Розділ «Том X. Роки 1657-1658»

Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658

Тоді Бутурлін взявся за агітацію: доводив Барановичу, Гізелю, київським ігуменам «всякими мЂрами з большимъ подкрЂпленьемъ», щоб вони були під послухом і під благословенням московського патріарха, без царського указу епископів не скликали, без благословення патріарха митрополита не вибирали, а послали до царя і до патріарха умисну особу, кого їм наручно.

Баранович був збентежений таким непередбаченим домаганням. Він сказав, що рад мати ласку царя і благословення патріарха, але не може рішати цього сам мусить порадитися з архимандритами й ігуменами. Духовенство без гетьмана і митрополита не здобулося на відмову. 7 (17) серпня прийшов до Бутурліна з позитивною відповіддю: радився з архимандритами й ігуменами і постановили бути під послушанієм і під благословенням святішого Никона патріарха московського і всієї Великої, Малої і Білої Росії. Але тепер їдуть усі до Чигрина на похорон, а повернувши відти «договоряться і укріпляться між собою» і тоді пошлють своє посольство до Москви. Інакше сказавши — взяли справу на обговорення ще з військом [206].

Тоді Бутурлін 12 (22) серпня звернуся до Виговського з запитанням, чи було взято у царя дозвіл на приїзд закордонних владиків на вибори митрополита? Коли не було царського указу, то нехай пише до тих закордонних владиків, аби просили дозволу на приїзд у царя і патріарха.

Виговський від цього ухилився; не вагаючись відмовив Бутурліну, що «права і звичай давній наказують і велять, аби ті епископи за гетьманським листом приїздили свобідно на вибори митрополита, аби між духовним чином без пастиря не множилася своєволя і непорядок»; те ж і покійний гетьман писав до тих закордонних владиків, що приїхали на вибори «за давніми правами, як то з віку бувало»; в виборах братимуть участь також представники війська, і про результати виборів буде донесено цареві; разом з іншими справами, після ради, що буде відправлена по похоронах гетьмана [207].

В Чигрині при нагоді великого з'їзду духовенства і старшини, на похоронах старого гетьмана, велись наради і розмови також і в цій справі, і присутні московські агенти, очевидно, промацували при цій нагоді, скільки при тім уділено буде місця впливам і ролі московського царя і патріарха, що приняв уже титул «Великія, Малыя и БЂлыя Руси». Не переказуючи на жаль, того, що вони самі на цю тему говорили, Рикалов і Кікін переказують такі розмови:

Гетьман говорив Рикалову перед похоронами: «після ради будемо писати цар. в-ву в великих військових справах, а духовенство пішле від себе до святішого патріарха Никона в справах духовних про те, щоб на Київську митрополію поставлено архимандрита печерського Інокентія Гізеля» [208].

З Кікіним духовенство мало розмову після ради: «Приходили (до Кікіна) на двір — посланець від чернігівського епископа, архимандрит овруцького монастиря [209] та ігумен київського Михайлівського Золотоверхого монастиря і в розмові говорили, що епископ і все духовенство бажають мати митрополитом печерського архимандрита Гізеля: «А про настановлення його митрополитом хочемо послати прохати царя і зверхнього нашого пастиря патріарха Никона. Тільки не знаєм, як рішить військо: чи виберуть арх. Гізеля, чи когонебудь іншого. Про це буде у нас, духовних, рада з гетьманом і старшиною незадовго».

«А гетьман говорив (тому ж Кікіну): Як я і полковники одержимо листа від А. Н. Трубецкого і приїдемо в Київ, там у мене і всього «поспільства» з духовними разом буде рада і вибори митрополита: кого дух святий і церков виберуть, ми зараз дамо знати й. цар. в-ву» [210].

Як бачимо і тут в доволі невиразній формі проходять ці дві можливості: вибраного кандидата буде подано на затвердження царя і патріарха, або — їх буде тільки повідомлено про вибір (як це вимагалося при виборі гетьмана). Про посвящення чи благословення митрополита московським патріархом не говориться так виразно — так як це проектував ще покійний гетьман через Коробку. Маю вражіння, що і духовенство і старшина, з Виговським в голові, не відважаючись відкидати домагання зверхньої ролі в цій справі для царя і патріарха, в дійсності хотіли відбути вибори старим порядком, не ставлячи в залежність від царя, тим менше — московського патріарха [211]. Як компроміс мабуть висловив Виговський цей проект — відбути вибори в присутності Трубецкого, але й цього плану не переводив конкретно: київський собор на покрову не був відкликаний, значить вибори відбулися б при Трубецкім тільки поскільки він би приїхав до Києва на той час. Але тому, що «коронні епископи» на цей термін не приїхали, Виговський з старшиною не спішили на собор, і приїхали тільки 23 жовтня, на похорон Тетериної дружини. Після похоронів, 28 н. с. були соборні збори у св. Софії, Баранович і Виговський запрошували прибути київських воєводів, але вони не мавши в цій справі інструкції царського уряду туди не поїхали, і доносили цареві те, що чули, мовляв, від Виговського. Духовенство було представлене досить скромно, крім Барановича було тільки два архимандрита: чернігівський Йосиф Мещеринов, родич Виговських, що недавно приїхав з Польщі і був поставлений на архимандрита і пинський Йосиф Тукальський і з Новгородка литовського Феофан Краковецький, Гізель не прибув — мабуть тому, що вважався кандидатом [212]. Обговорювано кандидатури: супроти Гізеля, що вважався кандидатом київського духовенства, мабуть військо висувало кандидатів з Західної України, з тих же політичних мотивів: приєднання Західної України до Козацької. Найбільше прихильників знаходила кандидатура Балабана, називали також львівського владику Желиборського, архимандрита Тукальського, — так оповідав Бутурліну Виговський. Але виборів не переведено: відложено до зимнього Миколая, мотивів не знаємо: чи справді хотіли зробити ці вибори в присутності Трубецкого, або якогось іншого царського делегата, чи сподівались дочекатися владиків з Західної України.

Так можна міркувати з листа Барановича, висланого після цього собору до львівського владики: «Вже три роки відкладали ми вибори, не з іншої причини, як тільки через неприсутність в. милості, і тому, що не отримали від вас ні йоти, хоча кілька разів писали до вас з різними особами [213]. Велика пропасть з'явилася між нами: ні ми до вас, ні ви до нас не маєте безпечного переїзду; недавно послав я до вашої святості свого посланця — не міг переїхати через польських жовнірів. Катедра ж і далі зістається без пастиря. Вельм. п. гетьман 18 жовтня був на виборах в Софії і за загальною ухвалою п. гетьмана, полковників і всього духовенства вибори відложено до 6 грудня [214], на цей термін прошу вашу святість прибути: дуже просимо вас як першого члена церкви, коли ж не зможете прибути, звольте оповістити через умисну особу: далі відкладати не можемо, з огляду на наказ п. гетьмана [215].

В грудні вибори, очевидно, відбулись — але ми не маємо майже ніяких подробиць про них. Бутурлін доносив цареві 3 (13) грудня, що 1 (1) приїхав до Києва луцький епископ Діонісій Балабан і замешкав в софійськім монастирі, «С нами не обослався», а в скорім часі сподіваються приїзду владики львівського і перемиського. Воєвода питав царських інструкцій: бути йому на соборі? виговорювати епископам, що вони вибирають митрополита без царського наказу і патріаршого благословення? [216]- але мабуть так тих інструкцій і не дістали. Вибрано таки Балабана. як було передбачено [217] про це маємо листування путивльського воєводи Зюзіна з Виговським в місяці січні, — 25 січня с. с. [218]. Виговський писав Зюзіну: «Писав ти, брате мій, до мене, щоб обраний на митрополію київську Діонісій Балабан не скорше посилав по посвящення до царгородського патріарха, ніж би у вел. государя свят. Никона, патріарха московського і всієї Великої, Малої і Білої Русі побував і з ним усно поговорив, - то я за твоїм листом братерським пишу до нововибраного митрополита, аби доти не посилав по благословення до константинопольського патріарха, доки про це не порозуміються листами — патріарх московський з патріархом константинопольським». Таким чином десь в 20-х днях січня н. с. путивльський воєвода мав уже відомість про довершений вибір Діонісія. З цим сходиться: квит Балабана з дня 19 с. с. січня виданий Барановичу в тім, що він перебрав від нього софійську касу [219], і звістка Єрлича, що на різдв'яні свята Балабан уже відправляв богослуження в Києві [220]. Натомість відпадає дуже докладна нібито звістка Величка, що Балабан «вольными и всего духовенства и многихъ персонъ свЂцкихъ голосами избранъ и поставлен на престолъ митрополіи кіевской» першої неділі посту, 28 февраля [221]. З 8 лютого, як зараз побачимо маємо вже повідомлення про вибір від самого Балабана.

З наведеного листа Зюзіна бачимо що вибори переведено без порозуміння з царем і патріархом. З листа Балабана до Бєньовського довідуємося, що гетьмана при виборах репрезентував Тетеря, і він через нього вислав своє побажання, щоб Балабан не відмовлявся від вибору. Він писав Бєньовському «з Києва із святої Софії 8 февраля 1658»: «Виїхав я, добродію по елекцію так, з духовного обов'язку, будучи по смерті митрополита найстаршим (primus et primas) і покликаний на цей акт кількома листами п. гетьмана запорізького і епископа чернігівського. Кому іншому бажав я тієї функції, і таки сподівався в моїх рахунках, але доля так послужила, що не приставила інших епископів, хоч вони обіцяли бути на ту сесію, і досі ще їх сподіваються і на митрополію вибрано мене, з огляду на сильні налягання всієї України і самого гетьмана: хоч він сам не був присутній, але через свого уповноваженого п. Тетерю властиво якби наказав то мені». Просив його в цьому листі опікуватися луцькою катедрою і помагати якомусь панові Грабовецькому, котрому Балабан доручив свої справи, виїжджаючи, дістати це владицтво після нього, а йому самому, Балабанові і доходити королівського привілея на митрополію [222].

Зоря Балабанів, затуманена їх нещасливою сварою з львівським братством піввіка тому, підіймалася наново, а плани поєднання козацької України з Західною діставали нового впливового союзника.


 II. ОПОЗИЦІЯ СІЧІ І БУНТ ПУШКАРЯ, ВІДНОВЛЕННЯ КРИМСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО СОЮЗУ


Повстання на Запоріжжі, січова ідеологія, репресії Виговського, лояльні заяви Барабаша, запорізьке посольство, Стринджа і товариші, запорізьке посольство Мих. Стринджі в жовтні, розмови з запорізькими послами в Москві, царська грамота запорожцям.

В відомостях останніх місяців 1657 р. вперше довідуємось щось конкретніше про опозицію Січі «городовій» старшині і гетьманському осередкові. Не раз ми чули про цю опозицію перед тим, але тільки в глухих виразах, і тільки тепер вона набирає якогось реальнішого обличчя.

Бувши головним вогнищем повстання, всадивши мовляв Богдана Хмельницького на гетьманство і виславши його з своїми молодцями на волость. Січа досить скоро, зараз після Зборівського замирення відреклася свого вибранця і на початку 1650 р. виставила против нього свого гетьмана, якогось Худолія. Хмельницькому вдалося задавити це повстання [223]. Ще кілька разів потім зачуваємо про бунти на Запоріжжю — але особливо упертими вони стають в 1657 р. На весну — повстання запорожців против старшини, плани їх походу на Чигрин і експедиція Скочка на приборкання [224]. Літом знову чутки про похід запорожців, захоплення ними армати і т. д. В момент смерті гетьмана — чутки в Чигрині про бунти на Запоріжжі, тривога Виговського, і под. Одним з перших розпоряджень його по виборі на гетьманство було перемінити кошову старшину — але Січа видимо не послухала, старшини не перемінила, і рятуючи свою позицію кошовий Яків Барабашенко, з одної сторони, проголосив вибір Виговського неважним, тому що він стався без участі Запорізького війська, з другої сторони — висунув теорію супремата Січі і незалежності її від городового війська.

Це той мент, на якім збудував свою концепцію взаємин січового й городового війська Величко в своїй літописі. Гетьман, вибраний на Запоріжжі, зістається його представником. Хмельницький виходячи на волость бере з собою меншого писаря січової канцелярії, повідомляє січове товариство про важніші події, посилає дарунки й гроші і прохає поради в важніших випадках. Виговський наставши на гетьманстві, повідомляє про свій вибір кошового і все товариство — прохає їх згоди і потвердження. — «Бо яко ви, військо Низовоє Запорожскоє єстесте корень і утверждениє честі і вікопомної слави прочиїм войськам городовим Україно-малоросійським, істой братії своїй, — так і власть ваша во ізбранії і постановленії собі гетьмана нехай первенствує і силу імієть. Вольно вам, братії нашій, мене од того уряду одмінити, а иного по своєму хотінію на тоє достоєнство усмотріти і утвердити. Гди — яко антецесор мій славної пам'яті Б. Хмельницький щокольвек чинил в случаях за єго уряду бивших, то все чинил за відомом і порадою вас, братії своєї, всього війська Низового Запорозького, так і я — єсли непремінно на своїм нинішнім уряді зостану, тим же його, антецесора моєго путем не упосліджаючи чести і сили вашої, війська Запорозького, ходити і волі вашій согласоватися буду». На це січове товариство завважає йому, що вибір неповинен був відбутися без участі Запорізького війська, - «поневаж і небожчик Б. Хм. не в Чигрині, але на кошу нашім Січовім, не од Городового, но од нас — Низового війська Запорізького начало своєго пріяв гетьманства, і при нашім сукурсу первого своєї війни літа получив щасливе над неприятелем вікторію». Одначе переведеного вибору — «оної елекції» товариство касувати нехоче — прилучає свій голос до голосу і волі братії малоросійської, беручи до уваги обіцянку нового гетьмана дорогою свого попередника ходити, військо Низове в своїй ласці тримати «і жадних новинок без волі і ради нашої військової не вчинати». Тільки остерігає його від тих замислів, про які воно мало відомості — що він хоче відступити від царя і наново піддатися королеві: радить йому дійсно «дорогою Хмельницького ходити і старі вольності боронити, а іго лядське навіки одсікти» [225].

Розуміється листи ці скомпоновані, як і попереднє листування гетьмана з Запоріжжям за часи Хмельницького. Якби Виговський дійсно обмінявся листами з кошовим по своїм виборі, листи ці виглядали б інакше. Але вони приблизно впадають в тон тої ідеології, з якою виступає в цей мент Січа в своїй опозиції городовій старшині і гетьманському осередкові. Вона єсть центр і джерело влади в війську. Старшина, що рядить «на волості» — як давніш казали, а тепер стали казати «в городах» узурпувала цю владу, а тепер хоче розпоряджати гетьманською булавою і всякими урядами без січового рішення — це претензія неслушна, рядове козацтво, «чернь», цього не узнає — ні та що на Запоріжжі, ні та що на волості, вся вона солідарна «единомишленна» [226], і йде за січовим осередком, на чолі котрого стоїть «кошовий гетьман». Такий уряд прибирає собі опозиційний січовий осередок, на місце давнішого «кошового отамана» в противставлення городовому старшинському гетьманові Січа заводить свою армату, незалежно від городової, свої клейноти, змагає до того щоб поставити в залежність від свого уряду коли не всю городову територію, то принаймні сумежні її частини.

Виговський і К° поривалися зломити опозиції Січі і суворо приборкати тамошню голоту, але як поясняли його посли в Москві — «потрапив би і сам упоратися з ними, але не сміє, тому що на гетьманстві від цар. в-ва не потверджений» [227]. Він не чув себе досить авторитетним супроти висунених против його вибору завважень. Він рахував, що йому могло б помогти царське потвердження. З другої сторони — він заходився коло поновлення союзу з Кримом, що міг би корисно зашахувати Запоріжжя з Полудня. Тим часом вжив старого і випробуваного способу: перетяв дороги на Запоріжжя, заборонив довозити туди запаси з волості. Ми бачили вже оповідання спочатку грудня н. с. про два полки: ніженський і прилуцький, поставлені на заставах, на шляхах на Запоріжжя [228]. Говорилося, що ці застави мали ловити запорізьких послів, але очевидно це була річ другорядна, полки були поставлені перед усім на те, аби перетяти сполучення з городами, блокувати Запоріжжя і в слушний мент взяти участь у наступі. Запорізьку місію, що коло 1 грудня привезла листа з 14 (24) листопада [229] до Чигрина, Рагозін толкує так, що вона прохала гетьмана, аби він на Запоріжжя сам не наступав і нікого не посилав, і торгових людей на Запоріжжя вільно пускав, а гетьман зажадав, щоб січовики видали йому кошового Барабашенка — тоді він наступ залишить і людей з запасами велить пускати — блокаду здійме [230]. Коли він її почав? мабуть після чигринської ради, коли запорожці таки йому не покорилися після вибору, — з початку жовтня, а ще більше обгострив після Корсунської, з кінцем жовтня. На конференції з Ромодановським в Переяславі на початку листопада Виговський просив його, щоб він поміг йому перевести наступ на січових своєвільників, що «хочуть старшину свою (себто визначену від гетьмана, чи ним акцептовану) побити» й піддатися кримському ханові. Ромодановський з частиною козацького війська взяв би на себе охорону західного фронту, а Виговський з другою частиною війська пішов би громити Січ [231].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том X. Роки 1657-1658» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том X. Роки 1657-1658“ на сторінці 15. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи