На одно війтівство устави поручає рахувати сто волок або й більше, положених в сусїдстві, так що в потребі можна злучити два, три або й більше поменьших сїл. Самому війтови даєть ся одна волока свобідна від повинностей, а як схоче, може другу взяти за грошевою оплатою всїх повинностей, які на неї припадають. Іменує його за порозуміннєм з громадою «уряд» (намістничий чи старостинський)[1030]. За провини може він на війта накладати кари, але відберати від нього війтівства не може на власну руку: тільки разом з ревізором, доказавши провину війта, уряд може його скинути, а на його місце поставити иньшого «мужа» з тоїж волости, чоловіка непідозреного, на якого згодять ся піддані. Приводити до присяги війта при наданню війтівства не треба, бо є на нього визначені вини (за провини).
Обовязки війта такі: відповідно до розпоряджень «уряду» він має «вигоняти» людей на роботу; що недїлї він заповідає людям роботу — котрого дня і з чим мають прийти, і при всяких роботах людей свого війтівства має їх наглядати замість пристава. Він же каже людям ставити ся до уряду з чиншами й всякими поплатами, і має сам бути при тім, а де овес і сїно має відвозити ся до Вильна чи де инде, там війт має їздити з людьми свого війтівства і «віддавати» ті натуралїї. Він пильнує границь і що року відновляє і поправляє границї селянських ґрунтів, під карою копи грошей; коли оден підданий другому пооре або знищить границю, то уряднику на «копу»[1031] не треба їздити, а війт сам «направить» границю, і за се має взяти з провинника дванадцять грошей «на уряд», а собі за працю чотири гроші; для таких справ він мусить у себе мати шнур, добре вивірений на час мокрий і сухий. При нарушенню границї стороннїм властителем війт має доносити урядови під карою копи грошей. А як би війт найняв кому порожню волоку і затаїв перед ревізором, або затаїв волоку найняту урядом (за порозуміннєм з наємцем), то за те його мають карати смертию як злодїя.
Судів нїяких війти і лавники по селах не мають судити, від карою рубля грошей до скарбу в. князя; така сама кара за вимаганнє «поклонів» від селян і иньші драчки (вымыслы). Запримітивши якусь шкоду скарбови, вони мають доносити урядови або ревізорови, нїчого не затаюючи, під тоюж карою. На жаданнє уряду війт має відставляти підданих на його суд замість дїтського, лише як би котрий підданий не послухав і за пізваннєм війтівським не ставив ся до суду, тодї уряд посилає свого дїтського по того непослушного і бере за те від нього «дЂцковання» по грошу від милї дороги туди й назад. При судї уряду (над селянами з його сїл) війт має бути присутним і помагати підданому в «справедливости» (боронити його прав). Має він також мати відомости про вини (побирані з селян його сїл урядом) і подавати їх ревізорам (для контролї), а також пильнувати, щоб уряд не брав «вин і пересудів» над уставу, а як уряд не перестав би чинити того і по його пригадцї, має донести про се ревізору.
Уряд має судити підданих у всяких справах в днї торгові[1032]; тільки в справах «крівавих» і «ґвалтовних» уряд може кликати на суд підданих коли небудь, і війт повинний їх ставити. Вини «битої», судом переведеної, має уряд поберати 12 гр., а так само і тодї, як би згода наступила серед процесу, але вже по обжалованню до уряду. А коли станеть ся бійка, і згода наступить ще перед скаргою до уряду, то в такім разї платять лише 6 гр., а війт і лавники мають про се дати знати до уряду, під карою копи грошей.
Лавників має бути «становлено» по два-три, і більше, відповідно до великости села, з людей непідозрених, віри гідних. Їх обовязок — оглядати шкоди, які стануть ся між селянами в потравах і в иньших справах; за се лавник має діставати «оглядного» гріш і за той же гріш має в тій справі зложити перед урядом сьвідоцтво справедливо, під присягою; а за несправедливе сьвідоцтво мають його, як кривоприсяжника, карати смертию. За безчестє дістає він рубль. Але «потягли» і всякі повинности має він відбувати зарівно з иньшими підданими.
Сей образ цїкавий не тим лише, що безпосередно по сим вказівкам орґанїзовані були села в деяких околицях наших, а також і тим, що самі сї вказівки, безперечно, виходили від тодїшньої практики й щоб так сказати — господарської полїтики польських земель, отже можуть служити до певної міри до пізнання тих змін, які переводили ся в тих часах в устрою села і в українських землях Корони.
Як бачимо всяке самостійне значіннє від війта в селї й громадї відібрано. З виїмком хиба тих граничних спорів, війт юрисдикції не має, не має й самостійности адмінїстраційної; він тільки помічний аґент, полїційний і господарсько-фіскальний замкового уряду, у всїх справах має до нього доносити й його розпорядження виконувати. Що правда, хоче його скарб ужити на контролю самої замкової адмінїстрації, і для того навіть дещо робить для забезпечення його (забороняє урядови скидати війта на власну руку), але становище його занадто залежне, щоб він дїйсно міг помагати своїм селянам доходити «справедливости» супроти замкового уряду. З другого боку центр тяжкости в його урядї перейшов на панщинну контролю — він тут стає помічним орґаном в фільварковій господарцї. Лавники зійшли на простих оглядачів шкід. Громада, окрім права опінїї при іменованню війта, не має нїякого поля дїяльности й всяке значіннє її також відібране.
В тім напрямі взагалї змінював ся сїльський устрій, в маєтностях державних і приватних[1033]. Я підносив уже, що тивунів і вотаманів руського права, князїв волоського права вже в XVI в. трактовано як війтів[1034]; від тодї, й пізнїйше, в XVII–XVIII в. вони властиво тільки іменами ріжнили ся між собою. З них привілєґіованї — як князї й деякі тивуни трактували ся як війти привілєґіовані, і ті князївства й війтівства що зацїлїли від роздроблення, зі зростом вартости ґрунтів і селянської працї, переходили на малі маєтности. От нпр. опись такого князївства з поч. XVII в.: пять ланів, окрім того ґрунти не поміряні, де висївали 50 кіп овса, з селян шість днїв панщини і толоки без обмеження, окрім того певне число загородників, що робили на війта і до нього належали дохід з чиншів і даней вкінцї млини, корчми, — маєточок зовсїм не злий, і на нього поласив ся якийсь шляхтич, що й виробив собі право на примусовий викуп його від державцїв князївства[1035]. Війтівства і князївства непривілєґіовані, або такі що не удержали ся на висотї своїх привилеїв трактовано більше меньше в дусї устави 1557 р. Князї в Самбірщинї уже в 1590-х рр. допрошують ся права на свою третину з чиншів, бо економ був заперечив їм тої третини[1036]. В иньших документах з перших лїт XVII в. князї й крайники виступають в ролї старостинських підручників, і за ріжні своєвільства від них селяне стрвяжських сїл скаржуть ся королеви, а той наказує старостї, аби на далї «вязненнє й битє несправедливе не було анї від князїв, анї від иньших старостянських урядників»[1037]. Всяка тїнь сїльської самоуправи і автономії заникала тут.
При всїм тим сїльські громади певної живучости не тратили, особливо по королївщинах, все таки меньше придавлених. Бачили ми вище факти енерґічної боротьби їх з насильствами державцїв[1038]. Незвичайну енерґію показують громади медицького староства в згаданім вище епізодї — в опозиції проти заходів сьвящеників коло увільнення від громадських податків при кінцї XVII в.[1039] В королївщинах дальше на схід положених громада не тільки мала більше жизненних сил, але й більше признання для своїх функцій. Нпр. в східнім: Поділю, в барськім Поділю, громада ще в 2-ій пол. XVII і XVIII в. роздає свобідні ґрунта, рішає ґрунтові спори своїх громадян, й такі справи сам замковий уряд дає на її рішеннє, видає розпорядження для своїх членів, виступає зі скаргами на сусїдські кривди, і до неї ж як до юридичної особи такі справи звертають ся, і т. и.[1040]
VI. Орґанїзація церковна
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том V. Суспільно-полїтичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII в.» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „V. Управа сьвітська“ на сторінці 12. Приємного читання.
TextBook