Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

3. Оповістити й. ц. в., що довідалася тепер вся чернь війська Зап., що ще за життя пок. Б. Хм. вся старшина: гетьман і всі полковники потайки від усієї черні, невідомо на що сприсяглися з князем семигородським, з обома воєводами — волоським і мунтянським, і шлють листи до хана кримського. А то все чинить старшина городова зраджуючи в. ц. в-ву, і все військо Зап. на те привертає, — тільки на те вся чернь війська Зап. не дозволяє і ніякої зради чинити не хоче. З городів від старшини до нас на Запоріжжя тікають і то нам кажуть, що старші городові від в. ц. м-ті відступили, а вся чернь — військо Зап. — так як присягли кілька літ тому твоєму ц. в-ву, так і тепер вірно навіки служать і служити хочуть у всім. Богові й тобі, вел. г-реві і цареві кланяються і за царя тебе мають. А за віру православну при боці в. цар. м-сті, за повелінням вашим помірати повинні єсмо. А іншим князям, королям, воєводам і кримському цареві військо Зап. присягати не хоче, ніяких листів і послів без відома в. ц. в-ва до невірних царів посилати ми не хочемо і не сміємо.

4. Оповістити й. ц. в., що по смерті Б. Хмельницького як полковники і вся городова старшина війська Зап. ставили гетьманом І. Виговського, в тім чернь і все військо Зап. ради і порозуміння не мали, і про те не знали. Але мала вся чернь — військо Зап. тут За-Порогами намір посилати в тій справі до в. ц. м-сті, як то здавна бувало в війську Зап. (!). Але старші городові то спостерігши, за бунт то проголосили і перед в. ц. м-стю оббріхали, і так описали, ніби то ніколи в теперішніх часах, відколи військо Зап. присягло твоєму цар. в-ву між військом Зап. не було ніяких бунтів і сварок, тільки в любові однодушно вся чернь живе і в. цар. в-ву вірно і приязно служить [246]. А Ів. Виговський, гетьман городовий з Грицьком Сахненком, полковником миргородським, і з іншими полковниками недавно знову поновили присягу Ракоцію князеві семигородському, королеві шведському і воєводам волоському і мунтянському, не знаємо — чи з відома в. ц. в., ми то в. ц. м. подаємо до відома. Ми ж, усе військо зап. в Малій Росії як під високу і кріпку руку в. ц. м. піддалися з землями і городами, так і тепер неодмінно й непохитно при тій жалуваній грамоті стоїмо, а з тими зрадниками бути не хочемо, тільки слухатися вашої царської волі і указів в. ц. вел. А в. ц. в. за це на нас, як на своїх підданих аби не гнівався — про це прохаємо слізно.

5. Оповістити й. ц. в., що гетьман І. Виговський, всі полковники і вся городова старшина дуже гніваються на всю чернь війська Зап. за те, що ми ходимо з Запоріжжя водою і полем під татарські городи і не абияку шкоду тим поганам чинимо, побіди над ними здобуваємо, невільників православних христіан визволяємо. Старші городові цього не люблять: за вашою, мовляв, війною не можемо присяги з кримським царем учинити і замиритися.

6. Оповістити й. ц. в-во, що цар кримський з Ордою тепер дома, але зимою хоче йти на пограничні городи — чого йому біг за ласкою в. ц. м. не поможе.

7. А за тим усім уся чернь, військо й. ц. в. Зап. просить ласки в. ц. в. і скоршої відправи послів наших — товаришів наших, зичливих військові Зап.».

За два дні послів покликано до приказу, перед тих же дяків Алмаза Івановича та Єфима Юрієва на розговір. [247]. Спитали їх, на які обиди гетьмана, полковників і старшини прислано їх скаржитись, як написано в листі кошового гетьмана. Посли сказали: «обиди такі — що як були вони за королем польським, дано нам військові вольності, і тих вольностей у нас не відбирано, а хто чим промишляв, того нам не боронено. І як піддались ми з гетьманом Б. Хм. під високу государеву руку, гетьман нам теж ніяких утисків не чинив і вольностей не відбирав. А тепер як вибрали на гетьманство Ів. Виговського його приятелі і дорадники: миргородський полковник Гр. Сахненко з товаришами, а не все військо Зап., так ці полковники, що з ним приятелюють, почали вольності від них відбирати, заборонили нам рибу в річках ловити і горілку на продаж тримати — все то віддають на оранди. І всі побори, скільки їх збирається в війську збирає собі гетьман, а військові нічого не дає: каже нібито витрачає на посольські видатки; а послів і посланців приймає і відправляє без указу. За польських королів військо Запорізьке послів з чужих держав без королівського відома не приймало, і тепер як учинились під царською високою рукою, їм послів і посланців без указу приймати і на них гроші витрачати не годиться. Нехай ц. в-во нас, військо Зап. пожалує: заборонить гетьманові і полковникам наші вольності ламати і відбирати у нас промисли — хто з чого годується».

Дяки сказали, що цар бажає, аби його піддані були між собою в згоді, щоб христіанські народи з того раділи, а неприятелі мали страх; Виговського вибрано на двох радах раз у Суботові, другий раз в Корсуні, були там усі полковники (значить треба його слухати). На це посли сказали: «Не всі полковники і військо вибирали Виговського, а тільки ті що з ним у згоді (совЂтны) перший Гр. Лісницький, далі іркліївський (Джалалий) та Пушкар та ніженський полковник (Золотаренко). Як вони задумали, щоб Виговському бути гетьманом, так наперед Грицько миргородський зібрав війтів з городів свого полку і запитав їх підступом: чи хочете служити вел. государеві? Вони всі сказали: що раді служити. Тоді він скликав з полків сотників, в великім числі, і говорив їм, що треба відступити від в. государя і піддатись ханові, тому що вел. государ хоче прислати до нас воєводів, а вільності хоче відібрати і лишити в реєстрі тільки 10 тис., а решту записати в салдати і драгуни. Сотники всі сказали, що вони від вел. государя відступити не хочуть, тоді Грицько багато з них побив, до в'язниць посадив і промисли повідбирав від багатьох, хто з чого годувався. Декотрі сотники від тих насильств утекли до нас на Запоріжжя і розповіли про ці насильства і це що Виговський з полковниками, котрі з ним радять («в думЂ») хочуть піддатися ханові. А гетьман Виговський, побачивши, що сотники й чернь цієї думки не прийняли, а хочуть служити цар. в-ву кріпко, — вчинили раду в Корсуні, і з тієї ради, як однодумці (совЂтники) Виговського проголосили його гетьманом (нарекли) [248], написав він до хана листи і послав з ними своїх посланців, а ми тих посланців на Запоріжжі перейняли і листи відібрали. Під ту пору були у нас на Запоріжжі також і донські козаки і ми їм розповідали про зраду Виговського і його однодумців, і з ними радились, що з тими зрадниками робити. І так усі військом ухвалили, щоб послати ті листи ц. в-ву, об'явити неправди Виговського і чекати царського указу».

Дяки спитали, як же собі Січ уявляє вихід з такого положення: «коли вже між ними сталася незгода, як її утихомирити? чого військо доручило їм просити від царя?» Посли сказали, що їм велено просити, аби цар послав у військо свого чоловіка і вчинити раду, а на тій раді вибрати гетьмана, якого все військо захоче. Дяки спитали, чи на таку раду скликану в Києві (як проектувалося для місії Трубецкого) могла б зібратися вся чернь? Посли відрекли, що з Запоріжжя до Києва було б збиратись далеко; краще було б зложити раду на Солониці, — бо то середина (!), туди з усіх городів з'їхатися близенько. «А потім сказали, що добре було б раді бути на Запоріжжі, бо й попередніх гетьманів вибирано на Запоріжжі, — «тут у нас столиця запорізька». Дяки зробили критичні завваження: «Місце далеке і від неприятеля небезпечне; краще бути раді в Києві, бо тут столиця Малої Росії, в Києві власті і всякі урядники; Лубні теж не підходять: місто мале, та й Виговський боячися вас, туди на раду не поїде».

Посли настоювали: «Нехай би вел. государ велів раді бути в Лубнях, тому що туди всім з'їхатися буде близько. А Виговський знаючи свою зраду не поїде на раду (де б вона не була). Якби міг, він давно б свої скарби вивіз і сам утік, але за їх військовою ухвалою його в Чигрині козаки стережуть, аби не втік. І його дорадника миргородського полковника Грицька теж стережуть. Бо вся чернь — і запорізька і городи — в одній думці з запорожцями. А Виговський хочби й не хотів на раду їхати, але як буде про те указ ц. в-ва, то й не хотячи поїде».

Тоді дяки по таких прелімінаріях виступили з головним: «Відомо ц. в-ву, що після Б. Хм-го були серед черні нарікання на Виговського і на полковників, говорили так, що краще було б, якби по городах були воєводи царські: не було б їм ніяких обид від полковників. Отже як тепер, чи воліли б вони, щоб по городах були царські воєводи і завідували б усякими городовими ділами, а полковники завідували б тільки військовими?».

Посли притакнули: «Ми давно хотіли цієї милості просити у цар. в-ва, тому рада була б уся чернь і міщани [249], щоб у нас були царські воєводи по городах, та не допускають того полковники задля своєї користі. Але як з царської ласки дано жалувані грамоти київським та переяславським міщанам на старі привілеї, так вони живуть тепер «во благоденствії» і від полковників ніяких утисків не бачать. А тепер на раді нехай би вел. государ звелів у всіх справах зробити постанови, та потвердити все, чим ми від вел. государя пожалувані: на яких статтях гетьман і ми маємо бути в підданстві у вел. государя. Після того якби нововибраний гетьман і в чім небудь перед цар. в-вом прогрішився, ми б написали до цар. в-ва і за той проступок його б можна було перемінити».

На ці теми мабуть велась довга і різностороння дискусія, тільки коротко зібрана в цім записі. Під кінець дяки звернули на одну разючу суперечність в оповіданнях послів Виговського і послів Барабаша, щодо ролі Лісницького і відносин до нього Виговського: посли Виговського представили його головним антагоністом Виговського, кандидатом на булаву, привідцем усіх бунтів, а Барабашеві посли називали головним помічником Виговського, і дорадником на все зле. Посли на це розповіли ті історії, що були переказані вище, але тепер вони нам потрібні в контексті: «Було так. Як захорував гетьман Б. Хмельницький, послав він на поляків і татар замість себе сина свого Юрія і Грицька, дав йому булаву і бунчук. Потім як військо вернулося з походу, Грицько почувши, що гетьман дуже хворий і близький смерті, довго не віддавав булави й бунчука, хотячи на гетьманстві бачити [250] свого приятеля Виговського. Гетьман довідавшися, що він за його життя ладить [251] на гетьманство писаря, велів їх привести до себе і Грицька хотів скарати на смерть, а писаря звелів розтягти на землі ниць, приковавши за руки і тримав його так трохи не цілий день, поки йому серце не відійшло. Іван лежачи на землі весь час плакав, і гетьман нарешті йому пробачив. А що тепер Виговський зве Грицька своїм неприятелем, то це він робить навмисно, щоб у війську не помічали, що він йому приятель і однодумець. А нам про Грицька все добре відомо, бо троє з нас — Остапенки і писар, живуть в Миргороді близько Грицькового двору і знають його здавна, і відають, що він цареві не зичливий і бунтівник: як у нього рада була, вони на ній були і всі його зрадливі мови чули».

Накінець просили відпустити їх як найскорше, тому що у них на Запоріжжі і у городової черні так постановлено: доки не прийде царський указ на Запоріжжя, вони універсалів Виговського в ніяких справах слухати не будуть, тим часом від татар велика небезпека: як ріки стануть, вони можуть прийти. Тому з їх приїздом «гетьман» (кошовий) мусить дати всякі розпорядження: кого лишить на кошу на Запоріжжі, від татарських приходів, а інших забравши з собою поїде на раду.

«А Виговського гетьманом ми ніяк не хочемо й не віримо йому в нічім, бо він не природжений запорізький козак, а з польського війська (бранець) взятий в бою [252]: був у польськім війську ротмистром, а гетьман Б. Хмельницький йому дарував життя і зробив своїм писарем. Він з природи своєї нехоче війську ніякого добра, і жінка у нього шляхтянка з великого дому, тому також він добре не мислить Запорізькому війську, а все як краще польській стороні. А поляки нам вічні неприятелі» [253].

Три дні по цій розмові, 26 падол. (6 грудня) Барабашеві посли подали дякам свої гадки на письмі, не знати чи з власної ініціативи, чи за заохотою дяків, на жаль, маємо їх в перекладі:

«Вел. государеві і т. д. б'ють чолом його піддані, посланці, запорізького кошового гетьмана Якова Барабаша Михайло Іваненко з товаришами, з наказу нашого гетьмана і всієї черні — запорізької і городової однодушно.

1. Полковники й інші старші городові війська Запорізького без відома й ради нашого кошового Запорізького війська вибрали собі гетьманом бувшого писаря Ів. Виговського. А ми — військо Запорізьке і вся чернь — дніпрова і городова, того Ів. Виговського не хочемо, і йому в військових справах не віримо, тому що він «литвин»: [254] служив у польськім королівськім війську і взятий був в бою на Жовтих Водах. А у нас гетьманами досі вибирано з Запоріжжя; природжених і заслужених козаків.

А ставши гетьманом став він без відома і указу цар. в-ва пересилатися з кримським ханом і з іншими королями і князями: з шведським, турецьким, польським, венгерським, волоським, мунтянським, з цісарем, з різними сенаторами, писав до Криму таємні листи, і судячи з тих таємних зносин треба від нього сподіватись усякої зради. А нам, війську Зап. від цього гетьмана, від його дорадника Гр. Лісницького і від інших почали діятися великі утиски, почали від нас відбирати всякі вільності.

Тому прохаємо, щоб вел. государ пожалував нас — велів послати в військо Зап. свого ближнього чоловіка і велів учинити раду, а на ній позволив нам вибрати гетьмана всім військом Запорізьким: кого схочемо ми, вся чернь запорізька і городова — такого гетьмана, щоб від нього наші права й вільності не порушувалися. Тій раді аби в. государ велів бути в Лубнях на Солониці, або в Переяславі, або де в. в-во зволить. А кого ми чернь, всім військом виберемо на гетьманство, то вибраний гетьман має вчинити присягу на вірне підданство на услугу вел. государеві, а по цім аби в. г-р велів дати йому жалувальну грамоту, на потвердження його на гетьманстві, і щоб військові Зап. бути за грамотою при своїх старих правах і привілеях, і при своїх вільностях за статтями даними військові Запорізькому.

А Іван Виговський нам — військові Запорізькому, дніпровій і городовій черні, не під мислі («нелюб») і ми його гетьманом мати не хочемо, а городова чернь з нашою дніпровою однодушна, і одна від другої ніколи не відступлять. Ми просимо ласки цар. в-ва, аби тих наших неприятелів, Ів. Виговського, Гр. Лісницького, Тимоша намісника гадяцького, що зробив з себе пана [255], та інших дорадників Виговського і орандарів — на котрих будуть скарги від черні війська зап., ти, вел. государ велів з тих місць до себе приставити, або вивезти куди ти скажеш, — бо вже вони тобі і нам, вірним підданим [256] вашого цар. вел., стали неприятелями і такими ж і в пришлих часах будуть. А вся чернь війська зап., доки не буде від вел. г-ря, за нинішнім нашим проханням указу про гетьмана, доти не буде слухати ні універсалів ні яких небудь розпоряджень Ів. Виговського. А якби він і миргородський полковник та інші їх дорадники, знаючи свою неправду й зраду, хотіли куди небудь тікати, їх військом стережуть і з війська не випустять.