Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

Січова старшина відповідала заявами лояльності, але не хотіла капітулювати. Перших посланій, згаданих в листі Барабаша з 14 (24) листопада, не маємо. Цей лист — нажаль відомий в дуже недоладнім московськім перекладі, виглядає так:

«Милостивий пане, пане і добродію наш, пане гетьмане й. ц. в. запорізький! Обміркувавши негаячись прислане від в. м., і прочитавши листи при всій раді, отаманні і черні, відправляємо негайно післанців в. м., нашвидку посилаємо з ними і своїх до в. м., і як писали в першім листі, так і тепер заявляємо в. м., що не відрікаємося христіанства ані бунтів не вчинаємо, а тих (своєвільників) перебравши ув'язнили ми майже половину. Це найбільше з повіту Миргородського — без рушниць, без борошна — одежі ані питай! Ми ж козаки служащі [232], зимчани, що маємо жінок, дітей і маєтність в городах, ані думаємо про якусь своєволю — аби мали свого народу христіанську кров проливати. А тих хто нас бунтував, а ми їх не послухали, ми їх на реєстр напишемо — вони тепер пішли в городи і там сіють розбрат між вами і нами. А ми такого замислу не маємо, і на розказ в. панської милості чинимо — що нам звелиш ми то повинні чинити: чи від татар боронитись чи на ляхів іти. Бо милостивий пане гетьмане, як ми тої гадки не мали щоб на городи йти, так з охотою пішли б ми на неприятеля, а саме на ляхів. Направду, велика б то була усобиця, і хіба безрозсудні могли б задумувати таке, щоб іти на городи — грабувати, шарпати, кров проливати — такі як ми вище описали; але ми волі і наказові в. м., нашого мил. пана. Дай наказ, і будемо чинити! посли наші розповідять в. м., які тут у нас замисли. Ми ж то подавши до відома в. м. самі віддаємося ласці в. панської милості. Дано з Запоріжжя, з Коша, з Козулиної ноября в 14 день. Вашої панської милості нижайші підніжки Яков Барабаш отаман кошовий з усіма отаманами і черню яка знаходиться на Запоріжжі. Пашко Савич (Савин) і Марко Корсунець судді військові [233].

Для того менту це було явне маскування дійсної політики: в той час, коли писався цей нижайший лист, запорізькі посланці вже під'їздили до Москви везучи «донос на гетьмана-злодея», і Виговському це було звісно, бодай в деякій мірі. Він оповідає, що Пушкар, іще маскуючи в тім часі свою солідарність з Запоріжжям, перепускаючи їх послів через свої городи, придав їм сім своїх козаків, котрих Барабашеві посли нібито затримали і приставили московським воєводам, представляючи так, що це Пушкар хотів їх затримати своїми козаками, але не був в силі і з тим ці Пушкарівські козаки були відіслані з московської границі до дому [234] Довідавшись про це Виговський з Переяслава, як ми бачили, вислав свого посланця Почановського з листами до царя і визначніших московських осіб, просячи запорізьким доносам не вірити, а їх посланців за такий самовільний виступ затримати й укарати [235], — і Почановському дійсно на кілька день удалось випередити приїзд барабашівців: він був в приказі вже 26 листопада, а барабашівці поспіли тільки на 1 н. с. грудня. Гетьманські посли мали змогу до деякої міри приготовити настрій.

В своїм пізнішім маніфесті державам — обжалуванню московської політики супроти України — Виговський зате закидав московським правителям, що вони затаїли приїзд запорізьких посланців, і навіть коли його посли виразно питали про них Алмаза, той сказав, що їх не було - аж якось на вулиці люди Виговського стріли цих барабашівців, і від них усе довідались. Але, мовляв, Москва не вважаючи на це вела свою злісну політику: послів Виговського відправила з нічим, а барабашівців гойно обдарувала і наділила всякими листами і привілеями [236].

Лист Барабаша до царського уряду, висланий очевидно в перших днях листопада [237], — а може навіть в кінці жовтня, нажаль заховався в дуже мізернім вигляді [238]: без початку, без докладної дати, з багатьма прогалинами. Кошовий писав, що вже раніш запорожці мали вказівки на зрадливі зносини гетьмана (мабуть з поляками [239]. «Тепер же маємо певні докази, і з них побачили ми безуміє гетьмана городового війська Ів. Виговського і Грицька Сахненка, полковника миргородського — що вони з усіма полковниками і старшиною невірно служать богові і тобі, вел. государеві, і всьому війську Зап., ламають присягу, без ради війська Запорізького, та інших царів, королів і князів невірних беруть собі за панів, а тебе за государя і царя щиро мати не хочуть і без указу в. цар. вел. милості з невірними царями і миряться. Хочуть в. цар. милості зрадити і все військо Зап. православне, що в. ц. м-сті присягло, наміряються в неволю віддати. Щодо цього перейняли ми тепер листи, писані польським письмом до кримського хана і посилаємо з нашими посланцями: Михайлом Івановичем [240], Іваном Степаненком. Якова Остапенка і Семена Остапенка Галузовського [241] — з тих листів в. ц. м. краще вирозумієш. А ми Яков Федорович Барабаш, кошовий гетьман з військом в. ц. в. Запорізьким, з усею черню вдруге слізно просимо: як в. ц. м. під крила і під високу руку прийняв, так і надалі тримай в кріпості своїй (хоронячи) від неприятелів милостю своєю. А ми з усією черню бога (за тебе) просити і вірно служити т. ц. м. хочемо, згідно з привілеєм в. ц. в-ва. А над тою старшиною, що стали злочинцями перед богом і в. ц. м., — твоя воля царська: що хочеш то й твори з ними! Писано з коша, з Запоріжжя... в. ц. м. зичливий підданий [242] Яков Федорович Барабаш рукою своєю».

Перехоплені листи гетьмана до хана, послані цареві з цим посольством — це були ті листи з 10 вересня, вже нам відомі, адресовані до хана і до Сефер-Казі; вони заховалися власне в актах Малорос. приказу, разом з іншими матеріалами Барабашевого посольства; на цих оригіналах дяча поміта, що їх привіз від Барабаша Михайло Іваненко 21(31) листопада. Нічого виразно зрадливого в тих листах не було; вони були перехоплені досить давно, мабуть при кінці вересня н. с. [243] і тепер ними покористувалися як притокою для доноса, очевидно за недостачею чогось виразнішого. Крім того прислано з ними чотирьох татар — бранців, язиків, і трьох верблюдів в дарунку [244].

Інструкція подана посланцями зараз по приїзді в Приказі [245], була ось така:

«Наказ до й. ц. в-ва від усієї черні війська й. ц. в-ва Запорізького з Запоріжжя послам Михайлові Іваненкові з товаришами.

1. Віддати найнижчий чолобитний поклін й. ц. в-ву від мене Яцка Барабаша, гетьмана кошового з Запоріжжя, і від усієї черні війська Запорізького.

2. Оповістити й. ц. в-во, що досі військо Зап. і вся чернь, що по городах живе, і також козаки на Запоріжжі, хоч великі обиди й утиски мають від гетьмана городового і від усіх полковників та іншої старшини в городах, але терпіли їм то до указу ц. в-ва. Але (тепер) все військо Зап. побачило велику зраду старшин городових ц. в-ва, і з тої власне причини послали ми послів з Запоріжжя, з Коша, з усієї ради від війська й. ц. в. Запорізького, щоб сповістити й. ц. в.

3. Оповістити й. ц. в., що довідалася тепер вся чернь війська Зап., що ще за життя пок. Б. Хм. вся старшина: гетьман і всі полковники потайки від усієї черні, невідомо на що сприсяглися з князем семигородським, з обома воєводами — волоським і мунтянським, і шлють листи до хана кримського. А то все чинить старшина городова зраджуючи в. ц. в-ву, і все військо Зап. на те привертає, — тільки на те вся чернь війська Зап. не дозволяє і ніякої зради чинити не хоче. З городів від старшини до нас на Запоріжжя тікають і то нам кажуть, що старші городові від в. ц. м-ті відступили, а вся чернь — військо Зап. — так як присягли кілька літ тому твоєму ц. в-ву, так і тепер вірно навіки служать і служити хочуть у всім. Богові й тобі, вел. г-реві і цареві кланяються і за царя тебе мають. А за віру православну при боці в. цар. м-сті, за повелінням вашим помірати повинні єсмо. А іншим князям, королям, воєводам і кримському цареві військо Зап. присягати не хоче, ніяких листів і послів без відома в. ц. в-ва до невірних царів посилати ми не хочемо і не сміємо.

4. Оповістити й. ц. в., що по смерті Б. Хмельницького як полковники і вся городова старшина війська Зап. ставили гетьманом І. Виговського, в тім чернь і все військо Зап. ради і порозуміння не мали, і про те не знали. Але мала вся чернь — військо Зап. тут За-Порогами намір посилати в тій справі до в. ц. м-сті, як то здавна бувало в війську Зап. (!). Але старші городові то спостерігши, за бунт то проголосили і перед в. ц. м-стю оббріхали, і так описали, ніби то ніколи в теперішніх часах, відколи військо Зап. присягло твоєму цар. в-ву між військом Зап. не було ніяких бунтів і сварок, тільки в любові однодушно вся чернь живе і в. цар. в-ву вірно і приязно служить [246]. А Ів. Виговський, гетьман городовий з Грицьком Сахненком, полковником миргородським, і з іншими полковниками недавно знову поновили присягу Ракоцію князеві семигородському, королеві шведському і воєводам волоському і мунтянському, не знаємо — чи з відома в. ц. в., ми то в. ц. м. подаємо до відома. Ми ж, усе військо зап. в Малій Росії як під високу і кріпку руку в. ц. м. піддалися з землями і городами, так і тепер неодмінно й непохитно при тій жалуваній грамоті стоїмо, а з тими зрадниками бути не хочемо, тільки слухатися вашої царської волі і указів в. ц. вел. А в. ц. в. за це на нас, як на своїх підданих аби не гнівався — про це прохаємо слізно.

5. Оповістити й. ц. в., що гетьман І. Виговський, всі полковники і вся городова старшина дуже гніваються на всю чернь війська Зап. за те, що ми ходимо з Запоріжжя водою і полем під татарські городи і не абияку шкоду тим поганам чинимо, побіди над ними здобуваємо, невільників православних христіан визволяємо. Старші городові цього не люблять: за вашою, мовляв, війною не можемо присяги з кримським царем учинити і замиритися.

6. Оповістити й. ц. в-во, що цар кримський з Ордою тепер дома, але зимою хоче йти на пограничні городи — чого йому біг за ласкою в. ц. м. не поможе.

7. А за тим усім уся чернь, військо й. ц. в. Зап. просить ласки в. ц. в. і скоршої відправи послів наших — товаришів наших, зичливих військові Зап.».

За два дні послів покликано до приказу, перед тих же дяків Алмаза Івановича та Єфима Юрієва на розговір. [247]. Спитали їх, на які обиди гетьмана, полковників і старшини прислано їх скаржитись, як написано в листі кошового гетьмана. Посли сказали: «обиди такі — що як були вони за королем польським, дано нам військові вольності, і тих вольностей у нас не відбирано, а хто чим промишляв, того нам не боронено. І як піддались ми з гетьманом Б. Хм. під високу государеву руку, гетьман нам теж ніяких утисків не чинив і вольностей не відбирав. А тепер як вибрали на гетьманство Ів. Виговського його приятелі і дорадники: миргородський полковник Гр. Сахненко з товаришами, а не все військо Зап., так ці полковники, що з ним приятелюють, почали вольності від них відбирати, заборонили нам рибу в річках ловити і горілку на продаж тримати — все то віддають на оранди. І всі побори, скільки їх збирається в війську збирає собі гетьман, а військові нічого не дає: каже нібито витрачає на посольські видатки; а послів і посланців приймає і відправляє без указу. За польських королів військо Запорізьке послів з чужих держав без королівського відома не приймало, і тепер як учинились під царською високою рукою, їм послів і посланців без указу приймати і на них гроші витрачати не годиться. Нехай ц. в-во нас, військо Зап. пожалує: заборонить гетьманові і полковникам наші вольності ламати і відбирати у нас промисли — хто з чого годується».

Дяки сказали, що цар бажає, аби його піддані були між собою в згоді, щоб христіанські народи з того раділи, а неприятелі мали страх; Виговського вибрано на двох радах раз у Суботові, другий раз в Корсуні, були там усі полковники (значить треба його слухати). На це посли сказали: «Не всі полковники і військо вибирали Виговського, а тільки ті що з ним у згоді (совЂтны) перший Гр. Лісницький, далі іркліївський (Джалалий) та Пушкар та ніженський полковник (Золотаренко). Як вони задумали, щоб Виговському бути гетьманом, так наперед Грицько миргородський зібрав війтів з городів свого полку і запитав їх підступом: чи хочете служити вел. государеві? Вони всі сказали: що раді служити. Тоді він скликав з полків сотників, в великім числі, і говорив їм, що треба відступити від в. государя і піддатись ханові, тому що вел. государ хоче прислати до нас воєводів, а вільності хоче відібрати і лишити в реєстрі тільки 10 тис., а решту записати в салдати і драгуни. Сотники всі сказали, що вони від вел. государя відступити не хочуть, тоді Грицько багато з них побив, до в'язниць посадив і промисли повідбирав від багатьох, хто з чого годувався. Декотрі сотники від тих насильств утекли до нас на Запоріжжя і розповіли про ці насильства і це що Виговський з полковниками, котрі з ним радять («в думЂ») хочуть піддатися ханові. А гетьман Виговський, побачивши, що сотники й чернь цієї думки не прийняли, а хочуть служити цар. в-ву кріпко, — вчинили раду в Корсуні, і з тієї ради, як однодумці (совЂтники) Виговського проголосили його гетьманом (нарекли) [248], написав він до хана листи і послав з ними своїх посланців, а ми тих посланців на Запоріжжі перейняли і листи відібрали. Під ту пору були у нас на Запоріжжі також і донські козаки і ми їм розповідали про зраду Виговського і його однодумців, і з ними радились, що з тими зрадниками робити. І так усі військом ухвалили, щоб послати ті листи ц. в-ву, об'явити неправди Виговського і чекати царського указу».

Дяки спитали, як же собі Січ уявляє вихід з такого положення: «коли вже між ними сталася незгода, як її утихомирити? чого військо доручило їм просити від царя?» Посли сказали, що їм велено просити, аби цар послав у військо свого чоловіка і вчинити раду, а на тій раді вибрати гетьмана, якого все військо захоче. Дяки спитали, чи на таку раду скликану в Києві (як проектувалося для місії Трубецкого) могла б зібратися вся чернь? Посли відрекли, що з Запоріжжя до Києва було б збиратись далеко; краще було б зложити раду на Солониці, — бо то середина (!), туди з усіх городів з'їхатися близенько. «А потім сказали, що добре було б раді бути на Запоріжжі, бо й попередніх гетьманів вибирано на Запоріжжі, — «тут у нас столиця запорізька». Дяки зробили критичні завваження: «Місце далеке і від неприятеля небезпечне; краще бути раді в Києві, бо тут столиця Малої Росії, в Києві власті і всякі урядники; Лубні теж не підходять: місто мале, та й Виговський боячися вас, туди на раду не поїде».

Посли настоювали: «Нехай би вел. государ велів раді бути в Лубнях, тому що туди всім з'їхатися буде близько. А Виговський знаючи свою зраду не поїде на раду (де б вона не була). Якби міг, він давно б свої скарби вивіз і сам утік, але за їх військовою ухвалою його в Чигрині козаки стережуть, аби не втік. І його дорадника миргородського полковника Грицька теж стережуть. Бо вся чернь — і запорізька і городи — в одній думці з запорожцями. А Виговський хочби й не хотів на раду їхати, але як буде про те указ ц. в-ва, то й не хотячи поїде».

Тоді дяки по таких прелімінаріях виступили з головним: «Відомо ц. в-ву, що після Б. Хм-го були серед черні нарікання на Виговського і на полковників, говорили так, що краще було б, якби по городах були воєводи царські: не було б їм ніяких обид від полковників. Отже як тепер, чи воліли б вони, щоб по городах були царські воєводи і завідували б усякими городовими ділами, а полковники завідували б тільки військовими?».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 16. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи