Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

2. Коли буде настановлений гетьман — за указом вел. г-ря і вибором всього війська, а військо Запорізьке помітить [257] за тим гетьманом яку небудь зраду перед цар. в-ом і про неї всім військом дасть знати цар. в-ву, то нехай би цар. в-во був ласкав — нам того провинного [258] гетьмана велів перемінити. Ми ж — самі, без волі цар. в. гетьманів переміняти і ніяких бунтів вчиняти не будемо. Тільки, якби, недай боже, денебудь в бою гетьмана забито, аби ц. в-во дозволив для порядку вибрати гетьмана всім військом, а ми вибравши маємо негайно послати посланців до його ц. в-ва і прохати потвердження на гетьманстві — коли військо Зап. буде з нього задоволене.

3. Аби вел. г-р звелів бути в городах війська Зап., котрі вибере, своїм воєводам для охорони міщан і повітових людей, а на тих воєводів і на воєнних людей які з ними будуть щоб збирано і давано стацію з городів Малої Росії.

4. Аби вел. г-р звелів збирати всякі побори з міщан, купців і орандарів з усіх городів — королівських, сенаторських і кляшторних, і з оранд, і тримати (ті гроші) в скарбі в столичнім місті Києві і в призначенім часі роздавати військові Запорізькому, згідно з жалувальною грамотою, даною від ц. в-ва. Переховувати ті зібрані гроші в столичнім місті Києві, для всякої безпечності. А те, що в тих чотирьох роках не доходило до скарбу цар. в-ва як з оранд і одкупів, так і інших доходів, що належать до царського скарбу, з городів, містечок і сіл всієї Малої Росії, так як у попередній статті написано, і до рук війська Зап. на жалування не роздавалося згідно з жалувальною грамотою і привілеєм цар. в-ва, аби цар. в. був ласкав — велів ті гроші вишукати. Аби орандарі і всякі люди, які чим небудь володіли, і ті котрим ті гроші віддавано, приставили ті гроші за квитами також до Києва, за всі попередні роки, і вел. г-р аби велів всі ті гроші роздати війську Зап. в жалування за попередні роки.

5. Аби в. г-р був ласкав на нинішній раді, що має відбутися в війську Зап. на призначенім місці, звелів при виборі гетьмана зробити постанови в усіх військових справах — потвердити все чим вони від цар. в-ва пожалувані і на чім мають бути в підданстві під високою царською рукою. Аби Іван Виговський перед присланими від в. цар в-ва людьми зложив на раді війську Запорізькому всі військові справи, привілеї й пункти давніші й теперішні — від в. цар. в-ва, також булави, корогви, бунчуки, бубни, гармати, армату і все, що належить війську Зап. — чим володів небіжчик гетьман Б. Хм. І полковники так само, щоб зложили знаки і приналежності військові.

6. Потім як військо Зап. вибере гетьмана — на місце Виговського, або минаючи його [259], тоді Виговського і його дорадників треба б тримати під арештом, або до й. цар. в-ва відіслати — як уже цар. в-во рішить, — аби від них не було потім в війську Зап. замішання або бунту.

7. Аби вел. г-р був ласкав — велів відпустити нас не затримуючи на Курськ, на Путивль і свої черкаські городи і велів дати до Черкаських городів свою проїзжу грамоту. А як ми приїдемо до Черкаських городів, там нас від города до города, і так до Запоріжжя провожатиме чернь, і ми небезпеки від Виговського і його дорадників мати не будемо, бо городова чернь від тих неприятелів має великі обиди і утиски безмірні, а з нами, військом Запорізьким вони мають порозуміння [260] і тобі, в. г-реві, вони віддані і нас їм не видадуть. Сподіваємось, що нас сотники з городів стрічатимуть з усім товариством» [261].

Безсумнівно, ці пункти являються результатом дуже інтересного співробітництва запорізької демократії з московською бюрократією. Московські дяки прийняли в повній мірі до уваги рекомендацію запорізької черні, дану Виговським і його послами — як бездомної і неприкаянної голоти, вороже настроєної до заможніших, господарніших верств, і до її соціальної ідеології поставились з повною обережністю. Але вони в повній мірі порахувалися з тими користями; які давала їм підтримка, чи союз з цією опозицією старшині — готовою на всякі поступки політичним московським планам за ціну сприяння автономному становищу Січі в Запорізькому війську. Важні були історичні прецеденти висунені Січею і признані самими послами Виговського — що попередні гетьмани вибиралися на Запоріжжі, з запорожців, мовляв і сам Хмельницький був запорожець; московський уряд мав значить підстави підтримати в певній мірі політичні претензії Січі. Але його завдання було при тім не збільшення ролі і впливу городової черні — а збільшення через неї свого впливу на старшину — можливості натиску на неї, можливості примусити старшину, з постулятами черні і Січі в руках — виконувати московські вимоги і директиви. Без сумніву під суггестією московських дяків січеві делегати прийняли або відповідно розробили і сконкретизували приємні для Москви дезідерати — не тільки про воєводів, що сам протокол зазначує як питання поставлене дяками — але й такі правила, що гетьмани мусять вибиратись не інакше як під контролем царського делегата, і не можуть інакше відставлятись як з царського відома і наказу. Що при виборі гетьмана мають піддаватись ревізії при участі делегата обов'язкові для війська постанови, конституція Малої Росії, властиво — затверджуватися ним кожний раз наново. Що особи помічені в невірності цареві, а попросту — ненаручні московському управлінню, мають арештуватись, вивозитись до Москви, або засилатися за волею і рішенням царя. Всі ці ресурси московського впливу і терору на Україні, котрими на ніщо зводилася автономія України, — безмежні права вмішування, обмеження гетьманського правління і війська тільки військовими козацькими справами; безпосередня залежність людності від московського уряду [262] утримання московської адміністрації і московських залог з українських доходів і стацій; збирання всякого роду приходів до царського скарбу і т. п. ті завдання, які ставило собі на Україні московське правительство і потім переводило й осягало тільки на протягу довгих десятиліть — все це в більше або менше розробленій формі було записано в московських актах, як побажання Січі, «столиці Запорізького війська», її делегати прийняли все на її рахунок, аби тільки запевнити їй підтримку московського центра в боротьбі против старшини, і московським політикам лишалося тільки висувати з цього арсеналу то ту то іншу машину на знищення української державності.

Українська державність була підмінована. Всі здобутки державної будови останнього десятиліття, часів Хмельницького, поставлені були під знак запитання. Против змагань організувати постійну владу, звівши до мінімуму необчислимі впливи безпосередньої демократії - неорганізованих зборів, якими була і зісталася загальна козацька рада — рада черні, як її з притиском називають січові провідники, — висувається власне ця інстанція, котрій має все належати, котра все може в один момент обміняти. Против компетенції керівних органів, в якійсь мірі уточнених працею попередніх десятиліть, висуваються хиткі і пливкі поняття «війська», «вського війська», «війська-черні», «всієї черні — городової і запорізької», котрої негативним критерієм являється її незалежність від старшини — всього того, що над сотниками, а позитивним — лояльність супроти московського уряду, а властиво — сервілізм, необмежене служальство, підпорядковання всяких інтересів українського життя планам московського бюрократизму і централізму. Безпосередня демократія, перенесена з обстанови походного табору в практику Січі, хоче заволодіти городовим життям, розірвати всяку тяглість і безпереривність влади (вимога щоб гетьмани, генеральна старшина і полковники віддавали всі державні акти, всі символи влади раді — з тим, щоб вона з своїх рук віддавала їх новим функціонаріям). Хоче вирвати владу з рук тої правлящої верстви, яка робила цю владу знарядом своєї соціальної класової сили, економічної узурпації і експлоатації трудящих, але не вміючи перевести цього в організованих формах з одної сторони пхає життя в анархічний хаос, з другої сторони хоче паралізувати впливи своєї буржуазії впливами буржуазії й бюрократії московської, ще більше небезпечної для своїх змагань — бо сильніше організованої і в своїй політиці цілком безоглядної, а для інтересів українського життя як такого — цілком байдужої. Зробивши з неї арбітра своїх суперечок з старшиною, вона легкодушно віддає в її руки інтереси українського життя — його будову і провід, замість того щоб організувати ту городову чернь, котрої інтересами вона клопоталась і дати їй змогу будувати своє життя і ним керувати.

Розуміється московський уряд мав всякі причини цінити такого услужного союзника. Не слухаючи прохання Виговського, щоб тих самовільних запорізьких посланців затримано і покарано, їх обдаровано царським жалуванням (на рівні з другорядними членами місії Виговського) і видано проїздний лист до «полковників, сотників та інших урядників, до котрих то належить» з наказом «пропускати тих посланців, Михайла з товаришами скрізь без затримок і зачіпок, щоб їм ніде не баритись» . Грамота «Нашого цар. величества войська Запорожського кошовому Якову Барабашу й всему кошевому войску в Запороги» була постилізована дуже здержливо: згадку про те, що січові посланці жалілись на обиди від Виговського вичеркнено з чорновика, так само згадки про їх зраду і усобицю. Але важно було, що цар трактував Січовий Кіш як правомочну організацію, і повідомляючи його про посилку на Україну свого чоловіка, окольничого Хитрово, пропонував йому вислати на раду своїх делегатів — від старшини і черні і взяти участь в полагодженні всіх справ війська Зап. [263]. Для престіжу і аспірації Січі це в даних обставинах було дуже багато; авторитетові гетьманського осередка і старшині удар задано незвичайно болючий і в наслідках своїх необчислимий.

Місія Хитрово, заходи Виговського проти опозиції, акція М. Стринджі, пушкар союзник запорожців, листування Пушкаря з Стринджою, заходи Виговського проти опозиції, з'їзд Виговського з воєводою Зюзіним в Константинові, відставлення Зюзіна, похід на Полтаву, Переяславська рада, посольство Пушкаря до царя, Переяславська рада і другий договір 25 лютого.

Виряджаючи січових посланців, заразом виряджали, з Миневським і Почановським, також окольничого Хитрово в його відповідальну місію. Наказ йому має дату 30 с. с. листопада; на жаль від нього заховались тільки фрагменти [264], а що і від звідомлення Хитрово лишилось (або звісно) дуже мало, то тільки в дуже загальних рисах можемо уявити собі, що йому було доручено.

Перед усім маємо такий наказ, що говорити гетьманові «на самоті»: «Цього року, в ноябрі, присилав ти, гетьмане своїх посланців до вел. государя, Самійла Почановського з товаришами, про те, що на Запоріжжі від козаків-своєвільників стало непевно [265]: хочуть завести таке, як колись гетьманів по своїй волі щотижня вибирали і жили своєвільно «во всяком воровстве». Просив єси, аби в. г. був до вас ласкав — дав свій указ щодо тих своєвільників, і в. г. жалуючи вас, хоче тебе, гетьмане, за твої попередні часті вірні служби, укріпити на гетьманстві так як був Б. Хм. — щоб військо Зап. було у тебе в послуху і своєвільники ніякого бунту заводити не сміли. На це прислав він тобі свою жалувальну грамоту, і ти, гетьмане, вели зійтися до соборної церкви властям, які тепер тут, — полковникам і всяким урядникам, скажи відправити молебень за здоров'я вел. г-ря, а після молебня зложи присягу на вірну підданчу службу — щоб то бачучи знало все військо, що ти й. ц. в-ву служиш вірно. А після присяги ми тобі при всіх людях передамо жалувальну грамоту цар. в-ва на гетьманство і на всякі військові права і вільності, а війську Запорізькому: полковникам і всяким урядникам «и во весь мир» будемо говорити, що от ти, гетьман, на тім нововибранім уряді присягу на вірне підданство зложив, хочеш служити вірно — як служив попередній гетьман Б. Хм., нехай і вони — війська Зіпорізького і всяких чинів люди служать вірно й. ц. в-ву і тебе, гетьмана в усяких військових справах слухають, а своєвільників, які б заводили який небудь бунт, нехай не замовчують — карати їх за військовим правом. А в. г. видячи вашу вірну службу, буде вас тримати в своїй милостивій ласці, у всяких правах і вільностях по давньому» [266].

Тут уривається фрагмент і наступає (з більшою чи меншою прогалиною) поучення, як має Хитрово з тов. поступати, коли б Виговський не згодився зложити присягу знову [267]: остерігти його, що в такім разі жалувальної грамоти він не дістане, і грамоти йому не віддавати.

Інший фрагмент дотикає головного пункту посольства: «Вел. г. велів тобі, гетьмане, полковникам, сотникам і козакам, всьому війську Зап., сказати прилюдно: Як ви були під владою королів польських, вам тоді не дозволялось ставити ніяких кріпостей по городах». Цар, пославши своє військо в поміч козакам для безпечності й оборони краю велів поставити фортецю в Києві, і тепер у ній стоїть московська залога, «і ви самі то хвалите». Так от тепер цар, «жалуючи христіанства», щоб військо Зап. було безпечне від несподіваних нападів неприятеля, «велів в значніших (знатних) городах Малої Росії: в Чернігові, Ніжені, Переяславі й інших, де підходить, так само як у Києві, для оборони війська Зап. від неприятельських наступів, бути своїм воєводам і ратним людям, і ті городи укріпляти. — Як ті царські воєводи і ратні люди будуть в значніших городах М. Росії, ті городи укріплять і залоги заведуть, — тоді буде вам від неприятелів охорона. Гетьман і полковники будуть завідувати козаками і розправу між ними чинити за військовим правом; по городах (завідуватимуть і судитимуть) міські війти і бурмістри за своїм правом, а царські воєводи відатимуть свою залогу («осадных людей») — судитимуть їх і розправу чинитимуть за вашими правами» (очевидно — в справах з тубільцями).

«Побори, які бували давніше і подимне і оранди треба буде збирати з тих городів до військового скарбу і давати на військо Запорізьке — як воно піде на службу, і на царських ратних людей, що будуть при воєводах, а також на військові видатки.

«Тоді хочби й наступили на городи Малої Росії неприятелі, військо Зап. може надійно йому противстати, бо тим часом як військо виступить против неприятелів, в городах будуть для охорони царські залоги ратних людей, неприятелям пустошити городів не дадуть. Військо, виступаючи против неприятелів, матиме плату і не буде терпіти недостатку на війні і служитиме вам охотно. Доми ваші під охороною царських воєвід будуть цілі і не поруйновані» [268].

Другий пункт дотикав білоруської займанщини. Цар визначав своїх воєводів в Вильні, Борисові, Минську, Орші, Новгородку і Городні, з ними будуть царські ратні люди, «а ви до тих городів і повітів, де будуть царські ратні люди, не приходіть і свар ніяких не чиніть — будьте в тих місцях де вам визначено указом цар. в-ва [269]. А щодо Бихова — писав цар. в-ву гетьман Б. Хм., що він піддався на ім'я цар. в-ва і хрест цілував, а тепер залога в нім козацька: мусите наказати козакам, щоб вийшли з Бихова до черкаських городів, бо Бихів здавна був в Оршанськім повіті, і тут має бути царський воєвода. І в Чаусах нема пощо бути полковникові, бо Чауси близько до Могилева, — нехай полковник іде до черкаських городів, бо мають наступати на них поляки і татари, — а ті козаки стоять окремо, як їм з Чаусів помагати черкаським городам? Міщани й селяни тутешні (з України) нехай зістаються в Чаусах, а полковник нехай вийде бо Чауси велено віддати з Могилевом» [270].

На весні (1658 р.) цар задумує воювати Польщу, за те що король не додержав обіцянки щодо вибору царя на польське королівство; гетьман також повинен приготовити для походу козацьке військо І порозумітися щодо плану кампанії (урвано).

В шведських справах — чи посилав гетьман до шведського короля, так як йому наказував цар (урвано).

Звернути увагу гетьмана на деякі некоректності: в однім листі до царя він підписав себе і військо «вольными подданными» московського царя, так писати не годиться, треба писатись просто підданими, як писав гетьман Б. Хмельницький. В листах до хана Виговський не згадує, що він підданий царський (урвано).

Скаржилися цареві дворяни і діти боярські з уїздів Брянського, Карачівського, Рильського і Путивльського, що під час коли вони були в литовських походах 1654 і 1655 рр. багато їх людей і селян повтікало в черкаські городи: до Новгорода Сіверського, Стародуба, Почепа і відти приходячи нападають на двори своїх поміщиків, грабують і виводять з собою людей і селян — цар повторяє наказ, щоб тих утікачів в черкаських городах не приймали і видавали [271].