Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

Перед усім маємо такий наказ, що говорити гетьманові «на самоті»: «Цього року, в ноябрі, присилав ти, гетьмане своїх посланців до вел. государя, Самійла Почановського з товаришами, про те, що на Запоріжжі від козаків-своєвільників стало непевно [265]: хочуть завести таке, як колись гетьманів по своїй волі щотижня вибирали і жили своєвільно «во всяком воровстве». Просив єси, аби в. г. був до вас ласкав — дав свій указ щодо тих своєвільників, і в. г. жалуючи вас, хоче тебе, гетьмане, за твої попередні часті вірні служби, укріпити на гетьманстві так як був Б. Хм. — щоб військо Зап. було у тебе в послуху і своєвільники ніякого бунту заводити не сміли. На це прислав він тобі свою жалувальну грамоту, і ти, гетьмане, вели зійтися до соборної церкви властям, які тепер тут, — полковникам і всяким урядникам, скажи відправити молебень за здоров'я вел. г-ря, а після молебня зложи присягу на вірну підданчу службу — щоб то бачучи знало все військо, що ти й. ц. в-ву служиш вірно. А після присяги ми тобі при всіх людях передамо жалувальну грамоту цар. в-ва на гетьманство і на всякі військові права і вільності, а війську Запорізькому: полковникам і всяким урядникам «и во весь мир» будемо говорити, що от ти, гетьман, на тім нововибранім уряді присягу на вірне підданство зложив, хочеш служити вірно — як служив попередній гетьман Б. Хм., нехай і вони — війська Зіпорізького і всяких чинів люди служать вірно й. ц. в-ву і тебе, гетьмана в усяких військових справах слухають, а своєвільників, які б заводили який небудь бунт, нехай не замовчують — карати їх за військовим правом. А в. г. видячи вашу вірну службу, буде вас тримати в своїй милостивій ласці, у всяких правах і вільностях по давньому» [266].

Тут уривається фрагмент і наступає (з більшою чи меншою прогалиною) поучення, як має Хитрово з тов. поступати, коли б Виговський не згодився зложити присягу знову [267]: остерігти його, що в такім разі жалувальної грамоти він не дістане, і грамоти йому не віддавати.

Інший фрагмент дотикає головного пункту посольства: «Вел. г. велів тобі, гетьмане, полковникам, сотникам і козакам, всьому війську Зап., сказати прилюдно: Як ви були під владою королів польських, вам тоді не дозволялось ставити ніяких кріпостей по городах». Цар, пославши своє військо в поміч козакам для безпечності й оборони краю велів поставити фортецю в Києві, і тепер у ній стоїть московська залога, «і ви самі то хвалите». Так от тепер цар, «жалуючи христіанства», щоб військо Зап. було безпечне від несподіваних нападів неприятеля, «велів в значніших (знатних) городах Малої Росії: в Чернігові, Ніжені, Переяславі й інших, де підходить, так само як у Києві, для оборони війська Зап. від неприятельських наступів, бути своїм воєводам і ратним людям, і ті городи укріпляти. — Як ті царські воєводи і ратні люди будуть в значніших городах М. Росії, ті городи укріплять і залоги заведуть, — тоді буде вам від неприятелів охорона. Гетьман і полковники будуть завідувати козаками і розправу між ними чинити за військовим правом; по городах (завідуватимуть і судитимуть) міські війти і бурмістри за своїм правом, а царські воєводи відатимуть свою залогу («осадных людей») — судитимуть їх і розправу чинитимуть за вашими правами» (очевидно — в справах з тубільцями).

«Побори, які бували давніше і подимне і оранди треба буде збирати з тих городів до військового скарбу і давати на військо Запорізьке — як воно піде на службу, і на царських ратних людей, що будуть при воєводах, а також на військові видатки.

«Тоді хочби й наступили на городи Малої Росії неприятелі, військо Зап. може надійно йому противстати, бо тим часом як військо виступить против неприятелів, в городах будуть для охорони царські залоги ратних людей, неприятелям пустошити городів не дадуть. Військо, виступаючи против неприятелів, матиме плату і не буде терпіти недостатку на війні і служитиме вам охотно. Доми ваші під охороною царських воєвід будуть цілі і не поруйновані» [268].

Другий пункт дотикав білоруської займанщини. Цар визначав своїх воєводів в Вильні, Борисові, Минську, Орші, Новгородку і Городні, з ними будуть царські ратні люди, «а ви до тих городів і повітів, де будуть царські ратні люди, не приходіть і свар ніяких не чиніть — будьте в тих місцях де вам визначено указом цар. в-ва [269]. А щодо Бихова — писав цар. в-ву гетьман Б. Хм., що він піддався на ім'я цар. в-ва і хрест цілував, а тепер залога в нім козацька: мусите наказати козакам, щоб вийшли з Бихова до черкаських городів, бо Бихів здавна був в Оршанськім повіті, і тут має бути царський воєвода. І в Чаусах нема пощо бути полковникові, бо Чауси близько до Могилева, — нехай полковник іде до черкаських городів, бо мають наступати на них поляки і татари, — а ті козаки стоять окремо, як їм з Чаусів помагати черкаським городам? Міщани й селяни тутешні (з України) нехай зістаються в Чаусах, а полковник нехай вийде бо Чауси велено віддати з Могилевом» [270].

На весні (1658 р.) цар задумує воювати Польщу, за те що король не додержав обіцянки щодо вибору царя на польське королівство; гетьман також повинен приготовити для походу козацьке військо І порозумітися щодо плану кампанії (урвано).

В шведських справах — чи посилав гетьман до шведського короля, так як йому наказував цар (урвано).

Звернути увагу гетьмана на деякі некоректності: в однім листі до царя він підписав себе і військо «вольными подданными» московського царя, так писати не годиться, треба писатись просто підданими, як писав гетьман Б. Хмельницький. В листах до хана Виговський не згадує, що він підданий царський (урвано).

Скаржилися цареві дворяни і діти боярські з уїздів Брянського, Карачівського, Рильського і Путивльського, що під час коли вони були в литовських походах 1654 і 1655 рр. багато їх людей і селян повтікало в черкаські городи: до Новгорода Сіверського, Стародуба, Почепа і відти приходячи нападають на двори своїх поміщиків, грабують і виводять з собою людей і селян — цар повторяє наказ, щоб тих утікачів в черкаських городах не приймали і видавали [271].

Так от значить цар запевняв Виговському готовість всяко підтримувати його — не вважаючи на заявлені протести, сприяти його авторитету до розмірів його попередника, признати правосильність його вибору — проти всіх заперечень, і присягою покрити всякі можливі дефекти. Але за це вимагав від нього дуже серйозних поступок:

прийняти царських воєвод до тих міст які собі вибере цар;

утримувати ці московські залоги на Україні з українських доходів, нарівні з козацьким військом;

вивести козацьке військо з Білорусі.

Може було ще щось — бо не можемо бути певними повноти тих останків наказу; може щось про митрополита — котрого вибір ще не був довершений. Але напевне сказати цього не можна.

Крім всього іншого Хитрово доручено проголосити на раді статті 1654 р. Захований в актах його місії уривок містить кілька пунктів з редакції в 11 статтях [272], без усяких додатків, можна на цій підставі думати, що тоді ще не було гадки дати змінену їх редакцію.

Суперечні, діаметрально протилежні вісті про відносини на Україні не переставали тим часом далі. З Яблонова привезли до Приказу донського козака Гр. Зятя, що звернув увагу місцевих воєводів своїми сенсаційними оповіданнями. В серпні він ходив з Дону на Запоріжжя з своїми товаришами в числі 300, щоб разом з запорожцями дістати татарських язиків; ходив з запорожцями на татарські улуси, експедиція не вдалась, язиків не добули. Більшість донців після того пішла до дому, але Зять і інші, чоловіка з 20 зісталися на Запоріжжі, аж до кінця сезону до воведенія, беручи участь в різних походах — під Очаків та де інде, і наслухався «від козаків і від черні» оповідань про гетьманську зраду, наумисно, мовляв пішов з Запоріжжя, щоб воєводам розповісти. Виговський та Лісницький з задніпрянськими полковниками зрадили цареві, хочуть з поляками, шведами і татарами воювати московські городи, запорожці переловили листи до хана, читали в війську і послали цареві, і хан уже послав до Виговського, щоб іти разом на козацькі і московські городи як зима настане. Тільки полковник Пушкар з ними не тримає і нераз викликав його Виговський до Чигрина, але він не поїхав, а скликав у себе раду, питав кому хочуть служити, всі сказали, що хочуть бути вірні цареві, — також як і вся чернь на Запоріжжі. Виговський через це не позволяє пускати на Запоріжжя ні пороху, ні олова, ні якихнебудь запасів, по всіх городах і по ріках поставив сильні сторожі. Кишенського отамана Любчича, за те що не перейняв запорізьких посланців, що поїхали до царя, він викликав до Чигрина і хотів карати. Любчич відпросився, Виговський наказав йому зловити тих запорожців, як будуть вертати від царя, але їм дорога свобідна: ті козаки, що стережуть на заставах, коли побачать, що вони їдуть з царським указом, їх до Виговського не приставлять, а навпаки пристануть до них і разом з ними почнуть хапати старшин — однодумців Виговського [273].

А від Виговського приїхали посланці: басанський сотник Ничипір Омельянович з товаришами, з татарським бранцем, зловленим під Уманню і присланим від полковника Михайла Ханенка до гетьмана, а від гетьмана до царя, з вістями [274]. Бранець оповідав, що мовляв до хана прийшли від гетьмана про згоду, а від кошового з пропозицією йти разом на гетьмана, хан Калга-салтан в сподіванню козацької усобиці вийшов під Білгород — вичікувати подій. Виговський, можливо, мав замір надати цією посилкою можливо лояльний вигляд своїм відносинам до татар, а може — підчеркував зрадницьку поведінку кошового. Одначе в Москві бранець про ці листи кошового нічого не сказав, так що це свідчення зістається під сумнівом. Посланці ж Виговського на запитання дяків, чи єсть у війську «рознь» чи слухаються гетьмана і узнають його, оповідали заспокоюючо: «За ласкою божою в війську розні ніякої нема, гетьмана слухаються і серед дніпровських (в розумінню — січових) козаків на нього ніякого невдоволення (нелюбья) нема: котрі були забунтували, ті покорилися [275] і живуть у згоді.

Але як вибирали Івана Виговського гетьманом, тоді ж на раді всім військом ухвалили, щоб був гетьманом тільки три роки, поки Юрій Хмельницький виросте, тому що Богдан Хмельницький умираючи велів Виговському бути гетьманом доки його син Юрій прийде до літ.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 18. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи