Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Особисто незаінтересований в сих слободах, він, признаючи сей доґмат шляхецької полїтики, проводить ту гадку, що закладаннє слобід повинно бути дїлом держави, котра боронить сих територій і тому повинна мати і користь з їx кольонїзації. В дїйсности ж, як се він розумів, виключно приватні матеріальні інтереси дїдичів-лятифундистів і доживотних, а навіть часто дїдичних державцїв-старостів кермували сею кольонїзацією і їй підпорядковували інтереси державної полїтики — приборканнє татарських нападів з одного боку, козацького «непослушенства» з другого. Станиславу Конєцпольский, що з сином своїм у двох держали староства барське, плоскировське, чигиринське, корсунське, переяславське, гадяцьке і миргородське, Николай Потоцкий — староста між ин. черкаський і нїжинський, Ярема Вишневецький звісний властитель Лубенщини, Прилуччини, Роменщини, з природи річи, з свого становища були головними героями на сїм полї кольонїзації, оборони і — приборкання своєвільства. І вони могли дїйсно перед Хмельниччиною похвалити ся не аби якими результатами.

Особливо Конєцпольский і Вишневецький славні своєю кольонїзаційною дїяльністю. Звісний Боплян, що прослужив при Конєцпольскім кільканадцять лїт, як його придворний інженєр, хвалить ся, що він бувши в його службі, сам положив фундаменти більш як пятдесяти визначних слобід — «справжнїх кольонїй, з котрих за недовгий час, з помноженнєм сеї нової людности, вийшло більше тисячи осад» (villages), і ся людність, «покладаючи свої старання для добра держави», розширила далеко її границї, перетворила безплоднї пустинї в дивно родючі загони і зробила їх непереходним заборолом для турецьких і татарських нападів [920]. Під зверхньою поволокою самохвальства і побільшення, в сих словах остаєть ся все таки багато правди, і на своїх звісних картах України Боплян закріпив результати сього кольонїзаційного зросту східньої України. тих розмірів, які вона осягнула, розумієть ся — не завдяки опіцї польських маґнатів і їх інженєрів, а зовсїм иншим, економичним і соціальним обставинам польського режіму, що наганяли тучі осадників у сї слободи.

Образ заселення Заднїпровя в переддень Хмельниччини, в порівнянню не тільки з тим, чим було воно пятдесять-шістьдесять лїт тому, коли казаки Лободи і Наливайки ішли в сї заднїпрянські пустинї від польського війська, а навіть і з тим як виглядали вони чверть віка перед Хмельниччиною, — справдї імпозантний.

Переглядаючи ґенеральну карту Бопляна ми бачимо в порічях Сули, Хорола, Псла, в сусїдстві східньої границї — цїлї десятки осад [921].

На сїверській границї — Конотоп, Слобідка, Камінь, Мутин, Заболотів, Ричів (sic), Любатів, Озоричі, Мелань (Мільна), Скакинки, Віревка, Поповка, Сосновка, Красне, Митченки, Батурин, Обмачів, Устє, Пальчики, Шаповалівка, Борзна, Кунашівка, Єдути, Берестовець, Бахмач, Плоська (Плиски), Красилівка, Загоровка, Демидівка.

В верхівях Остра; Кольчинівка, Іван-городище, Мартинівка, Умбич (Омбиш), Черняхівка і ин.

На горішнїм Удаю і в його порічю: Максимівка, Усівка (Гужівка), Ічня, Хаєнка, Кропиполе, Циловичі (теп. Шиловичі), Приномовка (sic), Дорогинка, Кропивна, Шидловцї, Монастирище, Гадиця, Обичів, Дівиця, Заїзд.

Низше Удаєм і його порічєм: Прилуки, Жидовцї, Литва, Борчина, Валки, Масївка (Мацієвка), Густин монастир, Виська, Городня, Іваниця. Amtan, Рашки, Золочинцї, Мульки, Переволочна, Оконьки, Сокирин Сребне, Олексинцї, Березовцї, Юрківцї, Слобода Золотник, Новий Промисел, Гришковцї, Карпилівка, Харитонівка (Karyfinowka), Baboznow, Горбинцї, Ігнатівка, Рубинцї, Іванковцї, Коробії, Озорів (?), Краснени, Варва, Гнїдинцї, Кулажин, Журавка, Гаврилів. Злодіївка, Антонівка, Усівка, Каплинцї, Харківцї, Пирятин, Дейманівка, Пустинь (Повстин), Карпилівка, Куреньки, Сухоносівка, Піски, Постамовка (теп. Поставники).

В порічю р. Многи: Дашинки, Білоцерковцї, Ясинки (теп. Яцини), Бубни, Чернівка (теп. Чернухи?), Коваличі, Позняки (Pusenki), Воронькове, Мельків (теп. Мелехи), Многой городище.

На верхівях Сули: Дригайлів, Комани (Курмани), Коровинцї, Волче, Оксютинцї, Русиловка.

В порічю Сухого Ромна: городище Торговиця, городище Самбір, Holonka (теп. Толенки), Гайворон, Дмитрівка, Красне (Красний Колядин), Липове, Кропивна, Медвеже, Бубни, Дивне гор., Миколів, Ромен.

В порічях Олави і Рашевки: Репешинцї, Ненадовка, Солокобовка, Довгополовка, Лешенки (теп. Левченки?), Коржовка, Адриловка (теп. Гавриловка), Босмановка (Бацмани), Бубни, Letukai, Ярмолинцї.

На самій Сулї й її побережу: Лозова, Бобрик, Біловода, Москалївка, Глинськ, Гудим, Білагорілка, Лука, Ясковцї (Юсковцї), Лохвиця, Млин, Брисї, Токари, Піски, Бодавка (Bodokoi), Сенча (Sieca), Снятии, Шалавила, Берестовцї (Березоточ). Пісок, Мгар, Лубнї (далї не вичисляю).

В порічю Сулицї: Річні (теп. Риги?), Венславка, Гапоновка (Kapanowka), Юсківцї, Ждани [922], Окоп, Ісачки.

По Хоролу: Бересточка (Берестівка), Опанасівка. Липове, Рожанівка (Русанівка) або Куров брод, Розбий-коло (sic), Сергіївка, Петрова, Березова Лука, Комишня, Зуївцї. Черевки, Хомутець, Бакумівка, Долголівка. Сорочинцї, Зубова, Біликовцї, Миргород, Горкушинцї, Ірховцї, Ярмаки, Петрове, Мальцї, Безпалеч (чи Безпальче), Княжлука, Вергуни (Werwoni), Стайки, Аврамівка (Hawriniowka), Чичаки, Хорол, Вишня (Вишняки). Тошієвка (може Хвощівка?), Турубайловка (Трубайцї?), Єньки (Zaneki), Болбасівка, Купановка (sic), Зайчинцї, Голяки (sic), Родоловка, Зубанї (Zabaniowka), Горбасовка (larbasowka), Федорівка, Остранівка [923].

На Пслї і в його порічу далеко меньше: Городище на Ворожбі (погранична осада), Камінь городище, Плешинець, Книшівка, Гадяч. В порічю р. Груни: Шипушки (sic), Podolii (Подільські?), Тilіроszaka, Сватки (Szutki) Максимівка, Римарівка (Rzymanowka), Красна Лука. Низше Хоролом: Сары (Саrе), Рашівка, (Rzekuwka), Лютенька, Зіньків, Борок (Борки), Краснопіль (теп. Вел Сорочинцї), Шимонївка, Жиґмунтів (Устивиця), Богачка, Балаклїя, Остапє, Рішитилівка, Голтва, Манжалїя (Manzielicha), Омельник, Новий Потік (Потоки).

І ще меньше, розумієть ся, на Ворсклї — тільки Вольне, Олешня, Ахтир (Ахтирка), Опішня (Opoczinsky), Більське городище Скальське гор., Глинськ, Полтава, Toduszka, Новий Санжарів, і Кобеляки.

Але сама статистика осад, хоч би й як деталїчна, не дає ще, розумієть ся, понятя про стан заселення. Щоб відповідно оцїнити його, треба пригадати наведені вище слова Бопляна про тутешнї слободи, «що значить так як кольонїї». Пригадати оповіданнє Потоцкого про заднїпрянські осади, як головні розсадники бунту — «що містять в собі по кілька тисяч своєвільних людей, як обидві Кобиляки й иньші осади» [924]. Пригадати реляцію Хшонстовского з кампанїї 1638 р., які засоби повстанські дало Острянинови московське пограниче — «найбільше Роменщина, з котрої пристало до нього до десятка тисяч хлопів» [925].

В світлї сих припадкових згадок сучасників, які власними очима бачили тутешнє заселеннє, не здають ся гіперболїчними цифри заселення Вишневеччини перед Хмельниччиною, подані свого часу з незвісного близше «манускрипту кн. Михайла Сервація Вишневецького» [926]: Лубни 2646 господарів і 40 колес млинських. Хорол 1297 госп. і 8 колес [927]. Горошин 107 госп. і 11 колес. Лукомль 524 госп. Оржиця 91 госп. Буромль 158 госп. і 6 кол. Вереміївка 327 госп. Жовнин 312 госп. і 9 кол. Пирятин 1749 госп. і 38 кол. Білошапки 374 госп. і 3 кол. Держикрай 318 госп. Золотоноша 273 госп. і 13 кол. Піщана 230 госп. і 8 кол. Домовтів 243 госп. і 5 кол. Прилука 366 госп. і 36 кол. Полтава 812 госп. і 11 кол. Монастирище 939 госп. і 42 кол. Галка 824 госп. і 6 кол. Жоравка 474 госп. і 16 кол. Городня 312 госп. і 12 кол. Гмировка 135 госп. і 2 кол. Ічня 1494 госп. і 3 кол. Іваниця 336 госп. і 3 кол. Голенка 304 госп. і 2 кол. Красне (Кр. Колядин) 995 госп. і 4 кол. Липове 381 госп. і 9 кол. Кропивна 184 госп. Самбір 198 госп. Глинськ 1264 госп. і 16 кол. Варва 2037 госп. і 21 кол. Переволочна 426 госп. і 10 кол. Сокіринцї 128 госп. і 12 кол. Сребне 1830 госп. і 11 кол. Чернухи 944 госп. і 9 кол. Снятинка 436 госп. і 14 кол. Вороньки 145 госп. i l кол. Многа 285 госп. і 3 кол. Куренька 348 госп. і 24 кол. Лохвиця 3325 госп. і 35 кол. Піски 349 госп. і 6 кол. Сенча 1403 госп. і 31 кол. Комишня і Ручинцї 1164 госп. і 9 кол. Хомутець 446 госп. і 9 кол. Сергіївка і Робишівка (?) 214 госп. Царів брод 104 госп. і 2 кол. Липова Долина 150 госп. і 2 кол. Райгород 137 госп. Опанасівка 17 госп. Талалаївка 60 госп. Ромен 6000 госп. Корибутів 600 госп. Кулигородище (?) 80 госп. [928].

Та нарештї, маємо іще иньший, вповнї певний, хоч і посереднїй тільки показчик залюднення Заднїпровя перед Хмельниччиною — се реєстр, споряджений в осени 1649 р., себто в момент, коли пізнїйший рух з правого берега на лївий не встиг ще себе проявити. На території заднїпрянської Київщини (заднїпрянської части і Київського воєводства) маємо тут шість полків: нїжинський, прилуцький, переяславський, кропивенський, миргородський і полтавський і в них вписано в реєстр 13 тисяч козаків. Коло трьох тисяч припадає на територію Вишневеччини. Се дає досить високе свідоцтво її залюдненню в момент повстання. Звертають на себе увагу декотрі міста, до котрих приписано особливо багато козацької людности. Так до Прилук тягне аж чотири козацькі сотнї, в них 400 козаків; до Варви дві сотнї, 200 козаків; до Ічнї дві, 200 козаків; до Лубень дві, 400 козаків; до Пирятина дві, 300 козаків; до Чернух дві, 230 козаків; в Ірклїїві три, звиш 600 козаків. Визначні центри козаччини стрічаємо і на східнїй границї старої Річи-посполитої. Роменська сотня має 300 козаків; лохвицька 300; гадяцька 235: до сеї ж волости належать ще дві, 164 козаків, і тут же в сусїдстві ще сотня в Лютеньцї, 157 козаків, в Рашівцї також, 144 козаків, в Борках дві сотнї, 158 козаків. В пограничнім Зінькові велика сотня, 281 козаків, в Опішнї друга, 159 козаків, в Полтаві три сотнї, 556 козаків [929].