ государемъ згоды никакіе не учинить, а тебЂ б гетьману потому жъ и на него, свейского короля, войско Запорожское — какъ о том къ вамъ ц. в-ва указъ присланъ будетъ — послать. А кому полковникомъ и многому ль войску, на которые мЂста итти, о том бы ты, гетманъ, по тому жъ договоръ учинилъ».

Судячи з контексту перед цим мусила бути заява щодо війни з Польщею. Гетьман відповідає на оба пункти.

«На польского короля штобъ уси (бу)ли готовими, заразъ универсалы списатъ казали смы и сами го(товы) смы головы нашые за достоєнство в. ц. в-ва кл(асти). Также и противко королеви швЂскому и каждому в. ц. в-ва неприятелеви».

Друга: «ВЂдомо в. г., е. ц. в-ву, что пріЂзжалъ в Войско Зап. не однажды старецъ Данилъ, а родомъ францужскіе земли, а нынЂ ходитъ въ мірскомъ платьЂ, а чернеческое скинулъ, а присыланъ бывалъ он отъ свейского короля для лазучества и многую ссору чинилъ. И какъ тотъ старецъ Данилъ впредъ къ вамъ въ Войско Запорожское пріЂдетъ, и ты бъ, гетманъ, велЂлъ ево задержать да отписатъ объ немъ къ ц. в-ву, а безъ указа ц. в-ва изъ войска ево отнюдь не отпускали». Гетьман на це відповів: «Впредъ того жадныхъ мы плотокъ не слухали и потымъ не будемъ слухать, и будетъ ли той Данило што межы нами противного чынити [311], мы его къ в. ц. в-ву одошлемъ».

Гетьманські відповіді підложені і скріплені рукою Виговського [312] без порядку; я позволю їх собі подати в порядку приблизного змісту. Наведену заяву про можливу війну з Швецією очевидно попереджала розмова про невиконаний царський наказ щодо посольства в справі замирення з шведським королем: «Къ швЂйскому королеви жадного посланника не посылалемъ, а тепер по указу в. ц. в-ва пошлю, и съ чимъ посланники повернутъ, точасъ зъ подлинною до в. ц. в-ва вЂдомостью пошлю, и листы каковые будутъ — пришлю.

«В тым была омылка, впредъ того не будетъ».

Далі в білоруській справі:

«По волЂ в. ц. в-ва о Быхове какъ в. ц. в-во изволишъ, я вшелякое в. ц. в-ва розказане исполнити готов.

«Которые бы козаки въ тыхъ городехъ где в. ц. в-ва ратные люди знайдуться, мЂли яковыи ссоры чинитъ и своєволю полнить, таковых на горлЂ казали-смо карать.

«Якъ будучы у в. ц. в-ва назадъ повернемъ, то o всихъ тыхъ людехъ зискъ учынимъ, и будетъ который полковникъ не будетъ чинить досыть нашымъ универсаломъ, то и его подлугъ правъ нашыхъ будемо карати». Тепер найважніше, про заведення воєводів:

«Говорили-смо зъ ближнимъ в. ц. в-ва окольничим Б. М. Хитровымъ съ товарысчы и постановили-смо быть воеводамъ въ городахъ в. ц. в-ва Малоє Росии. А въ которыхъ бы городах мЂли в. ц. в-ва быть воєводы, — якъ пресвЂтлые в. ц. в-ва — дастъ бог — буду оглядать очы, доложу и васъ, в. государя, в. ц. в-ва.