Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

Намір гетьмана їхати до Москви похвалив, і запевняв, що там його ніщо лихе не спіткає — обіцяв написати і засвідчити цареві його вірність. Спитав коли саме хоче їхати і кого він думає взяти з собою до Москви.

Гетьман вислухавши ці запевнення сказав Зюзіну, що він і від себе його просить написати Хитрово і настроїти його приязно [288]: присягався, що поїде до Москви неодмінно, як тільки відправить Хитрово — цілком покладається на сумління Зюзіна [289]. Насамперед пошле гінця, в Чигрині лишить на своє місце брата Данила, а з собою візьме 500 чоловіка — старшини і черні «аби государеві було все певно, і військові — всім чинам було все відомо докладно, не від мене одного». Просив переказати його прохання, щоб на той час цар йому дав «очну ставку» (конфронтацію з запорожцями) — він з собою привезе для того Барабаша. А в Путивлі щоб запорожців не лишали — «аби своїми посилками не заводили між нами бунтів».

При тім показав Зюзіну листи від Пушкаря: «Пише йому, нібито довідався, що запорожців від государя одпущено з тим, мовляв гетьмана і полковників велено перемінити, і з тим послано Хитрово з 10 тисячами війська». «Гетьман відказував на нього, що він пускає такі фальшиві чутки, на замішання в війську — викликає тим бунти, «пише таке чого не було» .

Розповів Зюзіну також дещо з заграничної політики, як свідоцтво своєї вірності і ревності до царських інтересів. Коли посол Виговського був у султана, було там також польське посольство — Яскульський з тов., вони просили помочі султана, щоб він наказав також ханові помагати полякам і поміг Ракоцієві сісти на цісарстві, та замирився з шведським королем, щоб спільними силами вдарити на Москву і Україну. Бо інакше Москва і військо Зап. зложаться з волохами, мунтянами, греками і з іншими православними народами, що в турецькій неволі, змусять Польщу піддатися цареві і тоді всі будуть воювати Туреччину. Обіцяли Кам'янець Подільський і щорічну данину і підданство, і султан прирік їх ні в чім не видавати.

До волоського господаря гетьман посилав Федора Коробку, намовляючи, щоб тримався московського протекторату («не отложен был и он государской милости»), і він обіцяв триматися з козаками спільно проти їх неприятелів. «А коли б йому було тісно від турків він хоче приїхати до мене з луччими людьми й служити государеві. Також і серби пишуть до мене — хочуть служити государеві покладаючись на мене. Я їх закликаю і запевняю государську ласку — щоб їхали на государську милость».

Так само обіцяв, побувавши у царя і представивши йому справу, привести шведського короля до замирення — «а без волі государя миритися з ним не буду» .

Невідомо, чи написав то Зюзін до Хитрово, і взагалі встиг щонебудь зробити для Виговського в результаті цих розмов, але очевидно самий з'їзд його з Виговським в Константинові дав привід противникам гетьмана підняти галас про те, що Зюзін дав себе підкупити Виговському, став учасником його зрадливих замислів і т. д. У «Самовидця» єсть відгомін тих поговірок, що Виговський дарунками прихилив на свій бік Хитрово і той покермував справами в його інтересах; очевидно, ще раніш, почались такі балачки про Зюзіна — мабуть заходом Стринджі і тов., що мусили счинити гвалт, скоро тільки довідалися, що Зюзін їде на якісь секретні розмови з Виговським. В результаті незвичайно спішним порядком царський уряд відставив Зюзіна від воєводства, передавши його тимчасово якомусь своякові його, стольникові Гр. Зюзіну: десять день пізніш, 28 с. с. січня, вже його бачимо на уряді [290], а Виговський пише «печаловального листа» до царя, просячи не вірити обмовам «незичливих людей» — бо Зюзін нічого нелояльного з ним не говорив «тільки несказану ласку в. цар. в-ва обіцяв» [291]. Це нічого не помогло, Зюзін поїхав з воєводства, і розуміється — це було новим ударом гетьманові і новим тріумфом його противників.

Але перше ніж Виговський про це довідався [292], він можливо — власне покладаючися на те, що має на своїй стороні Зюзіна, і той подбає також про прихильність Хитрово, рішив зараз же, ще перед радою зробити кінець Пушкареві і з цим по можності очистити цю будучу раду від неприязних елементів, коли таки Хитрово настоює, що вона має буть в Переяславі, як то він переказав через його післанців. За привід взято якийсь лист Пушкаря, одержаний від нього мовляв 24 ст.ст. січня — з погрозами і заповіддю війни [293]. Величко, що цю війну Виговського з Пушкарем оповідає з різними подробицями, зачерпненими мабуть з місцевої полтавської традиції, і тому вартими уваги (місцями вони досить добре сходяться з документальними даними, але в інших випадках не свобідні і від звичайних величківських прикрас) — каже, що прелюдією послужила сувора розправа Виговського в Гадячу, після з'їзду з Зюзіним: «скарав там смертю кількох значних військових і урядників гадяцьких, у котрих підозрівав неприязнь до себе», а потім послав Тимоша «намісника гадяцького» до Пушкаря, намовляючи до приязні, але Пушкар, мовляв, відповів іронічно: «Чи не так хоче Виговський мене з собою погодити, як погодив у Гадячому братію нашу — луччих від себе товаришів війська Зап., повтинавши їм голови? але не діжде того!» І пригадавши тому Тимошеві різні попередні вчинки — «особливо погром донців коло Подолок», велів його забити в кайдани і відправив до Колонтаївського воєводи. Розгніваний Виговський зібрав козаків, і додавши свою гвардію, зложену з сербів та інших чужоземців [294] послав їх під проводом Богуна на Пушкаря. 25 с.с. січня вони приступили під Опішню; але Полтавський полк справді був приготовлений до війни: опішняни «замкнули город», і Богун з товариством не приступаючи пішов на Полтаву. Але Пушкар чекав їх уже і задав бій в котрім, — як оповідає вістун за миргородськими відомостями — полягли Виговського війська до 300 чоловіка, решта мусила чим скорше ретіруватись [295], а Пушкар, відгромивши їх став ладитися до наступу — писав потім Зюзіну-молодшому, що разом з 10 тисяч запорожців іде на недругів цар. в-ва, просить Хитрово йти на сполучення з ним хоч до Лубень хоч до Миргорода [296].

На цю вість Лісницький, найближчий сусід, почав спішно мобілізувати сили на відсіч Пушкареві, а Виговський кинувся за Дніпро, до Чигрина — як говорили, може — збирати теж сили, може — кінчати переговори з ханом [297]. З дороги вислав повідомлення Хитрово, що згідно з його закликом приїде на раду до Переяслава: посланець його, підписок Каплонський запевняв, що гетьман повен лояльності і готов на раді виконати всі бажання царські [298]. Але заразом громадив на Пушкаря військо. Пушкар потім поясняв, що він через ті його застави і до Переяслава не міг добитися. До Москви їхати в таких обставинах не було вже й мови: Лісницький повідомляв Зюзіна, за себе і за гетьмана, що гетьманові кидати країну в таких обставинах «безголовною» ніяк неможливо, і до Москви прийдеться замість гетьмана їхати йому, Лісницькому, з Юрасем Хмельниченком [299]. Хитрово приїхав до Переяслава на день 25 січня ст.ст. [300], але довгенько мусив чекати гетьмана. Він приїхав 7 (17) лютого «і з ним обозний, судді, полковники і сотники, отамани і осавули, козаки і чернь», багато людей як доносив Хитрово [301]: від його звідомлення, як я вже згадував, лишилися тільки незначні фрагменти, між іншим записи про роздачу царських соболів, з котрих ми черпаємо деякі подробиці. Вони дають нам поняття, хто був присутній на раді. Отже бачимо, що з'їхалася родина Виговського: старий Остафій, його дружина — мати гетьмана, брат Костянтин, дружина гетьмана Олена. Ставився митрополит з великим собором духовенства: процедура потвердження гетьмана фактично ставала заразом актом признання нового митрополита, в присутності «освященного собору». Не було тільки його замісника Барановича, зате був Гізель, Йосиф Тукальський, архимандрит овруцький Феофан Креховецький, архимандрит кобринський Йосиф Заячківський, чернігівський Мещеринів, ігумен никольський Олексій Тур, видубицький Старушич, терехтемирівський — не названий на ім'я, чигринський Сава Попель. Дістав соболі протопоп переяславський Бутович, ніженський Филимонович, печерський проповідник Мелетій Красносельський, митрополичий скарбник Тарасій Буцький.

З старшини бачимо: обозного Носача, суддю Германа, осавула Ковалівського, полковників: миргородського Лісницького переяславського Кульбаку, чернігівського (?) Джалалія [302], іркліївського Матвія Пацкевича, чернігівського Силича, ніженського Гуляницького, київського наказного Дворецького, білоцерківського Якова Люторенка, канівського Івана Стародуба, уманського Ханенка, паволоцького Суличича [303].

Очевидно все це були або явні прихильники Виговського, або люди нейтральні. Самовидець так і представляє, що була тільки старшина, полковники з сотниками, а черні не було, і «Виговський контентувавши боярина словами лестними і подарунками, до того повернув, що той йому гетьманство потвердив, хоч військо на те й не позволяло».

Хитрово і Ромодановський прикладали нібито всі старання до того, щоб Пушкар і Барабаш, взагалі противу-старшинська опозиція взяли участь в раді, представили свої закиди і обвинувачення против Виговського і спільно з старшиною дефінітивно розв'язали справу гетьманства — але Виговський, як ми вже бачили, представляв, принаймні з пізніших перспектив — їх поведінку лукавою і неприхильною. Він пише в своїм маніфесті, що старшина зібравшися в Переяславі, цілий тиждень чекала Пушкаря, «від усіх полковників і від Богдана (Хитрово) була послана до нього делегація, щоб намовити його аби відстав від своїх намірів (воювати з партією Виговського) і під гарантією безпечності приїхав на раду, щоб представити свої обвинувачення. Але він відповів, що не може прийти інакше як з військом, і замість себе прислав кілька сотників, котрих Богдан прийняв з великими гонорами і відправив з дарунками, а гетьманові присяг з своїми товаришами, що негайно піде на Пушкаря і приведе його до послуху — як не послухає намов, то явною силою, — коли гетьман згодиться на ці дві умови: присягне на євангелії цареві і протягом тижня виїде до Москви з усією головнішою старшиною, на розмову з царем, і гетьман дав згоду на одно і друге» [304].

З пізнішого листа гетьмана до царя довідуємось, що митрополит — також посилав від себе «з упоминанням» свого посланця — Максима Филимоновича; коли саме не сказано, але видно, що був у Пушкаря в місяці лютім, і можливо — що їздив саме тепер [305].

В звідомленні Хитрово згадується, що гетьман і полковники кінець кінцем грозили роз'їхатися не чекаючи ради: родич Виговського Йосиф Мещеринів дістав соболі за те, що він намовляв їх не роз'їздитися [306]. Правдоподібно ці балачки про роз'їзд кінець кінцем змусили Хитрово приступити до процедури потвердження гетьмана; можливо, що до того причинився справді і вплив дарунків гетьманських. Можливо, що коло цього власне оберталися «многіе безчестные рЂчи к большой ccopЂ», що пускали на Хитрово і товаришів Стринджа з товариством, доводячи неправосильність переяславської ради — як зараз побачимо.

Пушкар замість приїхати прислав 8 (18) лютого посольство до Москви, виясняючи причини, з яких не може взяти участі в раді, і обсипаючи Виговського і його партнерів всякими обвинуваченнями в зраді, насильствах і т. д. — Тепер (по невдалім наступі на Полтаву) Виговський з Гр. Лісницьким і помічниками своїми потай від начальників ц. в-ва сприсяглися з Карач-беєм у Чигрині й зібравши полк Чигринський разом з мурзами воювати хочуть пограничні (з Січею) городи — ті що вірно служать в. ц. в-ву. Ми хотіли йти до Переяслава, на раду посполиту, за наказом в. ц. в-ва, але не можемо пройти, бо Виговський заступив (дорогу) з чужоземним військом, а Лісницький, силою зібравши свій полк, з додатком двох хоругов лядських і різного іншого війська, тримає їх по дорогах. Посланців наших, що ми посилали до Б. М. Хитрово, сповіщаючи про зраду Виговського він перейняв і відіслав до Виговського, і посла посланого до мене, до Полтави від Б. М. Хитрово, вхопивши і положивши на сани відіслав до Чигрина». В листі до Зюзіна-молодшого, просячи відправити його послів: Петраша Яковенка, Костя Кублицького, Івана Гребського і Олексу Петренка (Петрова) до Москви з цим листом, додавав, що до Хитрово він шле посланців, просячи його пройти на сполучення війська до Лубень або до Миргорода — щоб відкрити дорогу полтавцям і запорожцям для спільних операцій против зрадників. Мовляв не хто, а сам Юрась Хмельницький словесно повідомив його про зраду Виговського — що він замирився з ляхами і Ордою і йде воювати вірні цареві українські городи, а далі - й городи московські; против цих зрадників 10 тис. запорожців і Пушкар хоче йти з ними на неприятелів царських. В Переяславі радити не буде, а просить зложити раду для вибору гетьмана в Лубнях [307].

Хитрово вислав до нього свого посланця Марка Бурцова, закликаючи щоб таки негайно приїхав — чекають його з радою. Нехай військо розпустить, а візьме з собою виборних, людей тямущих чоловіка зо сто або й більше, і з ними приїздить, щоб об'явити раді перед старшиною і черню і царськими послами, які знає неправди війську від гетьмана чи від старшини, а усобиці і кровопролиття аби не вчинав. Те саме писали йому гетьман і старшина, пославши від себе полк. Ханенка, але Пушкар не послухав і не приїхав.

«Тоді приходили (до Хитрово і товаришів і до гетьмана з старшиною) полковники й сотники і отамани і козаки і чернь і домагаються, щоб раду відбути не ждучи довше тебе одного — тому що з'їхалося багато, і роз'їдуться не чекаючи ради» — описував цар Пушкареві на підставі, очевидно, реляції Хитрово. Бачучи, що справді всі збираються роз'їздитися, вони (Хитрово й інш.) за тим їх проханням веліли вчинити раду, і на тій раді наш окольничий з тов. за нашим указом говорили обозному, суддям, полковникам і черні, всьому війську, щоб вони собі вибрали гетьмана по своїй волі, кого хочуть. І обозний, судді, полковники, вся старшина і чернь одноголосно говорили, що вони після смерті Б. Хм. всім військом вибрали собі гетьмана Ів. В., і вони його хочуть («и им он люб»). А ніяких неправд від нього ніхто не говорив. Гетьман Ів. В. поклав на раді булаву, говорив, що він того уряду держати не хоче, тому що багато людей з черні говорять, мовляв він того уряду добивався, і вибрали його приятелі [308]. Обозний же, суддя, полковники і вся чернь просили гетьмана, щоб він держав булаву за одноголосним вибором їх — всього війська. Тоді гетьман Ів. В. на прохання всього війська булаву прийняв, і наново він і полковники заявили, вічне підданство нашому ц. в-ву: присягли (вЂру учинили) в соборній церкві при новообранім митрополиті і всім освященнім соборі... (по цім) віддано (йому) нашу жалувальну грамоту, на потвердження його гетьманства і на всякі військові права. А всім людям війська Зап. говорено після присяги, щоб вони були у гетьмана в послуху і в згоді, а бунтів і своєвільства аби ніде не чинили».

Так оповідав цар, на підставі реляції Хитрово. Кілька рис додає до цього ніженський протопоп Максим, в своїх пізніших поясненнях конфлікту Виговського з Пушкарем. «Як була рада в Переяславі, Пушкаря чекали з тиждень або й більше, і далі не можна було чекати, тому, що обозний, суддя, полковники і сотники з усіх полків домагалися на раді від окольничого, аби кінчав раду скорше, бо як не буде ради скоро, то вони роз'їдуться не чекаючи. Бо видно, що полтавський полковник не приїздить не просто, як прийде — то з військом, а коли прийде з військом, то не інше чинитиме, як грабувати і нищити гетьмана і нас, полковників. «А все те діється — думаємо ми — за порозумінням твоїм з ним (Пушкарем)» [309]. Так що як би тоді ради не приспішено, то справді й полковники й чернь роз'їхалися б не чекаючи ради і вчинили між собою усобицю і велике кровопролиття».

Цитований вище Іван Сербин розповідає ніби так (в московській записі). «Виговський при всіх полковниках віддав булаву Хитрово, а той прийнявши назад йому віддав приказуючи, що цар «жалує» тою булавою і гетьманством війська Зап. Івана Виговського. Говорив йому, щоб він тепер поїхав до Чигрина, а звідти до вел. государя: той його пожалує і накаже, де має бути з військом в службі, а бунтівника Пушкаря обіцяв узяти й прислати йому до Чигрина» [310].

Оповідання про порядок потвердження поданий царською грамотою треба очевидно доповнити, так що наперед відбулися переговори між московською місією і Виговським, та старшиною щодо тих вимог, які царський уряд ставив новому гетьманові, можливо що був списаний і підписаний гетьманом той протокол, що частинно заховався в актах місії. По тім як Виговський зложив присягу цареві, прочитано «статті Б. Хмельницького», мабуть з додатками з нового протоколу — деяких пунктів чи цілого, і роздано від царя «жалування» — самому гетьманові і його родині, старшині і духовенству: самому гетьману було призначено соболів на 300 рублів, але з того не додано на 60 рублів, тому що прийшлось дати митрополитові й духовенству (їх приїзд в такій скількості не передбачався).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи