Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

Дяки питали ще: «Чутка була, що Виговський велів стерегти тих дніпровських посланців, що від царського величества одпущені — хотів їх перейняти, — так тих посланців чи не перейнято?». Посланці заперечили: Виговський стерегти не велів, переймати їх не збирався, такого вони не чули. А чули, що посланці проїхали на Курськ, тільки їх не бачили.

Січовий осередок Виговському за той час видимо вдалося приборкати: принаймні про око Січа покорилась гетьманові. Не маємо безпосередніх відомостей, як це сталось; можна доміркуватись, січовики пожертвовали Барабашем, щоб звільнитись від гетьманової блокади, згодилися прийняти наново, чи перевибрати гетьманського чоловіка Пашка. Мабуть воно й пішло від того, що січовики відсунули Пашка від проводу Січею і вибрали Барабаша, а тепер Барабаш приніс Виговському покору, дістав від нього пробачення (Виговський потім хвалився такою великодушністю супроти нього), а Січею нібито став правити Пашко, маємо його листа:

«Вельможний и милостивий пане гетьмане Войска его царского величества Запорозкий! Здоровья доброго и щасливого повоженья зичимъ вашимъ вельможностямъ на лЂта долгие и часи незамЂроние, рокъ оть року, на лЂта долгие от господа бога вашим вельможностямъ зичимъ не иначе, якъ сами собЂ. А при томъ писанью нашемъ ознаймуемъ вашимъ вельможностямъ, ижъ ваша вельможность панска рачилъ до насъ писати и росказовати именемъ вашимъ панскимъ, панъ нашъ милостивый, о яки-колвекъ вЂдомости, абисмо якую-колвекъ узявши вЂдомость певную, отсилали до вашои вельможности, пана нашого милостивого. Прето перше послалисмо посланцовъ своих, — не чули есьмо жадних вЂдомостей нЂоткуль, прето и съ своими есьмо вЂдомостями послали, що ваша вельможность панская рачилъ до насъ писати, напоминаючи нас, слугъ своихъ, абисмо що найрихлей до вашои милости отсилали. А теперь, узявши вЂдомость певную об ордЂ ижъ орда пришла и къ перевозу, и къ городу ми и сами не можем изрозумЂть, куда она мыслить, що на нашъ букъ переходитъ. А ми тежъ до вашей вельможности, пана нашого, и тое отсилаемъ, ознаймуючи вамъ, щосмо почули вЂдомость отъ Бута, которий до насъ прибЂгъ, ижъ салтанъ идетъ на Русь из своими ордами. А вашу милость, пана нашого милостивого, просимъ, абисте ваша вельможность, панъ нашъ милостивый, и нас рачилъ вЂдомостями не обавляючись обсилати през тихъ же посланцовъ нашихъ, которихъ до вашои вельможности, п. н. мил., посилаемъ, ясовула спромежку себе изъ однимъ листомъ посилаемъ, и повторе просимъ вашей вельможности, п. н. мил., абись ваша вельможность, п. н. мил., и насъ рачилъ вЂдомостями обсилати, абисмо и мы промежку собою не... мешкали; бо гдижъ жадаемъ пилно ласки вашои вельможности п. н. мил., абись ваша вельможность, п. н. мил., взглянувши окомъ своимъ панскимъ и на онихъ посланцовъ нашихъ, котрихъ до вашои вельможности посилаемъ. А въ тимъ, не ширачи писанья нашого, с тимъ ся ласце, приязни вашей панской из унижоними слугами, як слуги найнижшие, отдаем. Датъ с коша, с Козулиной, дня 16 мЂсяца февруария, року 1658. Вашимъ вельможностямъ, паномъ нашимъ милостивымъ, найнижшие слуги, Пашко, отаманъ кошовий, исъ товариствомъ низкий поклон свой отдаемъ» [276].

Виговському хотілося тільки зловити січове посольство, і він очевидно договорився з путивльським воєводою Зюзіним, щоб він тих послів у себе затримав і на Україну не пропускав. Але січеві посли — головно Михайло Стринджа і Іван Донець, знайшлись в ситуації і потрапили війти в ролю провідників цього чернецького руху, заступити хвилево ліквідований січевий осередок, і в повній мірі використати свій дипломатичний успіх — признання Січі за політичний фактор.

Затриманий в Путивлю Стринджа вислав на Україну і до Січі копію царської грамоти. Виговський і Ко закидали йому, що він ще й подописував до неї речі котрих в ній не було. Як не дописував то усно, як коментар додав дещо розшифровуючи в бажаний для себе бік. Грамота говорила, що чернь війська Запорізького має взяти участь в раді, яка буде зложена в присутності Хитрово для заспокоєння усобиці, поширене толковання, дане Стринджою і Ко, в формі критики чи коментаря, давало знати, що Виговський неправосильний гетьман, і для вибору справжнього гетьмана січовики і чернь мають зложити нову раду, а цар обіцяє її підтримати в потребі своїм військом, пришле армату, припаси, клейноти і т. д.: в залежності від обставин, в універсалах розсиланих послами і тими, що потім далі продовжували їх діло, і ще більше в усній агітації ці форми царської підтримки змінялись і приноровлялись до ситуації, все в нових і нових варіантах, викликаючи відвагу й надії в одних, тривогу і страх в других.

Коли стало відомо, що цар прийняв січове посольство і відправив його з певними знаками прихильності, це зробило незвичайне вражіння. Старшинська партія була вражена, і в почуттю небезпеки з новою силою об'єдналася навколо нового гетьмана. Партія «черні» підняла голову, Січа скинула Пашка з компанією і поновила в уряді Барабаша, і у неї знайшлися нові й цінні союзники «в городах».

Особливо був таким полтавський полковник, що досі коли не активно, то пасивно-лояльно тримався супроти Виговського — ще в «розговорах» на початку грудня н. с. вважався його партнером, але тепер зв'язався з запорізьким посольством і раптом виступив як антагоніст старшинського гетьмана, претендент на гетьманство і провідник против-старшинських елементів. Що було причиною, зістається неясним. Образив чим небудь Виговський старого і заслуженого полковника? Забрала його охота сягнути до булави, використовуючи таку антагоністичну течію? чи побоявся що сам буде нею зметений, коли не пристане до неї? Полтавський полк своїм географічним положенням був тісно зв'язаний з Запоріжжям — економічними і промисловими зв'язками, і запорізькі настрої завсіди сильно тут відбивалися. Це було запілля Січі більше ніж яка небуть інша територія. «Полтавці з січовиками жили як брат з сестрою». Коли Виговський в-осені почав блокаду Запоріжжя і загородив заставами полудневе пограниччя це мусило особливо тяжко впасти на Полтавщину, викликати тут сильне невдоволення і з реакції — тим більші заходи коло зв'язку з Запоріжжям. У Самовидця є цікава згадка, що кінець кінцем навіть козаки розложені на цих заставах в Полтавськім полку — з сіверських полків Ніженського і Стародубського, простоявши тут «по всій Полтаві час не малий, збунтувались і назад вернулись», це дає яскраве свідоцтво тутешнього ферменту [277]. Дослідники звернули увагу ще на деякі інші моменти, що мусили викликати хвилювання серед тутешньої людності: нарікання на старосту Гадяцької волості Тимоша Прокоповича — гетьманського намісника, що завів тут старі кріпацькі порядки; на те що Немиричу повернено його великі маєтності на Полтавщині — Кобеляки, Білики, Санжарів, і він очевидно теж виявив тенденції до реалізації своїх панських прав [278]. Все це при кінці року дійсно могло створити в Полтавськім полку настільки гострі відносини і схвильовані настрої, що перед Пушкарем могла стати ділема: пристати до цього руху і зв'язатися з противниками Виговського і старшини, чи виноситися з свого полку, в котрім так довго правив і очевидно обжився і вріс в його життя. «Пушкар і сам тому не рад, та збивають його своєвільники і гультяї» — відзивались про нього весною гетьманські посли в Москві [279]; може бути, що це була й правда.

Стринджа в дорозі очевидно знайшов спосіб зв'язатися з місією Хитрово, і так вона їхала маючи одесную посланців Виговського, а ошуюю посланців Січі. На границі в Путивлі вони спинились — Хитрово відси став розсилати листи до полковників, скликаючи їх на раду до Переяслава.

Це була людина енергійна і рішуча і відограла в подіях дуже важну ролю, на жаль не завжди нам ясну. Його московські противники характеризували його як великого інтригана — «исполненного коварных пронырств, лютых злоб и лукавств» [280]. Виговський в своїм пізнішім маніфесті закидає йому, що він все робив без порозуміння з ним, і в образливій формі наказав йому ставитися на раду, підкопуючи його авторитет і порушуючи вільності війська Зап.; «Дуже це було прикро гетьманові». Він вислав до Хитрово, що вже їхав з границі, до Переяслава, своїх посланців, Омельяновича з тов., доказуючи, що в Переяславі раду скликати не годиться, просив скликати її деінде, але Хитрово його не послухав, і він для загального добра покорився [281].

Підносить натомість лояльну і прихильну поведінку путивльського воєводи Зюзіна, що відчуваючи несправедливу політику московського уряду («недобре справа йде, і несправедливо поводяться з свобідним народом»), затримав у себе запорізьких посланців і обіцяв їх видати Виговському, коли на це буде згода царя [282].

Я думаю, це треба так розуміти, що Виговський робив такі заходи у Зюзіна не жалуючи грошей, і той йому давав такі обіцянки — але абсолютно не видно, щоб Стринджа з товаришами були в Путивлі позбавлені свободи. Він свобідно переписувався з Пушкарем, і в листуванні їх не видно ніякого натяку на якесь неприязне трактування запорозького посольства в Путивлі: може бути, що він сам за краще вважав затриматися на московській території, з огляду на непевну ситуацію на Україні, засідки Виговського і т. д. Пушкар пізніше хвалився, що він під своєю охороною згодом провів січових посланців з Путивля до Миргорода [283].

Стринджа послав з Путивля Пушкареві копію царської грамоти і реляцію про свою місію, представляючи в можливо приємній для Січі формі результати цього посольства, і просив переслати ці відомості на Запоріжжя. Не маємо його листа, але заховалася відповідь Пушкаря з 19(29) січня, яка доволі ясно представляє справу, хоч московський переклад її доволі невдалий, так що я подаю її в приблизнім перекладі, з покороченням титулатури і всякої зайвої фразеології.

«Від мене Мартина Пушкаря з усіма товаришами полтавськими вашим мил., пане Михайло Стринджа з товаришами, послані від війська Зап., в повороті від ц. в-ва, доброго здоров'я і всякої потіхи од господа бога бажаю, як самому собі! Повертаючи з жалуванням від ц. в-ва і будучи в Путивлі оповіщаєте ви зичливість і приязнь військові Зап. і відпис грамоти й. цар. в-ва зволилисьте нам прислати, повідомляючи про государське жалування і просите нас, щоб ми кількадесять козаків до Путивля прислали і до Запоріжжя аби вість дали про твою мил., аби за Порогами товариші не журились. То я з товаришами вірність свою вам і військові Зап. показую — про твою мил. на Запоріжжя послав, оповідаючи радість і жалування, що від ц. в-ва одержав єси на військо Запорізьке. Нам це приємно, а панові Виговському неприємно! Відомо вам чиню, Виговський тебе стереже в Константинові, хоче тебе спіймати; пильно прошу - не виїзди і на присягу його не здавайся і не упевняйся! Бог свідок, що ми вірні слуги військові Зап., й ц. в-ву і всьому товариству («собранію») війська зап., бачимо лукавство Виговського, лихе і явне, против ц. в-ва і війська зап., - і присягу потоптану: забувши бога, правду і присяги ц. в-ву виконання, лукаво відступає і обманством живе. Я вас, товаришів своїх, пильно прошу і остерігаю, аби сьте в обережності від Виговського пробували, а воєводам і окольничим усім зраду його відомо чиніть. Ми ж в зичливості і приязні ц. в-ву і війську Зап. зостаємо і полк свій весь зібравши в Полтаві живемо, — бо хоче (Виговський) нас воювати: таку я відомість маю і остерігання — мусимо против нього стояти. Чотири мурзи кримські на нас наготовилися, на все Задніпров'я. Ви, в. м., про це до воєводів, бояр і окольничих, а навіть і до цар. в-ва відомість давайте, щоб нас, христіан, і віру православну не загубили і церкви божі цілі заховали. А в. м., товаришів моїх, прошу: Виговському не піддавайтеся, хоч би й присягав вам, викликаючи на розмову, — не виходьте, в замку при воєводі живіть і про це (його) сповіщайте. При тім відомо вам чиню: на Запоріжжю товаришів з півтораста, а в Великім Лузі зо двіста — кілька улусів зайняли і вашого щасливого повороту чекають, і т. д. [284].

Виговський з ближчою йому старшиною сидів тоді у Лісницького в Миргороді і прикладав зусилля щоб нейтралізувати заходи противної партії. Він не звірявся на Хитрово, мабуть побоювався, що Стринджа встиг його настроїти, і переяславська рада може бути для нього засідкою. Пробував підняти Ромодановського на якінебудь заходи до приборкання бунтівників; в маніфесті своїм він нарікає, що Ромодановський, хоч мав змогу погромити Пушкаря, вхопити і відставити на раду, нічого не зробив — двічі з'їздився з Пушкарем, «радився з ним нам на погибіль», і нарешті, за порадою Хитрово вийшов з України на Московщину, замість того щоб подбати про її заспокоєння.

Звернувся до Зюзіна, прохаючи його посередництва і заступництва. — На його прохання Зюзін приїхав до пограничного містечка Константинова, і тут 17 (27) січня мав з ним довгу розмову, котру зараз же передав до Москви — вона заховалася в дещо пошкодженій формі [285], я передаю її многословну стилізацію в скороченню:

17 січня приїхав до Константинова гетьман Ів. В. з ним був Лісницький та Богун, говорив мені гетьман: «Приїхав я на те, щоб побачитися з тобою, приятелем моїм і запевнити через тебе ц. в-во в моїй вірності, тому що наговорили на мене звісні бунтівники (воры) і самовольники M. Стринджа з товаришами, нібито я цар. в-ву зрадник. А все на те аби мене і полковників побити і вибрати нового гетьмана і полковників під свої норови (по своим чувствам) — чого їм не дай боже зробити під свої зрадливі мислі (по своим воровскимъ мислямъ). Государ не доходячи правди (не розыскавъ) між нами зволив на їх прохання дати їм свою грамоту і відправив на Запоріжжя, а мені і всьому війську Зап. не дав і знати про таких самовольців. А я ж і військо дали знати й. г-ві, які вони вори, і з чого у них завелись бунти. Якби вони довезли на Запоріжжя государську грамоту і там об'явили, вони б на соблазнь між нами (вирвано). Тепер я привіз сюди (вирвано, думаю, що. мова про Барабашевого посланця) [286] — аби ти сам побачив, який то «пунной» чоловік. А через ці бунти всі неприятелі на нас були піднялися, турки, татари, поляки. Я нашвидку послав скрізь своїх посланців, щоб взяти перемир'я хочби й на два дні, аби тільки їх затримати («переманить»), аби вони під час цих замішань (в такое смутное время) не наробили нам біди. Нате я й і з ханом перемир'я вчинив, поки ми з самовольцями упораємось, а від государя буде указ про війну. А від присяги ц. в-ву я і військо не відступаємо, ані в гадці того не маємо. Тільки я так думаючи, чуючи всякі обмови на мене: поїхав би я до государя для всякого оправдання, та боюсь — так мені кажуть: як я поїду до государя, він мене звелить заслати на Сибір. Але дивно мені дуже: з чого бути такому гніву государя на мене - за таку мою роботу і службу? Кликали нас до себе турецький, кримський польський — я від усіх одговорив і привів під государську високу руку, їй богу — так було! А тепер як мене за царським указом вибрано всім військом на гетьмана, я і того більше хотів би служити і приводити під государеву руку інші держави. Тільки прошу в. г-ря, щоб показав на мені свою ласку і вірив мені у всім — тоді і іншим державам буде охота, і мені було б легше їх закликати до свого государя і запевняти всім його ласку. Нехай не вірить нікому, хто буде мене фальшиво обмовляти, а ей-ей — у всім йому вірний!

«Так от скажи мені свою гадку, приятелю мій: як мені запевнити государя? Я на це й приїхав, щоб з тобою побачитись, як тебе здавна знаю, щоб ти все вірно доніс до государя і свят. Никона патріарха. Чи мені, «через твою душу» (на твоє сумління), їхати до Москви - бачити пресвітлі очі государя і патріарха? Чи не зволить мене государ скарати - заслати на Сибір? Чи мій приїзд буде государеві приємний і чи не затримає мене в Москві на довго? Я в тім усім звіряюсь на тебе — дай мені знати».

«В церкві під клятвою говорив: «Вияви государеві, приятелю мій, «мою душевную совЂсть» — що я не бажаю нічого: ні честі, ні багатства, тільки государської милості — «щоб плід мій душевний не забутий був перед государем і богом, — щоб православних христіан від крові і ворожнечі замирити і государеві своєму вірно дослужити у всім: очі государські бачити, про все доповісти: про государські і військові справи, про поставлення митрополита, про війну з неприятелями — з ким воювати, а з ким миритися — доповівши все виконуватиму як богові буде гідно і їм, государям» .

«І ще говорив гетьман: «Дай знати цареві і патріархові потаємно, що я для того хотів приїхати, аби все об'явити, як їм удержати військо Зап. по їх волі. І проситиму їх, щоб вони приїхали до своєї вотчини, до Києва потішити і укріпити військо Зап., а особливо духовних: їм то буде до речі побачити государів [287], неприятелям то буде на страх, а діла государські молитвами святих будуть запевнені. При тій нагоді представимо государям всіх вірних слуг, і государ покаже їм свою ласку — тоді не мені одному буде явна вона, але й усім їм» .

Зюзін заспокоював гетьмана, що цар зовсім не прийняв на віру того, що говорили про нього запорізькі посланці, а доручив то розслідити Хитрово — розпитати й самого Виговського, що то за люди, і яка їх справа, а Барабаша викликати до Переяслава, щоб вони там свою правду доказали. Бунту і усобиці їм заборонено, наказано жити в згоді — так і в царській грамоті написано, котру вони показували йому, Зюзінові. До Хитрово радив йому поставитися з повним довір'ям, і виконувати все, що наказано від государя, а від себе обіцяв йому написати — «он мнЂ приятный друг, и о том мнЂ говорил, чтоб тебя утвердить в дружбе с ним».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 19. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи